Особливості політичного маркетингу та політичного ринку в сучасній Україні

3.1 Особливості політичного маркетингу та політичного ринку в сучасній Україні

Поняття "політичний маркетинг" є достатньо актуальним в українському суспільстві, бо його часто використовують стосовно різних аспектів політики, політичних "паблік рілейшнз", особливо - коли мова йде про організацію ви­борчих кампаній. [Гречихіна В.О., Анісімова Г.Ю.]

Маркетинг у політиці означає орієнтацію всієї діяльності партії чи об'єднання на задоволення актуальних сподівань та політичних уподобань виборців. Ширина охвату потрібних електоральних груп визначається специфікою завдань, що стоять перед конкретною партією, кандидатом чи виборчім об'єднанням, а також рівнем та різновидами конкретних виборів чи референдумів. Так, наприклад, якщо сильна, масова партія (Партія регіонів) бореться за можливість утворити велику та впливову депутатську фракцію у Верховній Раді України, то будуть задіяні одні маркетингові методи. А якщо у парламентських виборах приймає участь нове чи маловідоме політичне об'єднання (Комуністична партія України (оновлена)), використовуються інші маркетингові прийоми й технології. [Швидак О.М.]

На нинішньому етапі в Україні, коли попит на ідеологію є незначним, перевага надається політичним силам на чолі з харизматичними та впливовими лідерами, про що свідчить значна кількість іменних блоків із надзвичайно високими рейтингами прихильності потенційних виборців. Таким чином, особистісні якості окремих політичних лідерів можуть слугувати основою електорального вибору. Виникає загроза для існування нових та малих партій, які змушені для отримання місць у парламенті блокуватися з потужними політичними силами. Це ставить під питання становлення плюралізму ідеологічного спектру, оскільки більшість партій сьогодні незалежно від задекларованої програми часто репрезентують інтереси «чужих» електоральних груп. Такі дії, які є свідченням високого рівня політичної мобільності, можуть розглядатися як різновид маніпулятивних технологій. [Боброва, Кайданович]

Перебіг виборчих кампаній 2004-2007 рр. свідчить, що на сьогоднішній день в Україні вже визріли об’єктивні умови для переходу від “брудних” технологій маніпулювання громадською думкою до “чистих” виборчих технологій комунікативного типу.

У той же час простежується дуже тривожна тенденція до все більшого поширення адресних технологій, які у експертному середовищі називаються мережевим маркетингом, а пересічному громадянинові відомі, як підкуп виборців. На цю тенденцію звертали увагу чимало українських експертів, коментуючи перебіг парламентських виборів 2007 р. і особливо, виборів до Київської міської ради та Київського міського голови у 2008 р.

В умовах вітчизняної нестабільної політичної системи, постійних політичних криз у суспільстві зростає рівень загального розчарування у політиці і політиках, внаслідок чого український виборець починає мислити в межах споживацьких категорій, тобто готовий «продати» свій голос, щоб отримати хоч який-небудь зиск з виборів, які проходять в Україні ледь не щороку. Якщо ситуація найближчим часом не зміниться на краще, варто очікувати, що на наступних виборах використання технологій мережевого маркетингу суттєво збільшиться.

Вже протягом декількох електоральних циклів домінуючим і найбільш ефективним залишається негативний підхід до організації виборчих кампаній. Сутність негативної кампанії полягає у тому, що учасники виборів не стільки рекламують себе чи агітують за себе, скільки дискредитують опонентів, протиставляючи їм себе. Для прикладу, у 2006 р. партія «Віче» спробувала проводити позитивну виборчу кампанію, акцентуючи на положеннях своєї програми під назвою «План розвитку країни», при цьому не проводячи негативної кампанії проти конкурентів. У результаті, незважаючи на якісну рекламу, партія так і не змогла подолати 3%-ий бар’єр.

