1.2 Революційні події осінню 1793р. – зимою 1793-1794рр. Реорганізація армії

 

Комісари періодично звітували перед Конвентом, листуючись з ним по всім поточним справам і одержуючи від нього інструкції твердження своїх розпоряджень. Комісарам ставилося в обов'язок спостерігати за політичним настроєм командного складу і цивільних посадових осіб у районі їх (комісарів) діяльності. Комітет суспільного порятунку намагався обмежити компетенцію комісарів в області чисто військових, стратегічних, розпоряджень вищого командного складу. Але комісари неминуче виходили за межі політичного спостереження. Тому що Конвент усе ще не довіряв цілком багатьом представникам вищого командного складу.

У літні й осінні місяці 1793 р. відбувалося інтенсивне очищення штабів від всіх осіб, що вселяли підозру у своїй вірності чи не виявляли достатньої енергії і кмітливості. Комісари Конвенту, таким чином, відсторонили від посад цілий ряд офіцерів з вищого командного складу.

Комітети видають ряд наказів і розпоряджень щодо війська. Один з яких приказ Сен-Жюста по Страсбургові. Суворий до багатіїв, він зажадав від них у найкоротший термін покрити позику в 9 млн. ліврів на нестатки армії і найбіднішого населення. Звертаючись до муніципалітету Страсбурга, Сен-Жюст заявив: «Десять тисяч солдатів ходять босоніж; роззуйте всіх аристократів Страсбурга і завтра о 10 годині ранку, десять тисяч пар чобіт повинні бути відправлені в головний штаб». Сен-Жюст зажадав також реквізиції в багатіїв міста 2000 ліжок для поранених солдатів.1

Журдан, який командував північною армією, підготував операцію по звільненню Мобежа і брав участь у боях 17 жовтня 1793 р.. Робесп’єр сприяв звільненню Тулона, захопленого роялістами й англійцями. Сен-Жюст і Леба командували переходом армії через Самбру під вогнем ворога. Прієр і Жанбон-Сент-Андре були направлені в Брест і працювали над створенням і організацією морських сил Франції. Жанбон знаходився на адміральському кораблі під час морського бою з англійцями 28 травня —2 червня 1794 р. Один з комісарів — Фабр, — комісар у південній армії, був убитий у бою з іспанцями. Комісарам приходилося в бойовій обстановці обговорювати з командуючими арміями плани майбутніх боїв, оглядати укріплення і вживати заходів до їхнього зміцнення, безпосередньо керувати пересуванням окремих частин військ.

Національний Конвент створив додаткові ополчення, в результаті набору було створено 300 тис. армію. Для прискорення набору в департаменти були послані 82 депутата.

Небезпека, що загрожувала Франції, змусила Конвент створити загальне ополчення. 10 серпня в Париж з'їхалися делегати, щоб урочисто повідомити про результати народного голосування, що прийняло якобінську Конституцію 1793 р.

12 серпня 1793 р. Барер від імені Комітету суспільного порятунку запропонував Конвенту прийняти звертання до всього народу, що починалося закликом: «До зброї, французи! До зброї! Встанемо всі, як один. Воля кличе на захист усіх, хто дав їй клятву у вірності».1 Конвент, заслухавши Пропозицію Комітету суспільного порятунку, поклав її в основу декрету від 23 серпня 1793 р. „Про всенародне ополчення”. Суть цього декрету полягала в наступному: доти, поки ворог не будуть вигнані з території республіки, усі французи будуть знаходитися в стані постійної мобілізації, ніхто з покликаних на військову службу не має права замінити себе іншим обличчям, а ті що не мають родини чи молоді люди перші підуть боротися, одружені будуть покликані робити зброю, жінки — шити одяг і доглядати за пораненими. Практичне здійснення загального ополчення вимагало визначених організаційних форм, неможливо було призвати відразу всіх придатних до військової служби чоловіків. Мобілізованих потрібно було навчити й озброїти. Тому декретом від 23 серпня 1793 р. на військову службу призивалися в першу чергу молоді люди від 18 до 25 років, неодружені і бездітні вдівці, а інші повинні були призиватися поступово, у міру необхідності. Таким чином, система періодичних поповнень регулювала принцип всенародного ополчення. Перша реквізиція дала 450 тис. чоловік. До кінця 1793 р. система реквізицій довела чисельність армії до 542 тис. чоловік.2

