Перехід Франції до загального наступу. Початок розпаду коаліції

2.2 Перехід Франції до загального наступу. Початок розпаду коаліції

Перемоги пізньої осені 1793 і зими 1793/1794 р. відкривали нові перспективи для французької дипломатії. 15 вересня за пропозицією Сент-Андре Конвент схвалив основні положення, якими повинні були керуватися республіканські генерали в іноземних володіннях. Потім Комітет суспільного порятунку склав відповідну інструкцію, що передбачала право брати заручників із середовища пануючих соціальних елементів в окупованих областях, право накладати контрибуції, робити конфіскації, обеззброювати жителів і т.п. 16 вересня Комітет суспільного порятунку затвердив «тимчасові дипломатичні підстави», що встановлювали деякі форми відношенні і способи одержання інформації через кордон, що зокрема вказували на необхідність розгортання таємної інформаційної служби всередині ворожих країн і надзвичайної обережності в поширенні письмових інструкцій. Остання вказівка була викликана тим, що в ряді випадків секретні інструкції і секретне переписування потрапляли в руки ворогів. Це відбулося, наприклад, коли Семонвіль і Марі, представники республіки в Константинополі і Неаполі, були захоплені австрійцями, ввійшовши на нейтральну територію для того, щоб затримати французьких дипломатів.

Уряду держав коаліції не зупинялися ні перед якими засобами боротьби, перехоплюючи французьких кур'єрів, послів, агентів, примушуючи нейтральні країни виганяти французьких представників (так, із Трієста був висланий французький віце-консул, був арештований французький резидент у Данцизі).1 Багатьох з них союзники намагалися завербувати до себе на службу.

Комітету суспільного порятунку довелася особлива увага приділити питанню очищення складу співробітників міністерства закордонних справ від ворожих чи сумнівних елементів. Постановою від 16 вересня всі колишні дворяни звільнялися від служби в цьому відомстві і його представництвах. Але ця постанова виявилася недостатньої для того, щоб оздоровити міністерство закордонних справ.

В ньому продовжували свою роботу як англо-прусські найманці, так і прихильники ворожих якобінцям партій. Ціла група останніх була викрита і передана в Революційний трибунал восени 1793 р.. Нові співробітники міністерства закордонних справ були також далеко не всі віданні революції людьми. Так, главою третього відділення міністерства, що займалося питаннями зв'язаними з Росією, Туреччиною, Польщею й іншими країнами, 12 листопада 1793 р. був призначений Шарль Рейнгард, уродженець Вюртемберга, зв'язаний з жирондистами і Талейраном. Генеральним секретарем міністерства закордонних справ був Міо, після термідоріанського перевороту ставши керівником відомства. Коли ж у міністерство призначалися робеспьеристи, то інший персонал додавав всі зусилля для того, щоб вижити їх і всіляко утруднити їм роботу.

Нарешті, значні підозри викликав Еро-де-Сешель, що відав дипломатичними справами в Комітеті суспільного порятунку. Не тільки аристократичне походження і близькість у минулому до королівського двору служили підставою недовіри. Так, його коханкою була Адель де-бельгард, дружина офіцера, що боровся в армії інтервентів, його секретарем був Пролі, що вважався незаконним сином колишнього австрійського імперського канцлера, князя Кіуніца. Пролі, згодом викритий як австрійський шпигун і гільйотинований, був арештований ще в жовтні, але звільнений по клопотанню Еро-де-Сешеля і Колло-д'эрбуа.

Тоді у жовтні Сен-Жюсту був переданий формальний донос на шпигунську діяльність близьких до Еро Пролі, Перера, Дюбюіссона. У доносі вказувалося, що і сам Еро, можливо, має зв’язки з іноземною розвідувальною службою. І знову з трибун Конвенту пролунали обвинувальні промови проти кантоністів. 31 березня 1794 р. Сен-Жюст заявив, що Еро, який очолював дипломатію, використовував своє положення, щоб широко розголошувати проекти урядам. «Були за нього, — говорив Сен-Жюст, —найбільш секретні наради Комітету, по зовнішній політиці, ставали відомими ворожим урядам. Він змусив Дюбюнссона почати ряд поїздок у Швейцарію для змовницьких цілей... Ми перехопили листи Ласказаса, іспанського посла у Венеції, в яких він доповідає про дипломатичні наради Комітету в часи Еро».1