Важливою складовою негативної виборчої кампанії є використання „агресивних” текстів у рекламно-агітаційній продукції, основу якої становлять негативні емоційні стани: ненависть, тривога, неспокій. Ця текстова категорія змушує людину відчувати себе приниженою, обманутою, але не безпомічною. На початку – лексика, що описує стан страху, безнадії, тривоги, а наприкінці – текст набуває життєрадісного характеру. Досвід вітчизняних виборчих кампаній, починаючи з 1998 р., свідчить, що агресивні тексти краще впливають на український електорат, у той час, як нейтральна або позитивна риторика часто не приносить бажаного результату. Так, наприклад, переможці парламентських виборів 2006 р. – Партія Регіонів і БЮТ, використовували саме агресивні тексти, у той час, як Народний блок Литвина не зміг потрапити до парламенту, великою мірою через невиразні тексти “примирливого” характеру, а Соціалістична партія України, яка також використовувала неагресивну риторику, не змогла підвищити свого результату, утримавшись у парламенті, перш за все, за рахунок свого колишнього електорату.

Стійкою тенденцією, і водночас, найбільш небезпечною залишається активне, і при цьому достатньо ефективне, використання регіональних суперечностей у виборчих цілях, що є зручним засобом для сегментації електорату. Технології розколу України за регіональним принципом використовуються у виборчих кампаніях давно і свого апогею досягли на президентських виборах 2004 р. [Тенденції еволюції виборчих технологій У.]

Отже, використання політичного маркетингу (особливо на прикладах останніх демократичних виборів в Україні) є дійсно ефективним. Треба також зазначити, що сферою використання політичного маркетингу виступають не тільки виборчі кампанії. Його принципи активно використовуються при створенні політичних партій й громадських об‘єднань; нових ЗМІ (телеканалів, газет, часописів, радіостанцій); організації спецподій (приклад: „Майдан” 2004 р., який став передвиборчим помаранчевим брендом, названим „революцією”) і т. ін.

3.2 Імідж політичного лідера

Політичний імідж - образ політика або політичної організації, що цілеспрямовано формується й покликаний справити емоційно-психологічний вплив на певних осіб із метою популяризації, політичної реклами тощо.

Імідж політика включає різнорідні характеристики: особистісні якості (рішучість, певна агресивність, привабливість, зовнішній вигляд); організаторські, управлінські здібності (компетентність, вміння вести полеміку, участь у процесах прийняття рішень); характеристики, що зближують лідера з електоратом (пересічне походження, простота).

Імідж політика створюється з реально властивих певній особі характеристик і свідомо збагачується тими характеристиками, які потрібні для посилення значущості особи, але представлені лише потенційно. У цілому політичний імідж є позитивним явищем, оскільки він наближає політика до свого електорату, заставляє його враховувати настрої населення, підтримувати з ним постійний зв'язок. [Швидак]

Всі провідні вітчизняні партії і блоки — це структури яскраво вираженого вождистського типу. Звичайно, роль лідера величезна і на Заході. Торі на чолі з Маргарет Тетчер і торі без Тетчер — це далеко не те саме. Лейбористська партія часів Ніла Кіннока зовсім не така, як в епоху Тоні Блера. Але навіть з відходом лідера консерватори залишаються консерваторами, а лейбористи — лейбористами. А чим може бути БЮТ без Тимошенко? А Партія регіонів без Януковича? І навіть «Наша Україна» без Ющенка? [Мустафін] Отже, українська політика залишається глибоко персоніфікованою, і досвід виборів свідчить, що навіть за пропорційної системи виборці продовжують голосувати не за команди, ідеології чи передвиборні програми, а за яскравих політичних лідерів. Результативні кампанії БЮТу на виборах 2006 і 2007 років, побудовані повністю навколо іміджу лідера, стали найкращим тому підтвердженням. [Тенденції еволюції виборчих технологій в Україні].

Попередні в Україні парламентські і президентські вибори дозволяють виявити деякі особливості функціонування в країні політичного лідерства. По-перше, політичний ринок, тобто ринок політичних лідерів і нових ідей, виявився достатньо мізерним. Нових лідерів в політичній еліті України за останнє десятиріччя не з'явилося. Про це свідчить тенденція повторного використовування тих політиків, які починали реформи в країні, але потім від цього процесу були на якийсь час відчужені. Прикладом може служити політична доля В. Ющенка і ін.

По-друге, час лідерів-теоретиків, як і лідерів-романтиків, що висували найцікавіші, але, як виявилося, важко здійснювані проекти, фактично закінчився. Час наполегливо вимагає приходу до влади лідерів-прагматиків типу формальних керівників або господарників, здатних ставити реальні задачі і знаходити ресурси для їх вирішення, які враховують обставини і орієнтуються на ефективний результат.

