Руйнація церкви у 1936 році

7. Руйнація церкви у 1936 році

Після Жовтневої революції храм хотіли включити до об’єктів державного історико-культурного заповідника під назвою «Київський Акрополь». Проте вже 1929 року з’явилися інші плани використання пам’ятки – Київський окрвиконком пропонував перебудувати її під клуб войовничих безвірників.

19 вересня секретаріат ВУЦВК Київської крайової інспектури ухвалив рішення передати церкву у відання Київської крайової інспектури. Але на охорону церкви та її музеєфікацію не знайшлося коштів.

Занепокоєні пошуком цегли на будівництво шкіл, промислових і житлових об’єктів, секретар Київської міської партії Салов та голова міськради Петрушанський 14 березня 1936 року звернулися до Політбюро ЦК КП(б)У з проханням санкціонувати знесення Володимирського собору та Десятинної церкви. «За генеральним планом реконструкції міста Києва, затвердженим ЦК КП(б)У, - писали вони, - Володимирський собор і Десятинна церква намічені до знесення, як об’кти, які не мають великої історичної цінності, - тому міськком КП(б)У і міськрада прохають дозволити приступити до розібрання зазначених церковних будівель».

У березні 1936 року президія міськради винесла рішення про знесення Десятинної, а заодно і Покровської церков. Єдине, що вдалося добитися пам’ткоохоронцям, - це рішення політбюро ЦК КП(б)У від 4 травня 1936 року про порятунок архівних матеріалів, які знаходилися в приміщенні Десятинної церкви. Їх передали до Софійського архітектурно-історичного музею. [34]

Після того, як Десятинний храм знищили, прийшла знову археологічна експедиція під керівництвом М. Каргера в 1938-1939 та 1948 році. [35] Ці дослідження дали для археологів повну картину про фундаменти старої Володимирової церкви.

Дослідники взялися за реконструкцію зовнішнього вигляду старого храму, але тепер вже тільки на папері. Спроби реконструкції були у М. Холостенка, американського дослідника К. Конанта, А. Реутова, Ю. Асєєва. Після повоєнних археологічних досліджень фундаменти церкви законсервували, встановивши їх контури і влаштувавшии деталі стародавнього фундаменту під склом. Знайдені археологами людські кістяки було складено у братську могилу. Над їх останками поставлений кам’яний хрест з написом «Братська могила захисників Києва, які загинули у 1240 році під час навали Батия».

8. Полеміка про відбудову Десятинної

В наші дні, майже через вісім століть після руйнації збудованого Володимиром храму, знову постало питання про відродження Десятинної церкви.

12 лютого 2000 року Президент України Леонід Кучма підписав розпорядження за номером 83/2000 «Про першочергові заходи з відродження церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві». У розпорядженні було сказано: «Враховуючи значення церкви Богородиці (Десятинної) як символу древньої української державності, її роль у справі утвердження національно-культурних традицій українського народу і беручи до уваги звернення засновників благодійного фонду «Відродження Десятинної церкви» (…) – Кабінету міністрів України переглянути Програму відновлення видатних пам’яток історії і культури України в частині включення в перелік об’єктів (…) церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві». Слід сказати, що ініціатором відбудови Десятинної була Українська православна церква Київського патріархату. 15 липня 2004 року після хресного ходу з Володимирського собору було встановлено дерев’яний хрест на фундаментах Десятинної в ознаменування відновлювальних робіт та створено фонд відбудови церкви.

Одразу після цього на шпальтах газет, у радіо та телеефірі розгорнулася бурхлива дискусія про доцільність такої відбудови.

Пізніше це розпорядження Президента було скасоване - у вересні 2004 року Леонід Кучма видав указ про впорядкування території та будівництво пам’ятної каплички церкви Богородиці (Десятинної). [ 36]

Після перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка питання відбудови Десятинної церкви знову стало актуальним.