Не може бути сумнівів, що політика, зроблена Еро, була не тільки протилежна планам якобінців, але і небезпечна для республіки. У той час як якобінці позитивно оцінювали нейтралітет Швейцарії, вважаючи його навіть більш корисним, чим військовий союз з цієї в сутності слабкою країною, Еро під приводом революційна й об'єднання усього вільного людства викликав непорозуміння зі Швейцарією, підриваючи її політику нейтралітету і полегшуючи тим самим роботу ворогів французького народу, намагаючись створити герметичну блокаду Франції. Посилаючи своїх агентів у Швейцарію, Еро ставив їм в обов'язок агітувати на користь зміні образа правлінні і висновку союзу з Францією. Ті ж завдання, крім Дюбюіссона, були покладені на офіційного представники республіки в Женеві Сулаві, на Обріє і багатьох інших агентів. Тим часом Бартелемі, французький посол у Швейцарії, писав, що з будь-якого погляду швейцарський нейтралітет набагато вигідніше і зручніше для Франції, чим союз з цією країною, що викликало погіршення положення Франції. Бартелемі наполягав на дотриманні політики нейтралітету.

Одночасно діючи й іншими шляхами, Еро в серпні послав колишньому емігранта Катюсу в маленьку союзну з кантонами Мюльхаузенську республіку з дорученням підготувати анексію цього району, розрахунок тут міг бути тільки один: анексія Мюльхаузена викликає різке погіршення відносин зі Швейцарією і полегшить залучення її в число ворожих Франції держав.

Провокаційний характер діяльності уповноважених агентів був настільки очевидний, що Дефорг неодноразово попереджав Бартелемі про необхідність бути надзвичайно обережним з «приватними агентами» і особливо з Дюбюіссоном. У десятих числах жовтня Комітет суспільного порятунку змусив відкликати Катюса з Мюльгаузена.1

Еро намагався використовувати у своїх цілях ебертистів, що були прихильниками війни до повного повалення тиранії в усьому світі і до установлення всесвітньої республіки. Його спроби знайти серед них підтримку були небезуспішні, тим більше, що в середовище ебертистів проникнуло досить багато шпигунів. Ця чисто показна близькість Еро до ебертистів, звичайно, не дає рівно ніяких основ зараховувати Еро до них.

Тим часом Комітет суспільного порятунку одержав його зведення, що стривожили, про підривну діяльність офіційного французького представника м; іншій нейтральній країні — у Сполучених Штатах Америки.

Жені будучи жірондистською креатурою на посаді посла у Філадельфії, розгорнув там діяльність, що зовсім не відповідала інтересам французького уряду й погрожував дружнім взаєминам обох республік. Озброюючи корсарів, втручаючи у політичну боротьбу, інтригуючи із супротивниками Вашингтона, розробляючи фантастичні плани повстань у Канаді і Луізіані, засуджуючи американський уряд н надихаючи на боротьбу з ним федералістські елементи, Кене настільки порушував дипломатичні звичаї, що державний секретар Джефферсон був змушений у різкому листі повідомити Комітет суспільного порятунку про некоректне поводження французького посла. Лист Джефферсона прийшло в Париж 8 жовтня, і вже 9 жовтня Комітет суспільного порятунку вирішив дезавуювати політику Жені, а його самого відставити і заарештувати. Швидкість відповіді на американське представлення не може викликати подиву, тому що відомо, що Робесп’єр дуже цінував можливість використовувати зв'язку зі Сполученими Штатами в інтересах революції і прагнув до встановлення максимально дружніх з ними відносин, в той же час вважаючи, що військовий союз із заатлантичною республікою не принесе користі і тільки позбавить Францію деяких зручностей, наданих нейтралітетом.

Іншим було відношення Робесп’єра до можливості і доцільності
 союзу з Туреччиною Марна при нейтралітеті, вона могла б з'явитися
 прекрасним партнером у боротьбі проти Австрії, загрожуючи останньої
 з тилу і дроблячи її сили між двома фронтами. Тому Комітет суспільного порятунку вживав енергійних заходів до того, щоб спонукати
 Туреччину до війни, асигнував у розпорядження знаходилося в Константинополі Декорша велика сума грошей і вирішив відправити групу офіцерів для інструктування турецької армії і флоту. Австрія — «наш загальний ворог», говорив Робесп’єр, і нейтралітет Туреччини «більш пагубний для її власних інтересів, чим для інтересів Французької республіки».1 Розуміючи, що не менш істотним ворогом Туреччини є Росія Робесп’єр, у виді очевидної переваги сил останньої, пропонував турецькому уряду утриматись від боротьби з нею.

