Єдиний економічний простір як інтеграційне економічне угрупування

Міністерство освіти і науки України

Інститут економіки і менеджменту

Курсова робота

з дисципліни: «Міжнародна економіка»

на тему:

Єдиний економічний простір (ЄЕП) як інтеграційне економічне угрупування

Київ 2008

Зміст

Резюме

Вступ

Теоретична частина

Аналітична частина

Практично-рекомендаційна частина

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Резюме

Єдиний економічний ринок для України - можливість розвивати взаємовигідне співробітництво із своїми основними економічними партнерами, обсяги торгівлі з якими постійно зростають. Але Росія вважає, що без укладання митного союзу Україна не матиме права стати повноправним членом ЄЕП. Розвивається дискусія і підігрівається обстановка між здавалося братніми народами і державами.

Актуальність даної роботи заключається в тому, що Україна за своїм географічним, геополітичним, економічним становищем стоїть перед вибором: до якої інтеграційної організації вступати і в якій приймати активну участь для свого майбутнього процвітання та розвитку. ЄЕП чи ЄС – є головним скрізним питанням, над яким думають всі кому не байдужий розвиток України.

Метою роботи є :

розглянути угоди ЄЕП,

провети аналіз напрямів запланованої економічної інтеграції,

визначити переваги та недоліки можливості економічної інтеграції України в цей простір

Дослідження даної сфери зовнішньополітичного і економічного життя України зумовлюється необхідністю концептуального обґрунтування основних напрямків і цілей зовнішнього співробітництва України, визначення доцільних інструментів такої взаємодії по окремих важливих її напрямах з урахуванням потреб вітчизняної економіки.

Вступ

Першочерговим і базовим етапом формування Єдиного економічного простору є створення зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень. Саме це формування розглядається Україною як базове для переходу на більш високий рівень інтеграції, що надасть нового імпульсу для просування товарів на ринки країн-учасниць Єдиного економічного простору завдяки ліквідації митних і податкових бар'єрів, уніфікації цін і тарифів. Нові ринки збуту дадуть можливість збільшити виробництво продукції підприємствами, а це, в свою чергу, сприятиме зростанню кількості робочих місць і оборотних коштів, модернізації підприємств і введенню інновацій.

Україна знаходиться на європейському перехресті у складній системі міжнародних координат, будучи одночасно частиною Центральної, Східної та Південно-Східної Європи, Україна не може не розвивати тісні відносини з усіма країнами цих регіонів, об’єднуючись з ними у регіональні коаліції, які мають спільні економічні, культурні, політичні, а нерідко – воєнні інтереси. Нині зовнішньоторговельними партнерами України є 197 країн світу. Про те, що це партнерство має тенденцію до поглиблення, свідчить хоча б той факт, що протягом минулого року загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарами та послугами, за попередніми даними, суттєво зріс, збільшено як імпорт, так і експорт товарів.

На сучасному етапі пріоритетними інтеграційними векторами зовнішньої політики України є ЄС та ЄЕП. Інтеграція до ЄС знаходиться на початковому етапі. Якщо максимально схематизувати ситуацію, то співвідношення між векторами мало б виглядати таким чином: європейська інтеграція – стратегічна мета і магістральний шлях розвитку України; співпраця з Росією – один з найважливіших механізмів досягнення стратегічної мети, передусім в економічній та в сфері регіонального співробітництва. Тому слід детальніше розглянути питання щодо відносин України з ЄЕП і визначити переваги та недоліки угрупування.

Теоретична частина

Як зазначено в Угоді, формування ЄЕП має відбуватися у три етапи з поступовим поглибленням інтеграції. На першому етапі планується створення зони вільної торгівлі без обмежень щодо імпорту товарів, які виробляють країни — учасники Угоди. Сторони повинні уніфікувати законодавство у сфері регулювання переміщення товарів через кордони та спростити митні процедури. Країни також мають забезпечити вільний рух послуг, капіталів, робочої сили і створити передумови для формування Митного союзу.