Якобінський уряд видав наказ „про злиття добровольчих батальйонів з лінійної армією”. Але операція ця була надзвичайно складна, і завершення її затяглося до 1794 р. В час фактичного здійснення наказу армія складалася з трьох частин: лінійні війська, добровольчі батальйони 1792-1793 років і особи мобілізовані з кінця серпня 1793 р. Злиття відбувалося в такий спосіб: один батальйон лінійних військ зливався з двома батальйонами волонтерів чи мобілізованих. Наступними одиницями були дивізії, кожна складалася з артилерії, кавалерії і піхоти. До червня 1794 р. операція по злиттю була закінчена і чисельний склад дивізій був встановлений у кількості від восьми до дев'яти тисяч чоловік в кожній.

На початку 1794т. Франція змогла виставити проти коаліції понад 600 тис. чоловік, у той час як коаліція мала лише 410тис. чоловік. Величезні зусилля, витрачені для порятунку країни увінчалися успіхом. Літо 1793 р. було часом найбільшої зовнішньої небезпеки. З вересня 1793 р. були зроблені перші успішні кроки. 6—8 вересні командуючий північною армією Ушар розбив ворога при Гондсхоті. 15 жовтня Журдан, що замінив Ушара, виконав план, запропонований Карно для порятунку обложеного Мобежа, й розбив ворога. Північна і ельзаська границі були очищені від коаліційних сил. Поголовний набір давав безупинне поповнення армії. Кожен вдалий бій збільшував ентузіазм французьких військ. На чолі армії і на усіх відповідальних посадах знаходилися люди, що одержали своє призначення за бойові успіхи, люди, яким довіряла солдатська маса і революційна Франція.

Командуючими були й ті, що брали участь у війні за незалежність Сполучених Штатів Америки (Бірон, Кюстіні ін.). Ця участь розглядалася, як ознака співчуття революційним ідеям. Лафаєт став командиром національної гвардії (тобто тієї збройної сили, що повинна захищати завоювання революції), як людина, відома по американській війні. Жирондисти, свого часу, передавали командні посади в армії маловідомим до того часу штаб-офіцерам королівської армії.

Якобінська диктатура довірила керування революційною армією новим людям. Командні посади на фронтах зайняли люди, тісно зв'язані по своєму походженню з дрібною буржуазією: сини адвокатів (Брюн, Жубер, Марсо, Шарпантьє), сини ковалів (Келлерман, Ушар), сини дрібних торговців (Журдан, Леклер, Ожеро), син дрібного винороба (Пішегрю), солдати старої армії (Массена, Сульт, Латур-д'овернь); люди бідного походження Мірандо, Руско і метиса Олександр Дюма, — стали бригадними, дивізіонними генералами і командуючими арміями. Майже всі вони були стали генералами до 25-літнього віку. Якобінська диктатура з надзвичайною швидкістю просувала обдарованих людей. Син доглядача королівської псарні Гош до революції був спочатку солдатом, а потім — сержантом гвардійського полку; у 24 роки —лейтенант, і у 25 років — бригадний генерал (1793 р.), а в жовтні того ж року він стає дивізіонним генералом, і в тому ж році — командуючим армією. Така її по швидкості проходження військова кар'єра десятків генералів французької революції.

На флоті ситуація була вкрай важкою, так-як французам протидіяв гарний і набагато більший флот контрреволюційних сил, в першу чергу англійських. На 115 великих лінійних англійських судів приходилося тільки 76 французьких.1 За увесь час війни 1792 —1794 р. французам не вдалося домогтися успіхів на морі. Цей період відзначений морськими боями, у яких чисельно слабкий французький флот заслужив славу своєю героїчною боротьбою з переважаючим його в багато разів супротивником. Потрібно відзначити величезні зусилля, витрачені в цей час революційною Францією на те, щоб створити флот, що міг би вести боротьбу з англійцями.

