Поширення гуманістичних ідей на території України у XVI–XVII ст

3.2 Поширення гуманістичних ідей на території України у XVI–XVII ст.

Гуманістичні ідеї проникли в Україну двома шляхами: через навчання дітей українських магнатів, шляхти, купців у італійських університетах та в Празькому й Краківському, а також через твори гуманістів Європи. Зокрема, на українських письменників мав вплив Максим Грек, котрий працював у Московській державі і Франциск Скорина з Білорусії. Зачинателем гуманістичної культури в Україні були Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський. Всі вони навчалися в західноєвропейських університетах і працювали в Галичині. Їхня діяльність була спрямована проти утисків народних мас і на утвердження світського світогляду, поваги до гідної наслідування античності. Вони одними із перших у європейській філософії заперечували божественне походження влади й держави, відстоювали невтручання церкви у державні справи. Вони вважали, що людина має право на повноцінне життя, свободу совісті, слова, віри. У творах українських гуманістів знаходимо нові погляди на історію, роль і місце в ній людини як творця історії. Названі вище гуманісти та їхні послідовники вважали історію засобом пробудження самосвідомості народу, його історичної пам’яті, засобом виховання патріотичних почуттів, любові до вітчизни. Після Люблінської унії 1569 р. українські гуманісти, крім того, проголошували ідеї згуртованості громадян, їхнього обов’язку захищати рідну землю, виступали за справедливість і політичні свободи.

Друга культурно-релігійна хвиля з Заходу, пов’язана була із Реформацією. Вона викликала потребу у вищій освіті та сприяла поширенню шкіл, збільшенню кількості книжок і прагненню наблизити літературну мову до мови народної.

В XVI – XVII ст. в Україні був час національно-культурного відродження, формування національної свідомості українського народу, що знайшло свій найвиразніший прояв у братському русі всіх жанрах літератури та в усній народній творчості. На цей період припадає один із найбільших винаходів людства – поява друкарського верстату, що вивів книгу з церков і монастирів у широкі маси. Українська культура цього часу використовує традиції та духовну спадщину Київської Русі. Але перебування українських земель під іноземним пануванням мало своїм недоліком, з одного боку, постійний опір духовної культури українського народу спробам її знищити, з другого – неминучий вплив польської культури на культуру України. Саме через Польщу в Україні набули поширення ідеї гуманізму та реформації.

Гуманістичні ідеї відображалися у всіх сферах української культури. Характерною рисою літературного процесу в Україні в цей період були: багатомовність, національне відродження, боротьба за православ’я, орієнтація на засвоєння кращих зразків європейської культури, розвиток культури власної, поширення ідей Гуманізму в Україні. Їх приносили й поширювали вихідці з України, які здобували освіту за кордоном. Видатними українськими поетами XVI ст. вважалися основоположник гуманістичної поезії в Польщі й перший гуманістичний поет України Павло Русин, збірку його творів було видано у 1509 р. у Відні; Севастян Кленович – автор поеми латинською мовою „Роксоланія” (тобто, „Україна”, 1584 р.). Історик та філософ Станіслав Оріховський із Перемишля, переїхавши до Німеччини, близько познайомився з видатним діячем Реформації Мартином Лютером. Свої твори („Зразковий підданий”, „Промова на похорон Сигізмунда”, „Напучення королеві польському Сигізмунду Августу”) підписував подвійним прізвищем: Оріховський-Русин, або Оріховський-Роксолан, чим підкреслював свою національну приналежність. У своїх творах полемізував із католиками, захищав православ’я, нещадно критикував шляхетське свавілля. Усі вони писали твори польською та латинською мовою – мовою вищої школи і науки всієї Європи епохи Відродженя. Окрім них, були також професор Краківського університету Гр. Тичинський, Щасний Гербурт, Шимон Зіморович і Шимол Шимонович.

Станіслав Оріховський один із перших серед представників європейської політичної думки заперечив божественне походження влади та держави, категорично висловився проти підпорядкування світської влади духовній, обстоював невтручання церкви в державні справи. У своїх творах гуманісти подолали пануючий у середньовічній історіографії провіденціалізм (розуміння причин суспільних подій як вияв волі Бога) та фаталізм і почали зображати історичних діячів як активних суб’єктів, поведінка яких залежить від конкретних обставин. Суть ідей, які вони обстоювали, полягала у звільнення суспільної свідомості, громадської та розумової діяльності з-під влади кліру.

Український театр виріс із церковних обрядів та народних звичаїв (веснянки, весільні пісні, скоморохи тощо). Але в XVI – XVII ст. в період поширення ідей гуманізму в школах для кращого засвоєння учнями латинської мови ставили комедії давніх римських авторів. Але їх було мало і за змістом вони не завжди підходили шкільній молоді. Тоді вчителі шкіл створювали власні твори. Так виникла шкільна драма. В Україні шкільні драми виникали в стінах братських шкіл.

В цей період поряд з усною народною творчістю відбувався процес становлення професійної музики. Цьому сприяло те, що в братських школах, як обов’язкові предмети, ввели церковний спів по нотах і музичну грамоту. Підготовка в школах регентів церковних хорів, учителів співу й музикантів давала змогу зберігати українську культуру в умовах колонізації. Зароджується і світська музика в таких її жанрах як міська побутова пісня (кант), цехова інструментальна музика й театральна музика. На зразок ремісничих цехів в українських містах існували музичні цехи, члени яких грали на весіллях та святах.

Архітектура і образотворче мистецтво на Україні набували національних рис і були невід’ємеими здобутками їх суспільного побуту. У них релігійні сюжети дедалі більше змінювалися образами, взятими з життя, проявлялися риси гуманізму. У другій половині XVI – першій половині XVII ст. українські митці у своїх творах звертаються до світу людини, її почуттів і настроїв, духовного возвеличення й морального очищення. Це знайшло прояв у розвитку портретного малярства. У живописі світського характеру найпопулярнішим стає легендарний образ безсмертного козака Мамая, доброго, лагідного характерника, котрий у найскрутнішу хвилину невідомо звідки з’являвся на допомогу людині, який міг вибратися з будь-якої ситуації, адже був характерником-чаклуном. Цей образ малювали прості сільські малярі, але картинами їхніми прикрашалися і панські світлиці, і сільські хати.

Архітектура цього періоду знаменита, насамперед, замковими спорудами. Досить згадати місто-фортецю Кам’янець-Подільський, замки Луцька, Острога, Старого Села й багатьох інших. Активно велося і церковне будівництво, причому архітектори надавали оборонного значення деяким монастирям (Межиріч) та церквам (Сутківці). У першій чверті XVI ст. у Галичині набуває поширення ренесансний стиль у архутектурі (наприклад, „Чорна кам’яниця” на Ринковій площі у Львові, Корняктова вежа, каплиця Трьох Святих і церква Успіння Богородиці). Видатними архітекторами цього стилю були П. Красовський та італійці Петро з Барбони і його учень Павло Домінічі Римлянин. Ознаки ренесансного стилю є і в церковних спорудах Києва, Чернігова, Переяслава та Канева.