1.6.     Розвиток експортно-імпортної діяльності в кондитерській

галузі

Згідно статистичним даним обсяг виробництва вітчизняних кондитерських виробів 2000 року збільшився в порівнянні з 1999 на 114 тис. Т. І склав 515 тис. т. З урахуванням імпорту-експорту на внутрішньому ринку в 2000 році було реалізовано більше 420 тис. т. Кондитерської продукції. В 2001 році планується виробництво не менше 700 тис. т. Солодощів з урахуванням експортних постачань, на які в цьому році припадає приблизно 25% загального обсягу виробництва, і з урахуванням імпорту (10 - 15 тис. т. до кінця року) на внутрішньому ринку може бути реалізовано 520 - 530 тис. т. кондвиробів. Обсяг ринку в грошовому вираженні в 2001 році склав 650 - 700 млн. Доларів в роздрібних цінах.

Якщо в 1997 -1998 роках на долю імпорту припадало 20 - 30% продаж, то в цьому році - не більше 5%. Фінансова криза мала значний вплив на скорочення імпорту, коли ціни зросли на імпорті солодощі в два рази. Сприяли Звільненню ринку від імпортної продукції порівняно високі митні збори.

Згідно постанові Кабінету міністрів України від 26. 12. 98року, митний збір на кондитерські вироби з цукру складає EUR1 за 1 кг. (пільгова) і EUR2 за 1 кг. (повна).

Тією ж постановою Кабміна встановлений митний збір на шоколад з начинкою і без начинки в розмірі EUR0,9 за 1 кг. (повна і пільгова). Але за оцінкою деяких трейдерів в цьому році зниження обсягів імпорту зупинилась і є деякі перспективи його росту. Сьогодні за імпортерами кондитерських виробів залишаються ті сегменти ринку, де можливості українських кондитерів обмежені. Просування імпортного товару на ринок супроводжується рекламною підтримкою, а його виробники продавці застосовують випробувані і діючі маркетингові засоби.

Традиційно основні країни-імпортери шоколаду і шоколадних виробів -Росія і Німеччина. Але за останній час обсяги продажу російського шоколаду зросли приблизно на 5 - 10% німецького ж зменшилися на 60%.

Зростання продажу російської продукції можна пояснити, по-перше, тим, що ввезення кондитерських виробів з Росії в Україну здійснюється без сплати ПДВ. По друге, на ринку з'явилися і почали активно працювати торгівельні представництва і офіційні дистриб'ютори російських фабрик. Російські солодощі традиційно користуються популярністю серед українських споживачів, хоча за ціною цей товар дорожчий за вітчизняний на 25%.

Борошняні кондитерські вироби займають приблизно 25%) в загальному обсязі імпорту. Як правило, це рулети, кекси, коржі, які постачаються з європейських країн. Інші солодощі (карамель, східні солодощі, різноманітні м'які цукерки) займають приблизно 5% в обсязі імпорту. Тут вітчизняні виробники - на висоті, і не залишають місця для імпорту.

Безперечно, очікувати особливого росту обсягів імпортної продукції не приходиться - занадто неплатежеспроможні вітчизняні виробники. Але деяку частину ринку - 5-10% - вона займати буде, і цим можуть скористатися, торговці.

Крім цього, на думку більшості реалізаторів українських кондитерських виробів, у вітчизняних виробників повинен бути гідний суперник, з яким вони могли б конкурувати не тільки по ціні, але й по якості.

В таблиці 1.2 приведені дані імпорту та експорту українських кондитерських виробів.

