Вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини. Юридичний склад злочину

ТЕМА: „ВБИВСТВО МАТІР’Ю СВОЄЇ НОВОНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНИ. ЮРИДИЧНИЙ СКЛАД ЗЛОЧИНУ”

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття та об'єктивні ознаки юридичного складу умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини

2. Суб’єкт та суб'єктивні ознаки юридичного складу умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини

3. Відмежування умисного вбивства від завідомого залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Концепція правової держави завжди пов'язується, перш за все, з ідеями природних невідчужуваних прав людини, з їх визнанням, повагою та охороною з боку держави. Конституція України (ст. 27) закріпила головне природне право кожної людини – право на життя: „Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань". Життя є найбільш цінним із благ не лише для людини, а й для українського суспільства в цілому, тому захист життя людини гарантується Конституцією України, а за посягання на життя встановлена найбільш сувора - кримінальна відповідальність. Поряд із відповідальністю за умисне вбивство без обтяжуючих і пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі КК) та при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК), вбивство через необережність (ст. 119 КК), чинне кримінальне законодавство передбачає відповідальність за умисні вбивства при пом'якшуючих обставинах, зокрема умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК).

Актуальність роботи. Актуальності робота набуває у зв'язку з необхідністю осмислення відповідних положень нового КК України – перш за все з метою найбільш точного розуміння (тлумачення) кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за посягання на життя, їх правильного застосування та подальшого вдосконалення. Очевидним є те, що питанням кримінально-правової характеристики умисних вбивств при пом'якшуючих обставинах як інституту кримінального права приділяється значна увага в теорії кримінального права. Водночас окремі питання залишаються недостатньо дослідженими або є дискусійними, внаслідок чого спостерігається неоднозначне тлумачення тих чи інших правових норм, і тому постає необхідність поглибленого дослідження відповідного проблемного питання. Проблемам кримінально-правової характеристики умисних вбивств при пом'якшуючих обставинах, приділяли велику увагу такі провідні вчені дореволюційного періоду, як М.Н.Гернет, А.А.Жижиленко, В.Д.Набоков, М.С.Таганцев.

Предметом дослідження є кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини, його доктринальне розуміння та практика застосування.

Метою роботи є комплексна характеристика злочину, передбаченого ст. 117 Кримінального кодексу України, а саме кваліфікації умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини в кримінально-правовому законодавстві України. Відповідно до мети в роботі поставлено наступні завдання:

визначення поняття та об'єктивних ознак юридичного складу умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини;

дослідження суб’єкта та суб'єктивних ознак юридичного складу умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини;

відмежування умисного вбивства від завідомого залишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини.

1. ПОНЯТТЯ ТА ОБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ЮРИДИЧНОГО СКЛАДУ УМИСНОГО ВБИВСТВА МАТІР'Ю СВОЄЇ НОВОНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНИ

Визначення вбивства має принципове методологічне значення. Найбільш обґрунтованим є розуміння вбивства в правовому сенсі як передбаченого кримінальним законом умисного суспільно небезпечного діяння, яке посягає на життя іншої людини і спричиняє їй смерть. Існує й інше, досить розповсюджене трактування вбивства як протиправного, умисного чи необережного позбавлення життя іншої людини. Кожне з цих визначень відбиває суттєві ознаки вбивства, врахування яких слугуватиме підставою для правильної кваліфікації цього діяння в правозастосовній діяльності[1]. У той же час законодавець у диспозиції ч. 1 ст. 115 конструкцією "вбивство, тобто умисне ..." недвозначно визначив, що вбивством може ввалитися лише умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Це означає, що всі інші види і способи заподіяння смерті в даному законодавчому акті (КК України) не можуть називатися вбивством. У такому разі слово "умисне" в диспозиції ст. 117 є зайвим через свою тавтологічність. Зазначені концептуальні недоречності в майбутньому, звичайно, будуть усунуті в законодавчому порядку, а поки що в офіційних юридичних документах (постановах, вироках тощо) слід користуватися термінологією, передбаченою чинним Кодексом.