Однак, у силу тиску на Туреччину з боку Росії й у силу панування Англії на Середземному морі, спроби залучення Туреччини на сторону Франції зазнали невдачі. Більш того, Туреччина направила в Лондон надзвичайну місію, хоча і відмовилася від війни на стороні коаліції.

Увага Французької республіки поглинали, звичайно, у більшому ступені держави, що воювали проти її, чим держави нейтральні. Ні для кого не було таємницею, що об'єднані загальною ненавистю до французької революції союзники мали різко протилежні інтереси. Найбільшою мірою цей внутрішній антагонізм держав коаліції позначався у відносинах Австрії і Пруссії. «Як два розбійники, що б'ються через розділ видобутку, убитого ними мандрівника, забувають про свою гризню для спільної погоні за новою жертвою,—образно говорили Робесп’єр,—так монархи Відня і Берліна відклали зведення старих рахунків для того, щоб накинутися на Францію і поглинути республіку, що народжується».2 Невдача, що осягла їх у спробах грабежу Франції, відкривала можливості використовувати поділяючі ці держави протиріччя, поглибити їхній і, у перспективі, довести справу до угоди з однієї зі сторін і розвалу коаліції.

Успіхи армії прокладали дорогу дипломатії. Тому що основні принципові сторони зовнішньої політики республіки викристалізувалися з достатньою виразністю, і перемоги армії відкривали шлях до почесного і справедливого світу, те Робесп’єр рахував момент придатним для виступу по зовнішньополітичних питаннях. 17 листопада 1793 р. (27 брюмера II року) їм був зроблений у Конвенті велика доповідь про політичне положення республіки.

Робесп’єр заявив, що, відстоюючи розвиток прогресу, культури, цивілізації, «французький народ, єдиний у всесвіті, бореться в ім'я загальної справи». Тому інтереси всіх народів збігаються з інтересами французького народу, і лише інтригами і віроломством удається зберегти стан боротьби між ними. Революція дала поштовх розвитку усього світу, і вона органічно ворожа всім навколишнім монархіям, але від цієї ворожості ще далеко «до небезпечного рішення оголосити війну французькому народу, особливо до дивовижного союзу скількох держав, власне кажучи глибоко різних по своїх інтересах».1 Застрільником цього союзу, підкреслював Робесп’єр, виступила Англія, як спробувала виснажити і роздрібнити Францію, намагаючись опанувати Тулоном, Дюнкерком, французькими колоніями. Гідними партнерами її були Австрія, що бажає опанувати Лотарингією, Ельзасом, французькою Фландрією; Іспанія, що заміряється на Наварру і Руссільон, а також Голландія, Пруссія й інші.

Народи Сполучених Штатів і Швейцарії знайшли в собі мужність надати підтримку революції. Щоб отруїти відносини з цими державами, Жені намагалися «направити американський уряд проти нас»; інші інсинуювали про нібито готуються захопленнях швейцарської території і т.п. Але для могутньої республіки «дипломатія полягає в щиросердості». Вороги Франції далеко не єдині і їх розділяють глибокі внутрішні протиріччя. Деякі з монархічних держав, як Данія і Швеція, захищаючи власні інтереси, дотримують мудрої політики нейтралітету. Пруссія, відвертаючи від політики, що відповідає інтересам Австрії, разом з Росією поділяє Польщу.

Ряд статей прийнятого декрету відносилися до Сполученим Штатам і Швейцарії, підтверджував вірність Французької республіки договорам, її повна повага до території всіх нейтральних і союзних націй, лояльність, повага до їхніх інтересів. Щоб остаточно покласти кінець ворожим інтригам, ареною яких стала Швейцарія, і перевірити діяльність французьких представників, у Швейцарію був посланий друг Робесп’єра Пєян, майбутній національний агент Паризької комуни. Місія Пєяна, що мала місце на початку грудня, сприяла випрямленню лінії поводження французьких агентів і зміцненню дружніх відносин між Швейцарією і Францією.

