Навигация
Система соціального забезпечення після Великої Вітчизняної війни
28761
знак
0
таблиц
0
изображений
5. Система соціального забезпечення після Великої Вітчизняної війни
Новий етап у розвитку соціальної допомоги в Україні починається
після Великої Вітчизняної війни. У 1949 році НКСЗ перейменовано на Міністерство соціального забезпечення. У післявоєнний період паралельно з відбудовою народного господарства держава розпочала заходи щодо соціальної підтримки населення. Для координації цієї діяльності у 1949 р. організовується Міністерство соціального забезпечення. Допомога здійснівалась на основі трьох усталених систем, обумовлених специфікою трудової діяльності різних категорій населення:
1) державне соціальне забезпечення військовослужбовців, членів творчих спілок, учнів та інших категорій громадян за рахунок державних, республіканських і місцевих бюджетів;
2) державне соціальне страхування робітників і службовців, джерелом фінансування якого служили внески підприємств, установ, організацій та державні дотації;
3) соціальне забезпечення колгоспників, сформоване з відрахувань від доходів колгоспів і дотацій з державного бюджету.[3, 37]
У 1956 році Верховна Рада СРСР прийняла Закон про державні пенсії,за яким не тільки було розширено коло осіб, яким призначалась пенсія, а й було виділено у самостійну галузь законодавство про соціальне забезпечення.
У 1961 році змінилось положення про Міністерство соцільного забезпечення, внаслідок чого його функції значно розширились. З 1964 року пенсії почали призначатися також колгоспникам. Система соціального забезпечення, яка склалася в країні в 70-х роках, охоплювала широкі верстви населення і надавала всім потребуючим мінімум соціальних гарантій. Однак, поряд із відміченими досягненнями у здійсненні соціального забезпечення населення, слід зауважити, що система все ж таки була суперечливою і далекою від досконалості. Як наслідок сформувалась патерналістська модель соціального захисту з майже абсолютним фінансуванням із держбюджету.
6. Новий етап реформування соціальної політики України в сучасних умовах
У 80-их роках рівень життя населення почав знижуватися. Виникла необхідність реформування соціальної системи та її важливої складової частини-соціального забезпечення. Спроби здійснити таку реформу робляться й в умовах України як самостійної держави.
Вітчизняний досвід соціальної допомоги нужденним і зарубіжні інноваційні проекти з підтримки вразливих категорій населення стали тим фундаментом, на якому в останнє десятиріччя вибудовується соціальна робота в Україні. Вона має свої особливості, зумовлені досвідом минулого і впливом сучасних світових тенденцій. Актуальною проблемою нині є формування соціальної політики. З-поміж важливих документів, що визначили її мету, пріоритетні напрями та завдання, слід зазначити ухвалену в грудні 1993 року Верховною Радою України Концепцію соціального забезпечення населення України та Концепцію соціальної політики України (Постанова від 29 липня 1994 р.), затверджені Указом Президента України 18 жовтня 1997 року. Це документи, які визначили основні напрями соціальної політики на 1997-2000 рр., стан і тенденції соціального розвитку України. Нині в нашій державі реалізується шість великомаштабних соціальних програм, що мають загальнонаціональний характер. Дві з них затверджено указами Президента України: “Діти України” (1996), “Здоров’я літніх людей” (1997). Решту програм затверджено постановами Кабінету Міністрів України; Національна программа планування сім’ї (1995), Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім’ї, охорони материнства і дитинства (1992), Комплексна програма вирішення проблем інвалідності (1991), Програма зайнятості населення на 1997-2000 рр. (1997). [2, 22-23]
Основні напрями соціального розвитку політики на 1997-2000 роки, які визначили стан та тенденції соціального розвитку України, стратегічні цілі та пріоритетні напрями соціальної політики:
-досягнення відчутного поліпшення матеріального добробуту й умов життя людей;
-забезпечення повної продуктивної зайнятості населення, підвищення якості й конкурентоспроможності робочої сили;
-гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальних захист, освіту, охорону здоров’я, культуру, житло;
-переорієнтація соціальної політики на сім’ю, забезпечення прав і соціальних гарантій сім’ям;
-забезпечення підтримки соціально найвразливіших верств населення;
-вплив на демографічну ситуацію в напрямку підвищення народжуваності та зниження смертності населення, особливо дитячої, збільшення тривалості життя;
-значне поліпшення соціальної інфраструктури.
Організаційна будова сучасної соціальної політики включає наступні складові компоненти:
1) сфера праці та заробітної плати;
2) соціальний захист населення;
3) соціальне забезпечення;
4) соціальна робота.
