Гаптування і вишивка
Народний одяг
Художнє деревообробництво та плетіння з природних матеріалів
Художня кераміка і скло
Писанкарство. Витинанки та іграшки
Осередки народного мистецтва та митці ХХ ст
Типологія та художні особливості мистецтва Галичини
Дослідження особливостей декоративного мистецтва Галичини ХІХ-ХХ ст
Дослідження розвитку сучасного народного декоративного прикладного мистецтва Галичини
Навигация
Осередки народного мистецтва та митці ХХ ст
Декоративно-прикладне мистецтво Галичини
164064
знака
2
таблицы
3
изображения
1.2 Осередки народного мистецтва та митці ХХ ст.
На початку XX ст. в Україні відбуваються процеси формування різноманітних художніх напрямів у мистецтві, активної співпраці провідних художників-авангардистів з народними майстрами та звернення їх до символічної мови народної творчості. Ці взаємовпливи привели до глибоких структурних видозмін, пов’язаних із зародженням нового напряму мистецтва – українського модерну, авангарду [18].
Митці, формуючи український варіант модерну, звертаються до часів героїчної епохи Гетьманщини XVII–XVIII ст. – доби розквіту бароко. Саме цей яскраво виражений національний стиль стає об’єктом стилізації та естетичних рефлексій. Водночас формування стилю з ретроспективною орієнтацією на героїчне минуле не лише створює змістову паралель, а й посилює ідеологічну спрямованість, працює на формування «української ідеї», іде в унісон із соціально-політичними й культурними процесами за відродження та становлення національної культури.
В Україні зусиллями творчої інтелігенції та меценатів створюється розгалужена мережа майстерень, в яких генеруються і реально втілюються новітні ідеї. Співдружність художників-авангардистів і народних митців вийшла на нові обрії і якісно новий рівень.
Відчуття магістральних стильових напрямів разом зі свідомим намаганням вписатися в загальноєвропейський процес сприяло входженню народного мистецтва у світовий контекст. Увага авангардистів до народної селянської творчості була програмною і сприяла демократичній спрямованості у формуванні специфічної мови супрематизму, його «лексики». Вона також мала вплив на творчість таких видатних народних майстрів, як Ганна Собачко, Параска Власенко, Євмен Пшеченко, Василь Довгошия.
Найбільш сприйнятною до нових тенденцій тогочасної моди була вишивка. Вона швидко реагувала на появу нових малюнків, технік шитва. Рукотворність вишивки, використання її в тогочасному костюмі або інтер’єрі стали складовою творення художніх виробів у майстерні в Скопцях. Орієнтація одягу на європейську моду з оздобленням декоративною вишивкою – такий основний принцип міського костюма, що мав широку популярність на початку століття в середовищі інтелігенції, яка сповідувала ідеї національного відродження.
Значний внесок у розвиток художньої вишивки зробила художниця В. Болсунова. Вона досконало виконувала вишивки кольоровими шовками, золотом і сріблом по атласу, в яких творчо переосмислювала традиції українського шитва XVIII ст. За успішне керівництво вишивальною справою була нагороджена малою срібною медаллю на Всеросійській кустарній виставці в Санкт-Петербурзі (1913), мала відзнаки й інших художніх виставок [37].
Пошуки в створенні одягу за народними традиціями відбувались одночасно як на Західній, так і на Східній Україні. Особливо слід відзначити діяльність Олени та Ольги Кульчицьких із Львова, які розглядали національну течію тогочасної моди як пропаганду українського мистецтва. Вони ретельно вивчали особливості народного крою, декоративного оформлення із застосуванням вишивки, орнаментів, вибійки, писанки.
Серед творчого доробку сестер Кульчицьких є проекти буденного і святкового вбрання для дорослих і дітей, декоративні пояси, хустки, жіночі прикраси. Художниці органічно втілювали в стилістику модерну переосмислені орнаменти та елементи крою народного вбрання [48].