З початку революції емігрувала велика кількість морських
 офіцерів-дворян. Комісари Конвенту — Прієр і Жанноі-
 Сент-Андре, послані в Брест, зробили багато для створення конкурентного військового флоту. Із сухопутних частин перекидалися артилеристи, моряки торгового флоту були мобілізовані для служби у військовому. Кораблі торгового флоту забезпечувалися пушками, щоб відбиватися на морі від нападів англійців. Під час війни, незважаючи на напружене положення Франції, було збудовано 70 нових військових кораблів. Французка революційна армія засвоїла нову тактику під час бою, застосовуючи потім Наполеоном протягом усіх Воєнних кампаній 1792—1794 р.

Війська, що поспішно набираються, не мали можливості пройти попередню тривалу бойову підготовку. «Для того, щоб боротися в старому лінійному порядку з численними арміями, що грозили вторгнутися в країну, французам знадобилися б добре навчені люди, а таких було небагато, у той час ненавчених волонтерів було вдосталь».1 Замість системи заздалегідь розрахованих рухів, французьке командування почало застосовувати тактику удару по ворогу безперервним потоком у той самий пункт ворожої лінії. «...Французькі армії, були організовані краще від армій супротивника. Вони формувалися не з одноманітних, негнучких ліній батальйонів, а з армійських дивізій, яка складалася з артилерії, кавалерія і піхоти. Відразу був відкритий факт, що для результату бою важливо не те, що батальйон знаходиться на «правильному» місці в бойовому порядку, а те, щоб він вступав по наказу в бойову лінію і добре боровся. Бойова лінія не повинна бути, як колись, обов'язково прямою і безупинної, вона могла згинатися в усіх напрямках, як того вимагала місцевість. Тому французи не прагнули вибирати для місця битви гладких рівнин. »2

Колишні батальйони з ополченців перетворились на стрілецькі ланцюги, батальйони ж другої лінії завжди залишалися в колонах і звичайно з великим успіхом атакували. Таким чином, тактична бойова побудова французької армії звелася до двох ліній, кожна з який складалася з батальйонів у зімкнутих колонах, розташованих у шаховому порядку зі стрілецькими ланцюгами спереду і компактним резервом в тилу. В цій стадії розвитку і застав тактику французької революції Наполеон.

Нові командуючі французькими арміями —Гош, Клебер, Марєо — вміли використовувати під час бою величезний ентузіазм французьких військ; після артилерійської підготовки (а французька артилерія була кращої в Європі) після рушничної підготовки, піхотні батальйони спрямовувалися масою в один пункт лінії супротивника зі співом Марсельєзи чи з веселими вигуками. До цього варто додати величезну рухливість французької армії. У той час як за арміями всіх європейських держав випливав величезний обоз, захаращений офіцерським багажем, у революційній армії Франції в 1792—1794 р. обоз був скасований: офіцери брали із собою тільки те, що вони могли нести на собі. «...Французи досягли мобільності і легкості при побудові бойового порядку, зовсім невідомих супротивникам. Потерпівши поразку, вони через кілька годин були поза переслідуванням, при настанні темноти могли з'являтися в несподіваних пунктах на флангах супротивника, перш ніж той міг їх помітити».1

Молодший і середній командний склад 1793-1794 роках по зовнішньому вигляді та своєму способі життя на час військових кампаній мало чим відрізнявся від солдатів. З мішком за плічми, у запиленому і затасканому мундирі офіцер їв ту ж їжу, що і солдати, спав на соломі разом зі своєю ротою. Єдина зовнішня відмінність офіцерів складали мало помітні вовняні нашивки. Протягом 1793—1794 р. Комітет суспільного порятунку напружував всю свою енергію для постачання армії всього необхідного. З переписування Карно із комісарами Конвенту і з постанов Комітету суспільного порятунку видно, яка величезна задача стояла в цей період перед якобінським урядом по постачанню великої армії. Генерал Журдан у листопаду 1793р. доповідав Комітету суспільного порятунку, що в одній з дивізій солдати обертають ноги соломою через недолік міцного взуття. Коли французькі батальйони після важкого зимового походу підійшли до Амстердаму, жителі міста, що зустрічали республіканські війська, з подивом побачили стрункі ряди добре озброєних солдатів, хоча все ще в порваних мундирах, без шинелей і погано взутих.

