Державна молодіжна політика в Україні: соціально-педагогічний аспект

План

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади державної молодіжної політики

1.1 Поняття та сутність державної молодіжної політики

1.2 Структура державної молодіжної політики

1.3 Становлення державної молодіжної політики

Розділ 2. Соціально-педагогічні засади здійснення державної молодіжної політики в Україні

2.1 Сутність державної держваної молодіжної політики в Україні

2.2 Вплив держваної молодіжної політики на соціальне становлення та соціалізацію підростаючого покоління

Розділ 3. Соціальний педагог як суб’єкт здійснення держваної молодіжної політики

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Сучасний темп розвитку суспільства настільки високий і складний, що без визначальної ролі держави не обійтись. Провідні світові тенденції характеризуються посиленням уваги до молоді та її розвитку. Міжнародна спільнота молодіжним проблемам приділяє значну увагу, адже від цього в значній мірі залежить майбутнє будь-якого суспільства. Тому орієнтація на роботу з молоддю, молодіжна політика в широкому розумінні виступає як програмне забезпечення майбутнього суспільства, яким фактично є сучасна молодь.

Державна молодіжна політика у демократичному, правовому суспільстві передбачає створення певних умов і гарантій для соціального становлення та розвитку молоді, її інтеграції в усі сфери життєдіяльності, реалізації усіх потенцій і здібностей юнаків та дівчат. Саме з цієї причини майже всі країни світу тяжіють до соціально орієнтованої та правової держави, як найефективнішої форми влаштування життя великих спільнот. Невід’ємною складовою та важливим механізмом розбудови України як соціальної держави, формування громадянського суспільства виступає державна молодіжна політика.

Питання державної молодіжної політики в Україні сьогодні є недостатньо розвиненим. Це пояснюється незначним досвідом незалежності української держави, що зумовлює недостатність нормативно-правого забезпечення здійснення державної молодіжної політики, так як проблеми пов’язані з молодіжною політикою витісняються необхідністю врегулювання суспільно-політичних та економічних проблем, з якими країна зіткнулася після проголошення суверенітету. А саме питання соціально-педагогічного аспекту державної молодіжної політики на даний час в нашій країні є досить актуальним через те, що держава посідає одне із провідних місць у формуванні особистості, це відбувається через такий важливий фактор соціалізації як освіта, проте саме цей напрям державної молодіжної політики залишається найменш дослідженим.

Об’єктом дослідження є соціально-педагогічна складова державної молодіжної політики в Україні.

Предмет – роль та місце соціального педагога в молодіжній політиці в Україні.

Мета – дослідити соціально-педагогічний аспект державної молодіжної політики.

Досягнення означеної мети передбачає визначення наступних завдань:

·  дослідити теоретико-методологічні засади державної молодіжної політики.

·  визначити соціально-педагогічні засади здійснення державної молодіжної політики в Україні.

·  проаналізувати роль соціального педагога в реалізації державної молодіжної політики.

Джерельну базу дослідження становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних дослідників. Зокрема,теоретичною основою курсової роботи стали праці таких зарубіжних дослідників як Д. Галлі та С.Паугама, К.Мантгейм. Також робота ґрунтується на теоретичних положеннях українських дослідників з проблематики державної молодіжної політики, а саме Є.Бородіна, М.Головатого, С.Лазора, М.Перепелиці та інших. Теоретичну основу курсової роботи також становлять нормативно-правові документи щодо молодіжної політики в Україні а саме Декларація "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" від 15 грудня 1992 року, Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21 червня 2001 року та інших.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засадии державної молодіжної політики

 

1.1  Поняття та сутність державної молодіжної політики

Питанню вивчення теорії та практики молодіжної політики в Європі приділяють значну увагу багато дослідників, зокрема Р.Томсон, Д.Рош, С.Такер, Р.Флінн, А.Счізеротто, Г.Гаспероні, Д.Галлі, С.Паугам, К.Мантгейм. Дана проблематика розробляється і вітчизняними вченими Є.Бородіним, С.Лазором, М.Головатим, М.Перепелицею та іншими.

Визначимо поняття молодіжної політики за допомогою аналізу робіт вітчизняних фахівців, зокрема Є.Бородіна та М.Перепелиці, а також нормативно-правових документів, що стосуються реалізації молодіжної політики в Україні.