По-третє, в умовах кризи, що поглиблюється, в суспільній свідомості наростають розуміння необхідності виходу на політичну арену нового покоління лідерів-радикалів, прихильників рішучих заходів, розрахованих на негайний результат. [Осипова]

Публічний імідж сучасних вітчизняних політиків багато в чому є продуктом політичного брендингу. Прикладом є і Юлія Тимошенко, і Віктор Янукович, і Віктор Ющенко.

«Італія - країна моди, Франція славиться своїм вином, Німеччина - автомобілями. А чим відома Україна? Хіба що Юлією Тимошенко», - зазначає всесвітньо відомий стратег в галузі маркетингу Ел Райс.[Эл Райс]. Імідж Тимошенко (Рис. 3.1) в центральній та східній Європі формувався переважно подіями Помаранчевої революції. Її сприймають як силу змін та реформ, а також політика здатного протистояти Росії. Її часто зображують безкомпромісною та популістською, але спроможною зробити Україну ближчою до Європи”. [Пітер Дікенсон Бренд Тимошенко стає глобальним]

Костянтин Шуров кажучи про деякі особливості українського політичного процесу, наголошує: «Назва «Блок Юлії Тимошенко»- це бренд, а якщо з'явиться Блок Януковича, то й він стане брендом. Присутність іменного блоку на виборах місцевого рівня вже додає йому як мінімум 15% голосів за рахунок популярності лідера - адже саме лідер і уособлює собою блок. Виборець йде до урн і думає: «Я буду голосувати за Юлю». Він навіть не знає її програми, але він знає, за кого він буде голосувати. [Запретить Тимошенко як бренд]

Але і Віктор Янукович (Рис. 3.2.) також вже перетворився у бренд. «З Януковичем пов'язаний електоральний потенціал Партії регіонів. Янукович перетворився в якийсь символ для Сходу України, і часто, голосуючи за ПР, голосують за Януковича», - вважає директор Інституту проблем управління ім. Горшеніна Кость Бондаренко. [Янукович - не просто лидер, он уже бренд]

Формування бренду «Ющенко» (Рис. 3.3.) відбувалося під час подій на Майдані 2004 р. Імідж лідера демократичної опозиції повинен був викликати симпатії у західній аудиторії, якій нав’язували думку щодо правильності підтримки саме цієї фігури і допустимості втручання в українську ситуацію. Для української аудиторії Ющенко став уособленням совісті нації, «борця за правду», який повстав проти системи, заснованої на корупції та організованої злочинності.

Після інавгурації імідж Ющенка змінився – він транслює незалежну позицію, спокійну впевненість і діє за заздалегідь продуманому плану. Ставши президентом, Ющенко відмовився від колишнього іміджу «революціонера-правдолюба» і позиціонує себе як «батько нації». На думку автора, є необхідним підкреслити, що політичний бренд «Ющенко» створювався з метою залучення голосів виборців. Після виборів дія консолідуючого фактору ( «месія») закінчилась.

У іміджу Ющенка дві принципові слабкості. Перша полягає в нездатності «прорватися на Схід». В очах східноукраїнської громадськості Ющенко представляється як маріонетковий президент, ставленик США. Ющенко втратив в іміджі реформаторські елемент. [Виктор Ющенко: жажда власти - ничто, имидж - всё?]

У свій час Жак Сегела, відомий як «людина, що робить Президентів», сформулював «вісім заповідей».

Ø   Голосують за людину, а не за партію.

Ø   Голосують за ідею, а не за ідеологію.

Ø   Голосують за майбутнє, а не за минуле.

Ø   Голосують за образ соціальний, а не за політичний.

Ø   Голосують за людину-легенду, а не за посередність.

Ø   Голосують за долю, а не за щоденність.

Ø   Голосують за переможця, а не за невдаху.

Ø   Голосують за цінності справжні, а не уявні. [Янбухтин]

Отже, можна сказати , що політичний імідж – це, насамперед, своєрідне уявлення населення про ідеальне втілення тієї чи іншої соціальної ролі.

3.3 Політична символіка, як бренд

Бренд (англ. brand) - термін в маркетингу, символічне втілення комплексу інформації, пов'язаної з певним продуктом або послугою. Бренди є об'єктом купівлі-продажу. [http://ru.wikipedia.org/]

Поняття «бренд» є обширним поняттям і включає в себе три обов’язкових складових: