Освітні діячі братств

2.3 Освітні діячі братств

Слід зазначити також представників братств, які виражали національний протест проти польсько-шляхетського панування, разом з тим вони розвивали проблеми людини, соціального устрою тощо. Це:

Рогатинці Юрій та Іван – керівники (старійшини) Львівського Успенського братства у 80-их рр. XVI – на початку XVII ст. Вихідці з галицького містечка Рогатина. Самотужки опрацювали фах сідлярів, винайшли новий вид сідла. Наприкінці 1570 р. переїхали до Львові, де стали членами, а з 1586 р. – старійшинами Львівського братства. 1586 р. виступили ініціаторами реформи братства, що перетворило його на дієвий орган захисту культурно-реліійних, економічних, національних інтересів українців. Юрій Рогатинець ймовірний автор статуту братства 1586 р. та статуту братської школи, що започаткував новий етап у розвитку українського шкільництва, заснованого на засадах європейського гуманізму. Рогатинці сприяли викупу друкарського обладнання І. Федорова для заснування братської друкарні, що вже 1591 р. випустила першу книжку. Юрій та Іван виступали противниками укладання Берестейської унії. Юрій Рогатинець адресував І. Вишенському своє „Послання до М. Домнікії”, в якому з консервативних позицій критикував його погляди, що не обмежувалися аскетичними ідеалами, а закликали до дієвої проповіді та відстоювання українських національно-культурних традицій. У своїх листах до Львівського і Віденського братств закликав проявити терпимість у справах віри. Деякі дослідники (І. Франко, М. Василенко та ін.) приписували Юрію Рогатинцю авторство полемічного твору „Пересторога” (написаний у 1605 або 1606 р.) [9, 659].

Памво Беринда – видатний діяч української культури та освіти, лексикограф та письменник. Народився у Галичині. Працював друкарем і гравером у Стрятині, Перемишлі, Львові, а з 1619 р. – у Києві. Був головним друкарем, редактором, перекладачем у Києво-Печерській лаврі. Найвизначніша праця Беринди – перший друкований український словник „Лексикон словеноросский и имен толкование” (1627 р.). Словник містить 6982 поняття, слова та імена тогочасної церковнослов’янської мови з перекладом та тлумаченням тогочасною українською літературною мовою. П. Беринда – один із зачинателів української поезії та шкільної драми, автор віршованої композиції „На Рождество Христа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа для утіхи праволавним християнам” (1616 р.) – видатної пам’ятки української літератури.

Борецький Іов – український церковний, політичний і освітній діяч. Народився в селі Бірчому на Галиччині. Освіту здобув за кордоном. Викладав у Львівській братській школі. 1604 – 1605 рр. – її ректор. 1615 р. виступив одним із засновників Київської братської школи, в якій згодом став ректором. 1620 – 1631 рр. – київский православний митрополит. Іов Борецький – автор полемічних творів, спрямованих на захист православ’я: „Протестація” (1621 р.), „Юстифікація” (1622 р.). 1628 – 1629 рр. Борецький разом із митрополитом В. Рутським робив спроби примирити дві українські церкви – православну і греко-католицьку. Проте його плани не знайшли підтримки.

Красовський Іван – керівник Львівського Успенського братства у 1580 – 1610-их рр. Львів’янин, син члена братства у 50-их рр. Дем’яна Красовського, вихідця з Володимира-Волинського. На початку 80-их рр. XVI ст. став членом Львівського братства і з реформою 1586 р. поряд з братами Рогатинцями активно втілював реформаторські ідеї в діяльнісьть Успенського братства, перетворюючи його в центр культурної, освітньої, національної роботи українців. З 1586 р. Красовський неодноразово ставав одним із старійшин Львівського братства. За активну реформаторську працю в братстві І. Красовський зазнав переслідувань не тільки польської міської влади, а й Львівського єпископа Г. Балабана. За намовою останнього Іван 1589 р. навіть був підданий анафемі, яка була знята константинопольським єпископом Єремією. Після прийняття унії, Красовський став на бік її противників. Підтримував зв’язки з „некоронованим королем” України-Руси князем Констянтином Острозьким, неодноразово був в Острозі.

Іван Красовський разом з Андрієм Білдагою написав 1609 р. „Інструкцію” послам братства на сейм Речі Посполитої та проект промови до польського короля „Лемент”, де задекларовано захист національно-культурних, релігіних та політичних інтересів українців [9, 365].

Мелетій Смотрицький – визначний український церковний і культурний діяч, письменник-полеміст. Походив із с. Смотрича на Поділлі, син Герасима Смотрицького. Навчався в Острозькій академії, з 1601 р. – у Віленській єзуїтській колегії, згодом слухав лекції у Лейпцизькому, Нюрнберзькому та Віттенберзькому університетах. Здобув учений ступінь доктора медицини. Близько 1608 р. оселився у Вільно, 1616 р. постригся в ченці. Виступав спільно з членами Віленського братства на захист православної віри. Згодом перебрався до Києва. 1618 – 1620 рр. – викладач і ректор Київської братської школи. З 1620 р. – архієпископ полоцький. Виступав разом з митрополитом київським І. Борецьким проти Берестейської унії, вів боротьбу з уніатським полоцьким архієпископом Й. Кунцевичем. Написав низку полемічних трактатів, спрямованих на оборону православ’я – „Антіграфі” (1608 р.), „Тренос, або плач східної церкви...” (1610 р.), „Obrona Verificaciey…” (1621 р.), „Syplikacja…” (1623 р.) та ін.

Після подорожі до Константинополя, Сирії та Палестини Смотрицький 1627 р. перейшов на унію. З цього часу до кінця життя перебував у Дерманському монастирі на Волині. 1628 – 1629 рр. видав твори: „Апологія подорожі до східних країн...”, „Паренезіс, або нагадування народу руському...”, „Екзетісіс...”, в яких відмовився від своїх антиунійних виступів та ідей. Найвизначніший твір Смотрицького – „Граматіки словенськія правильное синтагма...” (1619 р.), в якій упорядкував церковнослов’янську мову. Цей твір Смотрицького протягом XVII – XVIII ст. перевидавався кілька разів у Москві та в Румунії [9, 789 - 790].

Касіян Сакович – український церковний діяч, письменник-полеміст. Народився у с. Потемчах Белзького воєводства у родині священника. Освіту здобув у Замойській і Краківській академіях. Був дяком греко-католицької церкви у Перемишлі. 1620 р. прийняв чернецтво в Києві, у 1620 – 1624 рр. – ректор Київської братської школи. 1625 р. очолював у Любліні православне братство. Згодом прийняв греко-католицьку віру, за що 1628 р. підданий анафемі Київським православним собором. 1626 – 1639 рр. – архімандрит Дубенського васим’янського монастиря, 1641 р. прийняв католицизм.

У 1622 р. Касіян Сакович написав у Києві „Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича-Счагайдачного, гетьмана Войська... Запорозького”, виголошені учнями Київської братської школи під час поховання гетьмана Петра Сагайдачного. Інші твори Саковича польською мовою: філософські трактати „Арістотелеві проблеми, або питання про природу людини” (1620 р.), „Трактат про душу” (1625 р.). у творі „Перспектива” (1642 р.) Касіян Сакович аргументував свій перехід у католицтво, полемізував з православним і уніатським духовенством щодо доцільності збереження юліанського календаря і деяких ліургійних обрядів. Обстоював розвиток освіти на українських землях.

Отже, найважливішим і найвпливовішим у XVI ст. із братств було Львівське братство, воно слугувало взірцем для інших братств. За числом членів воно було невеликим, не перевищувало 30 членів, бо саме стільки українських родин мали дозвіл проживати в місті. Однією з найважливіших турбот була шкільна справа. Львівська школа, заснована братчиками, користувалася такою поавгою, що інші братства зверталися до неї з проханням надати пораду, вирядити вчителів, надіслати книги. Іншою важливою цариною Львівського братства, започаткованого ще до існування школи, було книгодрукування. Наприкінці XVI – на початку XVII ст. у містах України працювало близько 40 друкарень. Відомими послідовниками Івана Федорова стали друкарі Василь Суразький, Дем’ян Наливайко, Михайло Сльозка, Тимофій Вербицький, Памво Беринда, Тарас Земка та інші. Значним центром книгодрукування став Київ, де на початку XVII ст. друкарню заснував Єлисей Плетенецький.

Активно діяли Київське і Луцьке братства. Київське братство брало участь у відновленні діяльності православної церкви на Україні, виступало за визволення України і воз’єднання її з Росією, підтримували зв’язки з Москвою.

Київська братська школа була об’єднана з Лаврською школою Петра Могили і була започаткована Києво-Могилянська колегія – вищий навчальний заклад, якому підпорядковувалися братські школи у Вінниці, Гощі, Кременці. Також братства зробили великий внесок у розвиток української мови, вони прикладали багато зуиль для того, щоб зберегти традиції українського народу.

Розділ 3. Поширенн гуманізму