Отже, під терміном "молодіжна політика суспільства" розуміємо чітко та об’єктивно визначену систему ідей, принципів, теоретичних положень стосовно місця, ролі та перспектив молоді в поступальному розвитку суспільства, закріплених у законодавчих, нормативних актах, інших документах (у програмних документах політичних партій, заявах громадських організацій, промовах окремих суспільних лідерів), а також притаманних громадській думці, у першу чергу молоді, та діяльність суб’єктів молодіжної політики (якими є різноманітні суспільні інституції, а також молодь) щодо втілення найбільш ефективними засобами даних ідей, теоретичних положень у реальність в інтересах молоді та суспільства в цілому. [16,с15]

У країнах Європи, які здійснюють цілеспрямовану політику щодо молоді, можна виділити характерні найбільш загальні елементи:

·  соціальний взаємозв’язок між урядом та молоддю шляхом консультування та впливу;

·  поради та інформація про права молодих людей та можливості для них;

·  свобода культурного, творчого та політичного вираження;

·  культура продовження освіти і професійної освіти;

·  підтримка молодої сім’ї;

·  відповідна спеціальна підтримка для молодих людей "груп ризику" таких, як люди з особливими потребами чи молоді в’язні;

·  підтримка і заохочення активного проведення вільного часу;

·  правильна організація професійної підготовки тих, хто працює з молодими людьми;

·  дослідження труднощів, з якими стикаються молоді люди;

·  сприяння міжнародним зв’язкам між молодими людьми.

Поняття молодіжної політики у країнах Європи дещо відрізняється від вітчизняного хоча б тому, що в кожній країні склалися національні традиції роботи з молоддю, що має або динамічний, або статичний характер. Наприклад, у країнах Північної Європи переважає статична модель, у той час як у Великобританії та країнах Середземномор’я – функціонує динамічна модель, яка приділяє велике значення постійним змінам у роботі з молоддю, забезпеченню взаємодії між учасниками процесу та розробленню і упровадженню молодіжної політики. [ 28,с 147]

Беручи за основу учасників молодіжного сектора та шляхи координації молодіжної політики, молодіжне законодавство, європейські країни можна класифікувати за трьома категоріями:

– з розвинутим молодіжним сектором. Молодіжна політика безпосередньо сконцентрована в добре визначеному молодіжному секторі, який домінує. Прикладами є Австрія, Люксембург, Ліхтенштейн, Іспанія, Греція, Португалія;

– з обмеженим молодіжним сектором. Молодіжну політику частково передано до спеціалізованого молодіжного сектора, а частково розподілено серед традиційних секторів таких, як освіта, працевлаштування, охорона здоров’я і та ін. Це спостерігається в Нідерландах, Франції, Бельгії, Ірландії, Фінляндії, Швеції, Норвегії;

– без спеціального молодіжного сектора. Молодіжну політику розподілено за традиційними секторами без явно вираженого центру. Це можна спостерігати у Великобританії, Ісландії, Італії, Данії.

Щодо спеціального молодіжного законодавства: усі країни Європи ратифікували Конвенцію ООН про права дитини (від 20 листопада 1989 р.). Законодавство країн Західної Європи включає в себе забезпечення життєдіяльності в різних галузях молодіжної політики: освіта, соціальна допомога і захист, професійне навчання, працевлаштування, робота з правопорушниками, охорона здоров’я та ін., де молодь розглядається як окрема категорія населення.

Типологія молодіжної політики повинна обов’язково бути орієнтовною і може лише будуватися на гіпотезах. Дана типологія має на увазі певне абстрагування, в якому низка відмінностей між країнами та схожих рис можуть бути розглянуті щодо цих характеристик. [ 23,с. 25]

Дана типологія випливає з типології соціального забезпечення (велферу), вона запропонована Д.Галлі та С.Паугамом у 2000 р. Вона також ґрунтується на аналізі роботи з молоддю в Європі згідно зі звітом "Освіта та навчання в галузі роботи з молоддю в Європі". Згідно з цим, система соціального забезпечення в Європі може класифікуватися таким чином:

·  соціал-демократична модель соціального забезпечення (скандинавські країни);

·  ліберальна модель соціального забезпечення, (мінімальний режим соціального забезпечення як у Великобританії);

·  консервативна модель (орієнтована на зайнятість, центральноєвропейські країни);

·  субінституціональна модель (країни Середземномор’я).

Та навіть якщо типологія молодіжної політики охоплює дані географічні ареали, відповідно до класифікації Д. Галлі та С. Паугама, моделі молодіжної політики можна визначити, користуючись її важливими характеристиками:

·  універсалістська модель країн Скандинавії;

·  громадівська модель Великобританії;

·  протекційна модель країн Центральної Європи;

·  централізована модель країн Середземномор’я.

Універсалістська модель молодіжної політики є порівняно новою. Це результат реорієнтації політики щодо молоді в останні 10 – 15 років.