Таблиця 1.2

Імпорт кондитерських виробів в Україну

Країна 1998 рік 1999 рік 2000 рік
Обсяг, т. Вартість, тис. дол. Обсяг, т. Вартість, тис. дол. Обсяг, т. Вартість, тис. дол.
Шоколад та інші харчові продукти, які містять какао
Росія 1740,4 6082,8 2072,8 6091,9 2046,4 5498,1
Німеччина 3679,2 6791,1 2265,1 3292,4 1490,5 2119,8
Всього 10573,9 25431,3 6414,7 14347,8 4108,6 8755,2
Хліб, борошняні кондитерські вироби, печиво та інші хлібобулочні та борошняні вироби
Німеччина 2005 1516,4 746 402,8 389,6 270
Польща 379,2 465,4 95,3 154,7 168,4 322,1
Всього 5642,4 5430,2 2268,7 2567,8 1880,6 2426,7
Кондитерські вироби із цукру (включаючи білий шоколад), який не містить какао
Туреччина 14,3 6,7 63,6 13 151,2 49,1
Росія 0,3 0,45 9,5 11,86 458,2 1106,8
Естонія 425 578,4 215,7 223,3 162,6 313,4
Всього 1291,2 1794,3 393,3 507,5 991,5 3115,8

Як видно з таблиці 1.2 вироби, які імпортуються в Україну займають значну долю продажу.

Кондитерські вироби імпортуються з різних країн як з країн близького лак і далекого зарубіжжя.

Експорт кондитерських виробів з України останнім часом значно розширився. Експортується продукція національного виробництва в країни близького зарубіжжя, в основному в Росію.

В таблиці 1.3 приведені дані експорту продукції на Російські ринки.


Таблиця 1.3

Експорт кондитерських виробів з України

Країна 1998 рік 1999 рік 2000 рік
Обсяг, т.

Вартість,

тис. дол.

Обсяг, т.

Вартість,

тис. дол.

Обсяг, т. Вартість, тис. дол.
Шоколад та інші харчові продукти, які містять какао
Росія 12575,1 20900,3 15148,4 17950,2 23829,8 25797
Всього 13313,8 22494,3 17138,7 21855,8 25719 28440,4
Хліб, борошняні кондитерські вироби, печиво та інші хлібобулочні та борошняні вироби
Росія 11416,8 1085,6 10326,5 5862,2 19241,5 11120,26
Всього 122235,4 10957,1 11581,6 6963,9 21729,5 12576,5
Кондитерські вироби з цукру (включаючи білий шоколад), який не містить какао
Росія 40221,5 40566,2 66696,4 46867,8 90406,2 58231,4
Всього 43840,2 44944,7 72591,6 51667,6 94146,7 3115,8

 

1.7 Інноваційний процес - чинник економічного зростання

Економічна теорія технологічних змін та інноваційних процесів стверджує, що головним чинником економічного зростання є науково-технічний прогрес, який втілюється в технологічних змінах. Технологічні зміни здійснюються через інноваційні процеси потоки нововведень, що є основним елементом доведення науково-технічних знань до стадії використання у процесі виробництва, забезпечуючи основну мету ринку - отримання та примноження прибутку.

Потреба у впровадженні нововведень у виробництво або поновлення виробництва служить джерелом безперервних змін в економічній системі. Масові інвестиції у впровадження певних нововведень грають найважливішу роль у забезпеченні динамічного економічного розвитку, ефективної конкуренції і господарського процвітання.

Країни, у яких переважно базуються власники новітніх технологій є учасниками розподілу надприбутку. На порядок менше збагачуються ті, хто тиражує чужі технології. Відсутність достатньо продуктивних технологій, навіть в умовах надходження інвестицій, позбавляє країну економічного зростання та експортної конкуренції в галузях і призводять до становища хронічної нестійкості. Так, і в Україні за умов становлення ринку інноваційна політика не стала основним блоком загальної економічної політики держави.

Перевага під час реалізації державної інноваційно-інвестиційної політики має надаватись довготерміновій стабільності перед тимчасовим успіхом. В Україні необхідно сформувати модель організації інноваційної діяльності, яка поєднувала б у собі елементи ринкової економіки, зі збереженням гнучких потужних важелів державного регулювання. При цьому, державі важливо вловити ту межу, де, власне, ринкових стимулів виявляється недостатньо, і створити противагу, стимулюючи інвестиції в нововведення, використовуючи методи державного регулювання.

Комплексне розв'язання проблем підвищення ефективності всіх складових кредитно-інвестиційного механізму прискорить розвиток інноваційного процесу. У цьому полягає суть економічної складової інноваційної політики держави в умовах ринкової економіки.

