Значення предмету "соціологія релігії"

ВСТУП

Релігія є складним соціально-духовним творенням, феноменом культурно-історичного прогресу людства. Від найдавніших часів до сьогодення вона існує як форма суспільної свідомості, певний вид духовно-практичного освоєння світу, раціонального та ірраціонального мислення та пізнання людського буття. Як продукт соціальних відносин релігія існує разом із суспільством, відтворюється під впливом соціальних умов життя, труднощів пізнавального процесу, певного емоційно-психічного стану людства. Як особлива структурно-організована система діяльності людей релігія за певних історичних умов виконувала роль провідного чинника інтеграції та стабілізації, збереження і зміцнення існуючих соціальних систем, консолідації та централізації державно-політичних режимів, формування і збереження етноконфеційних спільностей людей, етногенезу та національно-визвольної боротьби народів спілкування і взаєморозуміння людей. Водночас релігія у ряді історичних подій була суттєвою детермінантною соціального протесту, дестабілізації та дезинтеграції суспільства, колоніального поневолення народів, економічно-політичного гноблення мас тощо.

Як особлива складова системи духовної діяльності людей релігія відігравала важливу культурно-історичну роль, була певним засобом відродження національно-духовних цінностей народу, культурно-освітнього розвитку, захисту національної мови, упорядкування та збереження народних традицій і звичаїв, відчуття духовної єдності етносу та людського роду взагалі, значущості загальнолюдських моральних норм і цінностей, певного способу духовного життя людей.

1. РЕЛІГІЄЗНАВСТВО І СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

1.1 Релігієзнавство як наукове дослідження релігії

Релігієзнавство як наукове дослідження релігії було започатковано в 19 ст. для об'єктивного дослідження релігійних явищ, їхнього соціально-історичного генезису, соціальної ролі церковних інститутів тощо, вивчення не пов'язаного з якоюсь богословською доктриною чи конфесією. Політичною партією. Від кінця 19 ст. суспільні науки (історія, етнографія, лінгвістика, філософія) нагромадили значний фактологічний і теоретичний матеріал про релігію, її виникнення та еволюцію, соціально-історичний характер у різних народів. Усе це було використано для побудови теоретичних концептуальних визначень сутності релігії, її соціально-історичного походження, на основі розуму та науки, хоча з різних методологічних засад.

Зокрема, тогочасне релігієзнавство великого значення надавало вивченню історичного розвитку релігій. Докладний аналіз окремих історичних факторів, використання новітніх методів дослідження історичних джерел дозволили релігієзнавцям 19-20 ст (Е. Тай лор, Д. Фрезер, Ф. Леман та ін.) сформулювати концепції виникнення та еволюції релігії. Представники різних філософських течій намагалися визначити сутність і природу релігії на основі методології своєї школи. Так виникли антропологічне тлумачення релігії (Л. Фейєрбах), соціологічні концепції (Е. Дюркгейм, В. Вебер) тощо. Здійснювалися спроби семантичного та лінгвістичного аналізу релігійних суджень, понять і міфів, проводилися психологічні дослідження релігії на основі відповідної методології (У. Джеймс, В. Вузд, З. Фрейд та ін.). Відтак були сформульовані психологічні тлумачення релігії, як суб'єктивних переживань віруючих (досвіду), пов'язаних із Богом (У. Джеймс), як "колективний невроз нав'язування", як "масова ілюзія" (З. Фрейд) тощо.

Загалом усе це привело до виникнення окремих релігієзнавчих дисциплін – філософія релігії, соціологія релігії, психологія релігії, історія релігії. Кожна з них існувала незалежна одна від одної, методологічно та принципово відокремлювалася від іншої, а інколи й протиставлялась у процесі дослідження релігійних явищ. Така помилкова позиція дослідників релігії фактично призводила їх до хибних теоретичних висновків щодо філософського, соціологічного та психологічного пояснення релігії, як частини духовної культури, корені якої сягають глибин історії.

Філософія релігії зосереджувала увагу на теоретичних (споглядальних, спекулятивних) проблемах сутності та природи релігії, завжди послуговуючись методологією певного філософського напрямку. Можна вирізнити три основні філософські доктрини тлумачення сутності та природи релігії:

- об'єктивно-ідеалістичну (теологічну;

- суб'єктивно-ідеалістичну;

- натуралістичну (біологізаторську).

Соціологія релігії як релігієзнавча дисципліна виникла на початку 20 ст. її засновники М. Вебер, Е. Дюркгейм та ін. визначали соціологію релігії, як науку, що вивчає взаємодію релігії та суспільства. Сутність релігії, джерела її виникнення та існування залишаються поза увагою соціології релігії.