Розвиток кримінально-правової думки щодо поняття дітовбивства характеризується надзвичайно різними протиріччями у поглядах на значення та суспільну небезпеку його на різних етапах розвитку суспільства. На ранньому дохристиянському етапі розвитку суспільства дітовбивство розглядалося як природній прояв батьківської влади над дітьми. З часом право батьків дитини безконтрольно розпоряджатися життям своїх дітей почало обмежуватись. Вже в Давньому Єгипті до батьків, що вбили свою дитину, починають застосовувати заходи впливу і вбивця повинен був три доби протримати в руках труп вбитої ним дитини. В ХІХ сторіччі завдяки науковим досягненням медицини з`являється не одна обставина, що свідчить на користь зменшеної відповідальності до дітовбивць: наявність особливого стану психіки у матері-породіллі, викликане пологовими муками. В зв`язку з новими поглядами в науці починало перебудовуватися й законодавство. В ряді країн з`являються закони, що зменшували покарання за дітовбивство у порівнянні з іншими видами вбивств. В ХІХ сторіччі майже всі національні кримінальні законодавства, за рідким виключенням, відмовляються від застосування смертної кари до дітовбивць. Більш того, здійснюється процес віднесення цього злочину до складів із пом`якшуючими обставинами.

Законодавство ХХ століття повністю засвоює позицію попередніх кримінально-правових систем та, як правило, вважає дітовбивство злочином, що має в порівнянні з іншими видами вбивств менший ступінь суспільної небезпеки. В кримінальному законодавстві колишніх соціалістичних країн склалася не тільки однозначна оцінка ступеню суспільної небезпеки даного складу, але і визначалось одноманітне визначення причини меншої небезпеки дітовбивства. Самостійної статті про дітовбивство не мають КК Російської федерації, Білорусії, Грузії. В цих державах дії матері, винної у вбивстві під час пологів чи одразу після них своєї новонародженої дитини, кваліфікуються за загальними правилами, тобто, частіше за все, за статтями про відповідальність за умисне вбивство без обтяжуючих та пом`якшуючих обставин – покарання від 3 до 10 років. Ніякими національними, історичними, географічними чи іншими особливостями неможливо пояснити таке ставлення. Але очевидно, що суспільна небезпека вбивств на територіях різних держав абсолютно схожа.

Вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК України), виділено законодавцем в особливий, окремий склад злочину, що має лише йому притаманні специфічні властивості:

1) таке вбивство вчиняє матір, позбавляючи життя свою дитину;

2) вбивство вчиняє матір під час пологів або відразу ж після них;

3) вбивство спрямоване на життя новонародженої дитини, яка ще тільки народжується чи щойно народилася[2].

Усі ці ознаки вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини враховані законодавцем, і тому воно вважається вчиненим за обставин, дуже пом'якшуючих відповідальність. Перелічені ознаки цього злочину мають вирішальне значення для його кваліфікації. Поняття „новонароджена дитина” і визначення терміна новонародженості нерідко викликають суперечки у науковців, однак і у судово-медичній практиці немає єдиного критерію визначення тривалості періоду новонародженості. У педіатрії новонародженим визнається немовля з моменту констатації живонародженості і до 28 днів життя; в акушерстві початковий момент новонародженості конкретизується першим подихом і перерізанням пуповини, а продовжуваність періоду новонародженосгі дорівнює одному тижню; в судовій медицині період новонародженості обмежений однією добою. Узагальнюючи медичні критерії визначення періоду живопародженості, вважаємо, що новонародженою слід визнавати дитину з моменту народження і до 28 днів життя. Оскільки потерпілою є новонароджена дитина, то вирішення питання про початок життя людини, з якого починається її кримінально-правова охорона, є особливо важливим. Сучасні медичні критерії визначення початкового моменту життя людини зазначені в Інструкції про визначення критеріїв живонародженості, мертвонародженості та перинатального періоду, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.02.96 p. Як зазначено у п. 5 цієї Інструкції, живонародження – це повне лишання або витягнення продукту зачаття з організму матері, незалежно від тривалості вагітності, який після такого відокремлення дихає або виявляє інші ознаки життя, такі, як: серцебиття, пульсація пуповини або відповідні рухи довільної мускулатури незалежно від того, перерізана пуповина чи ні, чи відшарувалась плацента[3].

При визначенні живонародженості дитини слід також звертати увагу і на її життєздатність, оскільки цей критерій є важливою умовою, яка забезпечує, можливість існування дитини поза зв’язком з організмом матері та може вплинути на стійкий опір дитини зовнішнім шкідливим умовам і тривалість Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України „Про охорону дитинства” від 26.04.2004 р. кожна дитина має право на життя з моменту визнання її живонародженою і життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я. У кримінально-правовій літературі останніх років початковим моментом життя людини загальноприйнято вважати початок фізіологічних пологів. При цьому не має значення, що дитина, яка народжується, ще не почала самостійного позаутробного життя і навіть не відокремлена від черева матері. Це означає, що життя продукту зачаття у період вигнання (витягнення) його з організму породіллі вже знаходиться під кримінально-правовою охороною і намір умертвити дитину під час пологів повинен визнаватися вбивством.

