Навигация
3. Екофілософія
Екофілософія – порівняно нова сфера філософського знання. Біля її витоків знаходяться праці таких природознавців, як Е. Леруа, В. Вернадський, А. Чижевський. Ще в середині XIX ст. відомий німецький учений-біолог Е. Геккель звернув увагу на екологію (грецькою – "вчення про житло") як науку про взаємодію органимів між собою і навколишнім середовищем. Пізніше В. Вернадський сформулював розуміння життя на Землі як геологічного явища. Воно, пояснював учений, силою свого прояву (наслідком розвитку життя та створенням біосфери) значно вплинуло на еволюцію нашої планети.
Ще сильніший вплив, ніж геологічна сила, має господарська діяльність соціуму, її масштаби могутніші, ніж уся природа в цілому. Людина перевела розвиток природи зі стихійного стану в організовану, нею осмислену сферу існування, оскільки суспільство створило розумну оболонку Землі – ноосферу. Хижацька діяльність людства поставила навколишнє середовище на межу виживання, а разом з ним і життя на Землі в цілому. Тому з середини XX ст. значна кількість мислителів задумалася про майбутнє нашої планети, сформувавши екофілософію. Цьому сприяло багато причин.
Першою групою безпосередніх причин виникнення екофілософії став розвиток природознавства; другою -загострення кризи в навколишньому середовищі; а третьою - проблеми майбутнього Землі і її живої оболонки. На жаль, у наш час погляди на екологію перетворилися у вузьку науку, яка насамперед вивчає допустимі межі промислового впливу людей на природу. Більш широке розуміння екологічних проблем (прогнозування майбутнього Землі, формування гармонійної взаємодії людини і природи тощо) крім спеціалістів, фактично більше нікого не турбує. І, як не дивно, не турбує не лише малоосвічених людей, а й інші верстви населення. Від екології чекають лише чистих продуктів, незабруднених водоймищ та повітря, але тільки не суворого втручання в згубну для природи виробничу діяльність людства.
І тим не менш, з 80-х років XX ст. розпочалася екологізація всієї науки. Екологія вийшла за межі дослідження окремих ділянок природи, відношень у середині біомів (тварин, рослинних організмів) на рівні популяції, біологічних видів тощо. Сьогодні її об'єктами стали екосистеми, біосистеми, вся біосфера в цілому. Відтак заявилися різноманітні підходи в екологічних роздумах.
Так, розгортаючи ідею В. Вернадського про живу речовину як сукупність організмів, що є основою біосфери (до неї, явища космічного, входить і людина), американець Джеймс Лавлок висунув цікаву гіпотезу. На його думку, всі земні сфери (агмо-, гідро-, літо- та ін.) разом із біосферою складають дуже злагоджений механізм. Ноосфера ж, проникнувши в усі пори цього механізму, заносить у нього людську агресію, руйнуючи його. Особливо це стало характерним для сучасної цивілізації, що поглиблює проблеми, пов'язані з виживанням людства. Це точка зору екоалармістів (французькою "алярм" – "тривога") [11, 109].
Сьогодні формується екосоціологія – свого роду синтез екології і соціології, яка займається як пошуком виходу з екологічної кризи, так і вирішенням багатьох глобальних проблем взагалі. У ній виділяють окремі напрями:
§ теорія біоцентризму, концепції якої спрямовані на охорону дикої природи;
§ концепція консерваціолиму, формування продуктивної діяльності людей без екологічної загрози;
§ теорія екологістів, попередження екокатастрофи на підставі об'єктивних вимог природознавства;
§ вимоги еколого-економістів щодо значного обмеження економічного росту споживання соціуму та ін.
Центральною категорією екофілософії є життя, що розуміється як космічне явище, куди входять біологічні, психологічні, духовні та душевні характеристики, інтуїція і чуттєвість, завдяки чому руйнується межа між світом людей і світом природи. Так розглядав проблему людини і життя французький релігійний філософ П'єр Тейяр де Шарден (1881-1955). Він у своїй праці "Феномен людини" співвідносить людську природу зі Всесвітом, підкреслюючи, що культура підпорядкована універсальній еволюції і космогенезу. Людська культура, за Тейяром де Шарденом, не штучне утворення, а необхідний феномен розвитку Космосу, а людина - згусток усіх етапів його розвитку, регулятор, початок і кінець Всесвіту. Нова культура людей без сучасного егоїзму можлива лише на підставі любові, а для цього слід об'єднати зусилля науки і релігії.