Одним із перших митців, хто звернувся до пропаганди орнаментів народного мистецтва й використання його в сучасному одязі, був Дембіцький. Уже 1901 р. він проектує зразки жіночого одягу з застосуванням гуцульської орнаментики. Навколо гасла «Творімо українське мистецтво!» згуртувалися також М. Стефанович-Ольшанська, М. Охрімович, В. Вальцева. Над розробленням нових форм декоративного мистецтва працював Д. Бутович [55, 248]. Важливу роль у розвитку української моди відіграв М. Ольшевський. Він доклав багато зусиль у галузі проектування одягу, розробки орнаменту, заклав підвалини сучасного дизайну для масового індустріального виробництва одягу.
Серед творців львівської моди початку XX ст. переважали архітектори, художники декоративного мистецтва, поети, філософи, музиканти. Передусім слід назвати В. Садловського, В. Вітвицького, Дембіцького, К. Яновського, Ф. Вигжевальського, Ю. Волинського та ін. [56].
Увага митців, що формували моду сецесії, не обминула й аксесуари одягу – капелюшки, парасольки, жіночі сумочки, біжутерію. Пошуки в галузі моделювання одягу відбувалися в контексті загального русла стилю модерн і відбивали провідні тенденції моди Відня, Парижа, Праги, де в цей час працювали видатні дизайнери.
Зародження та поширення стилю модерн відбувалося одночасно як у Західній, так і в Східній Україні. Одним із основних засобів модерну був орнамент. Саме орнаментальне начало об’єднувало всі види мистецтва, домінуючи в архітектурному декорі будівель, в оформленні інтер’єрів та предметів побуту [18].
Яскравою постаттю в розвитку цього стилю є художниця Є. Прибильська. Її доробок слід аналізувати на широкому тлі розвитку мистецтва початку XX ст.
Сама Є. Прибильська згадувала, що протягом 1908–1910 рр. вона посилено вивчала українське мистецтво, робила замальовки з тканин і вишивок XVIII ст., а також вивчала сучасні рушники, писанки «дзвінкого веселого забарвлення». На запрошення А. Семиградової Є. Прибильська очолила 1910 р. художнє керівництво навчально-показовою килимарською майстернею і вишивальним пунктом у Скопці, де вона працювала до 1916 р.
Роботи першого періоду художниці ґрунтуються на примітивній композиції, але вже виділяється прагнення відійти від первісної форми орнаменту до кольорової побудови композиції, зберігаючи, однак, при цьому деякі примітивні форми народної творчості.
Для роботи в майстерні було запрошено народних майстринь Ганну Собачко та Параску Власенко. У своїх виробах вони запозичили від Є. Прибильської декоративні задуми, гостроту і вишуканість мотивів, сміливість кольорових сполучень, в яких вражають, поруч з наївними відгуками сільського малювання на скринях та писанках, якась виняткова смілива екзотичність та буйність [37]. Майстрині виконували малюнки, за якими виготовляли килими, вишиті декоративні панно, подушки.
Оскільки орнамент модерну став самодостатнім, природним було виникнення таких видів вишивки, як декоративне панно, диванні подушки, в яких орнаментально-декоративне начало виступало на передній план. Так, композиційне пластичне панно будується на асиметричному розташуванні примхливих гнучких ліній дивовижних, фантастичних квітів і рослин дуже складної конфігурації. Кожний із внутрішніх орнаментальних мотивів будується на поєднанні кольорових площин, тонко нюансованої монохромії. Колірну гаму утворюють контрастні яскраві зелені, бузкові, фіолетові, сині та жовті кольори, що підсилюються кольоровим тлом. Малюнок панно проймає надзвичайна динаміка руху. Химерно надломлені лінії листя, гострі завершення бутонів, експресивна гра кольору – все це свідчить про свіжий енергійний пошук і небуденний талант [48].
