Духовна культура епохи Просвітництва

Духовна культура епохи Просвітництва

План

1.      Загальна характеристика епохи Просвітництва

2.      Література епохи Просвітництва

3.      Особливості розвитку мистецтва доби Просвітництва (архітектура, живопис, музика)

1. Під Просвітництвом прийнято розуміти прогресивну ідейну течію епохи становлення капіталізму, пов’язану з боротьбою проти феодальних порядків. Вона мала такий величезний вплив на всі сфери духовного життя суспільства, що й саму епоху називають епохою Просвітництва. За часом – це приблизно друга половина XVII–XVIIІ ст.

Характерною рисою Просвітництва було прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, «вічної справедливості», рівності. Рушійною силою історичного розвитку просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, поліпшення морального стану суспільства. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. В цьому вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.

2.У XVIIІ ст. особливо поширилась філософська та суспільно-політична думка французьких просвітителів: Вольтера (1694–1778), Ш.-Л. Монтеск’є (1689–1755), Д. Дідро (1713–1784), Ж.-Ж. Руссо (1712–1778).

Одним з найбільш відомих англійських письменників цієї доби був Д. Дефо (1660–1731), автор памфлетів, у яких засуджувалися переслідування передових людей, висміювалась пихатість аристократії. Небачену славу приніс йому роман «Робінзон Крузо». Цінність цього твору полягає у прославленні сміливого пошуку і відкритті нових земель, возвеличенні мужності, наполегливості, людської праці та винахідливості, відважної боротьби з небезпекою.

Чимало передових ідей висловив у своїх творах великий англійський письменник-сатирик Дж. Свіфт (1667–1745). У своєму романі «Мандри Гуллівера» під виглядом казкових подорожей головного героя Свіфт висміяв вади сучасного йому суспільства: жадібність, підозрілість, несправедливість.

Глибоким соціальним змістом сповнені твори французького драматурга і публіциста П.-О.К. Бомарше (1732–1799). Найбільш відомі серед них – комедії «Севільський цирульник» та «Весілля Фігаро», де автор висміяв нікчемність і розпусту аристократів, створив образ розумного та кмітливого слуги Фігаро. Він не лише весела людина і майстер хитрої інтриги, але й людина величезного розуму та енергії. Сюжети комедій Бомарше використовували великі композитори Моцарт і Россіні для створення опер.

Важливу роль у розвитку німецького Просвітництва відіграли видатний поет і мислитель Й.-В. Гете (1749–1832), великий поет Й.-Ф. Шіллер (1759–1805).

Найвидатнішим представником німецької літератури кінця XVIIІ ст. початку ХІХ ст. був поет і мислитель Й.-В. Гете (1749–1832), що став одним з найбільш освічених людей свого часу. Гете як великий гуманіст вірив у геніальні творчі можливості людини, що знайшло яскраве відображення у всесвітньо відомій драматичній поемі «Фауст». Над цим твором він працював майже усе життя. У середньовічну легенду про доктора Фауста, який продав душу і за це отримав можливість реалізувати усі свої бажання, Гете вклав новий філософсько-моральний зміст. Його героя мучать питання: «У чому полягає сенс життя?», «Що таке щастя?» І тільки в кінці трагедії, вже гинучи, Фауст доходить висновку: сенс життя полягає у праці, діяльності і боротьбі. На сюжет гетевського «Фауста» французький композитор Ш. Гуно (1818–1893) створив однойменну оперу, яка користується величезною популярністю.

3. Для XVIIІ ст. характерна наявність ряду художніх напрямів, які нерідко взаємоперетиналися: зберігаються бароко і класицизм, виникають рококо і романтизм. Вони позначились на різних жанрах мистецтва і, насамперед, знайшли своє втілення в архітектурі та живописі.

Архітектура

Характерною особливістю розвитку архітектури в XVIIІ ст. було спорудження великих будівель державного та громадського значення. Розповсюджується витончений стиль: у зовнішньому та внутрішньому оздобленні палаців, церков, замків; застосовується багато дрібних ліпних та різьблених прикрас з багатьма завитками. Цей стиль увійшов в історію під назвою «рококо» (від французького «rococo» – подібний на черепашку).