З лютого 2005 року тодішній київський мер Олександр Омельченко повідомив, що доручив почати роботи по проектуванню і будівництву Десятинної церкви. Основою проекту мав стати варіант реконструкції архітектора Логвина (1910 – 2001 рр.). Але, як пояснив Олександр Омельченко, відбудовувати церкву повністю за древніми описами не будуть. Директор Інституту «Укрпроектреставрація» Анатолій Антонюк пояснив журналістам, що будівельники планують використати лише мотиви візантійської архітектури. [37]

8.1. Аргументи «проти»

Невдовзі після підписання указу Президента про відродження Десятинної академік НАНУ Петро Толочко в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» заявив про своє категорично негативне ставлення до відбудови церкви. Академік сказав, що «глибоко переконаний у тому, що займатися ще й Десятинною церквою немає ні сенсу, ні можливостей. (…) Змінилася вся містобудівельна ситуація. Прорізана вулиця Володимирська, якої в давнину не було. В наші дні південно-східний кут споруди нависав би над територією Національного музею історії України. Будуючи церкву, довелося б знімати гранітну огорожу зі сходами, що досить складно. До того ж, будівельний майданчик відрізав би музей від зовнішнього світу». [38]

Науковці столиці два роки тому оприлюднили звернення до громадськості, у якому застерігали, що зведення на Старокиївській горі великого архітектурного об’єкта , в основі якого буде не одна сотня паль, не відповідатиме сучасній містобудівній та геологічній ситуації, дисонуватиме з Андріївською церквою та призведе до загибелі найстарішого дерева Києва – липи.

Старший науковий співробітник Інституту теорії та історії архітектури та містобудування Наталія Логвин намалювала яскраву картину ймовірної відбудови: «Будівництво проводитиметься на палях. Викопають котлован, і ті підмурівки, які ще залишилися, викинуть, як викинули свого часу підмурівки Михайлівського Золотоверхого собору та Успенського собору. Хто б там що не говорив про те, що збереглися давні рештки, це неправда. Ніяких давніх решток на цих двох пам’ятках не лишилося». [39]

Заступник голови Державної служби охорони культурної спадщини Міністерства культури України Євникія Ліньова наголошує, що за українським та міжнародним законодавством саме давні фундаменти, а не новотвори, споруджені на них, вважаються пам’ятками старовини. [40]

Приводом для вищевказаного звернення стала справжня сенсація - археологи відмовилися від коштів, запропонованих урядом на археологічні дослідження фундаментів Десятинної.

Як повідомив громадськості заступник директора Інституту археології НАНУ доктор історичних наук Гліб Івакін, сім мільйонів гривень виділені не на археологічні дослідження. На археологію пішло б лише 20 % цієї суми. Решта була призначена для так званих підготовчих робіт, наприклад, для спорудження даху, укріплення Старокиївської гори. Археологи відмовлялися розтрачати державні кошти на недоцільні, на їх думку, дослідження, зважаючи на те, що, по-перше, архітектурні роботи були б лише прикриттям для початку будівництва, а, по-друге, існують загальніші проблеми реставрації унікальних пам’яток світового значення. До речі, всього на відбудову Десятинної планувалося виділити 90 мільйонів гривень. [41]

Втім, археологічні роботи все ж почалися і тривають.

На думку письменника А. Макарова, автора відомої книги «Малая энциклопедия киевской старины», відновлення Десятинної церкви стане повторенням помилки архітектора А. Стасова, чий варіант будови протирічив не тільки розташованій поруч Андріївській церкві, а й київським архітектурним традиціям в цілому. Архітектор не мав ні відповідних креслень, ні архітектурних описів, і спирався виключно на тогочасні уявлення про вигляд давньоруських храмів. [42]

Як вважає історик-публіцист Юрій Олійник, Старокиївська гора унікальна сама по собі, оскільки містить культурний шар з пам’ятками часів неоліту, трипільської культури, скіфського періоду, зарубинецької і черняхівських культур. Тут знаходяться залишки укріплень «града Кия», поганського могильника IX-X століть, княжих палаців, садиб міської знаті, братська могила захисників Києва. Тому будь-яке будівництво і прокладання інженерних мереж приведе до реального знищення багатьох унікальних пам’яток археології і самого фундамента церкви.