До заходів, що можна реалізувати за короткий термін та досягти вагомих результатів у стимулюванні інноваційної діяльності, зокрема, належать: створення нормативно-правового середовища; пристосування фінансово-податкової системи і кредитної політики; створення системи органів регулювання та підтримки; створення ефективного механізму концентрації науково-технічних ресурсів; створення юридичних умов; формування політики обміну продукцією виробництва та послугами; розвиток комп'ютерних систем збору і переробки інформації, а також систем консультацій.

Аналіз іноземного досвіду функціонування інституту фондів як у країнах з подібною до України економічною ситуацією, так і в умовах розвиненої ринкової економіки свідчить про їх значний внесок у справу розбудови економік своїх держав. Об'єднані однією кінцевою метою сприяння підвищенню науково-технологічного рівня національного виробництва - ці фонди мають відмінності у шляхах досягнення поставленої мети.

Стратегія в галузі інвестицій є рушійною силою будь-якої системи. Вихідними принципами побудови системи фінансування інновацій, повинні виступати: чітка цільова орієнтація системи; логічність, обґрунтованість і юридична захищеність використаних прийомів і механізмів; множинність джерел фінансування; широта і комплексність системи; адаптивність і гнучкість.

Інноваційні процеси, у кінцевому рахунку, являють собою інноваційні проекти, під час реалізації яких інноваційна та інвестиційна діяльність здійснюються у взаємозв'язку під єдиним керівництвом. Отже, проект як об'єкт управлінця за рахунок матеріалізації ідеї здатний з меншого зробити більше, що в умовах гострої обмеженості інвестиційних ресурсів в Україні набуває важливого значення.

Формування інноваційних проектів для розв'язання найважливіших науково-технічних проблем забезпечує: комплексний, системний підхід до досягнення конкретної мети; кількісна конкретизацію цілей і точне відбиття кінцевих результатів проекту в управлінні інноваціями, безперервне управління процесами створення, освоєння виробництва і споживання інновацій; обґрунтований вибір шляхів найефективнішої реалізації мети проекту: збалансованість ресурсів, необхідних для його реалізації; міжвідомчу координацію та ефективне управління складним комплексом робіт з проекту.

Особливістю інноваційного менеджменту в сучасних умовах є широке використання в процесі прийняття рішень висновків незалежної експертизи. Характерними особливостями методу експертних оцінок як наукового інструменту розв'язання складних неформалізованих проблем є, по-перше, науково обґрунтована організація проведення всіх етапів експертизи, по-друге, застосування кількісних показників як при організації експертизи, так і при оцінці суджень експертів та груповій обробці результатів.

У розвинених країнах майже 50% витрат на науку у ВВП фінансують суспільні фонди інвестиційна діяльність інноваційних фондів в Україні здійснюється відповідно до затверджених пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Слабка інноваційна активність в Україні пов'язана, крім усього, із нерозвиненістю фінансових механізмів її забезпечення. Прикладом цьому є те, що основним джерелом коштів українських фондів і досі продовжує залишатись бюджет.

Основне завдання, чинного з 1992 p., Державного фонду фундаментальних досліджені (ДФФД) - забезпечення розвитку фундаментальних наукових досліджень шляхом стабільного фінансування на основі грантів. На відміну від ДФФД джерела фінансових ресурси Державного інноваційного фонду (ДІФ) України, чинного з 1992 p., - це внески підприємств. ДІФ виконує функції державної підтримки інноваційної діяльності в Україні шляхом здійснення фінансової, інвестиційної та матеріально-технічної підтримки заходів зі створення, реалізації та розповсюдження науково-технічної, інноваційної продукції. Фонд здійснює фінансування у формі: інноваційної позики; фінансової інвестиції; фінансового лізингу; оперативного лізингу. Нині Фонд фактично є єдиним державним органом, який здійсню фінансову підтримку інноваційних проектів в економіці, у першу чергу на регіональному рівні.

Галузеві підприємства та організації в Україні поки що повинні самостійно вишукувати кошти для інноваційної діяльності.