На другому етапі буде створено сам Митний союз із спільним для всіх митним тарифом, скасовано обмеження на імпорт сільськогосподарських товарів, проводитиметься єдина конкурентна політика та антидемпінгові заходи. Окрім цього, заплановано сформувати єдиний регулюючий орган ЄЕП, який на третьому етапі отримає всі повноваження у тарифній та митній політиці держав-учасниць. Четвірка також запланувала ухвалити єдиний Митний кодекс Білорусі, Казахстану, Росії та України.

На завершальному третьому етапі формування ЄЕП має завершитися. Буде скасовано митний контроль та митне оформлення вантажів між країнами-учасниками, забезпечено повну свободу руху послуг, капіталів і робочої сили. А єдиний регулюючий орган, який матиме статус наднаціонального, отримає право контролювати природні монополії.

Цим наднаціональним органом має стати так звана Комісія, де всі рішення прийматимуть «виваженим голосуванням». Кількість голосів кожної зі сторін визначатиметься її економічним потенціалом. Експерти вважають цю частину угоди найменш прийнятною для України, оскільки вона не матиме права вето на неприйнятні для себе рішення.

У розділі VI Концепції сказано, що «рішення про завершення роботи над підготовкою проектів міжнародних договорів та інших документів ЄЕП приймають, коли відповідний проект узгоджено не менше, ніж трьома державами-учасницями ЄЕП, на частку яких припадає не менше двох третин сукупного валового внутрішнього продукту». Отже, жодне рішення без згоди Росії провести не вдасться. Однак трійка сусідів по ЄЕП цілком може обійтися без згоди України.

Відповідно до проекту Концепції, Єдиний економічний простір формується поетапно, з урахуванням можливості різнорівневої й різношвидкісної інтеграції. Сторони погодилися на таке форфмулювання, попри те, що це суперечить практиці інтеграції Європейського Союзу. Різнорівнева і різношвидкісна інтеграція означає, що кожна країна самостійно визначає, в яких із напрямів розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходів вона бере участь і в якому обсязі.

Терміни переходу до вищих рівнів інтеграції визначаються кожною державою самостійно. Правовою підставою формування і діяльності єдиного економічного простору є національні законодавства держав-учасників, міжнародні угоди і рішення інституційних органів ЄЕП, що створюватимуться.

Сторони також зазначили, що формування і діяльність Єдиного економічного простору проходитиме з урахуванням норм і правил Світової організації торгівлі, приєднатися до якої задекларувала кожна з чотирьох держав. При цьому саме об’єднання ЄЕП буде відкрито для приєднання інших країн.

Угодою передбачено, що кожна держава має право вийти з Єдиного економічного простору. Однак тоді зобов’язання інших членів ЄЕП щодо «дезертира» втрачають силу.

Важливим напрямом інтеграційних зусиль України у контексті реалізації свого транзитного потенціалу стала її участь у реалізації проекту щодо створення ЄЕП у складі Білорусії, Казахстану, Росії та України.

Під ЄЕП сторони домовилися розуміти економічний простір, який об'єднує митні території чотирьох країн, де діють механізми регулювання економіки, що побудовані на єдиних принципах і забезпечують вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили, а також здійснюються єдина зовнішньоторгова та узгоджені податкова, грошово-кредитна й фінансово-валютна політики. ЄЕП створюється з метою розвитку торгівлі та взаємних інвестицій, що повинні забезпечити сталий розвиток економік сторін на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (у тому числі правил і принципів СОТ), а також розвитку економічного потенціалу і конкурентоспроможності економік країн, які утворюють ЄЕП, на зовнішніх ринках. Крім того, до основних завдань ЄЕП входять формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій (зокрема, у сфері залізничного транспорту, магістральних телекомунікацій, транспортування електроенергії, нафти й газу), забезпечення недискримінаційного доступу до послуг їх об'єктів та єдиних тарифів на них [7].