Молодіжна політика в Скандинавії розвивалася як розрізнена серед різних секторів, будучи координованою відповідним міністерством, що відповідає за державну молодіжну політику. Однак у цій моделі немає міністерства у справах молоді, молодіжний сектор також незнаний або відсутній. Усупереч усталеній традиції добре розвинутої системи соціального забезпечення, громадянське суспільство відіграє головну роль у молодіжній політиці, а держава та інститути влади спільно з громадянським суспільством виробляють та впроваджують молодіжну політику. Скандинавська модель є універсалістською: цільова група її – це вся молодь, яка характеризується як юнаки та дівчата віком до 25 років. Отже, молодіжна концепція використовує поняття молодіжної політики у вузькому сенсі, тобто не включаючи до юнацький вік. До кінця 1990-х рр. молодіжне безробіття було основною проблемою молодіжної політики, у той час як на сьогодні основним питанням є участь молоді в громадському житті суспільства. Узагалі, тут молодь розглядається як соціальний ресурс, який повинен розвиватися не лише як вклад у майбутнє. Крім соціального та психологічного розвитку, головними цілями молодіжної політики є автономність та незалежність. Ці цілі зміцнюють раннє досягнення статусу дорослого та ранню незалежність від батьківського впливу, що існують серед молоді Скандинавії. [ 28,с.147]

Модель молодіжної політики країн Центральної Європи має тривалі традиції. У більшості країн Центральної Європи основні принципи та ідеї державної молодіжної політики виникли ще під час періоду між першою та другою світовими війнами чи під чи під час другої світової війни. Тривала історія молодіжної політики є можливою основою молодіжної концепції цих країн: "молодь" у контексті політики визначається як "молоді люди" і включає в себе не лише дітей віком до 18 років, а і молодих дорослих та молоді сім’ї.

Переважний образ молоді згідно з цією моделлю яскраво виражено в широкій молодіжній концепції:

·  молодь розуміється як категорія, що є ранимою;

·  це соціальна група, яка потребує захисту, підтримки та стимулювання.

У цій моделі робиться сильний акцент на професійній роботі з молоддю, відповідно до молодіжної політики цією роботою займаються молодіжні міністерства, уповноважені управління та профільні молодіжні сектори. Які в універсалістській моделі, молодіжна політика формується та впроваджується спільно інститутами держави та громадянського суспільства. До того ж модель молодіжної політики країн Центральної Європи обширна: цільовими групами є і специфічні групи людей з особливими потребами, і весь загал молодих людей і участь молоді в громадському житті, і соціальне виключення молоді вважаються важливими молодіжними проблемами, які повинні контролюватися через інтегрування, запобігання соціальним проблемам, участь молоді в політичному житті. Ця модель молодіжної політики високоінституціоналізована і має добру правову систему: незважаючи на те, що молодіжні проблеми змінюються з часом, принципи та організаційна основа молодіжної політики є сталими.

Модель молодіжної політики Великобританії ґрунтується на глибоких традиціях і є громадівською, тобто робота з молоддю спрямована на роботу в громаді, але традиційно вплив держави на роботу з молоддю обмежений, і, попри тенденцію все більшої і більшої координації молодіжної політики, навіть сьогодні ця модель характеризується сильним впливом громади. Цей вплив є наочним, коли імплементація молодіжної політики делегується від держави до інститутів громадянського суспільства. Панівний образ молоді – "молодь як проблема", і найважливішими проблемами є проблеми соціального виключення молоді, продовження періоду молодості та участь молоді в громадському житті.

Цільовими групами державної молодіжної політики є, головним чином, конкретно визначені різні групи молоді із особливими потребами, а головною метою – запобігання соціальним проблемам. Ця модель молодіжної політики характеризується мінімальним впливом держави щодо соціального забезпечення, але у зв’язку зі збільшенням проблем, пов’язаних із соціальним виключенням молоді, в останні роки вона все більше тяжіє до ліберальної моделі.

Модель молодіжної політики країн Середземномор’я значною мірою нова. У той час як робота з молоддю й підтримка молоді є традиційно обов’язками сім’ї та церкви, держава створила протягом останніх 20 років свої інституції, зокрема молодіжну політику, які перебрали на себе низку обов’язків. Вузькі вікові межі молоді – 15 – 25/30 років – також може бути пояснено досить пізнім запровадженням у цих країнах державної молодіжної політики. За цією моделлю залучення третього сектора та органів місцевого самоврядування є дещо слабким, тому молодіжна політика є централізованою, зосередженою на державному рівні. Молодіжна політика переважно впроваджується державою. Крім того, рівень участі молоді в громадських організаціях є низьким, але він зростає, і посилення цього способу участі молоді в громадському житті є головною метою молодіжної політики. Високий рівень безробіття серед молоді та послідовне продовження періоду молодості є основними проблемами, які йдуть назустріч цілям покращання самоуправління, незалежності молоді, її соціальної інтеграції. Однак, на відміну від скандинавської моделі, що має схожі цілі молодіжної політики, середземноморська модель у цьому вимірі не є універсалістською: базовими цілями політики є особливі групи молоді.