Розвиток інтересу до зображувальної дійсності у дітей молодшого шкільного віку під час гри

1.2 Розвиток інтересу до зображувальної дійсності у дітей молодшого шкільного віку під час гри

 

Одним із надзвичайно важливих факторів у навчанні учнів образотворчого мистецтва, особливо на першому етапі, є розвиток стійкого інтересу. Щоб здійснювати цей розвиток, педагог повинен знати добре його образотворчу підготовку, загальний розвиток дитини, та її індивідуальні особливості. Наявність інтересу під час гри не звільняє від труднощів, але допомагає долати їх, перетворює колись не цікавий матеріал у цікавий. Завдяки інтересу до гри поглиблюються й закріплюються знання, різко змінюється весь характер діяльності учнів.

Щоб робота в гуртках була продуктивною, вони мають бути невеликими й більш-менш однорідними, учнів добирають за віком і підготовкою.

До таких груп доцільно включити і більш досвідчених учнів. Вони позитивно впливають на процес навчання відстаючих і по суті є помічниками педагога.

Дитину треба навчити самостійно долати труднощі. Але якщо вона втрачає віру в свої сили їй необхідно допомогти.

Для формування стійкого інтересу під час гри важливо підтримувати постійну зацікавленість у навчанні вводити нові завдання, ігри, що випливають з попередніх, показувати перспективи подальшої роботи.

Заохочення і підтримка займають важливе місце в педагогічній практиці. Вони активізують дітей, пробуджують інтерес і зацікавленість, породжують впевненість в своїй праці. Форми заохочень різні: це добре слово, виставка кращих робіт для учнів і батьків і відзначення переможців конкурсу на кращий малюнок.

Продуктивність і ефективність навчання молодших школярів значною мірою залежить від того, наскільки педагог зуміє виявити образотворчі та інтелектуальні можливості дітей.

Позитивне значення у навчальному процесі мають ігри, пов’язані з вирішенням якості композиції створення перед очима дітей живих образів героїв, яких вони будуть створювати. Завдяки іграм на занятті панує емоційний, бадьорий настрій.

Особливе значення для розвитку інтересу до образотворчого мистецтва у дітей має відвідування музеїв, творчих майстерень художників, виставок дитячої творчості, перегляд кінофільмів про видатних митців тощо.

Пошуки найбільш ефективних форм і методів навчання образотворчого мистецтва треба вести в трьох основних напрямках.

1.         розвиток індивідуальної-обдарованості учня (своєрідність сприймання навколишнього, ритм і виразність композиції, сприймання життєвих явищ тощо), використовуючи при цьому улюблені учнями художні матеріали;

2.         формування в учнів тих якостей в сприйманні світу, яких він раніше не мав;

3.         з особливою увагою треба ставитися до тих дітей, які не хочуть малювати.

Індивідуальний підхід – це єдиний засіб, який дає можливість прилучити до мистецтва навіть тих дітей, про естетичне виховання, яких у сім’ї не дбали.

1.3 Формування художніх здібностей учнів на заняттях гуртка образотворчого мистецтва у грі

 

У будь-якій країні великого значення надається роботі позашкільних закладів, передусім студій і гуртків образотворчого мистецтва. Основне завдання цих закладів, як і загальноосвітніх шкіл – зацікавити дітей мистецтвом, залучити до творчої діяльності не тільки всіх тих, хто бажає, а й тих, які не виявляють інтересу до неї.

Робота з дітьми в гуртках дещо своєрідна: заняття тут необов’язкові. Отже керувати ними повинні досвідчені педагоги, які вміють зацікавити дітей. Діти, які прийшли на гурток без художніх матеріалів, почувають себе ніяково. А якщо ще й дорікати за несерйозне ставлення до навчання, вони можуть більше не прийти на заняття.

Принцип навчання – індивідуальний підхід до кожного з урахуванням його розвитку, інтересу до якогось виду мистецтва, умінь і навичок. Для цього потрібно виявити інтереси і нахили учня, його образну мову, улюблений матеріал і тематику, що його хвилює. На підставі цього складається індивідуальний план для кожного, хто відвідує гурток.

Уважно вивчивши перші роботи з учнями, з’ясовують дуже важливе для них питання, що таке мистецтво? Від правильного розуміння його залежатиме їх інтерес, зацікавленість, художнє мислення.

Кожна дитина має в собі не розкриті здібності до образотворчого мистецтва. В одного учня вони виявляються одразу, а з іншими треба працювати.

Завдання керівника гуртка – це сформувати і розвинути здібності. Починаючи від простого, керівник починає прилучати дитину до мистецтва, поступово ускладнюючи завдання.