Ефективність інноваційної діяльності значною мірою залежить і під наявності та фінансового стану інвестиційного та інноваційного банків. З економічного погляду участі інноваційного банку у фінансуванні інноваційних проектів можна розділити на кредитування різні форми прямого інвестування. Характерна риса інноваційних кредитів - їх високий фінансовий ризик. Для розв'язання цієї проблеми, а також проблеми низької кредитоспроможності клієнта, використовуються такі підходи: часткове фінансування; придбання авторських прав на нововведення; послуги з реалізації результатів дослідження; організація спільних виробництв; лізингові операції; цільове фінансування досліджень і розробок. Як правило, інноваційні банки використовують "комбінований" підхід при фінансуванні створення і впровадження нововведень.

Для швидкого становлення інноваційно-інвестиційного механізму та його подальшого розвитку необхідно вдосконалити існуючий механізм управління вже функціонуючими фондами. Отже економічною базою реформування науково-технологічної системи України с вдосконалення механізмів її фінансування, відповідаючих критерію самофінансування.

Найпотужнішим засобом державної підтримки науки і в той же час найдинамічнішим елементом регулювання цього процесу може стати створення механізму економічного стимулювання всіх учасників інноваційного циклу незалежно від типів організацій і форм власності й на всіх його стадіях - системи фондів для інвестування інноваційного процесу.

Економічна теорія та міжнародна практика доводять значну роль інновацій у забезпеченні виходу економіки з кризи та подальшої о економічного зростання. Тому питання інноваційного менеджменту на макро- та мікроекономічному рівнях у трансформаційній економіці України набувають значної актуальності.

Сучасний інноваційний менеджмент має враховувати світові тенденції інноваційної діяльності:

- відбувається подальша диверсифікація та індивідуалізація продукту;

- зростають темпи нарощування обсягу виробництва та товарообороту інноваційних продуктів;

- розширяється асортимент продукції (за останніх 25 років він збільшився в 10-15 разів);

- скорочується середня протяжність життєвого циклу продукту (за 25 років зменшилася на половину);

- зростає швидкість морального старіння патентної інформації (у середньому термін коригування патентом становить нині 10-14 років, а в галузі мікроелектроніки - всього 4-5 років);

- скорочується інноваційний період (до 3-5 років);

- зменшується час розповсюдження інновацій (кожні 20 років скорочувався наполовину і зараз становить 2-6 років);

- інновація все більше стає необхідним засобом створення конкурентних переваг, завоювання національною і міжнародного ринків. Відсутність достатньо продуктивних інновацій, навіть в умовах значних інвестицій, позбавляє країну економічного зростання та експортної конкуренції в провідних галузях;

- країни-власники нових технологій отримують основну частку надприбутків, а ті країни, що тиражують створені іншими технології -отримують прибутки на порядок менші;

- активізація інноваційної діяльності вимагає обґрунтованого державного регулювання та оперативного корпоративного менеджменту.

Характер науково-технічних інновацій такий, що їх ініціатори (першопроходці) майже зразу власною потилицею починають відчувати подих конкурентів. Якщо ці новатори спіткнуться, то їх неодмінно випередять. Тому, підприємницьке управління на новому підприємстві вимагає: а) концентрації зусиль на ринку; б) фінансового передбачення, особливо у плануванні та регулюванні наявних грошей; в) створення вищої управлінської ланки, задовго до того, як нове підприємство відчує в цьому реальну потребу та задовго до появи в нього реальної можливості позволити собі мати цей підрозділ; г) вміння визначити ділянки найефективнішого застосування своїх сил та здібностей.

Важливою проблемою управління інноваціями є знаходження необхідної міри втручання держави та оптимального співвідношення ринкового та державного регулювання інновацій. При цьому необхідно враховувати характер сучасного НТП та такі обставини. Так, з одного боку, ускладнення умов відтворення та самозростання капіталу привело до підвищення регулюючої ролі ринкового механізму та конкурентної боротьби. У зв'язку з цим в економічних системах відбувається зміна принципів макроекономічної та індустріальної політики. Ця зміна полягає в обмеженні прямого державного втручання в економічну діяльність, перенесенні акценту на регулювання самих ринкових механізмів та проголошенні самостійності приватного підприємництва.