Німецько-французький філософ, лауреат Нобелівської премії Альберт Швейцер (1875-1965) створив етичну концепцію благоговіння перед життям, у якій стверджується, що добро зберігає і розвиває життя, а зло знищує його.
У своєму вченні А. Швейцер різко критикував європейську філософію за сухий раціоналізм і втрату творчих цінностей культури. Він доводив, що матеріальне виробництво не може цінуватися вище духовного. Вдосконалення виробництва матеріальних засобів життя не зробили людей ні багатшими, ні щасливішими. Європейська людина з часом стає все більш одинокою і нещасною, хоча її переконують, що суспільство прогресує. Таким чином, занепад духовної культури ставить людство на межу паталогічних змін.
Для збереження добра, вчив цей філософ, не потрібно якихось особливих норм і правил. Людина своїм життям має зберігати і захищати все живе. Для цього просто необхідно пам'ятати, що знищення та приниження життя завжди є злом. А життя людини вже своєю появою спрямоване на добро. Слід лише його примножувати благоговінням перед життям.
На думку А. Швейцера, етика благоговіння перед життям може бути реалізована лише в індивідуальному, особистому виборі, оскільки суспільство зробити це не в змозі. Культура гине тому, що створення етики передоручили державі. Так зване "спільне благо", "щастя людства" завжди досягалися насильницьким використанням праці, здібностей, здоров'я і життя окремих людей, що підтверджує вся наша історія. Щоб змінити сьогоднішню суспільну оцінку життя, слід докорінно змінити його вимір через піднесення на вищий рівень цінність індивіда. Благоговіння перед життям врятує і окрему людину, і людство взагалі. А тому врятує весь світ.
Суттєво розгорнули екологічні проблеми в етичному плані учасники Римського клубу (крупні вчені, політики, бізнесмени), який очолював італійський учений Ауреліо Печчеї (1908-1984). Під егідою клубу відбувалися і відбуваються різноманітні міжнародні теоретичні і практичні акції (проводяться наукові конференції, здійснюється радіо- і телепропаганда, спрямовуються дії Грінпісу тощо). Новий гуманізм, запропонований А. Печчеї, сповідує розвиток глобальної відповідальності, любові до справедливості і нетерпимості до насилля.
В екофілософії наявні й інші концепції: культурної еволюції, повернення людини до "природного начала" -відречення від сучасної цивілізації і т.п. Усі вони, безперечно, повинні принести благодатні плоди для безпечного існування людства.
Таким чином, новітні філософські вчення та течії спрямовані на всебічне з'ясування системи "людина – світ". Вони суттєво сприяють поглибленому осмисленню реалій світу.
Похожие работы
... необхідно також для обліку під час визначення рейтингу ВНЗ. Зараз питання здебільшого полягає не в кількості, а в якості видань, їх науковому рівні, відповідності змісту сучасним вимогам. Вказані вимоги, принцип забезпечення вищих навчальних закладів навчальною літературою та порядок надання грифа навчальним виданням регламентує спеціальний "Порядок надання навчальній літературі, засобам навчання ...
... ів читачів і адекватно реагувати на них удосконаленням і зміною форм і методів інформаційно-бібліотечного обслуговування. 3. Бібліотека Тернопільського державного медичного університету імені Івана Горбачевського здійснює інформаційно-бібліотечне обслуговування одного з медичних закладів освіти України, який є на сьогодні сучасним багатопрофільним навчальним та науковим центром і відіграє значну ...
... ія атласів за призначенням. За цією класифікацією виділяють, наприклад, туристичні, воєнні атласи, атласи українських доріг тощо. 2.3 Нові інформаційні технології та перспективи розвитку картографічних документів (електронні карти) У картографії протягом попередніх віків постійно нагромаджувалася інформація та знання про земну поверхню. У XX столітті створення комп’ютера кардинально змінило та ...
... . Потрібно визначити, для чого це потрібно і яка саме виборча система буде оптимальною на рівні парламенту і на рівні місцевих рад, причому на різних рівнях місцевих виборів. 1.2 Історія виникнення виборчої системи Поняття "вибори" має різні значення в різні епохи. Нерідко воно буває дуже далеким від того значення, яке надається йому сьогодні. Інститути афінської демократії сформувалися і ...
0 комментариев