Дуже важливо, щоб викладання теоретичного матеріалу відбувалося у цікавій формі. Наприклад, при знайомленні зі спектром вчитель пропускає сонячний промінь крізь скляну тригранну призму і проектує його на білий екран. Відбите біле сонячне світло стає багатокольоровим, причому всі кольори розміщені в певній послідовності.

Важливим також є гра на заняттях образотворчого мистецтва. Використання ігрових моментів дає можливість активізувати опорні знання учнів, викликати інтерес до повної наукової дисципліни, розширити кругозір школярів, підвищити їх інтелектуальний рівень. Ще сто років тому педагогічна наука вважала, що пізнавальні ігри – це не більш ніж «інтелектуальний курйоз». Але з часом психологи охарактеризували гру, як найкращу підготовку до майбутнього життя. В процесі ігрових ситуацій дитина відчуває себе вільною, вона не затиснена досвідом, знаннями, не обмежена заборонами.

Перші не складні завдання з живопису учні виконують трьома основними кольорами, наприклад малюють гуашшю з пам’яті улюблені квіти. Гуаш дає гарну оксамитову поверхню, насиченість кольору і тому швидко висихає.

Багато дітей вдома або в школі звикли спочатку малювати звичайним олівцем, намагаючись якомога точніше зобразити контур баченого, а потім старанно розфарбувати свій твір. Завдання керівника гуртка розв’язати дітям руки, навчити сміло зображати той чи інший предмет.

Перед початком роботи необхідно показувати слайди, репродукції відомих художників з яскраво вираженою декоративністю. Треба, щоб з першого заняття око дитини привчилося до красивого в природі (земні квіти) і мистецтві (квіти написані художником). Розглядаючи живу натуру і роботи художнього смаку й відчуття художньої форми. Таке заняття – поштовх до роздумів творчого бачення.

Поступово діти вдосконалюють навички володіння пензлем, фарбою, водою, вчаться вільно заповнювати всю площину аркуша, працювати зі змішаною фарбою для одержання потрібного кольору, поєднувати різні кольори з теплими і холодними відтінками додаючи до основних кольорів та їх сумішей білу і чорну фарбу.

Дітям потрібно знати, що фарби бувають різні: гуашові, акварельні, олійні, темперні. Художники працюють не тільки фарбами, а й такими матеріалами, як тушшю, вугіллям, крейдою, олійними фарбами.

Щоб розширити уявлення дітей про художні матеріали, їхні виражальні особливості, треба показувати й тонкі, прямі й хвилясті лінії, кілька нескладних графічних робіт, на яких добре видно лінії різної товщини.

Одне із занять можна провести на природі, в лісі, де помітна краса ліній. Також ще слід звернути увагу, пов’язавши красу форми природи з красою речей, зроблених руками майстрів. Під час екскурсії учні роблять замальовки гілок за допомогою більш різноманітних матеріалів: пером і тушшю, фломастером.

Навчаючи дітей зображувати світ лініями керівник гуртка розширює їхні образотворчі можливості прищеплює інтерес до художньої практики.

Але навчити дітей правильно малювати з натури – це ще не все. Треба ще допомогти їм розібратися, що таке художня мова і про що говорить мистецтво.

Перед виконанням будь-якого завдання, треба пояснити учням, що вони повинні в своїй роботі не тільки зобразити те, що від них вимагають, а й висловити своє емоційне ставлення в яскравій художній формі. Художник, розпочинаючи роботу над твором, обов’язково ставить перед собою певну емоційну мету. Він прагне насамперед звернути увагу глядача на конкретний художній образ, який передає ідею твору і ставлення автора до зображеного.

Педагог акцентує увагу на зображенні двох емоційно контрастних етапів природи. Після сприймання твору мистецтва учні приступають до створення особистої картини. Результат роботи значною мірою залежить від емоційного настрою кожного учня, від того наскільки своєчасно педагог допоможе індивідуально учневі.

Не слід боятися, що учні будуть копіювати картини видатних художників все рівно в них вийде щось своє.

Велике захоплення викликають у дітей заняття, на яких учні здійснюють подорожі.

На заняттях педагог також знайомить учнів з декоративним малюванням, розповідає про роль прикрашення в побуті й житті людей.

Усі народи світу, створюючи речі повсякденного вжитку, дбали не тільки про їхнє функціональне призначення, а й про зовнішній вигляд, тобто про естетику. Оздоблення може відображати характер і настрій однієї людини, групи людей, цілої нації. Саме тому декоративно-прикладне мистецтво відіграє велику роль у розвитку в учнів почуття прекрасного.

