Чинники, які гальмують вступ України до ЄС

3.3. Чинники, які гальмують вступ України до ЄС.

Складність процесу забезпечення економічної безпеки у контексті реалізації “Європейського вибору” багато в чому пов'язана з фактичнимрозподілом економічних пріоритетів головних економічних акторів нашої держави у напрямах, відмінних від задекларованого загальнодержавного.

Іншими словами, серед економічних еліт, що формують основи внутрішньої та зовнішньої політики держави, існують принципові розходження щодо ключових напрямів розвитку національної економіки.

Можна виділити три основні “групи за інтересами”, які, змінюючи з різних причин свій персональний склад, залишались і залишаються основними акторами вітчизняного економічного процесу:

1.Державні менеджери колишнього радянського народногосподарського комплексу - найбільш орієнтована на зовнішній ринок група. Використовуючи механізми зовнішнього кредитування (МВФ, ВБ, ЄБРР) поступово формують сприятливий інвестиційний клімат для власних бізнес проектів. Діють, хоча це надзвичайно важко довести, в інтересах ТНК (їх регіональних філій), виявляючи риси “компрадорської буржуазії»,- традиційної бізнес-еліти більшості постсоціалістичних держав.

2.Керівники великих промислових підприємств загальносоюзного значення - “червоні директори”. Як правило, на їх “балансі” знаходяться цілі міста чи навіть окремі регіони. До певної міри їх інтереси представляє УСПП. Не мають яскраво виявленої зовнішньоекономічної стратегії оскільки ситуативно орієнтуються на економічну кон'юнктуру. До цієї групи можна також віднести керівництво АПК- “червоні голови колгоспів”. Консервативний аграрний сектор орієнтований майже виключно на внутрішній ринок. Внаслідок низької платоспроможності переважної більшості населення України рентабельність агарного сектора є вкрай низькою. Агропромисловий комплекс виконує функції по забезпеченню продовольчої безпеки, делеговані (покладені на нього в примусовому порядку) державою і не є окрім деяких експортно-орієнтованих галузей, за великим рахунком окремим суб'єктом ринкового господарства.

3.. Бізнесмени з російським “корінням”. Діють переважно в інтересах провідних російських компаній ПЕК та ВПК, природно маючи зовнішньоекономічну позицію як проекцію РФ. З її мозкових штабів вийшла теза : “В Європу разом з Росією.”

Таким чином, можна стверджувати, що національні еліти, які контролюють основну частку виробничих потужностей в державі і таким чином визначають пріоритетні напрями зовнішньоекономічного курсу України, не розглядають співпрацю з країнами ЄС в якості основи для проведення довгострокової ефективної економічної політики.

У контексті забезпечення економічної безпеки України, фактор вмотивованості господарських еліт є, на наш погляд, рівно-порядковим з економічними інтересами впливових світових геоекономічних акторів. Досвід вщент зруйнованих післявоєнних Німеччини чи Японії доводить, що за наявності серед більшої частини працездатного населення держави непохитного бажання створити сильну процвітаючу економіку, зовнішні чинники втрачають свої переваги. Тоді й виникає “економічне диво”. В іншому випадку, національні еліти реалізують власні бізнес-проекти, населення займається самовиживанням, державні інституції позбавляються реальних важелів забезпечення економічної політики.

Досить важливим чинником, який гальмує вступ України до Євросоюзу є низька обізнаність населення про це об’єднання.

У таблиці поданій нижче наведено дані, що характеризують відмінності у розподілі прихильників і противників вступу України до Євросоюзу серед громадян із різними самооцінками обізнаності стосовно цієї організації. З наведених у таблиці даних видно, що готовність громадян України висловитися за чи проти її вступу до Євросоюзу помітно пов'язана з оцінкою ними своєї поінформованості стосовно цієї організації:

• серед тих, хто вважає себе достатньо обізнаним стосовно Євросоюзу, значно більше прихильників вступу України до цього об'єднання, ніж його противників;

• серед тих, хто вважає себе недостатньо обізнаним, навпаки, противників значно більше, ніж прихильників;

• серед тих же, хто не може оцінити достатньо чи не достатньо він

 обізнаний, більшість становлять ті, хто не брав би участі в голосуванні.