З іншого боку конкуренція у сфері НТП виявила деякі проблеми, які не можуть бути розв'язаними без участі держави. Високі витрати на наукові дослідження та розробки, значний ризик при виборі пріоритетних напрямів, необхідність координації діяльності учасників наукових досліджень (університетів, приватних фірм, державних інститутів та лабораторій, фондів), завдання підтримки національних учасників міжнародної конкуренції, розв'язання соціальних та екологічних проблем тощо — усе це вимагає державного фінансування, гарантій, розподілу ризику, організаційної та інформаційної допомоги. Велику роль держава відіграє у створенні виробничих, інформаційних та соціальних інфраструктур, сприяючи широкому та динамічному розвиткові інноваційного процесу.

Роль держави визначає також міжнародний фактор. На сучасному етапі переваги в конкурентній боротьбі вже не визначаються ні розмірами країни, ні багатими природними ресурсами або могутністю фінансового капіталу. Тепер вирішальними факторами є рівень освіти, обсяг нагромаджених знань, здатність до науково-технічних проривів, що надають переваги, першопроходця. Це вимагає вироблення єдиної довгострокової загальнонаціональної інноваційної полі гики.

Збільшилася роль держави в організації та підтримці кооперації на всіх стадіях інноваційного процесу, і особливо на доконкурентній. Держава не тільки заохочує міжфірмову кооперацію, міжнародну інтеграцію, співробітництво університетів з промисловістю, а й сама входить до складу таких об'єднань. Усі вищевказані фактори визначають міру втручання держави в управління інноваціями, конкретні форми та методи цього втручання.

У світовій практиці прийнято виділяти основні зони державного впливу на інноваційну сферу:

1) "Пропозиція" інновацій, тобто здійснення технічної та фінансової допомоги, включаючи формування науково-дослідної інфраструктури;

2) "Попит", тобто створення попиту на результат інновацій центральними та місцевими органами влади (державні контракти на виконання дослідницьких робіт та закупку нових технологічних процесів, продуктів, послуг);

3) "Середовище", тобто вплив на умови, стимулюючі нововведення (податкова, патентна політика та інші заходи непрямого державного регулювання).

Унаслідок проведення таких заходів в інноваційній сфері утворюється, зокрема, державний ринок, що є досить вагомим фактором створення та розповсюдження нововведень. По-перше, він забезпечує державний попит на інновації. По-друге, для виробників інновацій важливо те, що для більшої частини контрактів уряду технічні та експлуатаційні характеристики замовлених товарів мають значний пріоритет над ціною. Гарантований дер­жавою ринок збуту звільняє більшу частину ризику комерціалізації нової технології. По-третє, наявність значного державного ринку збуту дозволяє фірмам-виробникам понижувати витрати за рахунок економії на досвіді та на масштабах виробництва. По-четверте, конкурентний характер багатьох державних контрактів сприяє створенню відразу декількох різних нововведень. З одного боку, уряд уникає покладання тільки на одного постачальника. З іншого боку, державне відомство вимагає від свого основного постачальника обов'язкової видачі ліцензії на виробництво продукції другим фірмам. Але при цьому новаторам владою держави на певний час забезпечуються монопольні умови підприємницької діяльності. Держава гарантує фірмам-новаторам в піонерних областях НТП значні пільги в порівнянні з можливими послідовниками.

Ураховуючи міжнародний досвід з метою стимулювання інноваційної діяльності українській державі необхідно реалізувати деякі заходи в таких напрямах:

- запровадження фінансово-економічних та податкових інструментів;

- створення системи фондів для фінансування інноваційної діяльності;

- створення механізмів кредитування та інноваційних банків;

- вдосконалення правового та нормативного забезпечення інноваційної діяльності;

- формування науково-дослідної інфраструктури, ефективних механізмів концентрації науково-технічних ресурсів, інформаційної бази та систем консультацій;

- удосконалення інституційної структури.