Цікава також подушка, вишита сестрами А. і Є. Семиградовими за ескізами Є. Прибильської. Основою художнього образу є звивиста гілка з фантастичними квітами. У колірній гамі цієї роботи відчувається неабиякий інтерес до багато аранжированої шкали рожево-бузкових тонів. Уважне вивчення шитва XVIII ст. дало можливість художниці збагнути красу вишивки «гладдю». З допомогою цієї техніки, яку називають «живопис голкою», сповна проявляються декоративні якості шовку. Його блиск, мінливість кольору залежно від напрямку покладених стібків створюють надзвичайно емоційну гру кольору. Водночас художниця підкреслює різну фактуру матеріалу: глибину й матовість шовкового тла, блискучість вишитих шовковими нитками суцільних локальних плям відкритого кольору, покладених, як у живопису, широкими мазками. В цілому вишивка зазнає впливу живопису, точніше – у них схожі формотворення художньо-образної структури [55].
Однією з особливостей художнього напряму майстерні була «міфологізація», переосмислення сюжетів, вторгнення світу фантазії, яка виходила за межі буденності, що спостерігається у вишитих роботах Є. Прибильської і Ганни Собачко. Ганна Собачко виступає як сміливий новатор; її композиції «Тривога» (1916) «Червоний травень» (1917) насичені стрімкою ритмікою, напруженістю кольору завдяки контрастам синього, брунатного, червоного.
Майстриня малює свої ескізи темпераментно, «від руки». Вона мислить насамперед кольором, його сполученнями, в які вкладає певний емоційний зміст. Декоративні панно «Квітка-редька» (1912), «Коники» (1919), «Птиці-чарівниці» (1921) – це небачені фантастичні квіти, композиція яких будується на своєрідній пластичній рівновазі інтенсивних кольорових мас. Всі роботи художниці виконані в техніці художньої гладі [56].
Активно працював у майстерні Н. Давидової Василь Довгошия. Збереглися ескізи його декоративних панно: «Заєць», «Рожевий лебідь», «Півень», «Казковий птах». Вони виявляють тонкого майстра кольору, який створює свої умовні, узагальнені образи з допомогою яскравих кольорових плям, а головне – віртуозної лінії, що окреслює і виявляє зображення. Народний майстер полюбляє екзотичних птахів, яких наділяє яскравими дуже умовними, але завжди вишуканими поєднаннями кольорів: «Папуга», «Птах». У творчій майстерні відбувався складний процес взаємозбагачення народного і професіонального мистецтва [18].
В Москві 6–9 грудня 1916 р. відбулася друга виставка сучасного декоративного мистецтва, на якій експонувалося більш як 400 зразків вишивок, виконаних майстрами за ескізами майже всіх художників-супрематистів. У виставці взяли участь Є. Пшеченко, І. Пуні, Г. Якулов. Експонувались роботи вишивки білим по білому Н. Давидової та О. Екстер. Три декоративні композиції та ескізи жіночої сукні й сумочки представили Н. Удальцова й О. Розанов. Роботи свідчать про експериментальні пошуки у створенні композицій, де предметна форма конструювалася з різноманітних циліндричних, конусоподібних об’ємів, побудованих на поєднанні контрастних кольорів [37].
Створюючи стихійні або раціонально змодельовані композиції, художники вдавалися до експерименту. Вони втілювали свої ескізи у вишивці, де взаємодіяли фактура тканини, блиск шовкових ниток, різні напрями покладених стібків гладі. З допомогою шитва художники представляли в абстрактних формах колір, об’єм, лінію. Роботи митців, що гуртувалися навколо О. Екстер, свідчили про народження нового напряму у мистецтві, і зокрема у вишивці, напряму, який категорично поривав із традиціями та усталеними принципами цього виду мистецтва. Митці формували композиції з геометричних фігур, побудованих на поєднанні контрастних кольорів. Фольклорний архетип народного мислення вони піднесли на рівень світового значення. В контексті цих творчих пошуків слід розглядати й роботи О. Екстер «Кольорові ритми» 1916–1917 рр. Вони виконані на папері олівцем та гуашшю. Можливо ці ескізи призначалися для подальшого використання у вишивці, яким не судилось здійснитись. 1918 р. спільно з Є. Прибильською вона організовує майстерню живопису й декоративного мистецтва [48].