Кілька тижнів потому, протягом яких справа Ост-Індської компанії допомогло викрити велику змову іноземних і емігрантських агентів, зв'язаних із поруч депутатів Конвенту, Робесп’єр 5 грудня вдруге виступив з доповіддю про зовнішню політику республіки і запропонував прийняти відповідь на маніфести королів, що згуртувалися проти республіки. У цій відповіді, якою можна вважати синтезом зовнішньополітичних поглядів робеспьєристів, говорилися: «Народи, якщо У вас незмога внести вашу частку в загальне надбання, якщо вам не дано ще користатися тими правами, що ми вам повернули, остерігайтеся, принаймні, порушувати наші чи права обмовляти на нашу мужність. Французи зовсім не охоплені манією робити яку-небудь націю щасливої і вільний мимо її волі. Усі королі могли б по колишньому животіти або вмирати на своїх закривавлених тронах, якби вони вміли поважати самостійність французького народу». Розвиваючи положення якобінської Конституції, уряд республіки в період запеклої боротьби зовні й усередині країни декларували об свою послідовну політику захисту незалежності і волі й народу і підкреслювало, що йому далека як ідея насильницького звільнення інших народів, так і ідея підпорядкування їх своїй владі.”1

24 грудня Барер повідомляв Конвенту про повернення республіці Тулона: «Французька нація, незважаючи на стільки злочинних зрад зробила останнє зусилля проти безчесних тулонців. Отже, англійці сіли на мілину в Дюнкерку, в Сен-Мало, в Гранвілі, в Шербурзі, в Бресті, в Бордо, в Марселі й в Тулоні. Середземне море відвойоване! Шлях для французької комерційної навігації вільний! Грім переможних гармат, виставлених проти англійців і іспанців, грізно віддається вже в Дарданеллах і по всій Італії».2 Наступного дня з великою доповіддю про принципи революційного уряду виступив Робесп’єр, що знову приділив значне місце проблемам зовнішньої політики. Різко виступаючи проти пропаганди всесвітньої республіки, говорячи, що республіка має потребу у твердженні революційних принципів усередині країни, Робесп’єр доводив, що проповідь звільнення всіх народів те саме що плани контрреволюціонерів, що мріють про ослаблення революції і нескінченної воїні. Основна думка Робесп’єра полягала в тому, що небезпека для революції криється у не припиненні війни на справедливі і гідні революції умовах,— небезпека полягає як у прагненні закінчити війну гнилим компромісом, так і в спробі перетворити її в боротьбу за світову республіку, до чого прагнуть космополіти типу Анахарсиса Клоотса.

Похожие работы

Велика французька революція

Скачать

18127

0

0

... приміщення, в якому засідали депутати Ради п'ятисот і Ради старійшин, Наполеон змусив депу­татів передати владу трьом консулам на чолі з ним. Пе­реворот 18 брюмера завершив французьку революцію. Велика французька революція кінця XVIII ст. зни­щила феодально-абсолютистський лад у Францйі вста­новила республіку. Буржуазія, яка прийшла до влади, розв'язала терор проти монархістів і народних мас, ...

Наполеонівські війни: загарбання чи революція?

Скачать

73294

0

0

... ї англійцями Картахени і постаратися розбити британський флот, а потім висадити 10-тисячний експедиційний корпус для посилення корпусу Сіна-Сера в Калабрії. 2.2 Наполеонівські війни від 1804 року до Тільзітського миру Вільньов розташовував 18 французьких і 15 іспанських лінійних кораблів, протистояла йому англійська ескадра адмірала Нельсона, яка налічувала 27 кораблів. Обидва флоти зустрі ...

Історія французької реклами

Скачать

37640

0

0

... і, Без скатертин і серветок У цих бахусових місцях Ви вип'єте стільки, Що вино поллється у вас із очей. Рекламні обіги, виконані у вигляді витончених гравюрних картинок, характерні для французької реклами середини XVІІІ століття − у більшій мірі, чим для Англії, де це "прикрашення" прижилося пізніше. Відомі гравери Кошений, Сент − Обен, Ейзен приймають замовлення на оформлення ...

Буржуазні революції європейських країн

Скачать

23426

1

1

... в країні нових економічних відносин, прискореного економічного розвитку, досягнення національної незалежності. Буржуазні революції в Австрії та Угорщині Габсбурзька імперія була "клаптиковою". У своєму економічному розвитку вона значно відставала від інших європейських країн. Вона була за формою правління абсолютною монархією. Причинами революції були: ·                   Існування крі ...