Міжнародний досвід свідчить про велику роль інституту фондів, зокрема венчурних, у розвитку інновацій. Цікавим є прийняття у США закону, що дозволяє пенсійним фондам брати участь у ризикованих фінансових операціях. Структура венчурних фондів включає такі джерела формування: пенсійні фонди - близько 35%, корпорації та фізичні особи - 15%, іноземні інвестори - 18%, страхові компанії - 13%. інші - 19%. Неоднорідний склад учасників дозволяє розподілити високий рівень ризику інновацій. Інвестиційна форма має фінансувати інновації на тривалий період без виплати відсотків та погашення кредиту. У розвинених країнах суспільні фонди фінансують майже 50%) витрат на науку. В Україні ж основним джерелом фондів залишається бюджет. Крім того, проявляється обернена тенденція - кошти Державною інноваційного фонду України, що формується за рахунок відрахувань підприємств (у розмірі 1%) від доходів без ПДВ) переважно спрямовуються в бюджет. Інноваційним фондам України необхідно надати право поповнювати кошти шляхом залучення ощадних вкладів населення, організації спеціальних лотерей, випуску цінних паперів.

Таким чином, інноваційний розвиток України вимагає вдосконалення державної інноваційної політики та її фінансового забезпечення з урахуванням передового міжнародного досвіду. Інноваційна політика має стати базовою серед інших напрямків загальної економічної політики держави.

Усю сукупність процесів, що відбуваються на підприємствах можна умовно поділити на дві групи - традиційні та інноваційні. На протязі останніх років розвиток харчової промисловості набуває інтенсивного характеру, тобто в діяльності більшості підприємств присутні інноваційні процеси. Вони є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі і просторі.

Так, на сьогоднішній день споживач може спостерігати великий обсяг асортименту кондитерських виробів, який заполонив ринок не тільки ринок нашої країни, але й почав охоплювати зама кордонний ринок. Це стало можливим завдяки технічним нововведенням, які проявляються у вигляді нових продуктів (виробів), технологій їхнього виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів). Сучасним технологіям в цій галузі властиві певні тенденції розвитку й застосування. Головним з них є перехід до мало стадійних процесів через поєднання в одному технологічному агрегаті кількох операцій, забезпечення в нових технологічних системах безвідходності виробництва.

Цілі та пріоритети технічного розвитку підприємств, зокрема харчової промисловості, визначаються в сучасних умовах згідно із загальною стратегією його функціонування. Стратегічні напрямки технічного розвитку таких підприємств зв'язані з вирішенням наступних питань:

1. Кардинальне підвищення якості виготовленої продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому і вітчизняному ринках.

2. Розробка і впровадження ресурсозберігаючих  (енергозберігаючих) технологій.

3. Скорочення до максимально можливого рівня витрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки.

4. Здійснення всебічної екологізації виробництва згідно з сучасними вимогами охорони навколишнього середовища.

Новітні технології та обладнання - майбутнє кондитерської промисловості України. Основна задача, яка стоїть перед кожним керівником кондитерської промисловості - формування стратегічних напрямків розвитку кондитерської галузі, впровадження на підприємствах новітнього обладнання та технологій, підвищення конкурентоспроможності продукції.

За оцінкою фахівців зазначається, що в цілому спостерігається зростання обсягів виробництва кондитерської продукції. Це значною мірою сприяло тому, що на внутрішньому ринку тепер 92% харчової продукції - вироби вітчизняних підприємств. Понад 16% усіх надходжень до державного бюджету дають структурні підрозділи харчової промисловості. Ця галузь була й залишається найпривабливішою для інвесторів. [14]

Водночас було виявлено, що раніше українські кондитери виробляли за рік мільйон 100 тисяч тонн солодощів.

Чимало підприємств потребують переоснащення, для чого потрібні чималі кошти. Нажаль, не всі їх мають, хоча торік з цією метою підприємства використали 179 мільйонів гривень власних коштів, та їх недостатньо.

Дедалі більше підприємств відмовляються від закупівлі закордоном тієї сировини й різних добавок, які можна придбати в Україні. Потрібно також враховувати, що різним категоріям населення потрібні різні продукти. З різними властивостями. У цьому плані значну роль мають відіграти невеликі підприємства, як найповніше використовуючи практично невичерпний потенціал місцевої сировини, швидко переорієнтувати виробництво з одного виду продукції на інший.