Напередодні та під час французької революції XVIIІ ст. архітектура у Франції знову повертається до класицизму, наслідуванню архітектури стародавніх Греції та Риму. Цей стиль особливо утвердився в роки імперії Наполеона І. Будівлі, портрети, меморіальні колони, тріумфальні арки споруджувалися в чітких, величних пропорціях, як в часи імператорського Риму. Стиль Французької архітектури, пов’язаний з часом імперії Наполеона І, прийнято назвати ампіром (імперія). Один з шедеврів французького класицизму другої половини XVIIІ ст. є Пляс де ля Конкорд (Площа згоди) у Парижі (архітектор Ж.-А. Габрієль).

Класицизм як основний напрям архітектури широко використовувався і в Англії: собор Св. Павла (1675–1710, архітектор К. Рен).

Під час великої пожежі 1666 року в Лондоні згоріло 13200 будинків. Весь лондонський центр (Сіті) треба було зводити заново. Під керівництвом К. Рена була проведена велика робота по плануванню лондонського центру, збудовано безліч споруд. Однак найбільшим його досягненням був собор св. Павла (1675–1710), який вважається шедевром світової архітектури. Напис на могильній плиті К. Рена, похованого в соборі, закликає: «Якщо ти шукаєш пам’ятник будівничому, то оглянься довкола!».

Живопис

При дворах абсолютних монархів XVIIІ ст. розквітав пишний офіційний придворний живопис. У ньому було менше релігійних мотивів, ніж у середні віки, переважали міфологічні сюжети, портрети королів, полководців. Особливо модним став так званий «галантний живопис», який змальовував світських дам і кавалерів, пікніки на лоні природи.

Наприкінці XVIIІ ст. гостра політична боротьба французької буржуазії проти дворянства відбилося і в живописі. Художники почали створювати картини з образами реальних людей з «третьої верстви», писали портрети видатних просвітителів XVIIІ ст. У такому напрямі працював талановитий художник Ж.Б. Грез (1725–1805), який написав портрет Дені Дідро.

Найбільш видатним представником класицизму став Ж.‑Л. Давід (1748–1825). Ще до Великої французької революції він написав картину «Клятва Гораціїв», на якій зображений батько, який благословляє синів на бій з ворогами республіки у Стародавньому Римі. Під час Великої французької революції Давід голосував за страту короля і вніс пропозицію про перетворення королівського зібрання картин і статуй у Луврі у національний музей. В подальшому, за часів імперії, Ж.-Л. Давід став писати пишні, офіційно-холодні, придворні картини, які звеличували Наполеона і створену ним знать.

На останню чверть XVIIІ ст. припадає виникнення складного духовного руху, який отримав назву романтизм. Для романтизму властивий духовний порив, піднесення над реальністю, що зумовлено небажанням змиритися з суперечностями дійсності. Романтизм, показ героїки національно-визвольної боротьби є характерним для творчості великого іспанського художника Ф. Гойї (1746–1828). Широко відомий груповий портрет королівської сім’ї, в якому він не побоявся реалістично зобразити обличчя короля з ознаками виродження, відштовхуюче, пихате і злобне лице королеви. В той же час картини, присвячені простим людям Іспанії, Ф. Гойя писав з величезною любов’ю до народу. Революційним пафосом овіяна його картина «Розстріл повстанців».

Музика

Й.-С. Бах – великий німецький композитор і органіст, створив сотні музичних творів для церковного хору, концертів для оркестрів, п’єс для органа, скрипки, флейти. Композитор використав і переробив величезний матеріал з німецьких, французьких, англійських народних пісень і танців.

В.-А. Моцарт – великий австрійський композитор. Його геніальний талант розвинувся дуже рано. Цьому сприяли рідкісні природні дані, а також сімейне середовище – батько був видатним музикантом. Опери Моцарта «Дон Жуан», «Чарівна флейта», «Весілля Фігаро» й досі виконуються на кращих сценах багатьох країн.

Говорити про музичне мистецтво доби Просвітництва неможливо, не згадавши ім’я геніального композитора, новатора в музиці Й. Гайдна. Його справедливо вважають «батьком» симфоній і квартетів. П. І. Чайковський писав про нього: «Не будь його – не було б ні Моцарта, ні Бетховена». Найбільш знамениті твори Й. Гайдна: опера «Несподівана зустріч», симфонія «Ранок», «Полудень», «Вечір».