Особливості партійної системи України

1.3 Особливості партійної системи України

Відміна в 1990 р. шостої статті Конституції СРСР, в якій, закріплювалося монопольне положення КПРС подолала формальні перешкоди для розвитку в Україні багатопартійної системи. З цього часу партійна система України у своєму розвитку зазнає ряду якісних змін, послідовно змінюючи свою конфігурацію. [Шведа]

Проведений автором аналіз дозволяє відзначити, що соціально-політична ґенеза політичних партій в Україні пройшла такі етапи: протопартійний (1960 – поч.1990 p.); формотворчий (1990 - 1993 рр.); період переходу від багатопартійності до багатопартійної системи (1994 - 1998 рp.); трансформація партійної системи України (1998 р. - до наших часів). [Бойко]

Здобуття Україною незалежності прискорило процес створення політичних партій. На сьогодні налічується 158 зареєстрованих політичних партій (станом на 1 листопада 2008 року).

Не дивлячись на чисельність та широту політичного спектру, партії України не стали центрами, де акумулюється потенціал суспільства, не стали справжнім елементом системи влади. Жодна з них не має достатнього впливу у загальнонаціональному вимірі. [Політологія / Примуш,с.157]

Аналіз розвитку партійної системи України дозволяє зробити висновок, що вона є багатопартійною системою малих партій. Політичне майбутнє таких партій, як свідчить досвід зарубіжних демократій, пов'язане зі створенням блоків. [Рагозін]

Партійна система України може бути охарактеризована, якщо скористатися класифікацією Дж. Сарторі, як багатопартійна обмеженого поляризована система [Рагозін], при якій в Україні поряд із двома основними партіями або «партійними таборами» (під останнім ми розуміємо, наприклад союз ПР і КПУ при якому комуністи, фактично будучи окремою партією, змушені слідувати у фарватері Партії регіонів, оскільки всі інші конфігурації парламентських коаліцій для них неможливі) буде існувати ще й «третя партія», яка відіграватиме роль балансу між «помаранчевими» і «синіми». Слід зазначити, що мова йде саме про партійну систему обмеженого плюралізму, а не про так звану «партійною системою двох-з-половиною партій», бо, наприклад, у нинішніх умовах роль третьої партії може зіграти як Блок Литвина, так і Блок «Наша Україна - Народна самооборона», котрий теоретично може вибирати – приєднуватися йому до БЮТ чи до ПР. [Сімгномів]

Проте С.Д.Гелей, С.М.Рутар та Е.Ф.Пуфлер характеризують партійну систему України як атомізовану. На думку автора дослідження, атомізована партійна система характерна для періоду 1994-1998 рр.

Сьогодні в Україні відбувається кристалізація партійної системи, переконаний в цьому і директор політико-правових програм Центру Разумкова Юрій Якименко. «Відзначається тенденція збільшення учасників виборів у період з 1998 по 2006р., проте, у парламент потрапляє дедалі менше партій. У 2006. з 78 політичних сил до Верховної Ради України пройшли п’ять». [Якименко]

Проте було б помилково вести мову про завершеність процесу партійного будівництва у нашій державі. Не може не турбувати й те, що значна частина партій представляє фактично бізнес-проекти, є політичним відгалуженням окремих фінансово-промислових груп, партіями одного лідера. Непокоїть і те, що головними у партійному будівництві стали не партійні програми, не ідеологічні засади, а імідж окремих політиків. Йдеться і про вузький соціально-політичний та ідеологічний спектр політичного будівництва, несталість соціальної бази окремих партій, що є надзвичайно серйозною проблемою. [Політичні партії – провідний чинник розвитку політичної системи в Україні: Матеріали «круглого столу», с. 30]

Нині, на думку М.П. Рагозіна, партії і партійна система України перебувають на роздоріжжі: або триватимуть спроби штучного створення домінуючої партії («партії влади», як її називають у політичній публіцистиці), або політичний клас України усвідомить необхідність засвоєння правил політики суспільної демократії, які передбачають проведення переговорів, досягнення компромісів і підписання угод, відмову від принципу «переможець отримує все», врахування інтересів опозиції, утворення стабільних союзів і коаліцій тощо. [Рагозін]

Проблемою взаємодії партійної системи та виборчих технологій, політичного маркетингу прямо або опосередковано займалися зарубіжні та вітчизняні вчені, такі як М.Дюверже, Дж.Сарторі, К.Джанда, Е. Лейкман, Д.Ламберт, М.Уоллерстайн, М.Шугарт, А.Лейпхарт, С.М.Ліпсет, С.Хангтінгтон, Г.Голосов, В.Бебик, М.Корж, Е.Пуфлер, Л.Кочубей та багато інших, які розглядали розвиток партійних систем під впливом традицій та історії, економічної і соціальної структури, релігійних вірувань і етнічного складу, національних конфліктів тощо. [Малкіна]

Підводячи підсумки першого розділу, слід підкреслити, що партійна система – складова частина будь-якої політичної системи. Вибори, політична реформа змінюють партійну систему України з атомізованої на систему поляризованого плюралізму. Цю систему, на думку автора, будуть складати лише ті політичні партії, котрі увійдуть до Верховної Ради як такі, що справляють істотний вплив на здійснення державної влади. Решта політичних партій не будуть відігравати більш-менш помітної ролі в українській політиці. Отже, партійна система в Україні все ще перебуває в стадії трансформації в одну зі стабільних і ефективних плюралістичних партійних систем.

РОЗДІЛ 2

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ПОЛІТИЧНОГО МАРКЕТИНГУ