Це можна простежити за допомогою таблиці. [10, 77]

Таблиця 2

Позиції населення України щодо її вступу до Євросоюзу залежно від самооцінки обізнаності стосовно цього питання, %

Привертає увагу той факт, що серед української еліти помітно менше опитаних виділяють такі «больові» для Заходу проблеми, як невідповідність рівня демократії в Україні європейським стандартам, проблеми захисту прав інтелектуальної власності, а також проблеми боргових зобов’язань України.

Думки населення (експертів і простого люду) про чинники що заважають наближатися Україні до ЄС можна спостерігати на діаграмах поданих нижче. [25, 38-39]

Діаграма 1

Чинники, що мають значний негативний вплив на процес інтеграції України до Європейського Союзу, % опитаних (експерти)

Діаграма 2

Що, найбільшою мірою перешкоджає інтеграції України до ЄС? % опитаних (населення).

У свою чергу, ресурсну залежність від Росії як негативний фактор впливу на українську євроінтеграцію виділяє лише третина опитаних експертів. А членство в СНД взагалі не вважається несприятливим моментом при просуванні України до Європи. (На думку 80% експертів, цей чинник має незначний негативний вплив, або не має такого взагалі). Навпаки, державно-політична еліта усвідомлює, що ринки країн СНД сьогодні об’єктивно більш привабливі для нарощування торгово-економічного співробітництва. (Зокрема, йдеться про участь України в створенні транскавказького транспортного коридору).

Загалом, стосовно оцінок основних факторів, що гальмують рух України до Європи, позиції українського істеблішменту і населення країни співпадають. В цьому неважко пересвідчитись, співставляючи дані опитувань, наведені на двох діаграмах.

І експерти, і населення України виокремлюють основні «фактори стримування» — це низький рівень економічного розвитку, загрозливі масштаби корупції, невідповідність рівня демократії в Україні європейським стандартам. Таким чином, загальні оцінки сучасного стану відносин Україна - ЄС, а також факторів, що впливають на ці відносини, відбивають реальний стан справ.

Не можна не погодитись з думкою ряду українських дослідників про те, що сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України є наслідком:

а) непослідовності і зволікання в здійсненні внутрішніх реформ;

б) переважання політичних декларацій над конкретною реалізацією Угоди про партнерство і співробітництво, а також Стратегії інтеграції України до ЄС;

в) слабкості адміністративно-інституційного забезпечення курсу європейської інтеграції;

г) браку досвідчених фахівців з проблем євроінтеграції в державних структурах України.

В песимістичних оцінках сучасного стану відносин Україна - ЄС відчувається певна негативна інерція того, що обидві хвилі розширення Європейського Союзу не доходять до України. Не випадково наприкінці червня 2000р. на Економічному форумі країн Центральної та Східної Європи прем’єр-міністр України В.Ющенко виступив з критикою нинішньої ідеології розширення Європейського Союзу, зокрема, стосовно незрозумілої позиції ЄС щодо перспектив членства України в цій організації.

Отже, розширення ЄС ставить перед Україною завдання максимально ефективно використати всі наявні позитивні наслідки й водночас трансформувати негативні наслідки розширення в чинники розвитку.

У даний час прагнення приєднання України до Європейського Союзу проявляється у тісній співпраці Євросоюзу та нашої держави. Як відомо, Україна традиційно підтримує та розвиває економічні, торгівельні, культурні й інші зв'язки з країнами, що входять до цього інтеграційного об'єднання, вживає заходів щодо активізації відносин у рамках Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами.

Нажаль на даний час в Україні існує багато не вирішених питань, які гальмують вступ нашої держави до Євросоюзу. Серед них одне з перших місць посідає зволікання в здійсненні внутрішніх реформ, слабкість адміністративно-інституційного забезпечення курсу європейської інтеграції. Необізнаність населення щодо ЄС, хоч не є головною проблемою, але все ж бажаним би було проводити пізнавальні програми для населення. Бо позиція громадян України щодо ії вступу до Євросоюзу такою ж мірою залежить від їхньої оцінки своєї обізнаності стосовно цих об'єднань, як і сама ця оцінка залежить від характеру їхнього ставлення до Євросоюзу. В Україні загалом свою обізнаність стосовно Євросоюзу вважають достатньою, щоб вирішити, чи потрібно Україні вступати до цих об'єднань, менш як половина населення (37-38%). [10, 87]

Висновок

Міжнародні економічні інтеграції — це високий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, за яких процес господарсько-політичного об'єднання країн відбувається на основі міжнародного поділу праці та здійсненні узгодженої міждержавної торгівельно-економічної політики.