Вивчаючи образотворче мистецтво, не можна обійти архітектуру. Вважаємо за потрібне пояснити учням, що кожна соціально-економічна формація засобами архітектури виражала економічний, соціальний, політичний, а іноді й філософський характер епохи. Окрема будова, група будівель, архітектурні ансамблі й цілі міста можуть виражати різні почуття: радість, гордість, сум тощо. Щоб учні усвідомили, що таке емоційний зміст архітектурної споруди їм слід показувати слайди шедеврів архітектури, пам’ятників національного зодчества.

Чудовою можливістю для розширення життєвих вражень в гуртках є прогулянки на природу, сумісні виїзди на історичні міста за місто.

В гуртках можна ознайомити молодших школярів з висловами відомих діячів зображувального мистецтва про сутність творчості, про мову мистецтва.

Щоб допомогти кожній дитині знайти внутрішню силу й віру в себе, необхідно рішуче відмовлятися від розрізнення між шкільними учбовими предметами, між видами діяльності молодших школярів у позаурочний час.

Індивідуальний комплекс здібностей кожного учня зможе повніше проявитися, особливо якщо педагог буде накопичувати та фіксувати спостереження за дітьми, їх нахилами, інтересами, особливостями реакції, як матеріал до творчого переходу з мови одного виду мистецтва на інший.

Для розвитку здібностей учнів молодшого шкільного віку до зображувальної діяльності важливо, як можна частіше проводити заняття відкритого типу. Заняття відкритого типу молодшим школярам дуже подобається. Діти з радістю включаються в них.

Бажання малювати допомагає виявитися творчу індивідуальність кожної дитини.

Заняття в гуртках найбільш результативні при спілкуванні в них дітей різного віку. Але чомусь в програмах з зображувального мистецтва для гуртків встановлений чіткий розподіл на однакові колективи. Між тим в сучасній педагогічній практиці гуртків школи все більше накопичується досвід «різновікових» занять та уроків.

Гуртки – це найпоширеніші форми колективно-групових занять з дітьми. Найтиповіший та найважливіший у цьому переліку – ізогурток, саме він формує здібності дітей молодшого шкільного віку до зображувальної діяльності.

Гурток – це вільне об’єднання дітей і педагогів на основі захопленості конкретним видом діяльності, мета якого задоволення і розвиток творчих здібностей дітей, їх духовно-морального збагачення. Гурткові заняття – це ще і місце об’єднання дітей на основі спільних соціальних переживань, співпричетності до чогось дуже важливого і значущого для них. Позашкільні гуртки покликані нині виграти боротьбу за розуми та душі дітей, допомагати їм підняти на рівень планетарного мислення ще їхнє важливе історичне завдання.

Організовуючи діяльність гуртків у позашкільних закладах, треба виходити не з програм, а з природи внутрішнього світу кожної дитини, її здібностей та інтересів на співробітництві і співтворчості.

«Над завданням» гуртка можна визначити, як організацію привабливого спілкування взаємної зацікавленості всіх його членів-педагогів і дітей.

Але ж багато залежить від першої зустрічі з дітьми. Вона повинна бути пам’ятною, радісною, що забезпечується доброзичливим і цілеспрямованим діалогом.

Керівники гуртків знають: є гуртки, які діти готові відвідувати багато років поспіль, у яких вони працюють навіть після досягнення повноліття. Що ж захоплює, об’єднує і підносить у таких гуртках, чому діти не відчувають втоми, пропадаючи там цілими днями?

По-перше, заняття в цих гуртках збуджують у дітей радість творчих знахідок, співучасті, дитина тут звільнена від усіляких умовностей.

По-друге, захоплює та формує здібності дітей. Тому моделлю гурткової роботи саме у майбутньому добір саме таких видів, які здатні стимулювати готовність дітей до діяльності у суспільстві.

По-третє, для співтворчості потрібні інші виміри педагогічних цінностей. Не можна собі уявити дитяче самоврядування у формальному, як це буває у позашкільних закладах у вигляді якихось окремо визначених днів.

Тут воно ґрунтується на природній потребі юного громадянина по-дорослому ставитися до реалізацій на практиці своїх творчих можливостей молодших школярів насамперед педагогічний вплив, які спрямовані на досягнення мети.

Отже, можна виділити основні задачі позашкільної роботи з молодшими школярам з образотворчого мистецтва:

1.         Здійснювати естетичний розвиток дітей різними засобами дійсності та зображувального мистецтва;

2.         Розвивати інтерес та любов дітей до зображувального мистецтва, прилучати їх до світу прекрасного;

3.         Виявляти та розвивати художні здібності дітей.