У період Громадянської війни та воєнної інтервенції художнім промислам України було завдано значних збитків. Важливою подією в культурному житті стала організація виставки 1919 р. Народне мистецтво було представлене на ній сузір’ям яскравих народних художників, серед яких імена тих, хто зарекомендував себе ще в попередні часи: Параска Власенко, Ганна Собачко, Євмен Пшеченко та ін. Відновлення кустарних промислів розпочалося в 1921–1922 рр. [55].
В 20‑ті роки налагоджують активну діяльність насамперед ті кустарні промисли, які не потребували значних асигнувань і задовольняли потреби населення в товарах широкого вжитку. До них належали вишивальний і ткацький промисли. Вони базувалися цілковито на ручній праці. Крім того, українські вишивки мали величезний попит за кордоном і посідали почесне місце в експорті країни.
Н. Давидова спільно з К. Малевичем розробляють нові принципи моделювання одягу, що було невід’ємною частиною завдань, які стояли перед мистецтвом нової епохи. Основи творення одягу були закладені художницями Н. Ламановою, Є. Прибильською, О. Екстер, В. Болсуновою, Г. Цибульовою, Г. Собачко. Вони спрямовують роботу в бік осучаснення вишивки, продовження її традицій [56].
У 20‑х роках на повну силу розквітає творчість Василя Довгошиї та Євмена Пшеченка. Останній є автором ескізів для рушників, панно, розписів по дереву, ляльок. На виставці у Москві (1927) саме його роботи та Г. Собачко були відзначені як «вираження сучасної селянської творчості» [18, 220].
Починаючи з 20‑х років діяльність народних промислів поступово відновлюється, і їхні вироби вже становлять значну питому вагу в експорті України. Першою була виставка народного мистецтва 1922 р. в Берліні, яка мала величезний успіх і потім експонувалась у Празі, Гамбурзі, Лондоні. На виставці експонувалися вишивки, килими, кераміка, різьблення по дереву тощо.
Загалом можна виділити кілька осередків українського народного декоративного мистецтва, але всі вони групувалися відповідно до роду занять. Можна сказати, що Галицькі мистецькі традиції того часу займали вагоме місце серед інших регіонів. Разом з тим, саме народне мистецтво Галичини стало на противагу професійному мистецтву Лівобережної та Південної України. Роботи Галицьких народних майстрів користувались неабияким попитом у країнах Європи.
Похожие работы
... 15. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація//Матеріали доетнографії та антропології. 1929. Т. 21—22. Ч. 1. С. 81. 16. Кравчук Л. Т. Вишивка // Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969. С. 62. 17. Добрянська І. О„ Симоненко І. Ф, Типи та колорит західноукраїнської вишивки//Народна творчість та етнографія. 1959. № 2. С. 80. 18. ...
... іб і навчити цьому виду творчої роботи учнів, йому потрібно самому володіти основами конкретного ремесла, зокрема – художньої кераміки. ІІ. 2 Методика проведення занять ліплення з глини Виготовлення глиняних іграшок – це особлива галузь керамічної справи. Практика свідчить, що учні молодших класів люблять ліпити, їм дуже цікавий процес створення в об’ємі власного задуму. Але саме головне, ...
... західноукраїнських землях музичне мистецтво представляли композитори М. Вербицький, В. Матюк, А. Вахнянин, на Північній Буковині - І. Воробкевич та ін Образотворче мистецтво. Серед образотворчих видів мистецтва важливе місце займала архітектура. Хоча міста і в другій половині XIX ст. продовжували забудовуватись хаотично й різностильове, але в них з'являлися й споруди значної архітектурної цінност ...
... дають просторове вирішення пейзажу: злегка виявляють світлотінню його перспективні плани або виконують увесь малюнок в тоні. Розділ ІІ. Вивчення пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі 2.1 Вікові особливості та здібності молодших школярів Крім вікових особливостей образотворчої діяльності молодших школярів, варто враховувати неоднорідність структури їхніх ...
0 комментариев