Одне з головних завдань - розширення асортименту виробів. Виробникам потрібно активніше співпрацювати з науковцями, бо саме з їхніх лабораторій виходить чимало нових видів солодощів, з новими властивостями, зовнішнім видом тощо. Необхідно також активніше вивчати ринки збуту продукції, пропонувати свої вироби. Воднораз повинен бути рух товарів, їх обмін, ринок вільної торгівлі.

Кондитери одними з перших серед харчовиків перейшли до ринкових відносин. Нині всі 28 підприємств приватизовані своїми колективами. Вітчизняними та своїми інвесторами. Лише Черкаська бісквітна фабрика має державну форму власності.

Підприємства галузі постійно нарощують обсяги виробництва. Зокрема торік вироблено понад 384 тисячі тонн продукції на суму. Що перевищує 1126 мільйонів гривень, темпи приросту продукції порівняно з попереднім роком - 129%. Високих темпів досягнуто з виробництва карамелі, вафель, драже. [14]

Протягом минулого року до 100- Відсоткового використання потужностей по карамелі та шоколаду наблизилася в цілому вся галузь, а серед підприємств Хмельницька, Херсонська, Луцька кондитерські фабрики, концерни "АВК" та "Укрпромінвест".

Нагальна потреба підприємств - переоснащення виробництва. Адже лише 28 відсотків діючого обладнання відповідає світовому рівню, а 25 відсотків потрібно замінити негайно. Укркондитер прагне створити необхідні умови для подальшого розвитку підприємств. Активно переоснащують виробництво Харківська бісквітна фабрика, львівська кондитерська фірма "Світоч", Хмельницька, Житомирська, Одеська та інші фабрики.

Більшість підприємств галузі переконливо довели свою здатність успішно конкурувати в умовах вільного ринку серед інших відомих світових компаній.

Отже, сьогодні існуючий ринок кондитерських виробів є привабливим для іноземних інвесторів, постачальників сировини, устаткування. Подальше співробітництво з такими фірмами, а також створення на основі цього СП значно підвищить якість українських кондитерських виробів і дозволить конкурувати з провідними зарубіжними фірмами, а також перейняти їхній досвід роботи.



Информация о работе «Аналіз та розроблення стратегій ЗЕД для підприємства харчової промисловості»
Раздел: Менеджмент
Количество знаков с пробелами: 121038
Количество таблиц: 22
Количество изображений: 3

Похожие работы

Скачать
229102
13
72

... РОЗДІЛ 4 ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВА АТЗТ КОМПАНІЯ "БАСТІОН"   4.1 Заходи щодо удосконалення ЗЕД та їх вплив на ефективність діяльності підприємства АТЗТ компанія "Бастіон" На підставі аналізу діяльності АТЗТ компанія «Бастіон», представленому в розділі 3 дипломної роботи, виявлено, що основними проблемами розвитку ЗЕД підприємства є зниження ефективності його діяльност ...

Скачать
120582
7
45

... ї риби та експортних поставок прісноводної риби. Отримані матеріали дозволяють у дипломному проекті провести детальний аналіз та розробку рекомендацій по оптимізації концепції управління персоналом в ПП „Промен”, яка повинна забезпечити подальший розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємства. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Митний Кодекс України від 11 липня 2002 року N 92-IV // Із ...

Скачать
235961
5
27

... дприємства, напрямків підвищення кваліфікації окремих категорій співробітників. 1.2 Показники і критерії оцінювання ефективності менеджменту персоналу підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності Основу концепції управління персоналом підприємства складають [19]:  розробка принципів, напрямків та методів управління персоналом;  урахування роботи з персоналом на всіх рівнях ...

Скачать
163721
29
18

... висока продуктивність праці низький імідж підприємства РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ВАТ "ЮНІСТЬ"   3.1 Формування механізмів управління конкурентоспроможністю підприємства при виході на зовнішній ринок Кожне підприємство функціонує в певному зовнішньому середовищі, з елементами якого воно взаємодіє. Це середовище постійно змінюється, а тому і підприємству ...

0 комментариев


Наверх