Соціальний захист сьогодні передбачає систему заходів економічного, управлінського, соціального і організаційного характеру щодо працездатного населення: пенсійне забезпечення за віком і трудові пенсії; допомога сім’ям із дітьми, житлові субсидії (постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1999 р. “ Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям”, Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”, червень 2000 р.); допомога в разі безробіття (Закон України “Про зайнятість населення” від 21 листопада 1997р.), підтримка молоді (Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні “ від 1992 р., Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 21 червня 2001 р.); комплексна соціально-побутово, медична допомога інвалідам, самотнім людям похилого віку (Наказ Міністерства соціального захисту населення про створення територіальних центрів соціальної допомоги, від 15 травня 1991 р.). Сучасна система соціального забезпечення перебуває у стані постійного реформування, оновлення, удосконалення. [3, 37-38]
В Україні в останнє десятиріччя набув поширення волонтерський рух. Це діяльність, яка спрямована на допомогу іншим здійснюється добровільно не заради матеріальної користі. Вона потребує ефективних механізмів залучення, відбору і навчання потенційних волонтерів. Значна кількість волонтерів займається соціальною роботою як у недержавних, так і в державних організаціях багатьох регіонів.
В останнє десятиріччя в Україні спостерігається тенденція до об’єднання спеціалістів у галузі соціальної роботи. У 1992 році з метою консолідації зусиль у становленні й розвитку соціальної педагогіки і соціальної роботи в Україні створено Асоціацію соціальних педагогів і спеціалістів соціальної роботи, яка з 1994 року є членом Міжнародної федерації соціальних працівників. Соціальна робота залежить від соціального виховання настільки, наскільки в суспільстві домінує думка, що країна без громадської взаємодопомоги розвиватися не може. Інакше соціальна робота перестає бути суспільною, вироджується у державну (стає засобом маніпулювання населенням), втрачаючи свою громадську сутність. [2, 24]
Історія нашої країни багата на власний досвід становлення і розвитку різноманітних форм громадського піклування. Вони цінні й у наші дні, коли гостро постала потреба вдосконалення як існуючих державних структур соціальної допомоги і створення нових, що відповідатимуть сучасним умовам та вимогам, так і розгортання різних форм громадської і приватної благодійності. Ці традиції узагальнили значний соціальний досвід благодійництва, допомоги, підтримки, створили унікальний соціальний простір, підгрунтя для винекнення теоретичних засад соціальної роботи, які, відтворюючи національний менталітет, зробили культурний і теоретичний внесок у становлення вітчизняної теорії соціальної роботи. [1, 58]
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Лукашевич М.П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи: Навч. посіб. – 2-ге вид., доп. і випр.- К.: МАУП, 2003.
2. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб./І.Д. Звєрєва, О.В. Безпальео, С.Я. Харченко та ін.; За заг. ред.,: І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. – Центр навчальної літератури, 2004.
3. Історія соціальної служби. Опорні конспекти лекцій. / Авт. Н.М. Івчено. — Київ, ВМУРоЛ “Україна”, 2003.
Похожие работы
... офіційних повноважень; —розроблення і затвердження етичного кодексу професії. У кожній країні процес професіоналізації мав свої особливості щодо змістового наповнення, темпів перебігу. 2. Передісторія виникнення соціальної роботи як фахової діяльності Суспільство на кожному етапі свого розвитку брало на себе функції допомоги і підтримки, хоча спосіб їх реалізації суттєво відрізнявся у ...
... їх ще називають професійними (етичними) цінностями. Своєю всеосяжністю, універсальністю, зорієнтованістю на нетлінне, високе, благородне метацінності є важливою передумовою повновартісного функціонування соціальної роботи. 2. Фундаментальні цінності соціальної роботи Основою основ усієї роботи щодо соціального захисту і підтримки є цінність людського життя, відповідно до якої право на ...
... ї соціалізація розглядається у взаємозв'язку з розвитком, вихованням і самовихованням особистості як суб'єкта соціальних відносин. Одним з перших у вітчизняній педагогіці порушив питання про соціалізацію як передумову виховання особистості В. Сухомлинський. Ще тоді, коли проблема соціалізації особистості вважалась „закритою" галуззю радянської педагогічної науки, він писав: „Суспільна сутність ...
... піклування; послуги щодо отримання відповідних пільг для різних категорій дітей; представлення інтересів дітей у правоохоронних органах, послуги з правової просвіти неповнолітніх тощо). [ 24,с.13] Державна молодіжна політика передбачає залучення соціального педагога до таких видів професійної діяльності: [ 9] 1) створення відповідної системи освіти, професійної орієнтації і підготовки молоді до ...
0 комментариев