2. Творчий пошук і вирішення композиції живописного натюрморту

 

2.1 Натюрморт, як жанр образотворчого мистецтва

Велике місце у навчанні дітей з малярства займає натюрморт. На прикладі натюрморту добре вивчаються та засвоюються важливі закони живопису, методи роботи над етюдами з натури.

Натюрморт – це не тільки особлива тема живопис (речі, нерухомі предмети, «мертва природа»), але й особлива форма картини, не менш змістовна, багата, ніж усі інші її форми, такі як сюжетна композиція, портрет, пейзаж.

Мистецтво натюрморту має власну історію та власні традиції. Воно мало часи розквіту та часи занепаду. Його розвиток тісно пов'язаний із загальним поступальним рухом образотворчого мистецтва. Великий вплив на нього мали найвідоміші майстри живопису, він відбувався як загальний вплив на характер та стильові особливості натюрморту. Але не завжди натюрморт був супутником загального розвитку образотворчого мистецтва. Виступаючи, головним чином, як складова частина картини, він часом зовсім сходив зі сцени, як це було у Франції у XII ст., або ж у Росії у другій половині XIX ст.

Як складова частина картини, натюрморт був присутній у всіх видах та жанрах живопису, починаючи з сивої давнини.

Але як самостійний жанр, натюрморт ствердився у голландському мистецтві на межі XVI–XVII ст., де він досяг свого розквіту у творчості таких художників, як Ф. Снайдерс, А. Бейрен, П. Класс, Т.Віллєм та інші, твори яких прикрашають багато музеїв світу.

У XVII ст. склалися головні риси натюрмортного жанру – показати гармонію світу речей, оточуючих людину, красу їх форм та матеріалу.

Великих успіхів досягли у натюрморті французькі та російські митці кінця XIX та початку XX ст., такі як П. Сезанн, П.Пікассо, П. Гоген, А. Матісс, І. Машков, П. Кончаловський, А. Купрін та інші.

Велика роль натюрморту в українському живописі. Маючи свій початок в іконописі, він досяг свого розвитку у мистецтві народного примітиву у таких митців, як К.Білокур та М. Приймаченко. Особливо часто художники звертались до цього жанру у 10-ті та 20-ті роки XX ст. (О. Шевченко, О. Мурашко, М. Бурачек), а наприкінці п’ятдесятих та особливо у шістдесятих роках цікавість до нього з'явилася знов.

Натюрморт відрізняється своєрідними засадами рішення та методами у порівнянні з іншими жанрами. Маляр дивиться на речі звичайно зблизька, майже впритул, наближаючись до них таким чином, що його погляд може їх мовби помацати, відзначити у першу чергу їх матеріальні якості – важкість, пластику форм, особливості рельєфу та фактуру поверхні, деталі, а також життя предметів у середовищі.

Масштаб композиції у натюрморті орієнтований, звичайно, на розмір невеликої кімнатної речі, тієї, що живе з людиною під одним дахом, поруч з ним. Звідси своєрідна камерність цього жанру.

Натюрморт, більш ніж будь-який жанр живопису, не залежить від зовнішнього сюжету, він уникає словесних описань. Його потрібно уважно роздивитись, поступово занурюючись у нього. У цьому розумінні натюрморт є ключем до будь-якої картини, він вчить нас не відволікатися на зовнішнє, звертати увагу на сам живопис, милуватися красою зображення, його барвистістю, силою виразності.

Художник, звичайно, перед тим як писати натюрморт, створює його у думці, тобто будує з різних предметів якийсь осередок, що відповідає його задуму. Це дає йому можливість свідомо дати собі особливе завдання та довго, не кваплячись, вирішувати його на цьому нерухомому, незмінному об'єкті – натюрморт дуже зручний жанр для експериментів. Один художник продовжує традиційні композиційні схеми постановок, інші відмовляються від звичайної схеми, шукають оригінальних шляхів у мистецтві натюрморту.

Але головним предметом живописних експериментів у роботі над натюрмортом – є колір. Колір сам по собі, як асоціативне уявлення, може викликати ту чи іншу реакцію у глядача. Але у станковому живописі художник не має справи з локальним кольором. Картина створюється системою кольорових відношень, які відтворюють об'ємні форми та простір. Колір отримує повну силу лише у поєднанні зі змістом картини.

Багато художників звертаються до зображення натюрморту у тематичних картинах задля більш повного розкриття змісту самого твору. В окремих випадках, натюрморт набуває настільки важливого значення, що стає композиційним центром картини.