До речі, у дискусії про майбутнє церкви прозвучала оригінальна ідея створити над стародавніми фундаментами лише світловий контур храму. Ще два роки тому віце-президент Академії архітектури професор Валентин Єжов запропонував киянам розроблену в Академії так звану віртуальну реставрацію церкви. Уявіть собі, що у вечірній час над древніми фундаментами, за допомогою лазерної техніки та спеціального освітлення виникають віртуальні обриси храму…

8. 2 Аргументи «за»

Прихильник відбудови архієпископ Димитрій (Рудюк) (УПЦ КП) аргументує свою позицію у книзі «Мати церков Руських». Архієпископ переконаний, що автохтонна цегла і порох руїн не можуть бути історичним спадком для нащадків. [43] Невже, запитує владика Димитрій, ми мали б показувати свою славну історію іноземним туристам в фундаментах і руїнах, говорячи: «Ось подивіться панове німці, австрійці, поляки, англійці – тут був храм архангела Михаїла, а тут ось Успенський собор Печерської лаври, а ось тут Десятинна церква – перший кам’яний храм нашої могутньої держави, від якої в архітектурному плані нічого не залишилося»? Дуже часто ці аргументи звучать дуже емоційно. Наприклад, владика Димитрій наголошує, що горе тому народу, який не шанує своїх старожитностей і не відроджує своїх згарищ…

Історик-публіцист Богдан Сушинський теж підтримує ідею відродження. В одній з своїх публікацій він риторично запитує, мовляв, хто тепер хвалиться татаро-монгольськими руїнами в центрі європейської столиці? Ми ж восьме століття водимо туристів по центру столиці, колись могутньої держави, зародка всього слов’янського світу, і плачемося: оце, бачте, церковка в нас тут була…

Доктор богословських наук, доктор філософських наук, доктор мистецтвознавства Дмитро Степовик не раз у газетах і в радіопрограмах озвучував свою позицію. Професор вважає, що якби сучасні апологети автентичних руїн жили у XVII столітті, вони, напевно, розіп’яли гетьмана Івана Мазепу за те, що він «зодягнув» чимало храмів візантійсько-українського стилю у барокові шати! Нехай би Софія Київська стояла такою, якою залишили її після грабунку ординці-монголи… (Нагадаю, що після Батиєвого набігу від Софійського собору залишилася лише одна стіна з зображенням Богоматері-Оранти з піднятими до неба руками. З того часу в Києві живе легенда, що поки Матір Божа не опускає молитовно піднятих рук – доти Вкраїні – бути. Авт.)

Оглядач газети «День» Клара Ґудзик теж підтримує ідею відбудови. Вона пише, що якби людство так цінувало історичні руїни, як це роблять деякі українські вчені, всі міста і містечка на землі прикрашалися б сьогодні тільки руїнами. У Варшаві не було б Старого міста, у Лондоні – собору Петра і Павла, у Санки-Петербурзі – Бурштинової кімнати. Не кажучи вже про Успенський собор, відбудований за допомогою сучасної техніки та сучасних матеріалів. [44]

Прихильники відбудови наголошують, що за несамовитим запереченням відбудови стоять не тільки турботи про збереження автентичних фундаментів. Архієпископ Дмитро (Рудюк) (УПЦ КП) переконаний, що найгучніше проти відбудови Десятинної виступають ті, хто заперечує будь-яку історичну спадковість і неперервність української історії, хто запевняє, що нічого спільного Київська Русь з Україною козацьких часів і, тим більше, з нашим сьогоденням, не має. Тому й висуваються аргументи про неможливість відтворення пам’ятки із-за відсутності фіксаційної документації і точних даних про її первинний вигляд. Але ж і Петро Могила не мав документації, але відроджував.

На аргумент про збереження історичних фундаментів прихильники відбудови відповідають так. Професор Дмитро Степовик пропонує законсервувати їх і відкрити для огляду, як це зробили у відбудованому Володимирському соборі. У новому храмі пропонується створити музей Десятинної церкви з експозицією архітектурних знахідок. А також відновити символічні гроби князя Володимира і княгині Ольги.

До речі, особливо активні протести лунають проти відновлення храму саме в самобутньому візантійсько-українському стилі (Це стиль Богородиці Пирогощі в Києві, Спаського і Борисо-Глібського собору в Чернігові, Успенського собору у Володимиро-Волинському тощо). І майже ніхто не звертає уваги на численні однотипні церковні споруди сучасної забудови в столиці, стиль яких не піддається ідентифікації. [45]