М. Вебер виходив із засновку, що соціологія не в змозі осягнути сутності релігії, оскільки має справу з умовами та результатами певного типу соціальних дій. Для соціолога релігія існує лише як особливий тип мотивації соціальної поведінки людей. Його намагання обмежуються вивченням мотиваційного впливу релігійних ідей та уявлень, з'ясуванням її діяння та ролі в суспільстві. Згідно з цією схемою М. Вебер, на основі значного історичного матеріалу, вмотивовує думку щодо вирішальної ролі протистанської етики у формуванні сучасного капіталізму. Німецький соціолог І. Мате визначає, що соціологія релігії, будучи емпіричною наукою, вивчає власне, як релігія та суспільство проникають одне в одне, формуючи в такий спосіб специфічні інститути, цінності та форми поведінки. Отож, визначаючи релігію як "мета соціальний феномен", ці автори обмежують завдання соціології релігії зовнішнім описом соціальних виявів релігійного феномена.

Інших поглядів на сутність релігії дотримувався французький соціолог Е. Дюркгейм, визначаючи її соціальну природу. Але для нього релігійними були всі колективні, суспільні уявлення й вірування, якщо вони мали обов'язковий для всіх членів суспільства характер, поєднували індивіда з суспільством, підпорядкували його останньому. Для Е. Дюркгейма конкретний зміст релігійних форм і символів не мав значення, він міг докорінно змінюватись у різні епохи. Залишається єдиним в усі епохи лише потреба в колективних віруваннях, почуттях і ритуалах. Власне, Е. Дюркгейм дійшов висновку про вічність і необхідність релігії в кожному суспільстві, не з'ясувавши практично гносеологічних характеристик елементів релігійного феномена їхнього реального значення в суспільстві.

Соціологічна концепція Е. Дюркгейма стала теоретичним підмурком структурно-функціональної школи в соціології взагалі та соціології релігії зокрема (О. Діа, М. Інджер, Л. Снайдер та ін). Засновники структурно-функціонального методу визнавали релігію як важливий функціональний елемент суспільства, що сприяє збереженню існуючої соціальної системи, підтримує її стабільність. Найповніший аналіз соціальних функцій релігії подає американський соціолог О. Діа, визнаючи серед них:

1) функцію втіхи та підтримки людей, що зазнають труднощів і злигоднів;

2) функцію священика, тобто функцію встановлення зв'язку між людиною і надприродним;

3) функцію соціального контролю, тобто освячення норм і цінностей певної соціальної системи, що безперечно перешкоджає їх порушенню;

4) пророцьку функцію, тобто порівняння реальних соціальних порядків із релігійним ідеалом і критику їхніх виявів із позицій цього ідеалу;

5) функцію ідентифікації, що виражається в усвідомленні своєї незалежності до певної релігійної спільноти чи групи;

6) функцію визрівання, тобто вплив релігії на формування окремого індивіда в процесі його соціального розвитку.

Всі ці функції справді властиві релігії.

Певне значення для релігієзнавчої науки має також досвід організації емпіричних соціологічних досліджень релігійного населення, методику яких розробив соціолог Г. Ле-Бра, вивчаючи інтенсивність відвідування недільних богослужінь у різних містах Франції. В основу емпіричних показників релігійності було покладено ознаки, що фіксують участь індивіда у релігійних обрядах. Так було складено карту релігійності Франції, в якій наведено показники відвідання богослужінь населенням окремих департаментів та міст. Безперечно, показники культової поведінки прихильників релігії мають певне значення для вивчення стану релігійності. А для повної характеристики релігійності населення необхідні також знання змісту релігійної свідомості та мотивації релігійної поведінки людей. Тому актуальним і в наш час залишається проблема критерію та мети емпіричних досліджень релігійності населення.

Психологія релігії як самостійна релігієзнавча дисципліна склалася на межі 19-20 ст. на перетині релігієзнавства, філософії, соціології та психології. Над проблемами психологічного дослідження релігії працювали досить відомі представники психологічних напрямків: У. Джеймс, З. Фрейд, Т. Рібо, П. Жане, В. Вузд та ін.

Історія релігії як релігієзнавча дисципліна започаткована у 18 ст., коли вчені звернули увагу на історію духовної культури. Сучасні релігієзнавці приділяють велику увагу проблемам історичного дослідження релігії. З 1900 р. збираються міжнародні конгреси з історії релігії. Заснована 1950 р. Міжнародна асоціація з вивчення історії релігії видає спеціальний журнал "Ноумен".

Марксистська релігієзнавча доктрина – це певна віха в розвитку релігієзнавчої науки, що ґрунтується на досягненнях у вивченні релігійного феномена всієї попередньої матеріалістичної філософії та власної методології дослідження соціальних явищ. Насамперед це стосується діалектико-матеріалістичного розуміння розвитку суспільного життя, за яким усі прояви духовного життя, а також релігії, зумовлені матеріальними причинами, економічними факторами.