Слушною з цього приводу є позиція Р. Шарапова, який зазначає, що дійсний початок життя і початок його кримінально-правової охорони не збігаються, тому критерії живонародженості, які закріплені у медичній інструкції, є оціночним показником того, що з медичної точки зору немовля дійсно народилося живим, а з юридичної – воно було і є вже в процесі пологів суб'єктом права на життя[4].

Юридична конструкція об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 117, відповідає типовій юридичній конструкції умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК), а саме наявності: а) діяння, що полягає в посяганні на життя іншої людини (новонародженої дитини); б) наслідку у вигляді настання біологічної смерті потерпілого; в) причинного Зв'язку між діянням і наслідком. У свою чергу посягання на життя новонародженої дитини може бути здійснене як активною формою поведінки (дією), так і пасивною формою поведінки (бездіяльністю) [4, с. 45].

Убивство шляхом дії може полягати у безпосередньому фізичному впливі на організм новонародженої дитини (нанесення ударів у життєво важливі органи, здавлювання шиї тощо), а також зумовлювати такий вплив через будь-які чинники зовнішнього середовища (дія високої чи низької температури, електроструму, отрути, Вибухових речовин, радіоактивних матеріалів тощо). Бездіяльність як спосіб посягання на життя новонародженої дитини виявляється у тому, що винна особа (мати новонародженої дитини) не вчиняє дій, які б відвернули настання смерті потерпілого (новонародженої дитини), хоча в конкретній ситуації вона могла і повинна була такі дії вчинити (відмова від годування тощо).

Вчинення вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини у законі обмежене певним проміжком часу: під час пологів або відразу після пологів. Пологи – це певний фізіологічний процес, пов'язаний з народженням дитини. їх можна розглядати у двох аспектах: 1) як певний фізіологічний процес; 2) як констатацію факту народження. Указуючи на вчинення вбивства новонародженої дитини відразу після пологів, законодавець також обмежує вчинення даного злочину певним проміжком часу. При цьому він не конкретизує його, що викликає труднощі як на практиці, так і призводить до спорів серед науковців. Так, С. Бородін вважає, що у випадку, коли мати почала душити дитину, цей період слід вважати завершеним. Більш слушною є позиція деяких учених, які вважають, що оскільки в медичній практиці новонародженою вважається дитина до досягнення нею одного місяця, то вбивство матір'ю дитини до досягнення цього віку має кваліфікуватись за ст. 117 КК[5].

Наслідки у вигляді біологічної смерті новонародженого — обов'язкова ознака вбивства, коли мова йде про склад закінченого злочину. Протиправне посягання, яке призвело до клінічної смерті новонародженого, але останній врешті-решт залишився живим, за відповідних умов може розцінюватись лише як замах на умисне вбивство або як спричинення умисного чи необережного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння[6]. Однією з необхідних умов визнання особи винною у скоєнні вбивства є встановлення причинового зв'язку між її діянням і наслідком — настанням смерті новонародженого.

Отже, досліджуючи питання про початок кримінально-правової охорони життя людини, можна погодитися з позицією більшості вчених, що ним є початок фізіологічних пологів. Однак, саме поняття "початок фізіологічних пологів" у нормативне не визначене, а у юридичній літературі його зміст визначається неоднозначне. Оскільки полога - певний фізіологічний процес, який триває у часі і пов'язаний з появою на світ немовляти, то очевидно, що він може розглядатися у двох аспектах: 1) пологовий процес — процес, який триває у часі; 2) народження дитини — констатація (завершеність) пологового процесу. З урахуванням біологічних (медичних) факторів, виділяють три пологових періоди: перший період - початковий, який триває до 18 годин - розкриття шийки матки (пологові перейми); другий період — тривалість якого до 2 годин, - вигнання плоду (народження дитини); третій період - послідовий (відокремлення і вихід плаценти), який триває до 1 години. Враховуючи вищевикладене, пропонується під початком фізіологічних пологів, з якого починається кримінально-правова охорона життя людини, вважати перший період пологового процесу, який характеризується розкриттям шийки матки[7].

Враховуючи те, що новонароджена дитина є малолітньою дитиною, а вбивство малолітньої дитини передбачено в якості кваліфікуючої ознаки п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, пропонується вчинення таких дій через деякий час після пологів кваліфікувати за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. Такий підхід вимагає зміни відповідного роз'яснення Пленуму Верховного Суду України з цього питання (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи" від 7 лютого 2003 р. № 2)[8]. Пропонується ст. 117 КК доповнити ч. 2, якою передбачити відповідальність за умисне вбивство матір'ю під час пологів або відразу після пологів своїх двох чи більше дітей або вчинення цього злочину повторно. Це положення закону могло б застосовуватись на практиці у випадках вбивства двох чи більше дітей або при повторності дій.