Метою формування ЄЕП є створення умов для стабільного й ефективного розвитку економік держав-учасниць і підвищення рівня життя населення. (див. додаток № 1)

Держави-учасниці прагнуть сприяти:

-розвитку торгівлі та інвестицій між державами-учасницями, що забезпечуватиме сталий розвиток економік держав-учасниць на основі загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;

-створенню можливостей для розвитку підприємницької діяльності шляхом встановлення гармонізованих систем регулювання та інтегрування інфраструктурного комплексу;

-інтеграції та нарощуванню економічних потенціалів держав-учасниць з метою підвищення конкурентоспроможності економік держав-учасниць на зовнішніх ринках.

Поетапне вирішення завдань поглиблення інтеграції обумовлюється виконанням державами-учасницями взятих зобов'язань та фактичним вирішенням таких завдань [11]:

-формування зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, що передбачає незастосування у взаємній торгівлі антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних захисних заходів на базі проведення єдиної політики в галузі тарифного і нетарифного регулювання, єдиних правил конкуренції, застосування субсидій та інших форм державної підтримки;

-уніфікація принципів розробки та застосування технічних регламентів і стандартів, санітарних і фітосанітарних норм;

-гармонізація макроекономічної політики;

-створення умов для вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили;

-гармонізація законодавств держав-учасниць у тій мірі, в якій це необхідно для функціонування ЄЕП, включаючи торгову і конкурентну політику;

-формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій (у сфері залізничного транспорту, магістральних телекомунікацій, транспортування електроенергії, нафти, газу та інших сферах), єдиної конкурентної політики та забезпечення недискримінаційного доступу та однакового рівня тарифів на послуги суб'єктів природних монополій.

ЄЕП формується поетапно, з урахуванням можливості різнорівневої та різношвидкісної інтеграції. Різношвидкісна інтеграція означає, що кожна держава самостійно визначає момент приєднання до того чи іншого міжнародного договору, що призводить до різнорівневої інтеграції, коли держави-учасниці знаходяться на різних рівнях інтеграційної взаємодії.

Для забезпечення належного функціонування та розвитку ЄЕП Комісія у рамках своєї компетенції:

забезпечує реалізацію цілей і завдань ЄЕП;

приймає рішення і дає висновки з питань, пов’язаних з досягненням цілей та виконанням завдань ЄЕП;

розробляє проекти нормативних правових актів, методичні матеріали та інші документи, необхідні для досягнення цілей і виконання завдань ЄЕП;

здійснює інші повноваження.

Основними принципами функціонування ЄЕП є забезпечення свободи переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили через кордони держав-учасниць.

Різнорівнева та різношвидкісна інтеграція означає, що кожна держава-учасниця самостійно визначає, в яких з напрямів розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходах вона братиме участь і в якому обсязі. Держава має можливість приєднатися до міжнародних договорів, що забезпечують формування та функціонування ЄЕП, у міру готовності. При цьому держава повинна дотримуватись погодженої послідовності приєднання до переліку міжнародних договорів. Для приєднання держав до діючих в рамках ЄЕП міжнародних договорів потрібна згода всіх держав-учасниць цих міжнародних договорів. Це правило поширюється на функціонування основних принципів і умов ЄЕП, які визначаються цією Концепцією.

Перехід від одного етапу формування ЄЕП до іншого здійснюють ті держави-учасниці, які виконали заходи, передбачені у попередньому етапі Комплексу основних заходів щодо формування Єдиного економічного простору.

Обсяг переваг, що надаються державами-учасницями одна одній, визначається угодами з формування ЄЕП, учасницями яких вони є. Неучасть або часткова участь будь-якої держави-учасниці в окремих напрямах розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходах не повинна бути перешкодою для інших держав-учасниць у здійсненні зазначених напрямів розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходів.

Більш пізні терміни приєднання будь-якої держави-учасниці до окремих напрямів розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходів не змінюють її статусу учасниці ЄЕП.

Враховуючи різні ступені інтеграції держав-засновниць ЄЕП (Російська Федерація і Республіка Білорусь – Союзна держава, Російська Федерація, Республіка Білорусь та Республіка Казахстан – члени ЕврАзЕС), терміни можливого переходу до більш високих ступенів інтеграції визначаються кожною державою-учасницею самостійно.