Якобінський уряд виявив виняткову енергію, щоб вийти з кризи зброї і боєприпасів. У вересні 1793р. в Арсеналі Парижа було всього 9 000 старих рушниць, що вимагали ремонту. З мануфактур вогнепальної зброї, що були найважливіша, у Сент-Етьєні, була в руках федералістів, Мобежська — знищена інтервентами. З надзвичайною швидкістю в Парижі було організовано масове виробництво рушниць. До кінця 1793 року державні і приватні майстерні, заводи і кузні Парижа давали вже до 700 рушниць в день. Продукція майже в п'ять разів перевищувала довоєнну. У Парижі була відкрита спеціальна школа, що одержала назву „Революційних Безкоштовних Курсів”, на яких протягом трьох декад навчали мистецтву вироблятися селітри, пороху та гвинтівки. На заводах, що працювали на оборону, спостерігався величезний ентузіазм. Напівголодні, погано одягнені робітники працювали не покладаючи рук, усвідомлюючи, що вони працюють на оборону країни. Робітники з гордістю заявляли, що вони „кують блискавки проти тиранів”.2 Майстерні створювалися всюди: в церквах, в монастирях, в будинках емігрантів. Навесні 1794 р. в столиці вдалося підвищити вироблення селітри з 28 892 до 265 260 фунтів у декаду.3 Але треба було подбати також про постачання солдатам взуттям і одягом. У Парижі, як і в інших містах, приватні шевські майстерні були реквізовані для виготовлення взуття для армії. Шевцям заборонялося протягом певного часу (кінець 1793 р.) приймати приватні замовлення. У Парижі один поширилася навіть мода носити дерев'яні башмаки (сабо) для того щоб Комітет суспільного порятунку міг зібрати запаси шкіри для армії. Вся справа постачання армії знаходилося під спостереженням Комітету суспільного порятунку, що доручав його приватним підприємцям. Урядові комісари, разом із представниками від муніципалітету, спостерігали за створенням і пошиттям мундирів у приватних майстернях. Деякі постачальники іноді обманювали військове відомство, шахраювали. Треба було установити над ними строгий контроль, припинити їхні спроби поставляти гнилі, негідні матеріали, одержуючи величезні бариші. До кінця якобінського панування всі ці заходи дали дуже реальні результати у військовій справі.

І дійсно, з приходом якобінців ситуація на фронті нормалізувалась і французи перейшли з оборони до наступу. Зрозуміло, що це диво в військовій справі не в змозі були зробити Комітети без терористичної політики в середині країні, заставляючи Францію працювати на війну.



Информация о работе «Велика Французька революція»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 143955
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
18127
0
0

... приміщення, в якому засідали депутати Ради п'ятисот і Ради старійшин, Наполеон змусив депу­татів передати владу трьом консулам на чолі з ним. Пе­реворот 18 брюмера завершив французьку революцію. Велика французька революція кінця XVIII ст. зни­щила феодально-абсолютистський лад у Францйі вста­новила республіку. Буржуазія, яка прийшла до влади, розв'язала терор проти монархістів і народних мас, ...

Скачать
73294
0
0

... ї англійцями Картахени і постаратися розбити британський флот, а потім висадити 10-тисячний експедиційний корпус для посилення корпусу Сіна-Сера в Калабрії. 2.2 Наполеонівські війни від 1804 року до Тільзітського миру Вільньов розташовував 18 французьких і 15 іспанських лінійних кораблів, протистояла йому англійська ескадра адмірала Нельсона, яка налічувала 27 кораблів. Обидва флоти зустрі ...

Скачать
37640
0
0

... і, Без скатертин і серветок У цих бахусових місцях Ви вип'єте стільки, Що вино поллється у вас із очей. Рекламні обіги, виконані у вигляді витончених гравюрних картинок, характерні для французької реклами середини XVІІІ століття − у більшій мірі, чим для Англії, де це "прикрашення" прижилося пізніше. Відомі гравери Кошений, Сент − Обен, Ейзен приймають замовлення на оформлення ...

Скачать
23426
1
1

... в країні нових економічних відносин, прискореного економічного розвитку, досягнення національної незалежності. Буржуазні революції в Австрії та Угорщині Габсбурзька імперія була "клаптиковою". У своєму економічному розвитку вона значно відставала від інших європейських країн. Вона була за формою правління абсолютною монархією. Причинами революції були: ·                   Існування крі ...

0 комментариев


Наверх