Інтеграційні процеси в останні роки охопили практично всі континенти і субконтиненти та призвели до утворення багаточисельних регіональних і субрегіональних торгово-економічних блоків.

Міжнародна економічна інтеграція має декілька форм: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз, економічний і валютний союз. Найпростішою формою економічної інтеграції є зона вільної торгівлі, а найскладнішою – економічний і валютний союз.

Після того, як інтеграція набуває сили, виникають динамічні ефекти, які можуть бути як сприятливими так і несприятливими для національної економіки. Але найчастіше у країнах, що створили інтеграційні об'єднання, спостерігаються такі сприятливі зрушення в економіці: зменшуються трансакційні витрати і прискорюються темпи взаємної торгівлі; зростаюча конкуренція між виробниками із різних країн стримує зростання цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, приводить до припливу іноземних інвестицій.

Європейський Союз - унікальне об’єднання країн Європи, які через створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом реалізації спільної політики й діяльності мають на меті забезпечити безперервне економічне зростання, соціальний розвиток і згуртованість країн-учасниць.

Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн —ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

1) Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951р., а набула чинності в 1952р.);

2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС укладена в 1957 р., а набула чинності в 1958 р.);

3) Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 р.).

Сучасний ЄС є найбільшим у світі інтеграційним угрупованням. Це угрупування пройшло всі існуючі на цей час стадії зближення господарських і політичних систем: від зони вільної торгівлі до економічного та валютного союзу. Нині Європейський Союз складається з 27 держав.

Стратегічним завданням ЄС після його розширення до формату 27 членів є створення єдиної конфедеративної (федеративної) держави, з замкненим виробничим циклом, всіма необхідними ресурсами, що забезпечують її економічну безпеку. Сукупний фінансово-економічний потенціалу Євросоюзу вже зараз за основними показниками випереджається американський й за збереження стану відносної геополітичної стабільності в найближчі 20 років не матиме жодних стимулів для свого розширення.

Однією з проблем діалектичного характеру для Європи, сьогодні, є її внутрішня неоднорідність, висока не тільки економічна, але і культурна диференціація, що має своїм природним наслідком співіснування різних, по-різному функціонуючих і далеко не завжди повністю сумісних одна з одною моделей не тільки державного, але і комерційного управління, що є, з одного боку, чинником, що знижує її конкурентоздатність порівняно з однорідними суспільствами, а з іншого — розквіт європейської цивілізації багато в чому пояснюється саме різноманітністю її культур, оскільки воно дає могутній імпульс до змагання, яке сприяє контактам і взаємному збагаченню.

Розширення ЄС ставить перед Україною завдання максимально ефективно використати всі наявні позитивні наслідки й водночас трансформувати негативні наслідки розширення в чинники розвитку.

У даний час прагнення приєднання України до Європейського Союзу проявляється у тісній співпраці Євросоюзу та нашої держави. Як відомо, Україна традиційно підтримує та розвиває економічні, торгівельні, культурні й інші зв'язки з країнами, що входять до цього інтеграційного об'єднання, вживає заходів щодо активізації відносин у рамках Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами.

Нажаль на даний час в Україні існує багато не вирішених питань, які гальмують вступ нашої держави до Євросоюзу. Серед них одне з перших місць посідає зволікання в здійсненні внутрішніх реформ, слабкість адміністративно-інституційного забезпечення курсу європейської інтеграції. Необізнаність населення щодо ЄС, хоч не є головною проблемою, але все ж бажаним би було проводити пізнавальні програми для населення. Бо позиція громадян України щодо ії вступу до Євросоюзу такою ж мірою залежить від їхньої оцінки своєї обізнаності стосовно цих об'єднань, як і сама ця оцінка залежить від характеру їхнього ставлення до Євросоюзу. В Україні загалом свою обізнаність стосовно Євросоюзу вважають достатньою, щоб вирішити, чи потрібно Україні вступати до цих об'єднань, менш як половина населення.