Координація процесів формування ЄЕП здійснюється відповідними органами, які створюються на основі окремих міжнародних договорів. Структура органів формується з урахуванням рівнів інтеграції.

Органи ЄЕП створюються на основі поєднання міждержавних елементів і принципу передачі частини повноважень держав-учасниць єдиному регулюючому органу з поступовим підвищенням значущості останнього. Здійснення координації й управління формуванням ЄЕП на міждержавному рівні забезпечуватиметься Радою глав держав-учасниць (далі – РГД) [4, с.14].

Кількість голосів кожної держави-учасниці у рамках РГД розподіляється виходячи з принципу „одна держава – один голос”. Рішення РГД приймаються консенсусом. Держави-учасниці засновують єдиний регулюючий орган (Комісію), якому вони на основі міжнародних договорів делегують частину своїх повноважень. Його рішення є обов’язковими для виконання всіма державами-учасницями.

Комісія розпочинає своє функціонування з моменту введення спільного митного тарифу або єдиних правил конкуренції залежно від того, що вводиться раніше. У міру розвитку та поглиблення інтеграційних процесів повноваження єдиного регулюючого органу відповідно розширюються.

У Комісії рішення з усіх питань приймаються зваженим голосуванням. Кількість голосів кожної з держав-учасниць визначається з урахуванням її економічного потенціалу. Розподіл голосів і процедура голосування встановлюються на основі домовленості держав-учасниць.

Наступним кроком у митно-тарифних відносинах повинна стати розробка основ митного законодавства країн - членів угруповання. На нашу думку, ЄЕП має можливість використовувати всі позитивні напрацювання у сфері норма¬тивно-законодавчої бази СНД, яка стосується і загальних питань організації міжнародних перевезень, і їх галузевих особливостей. Зокрема, на 12-му засі¬данні координаційної транспортної ради (КТР) СНД, яке відбулося 16-17 ли¬стопада 2004 р. у Єревані, багато уваги приділялося питанням вироблення за¬гальної транспортної політики, гармонізації законодавчих і підзаконних актів і механізмів їх реалізації. Конкретно йшлося про Угоду щодо введення міжна¬родного сертифіката із зважування вантажних транспортних засобів на тери¬торіях країн - учасниць КТР, Угоду про гармонізацію стандартів професійної компетентності спеціалістів, юридичних осіб та індивідуальних підприємців, які здійснюють міжнародні перевезення у рамках СНД, а також про питання доцільності прискорення розробки порядку та механізму поетапного скасуван¬ня дозвільної системи вантажних перевезень, тощо. За даними Ради із заліз¬ничного транспорту країн СНД, у 2003 р. частка перевезень вантажів залізнич¬ним транспортом (вантажооборот) РФ (1668,9 млрд. ткм), України (225,3 млрд.), Казахстану (147,7 млрд.) і Білорусії (38,4 млрд. ткм), тобто держав майбутньо¬го ЄЕП на території СНД, склала 97,84% залізничного вантажообороту всіх країн СНД (2126,2 млрд. ткм) [13].

Питання можливості одночасної інтеграції України у ЄЕП та у ЄС зали¬шається проблемним як для фахівців, так і для суспільства. За деякими тверд¬женнями, після розширення ЄС і створення ЄЕП наша держава виявиться гео¬графічно "затиснутою" не тільки між двома потужними ринками, але й між двома концепціями розвитку економіки і не зможе самостійно визначатися із своїм майбутнім. Однак, на нашу думку, ЄЕП і єдиний європейський ринок - це для України не взаємовиключний вибір, а можливість розвивати взаємови¬гідне співробітництво із своїми основними економічними партнерами, обсяги торгівлі з якими постійно зростають. Питання, врешті-решт, полягає не у пер¬спективі поглинання України її сусідами, а в необхідності та здатності продовжу¬вати прагматичне, взаємовигідне співробітництво з усіма партнерами. При цьо¬му інтеграція має розглядатися не як мета, а як засіб забезпечення реалізації національних інтересів, у тому числі і в транзитній сфері.