3. Виховання як процес систематичного і цілеспрямованого впливу на особистість

 

Виховання – це процес систематичного і цілеспрямованого впливу на духовний і фізичний розвиток особистості з метою її підготовки до соціально значущої діяльності (виробничої, політичної, художньої та ін.).

Виховання тісно пов'язане з освітою і навчанням. Цілі, зміст і організація виховання визначаються пануючими суспільними відносинами. Які ж цілі, а відповідно і зміст, і організація виховання визначають наші суспільні відносини? Діалектика виховного процесу за сучасних умов, яка визначається демократизацією та гуманізацією нашого суспільства така, що зростає значення двох цілей формування особистості: йдеться, по-перше, про творче самооновлення людини, її здатність по-новому реагувати на зміни умов життя. По-друге, зі зміною людини та обставин, підвищується роль ідейного ядра особистості, її погляду на розвиток свободи і саморозвиток. А все це передбачає цілком певний зміст виховання.

По-перше, це формування цілісного світогляду, в основі якого лежить як наукова картина світу, так і ненаукова (включаючи образне сприймання його). Світ слід пізнавати, за виразом Гомера, і думкою, і серцем. Тільки поєднання наукової й емоційно-образної картин світу дає гідне людини відображення світу в її свідомості і може бути надійною основою для поведінки.

По-друге, це розвиток такої колективної діяльності, в якій особистість може реалізувати себе як суспільна істота. Це і праця, і гра, і діяльність, спрямовані на формування колективу.

По-третє, це формування моральності, яка містить як елементарні правила поведінки (етикет) і прості норми моральності (совісність, порядність, тактовність, чесність, доброзичливість та ін.), так і моральні якості вищого порядку. Це – усвідомлення самоцінності інтелектуальної творчості для людей, служіння загальнолюдським ідеалам, патріотизм, вимогливість до себе й до інших, громадянська гідність і мужність; безкомпромісність у боротьбі за правду, демократизм; почуття власної гідності.

Ці три основні нерозривно взаємопов'язані складові і визначають завдання і зміст процесу виховання. Завдання виховання можна успішно вирішити лише тоді, коли принципи організації процесу виховання відповідають його змістові. У разі вихолощування змісту процес виховання вкрай формалізується, що аж ніяк не сприяє досягненню поставленої мети.

Чи можна сказати, що нині маємо задовільну організацію процесу виховання, що вона сприяє повному розкриттю змісту і реалізації цілей? Певно, що ні.

Про необхідність вдосконалення процесу виховання свідчать ті негативні результати, з якими ми часто-густо стикаємося. По-перше, ми спостерігаємо вияв безвідповідальності у середовищі фахівців, які часто не розуміють, що роблять, коли в погоні за негайними дрібними окремими результатами породжують дуже серйозні проблеми глобального характеру.

По-друге, вже сформувалося кілька поколінь технократично мислячих людей, морально неповноцінних, які підносять відомчі або корисні інтереси особистості над інтересами суспільства.

Технократичне мислення не є належністю представників технічного знання і науки взагалі. Його може мати будь-хто: і художник, і політичний діяч, і гуманітарій. Якщо людина керується принципом: «Мета виправдує засоби», якщо приватна, вузько зрозуміла мета закриває сенс діяльності і при цьому ігноруються загальнолюдські інтереси, якщо техніка панує над людиною – це і є технократичне мислення. І в цьому випадку зайвими і непотрібними стають категорії соціальності, міркування людського блага, смислу і призначення людського існування.

Таке становище не може не відображатися на суспільному розвитку, на розвитку людини, на культурі й освіті.

Ми спостерігаємо, як інформація поступово підміняє знання і здатність їх творчого застосування, передчасне прийняття рішень – всебічно обдумане розв'язання проблем; ми змушені багато говорити про милосердя, бо воно рідко трапляється у нашому житті; посередня освіта стала підміняти культуру в цілому.

Не може не хвилювати і феномен соціального інфантилізму, що характеризує певну частину молоді і, як зворотна сторона, – соціально-психологічний нігілізм.

Нерідко спостерігаємо і тип споживача, у тому числі інтелектуального. Набуття знань, інформації, що стає самоціллю, призводить до порушення єдності виховання і освіти і в результаті відбувається збіднення душі при збагаченні інформацією.

Таким чином, розвиток і вдосконалення суспільства, життєдіяльність людини з необхідністю передбачає вирішення проблеми розвитку культури.

Культура являє собою ні що інше, як якісно визначений конкретно-історичний спосіб розвитку (творення і відтворення) людини, тобто розвиток сутності людини.

Процес творення і відтворення сутності людини є процесом її соціалізації, який реалізується у конкретних методах, засобах і формах виховання й освіти.

Тут же встановлюються зразки спілкування, те, що соціологи називають соціальною взаємодією. її можна визначити як процес, в якому люди діють та впливають один на одного, внаслідок чого корегують свою діяльність і свою поведінку.

Соціалізація, тобто шляхи, якими люди опановують суспільний досвід, набувають досвіду та одержують атитьюди, відповідні їхнім соціальним ролям, мак дві цілі: сприяти нашій взаємодії між собою через соціальні ролі та забезпечувати збереження суспільства передачею новим членам відповідних переконань та зразків поведінки.

У змісті процесу соціалізації можна виділити два структурні елементи: соціальну адаптацію та інтеріоризацію. Процес адаптації означає пристосування людини до соціально-економічних умов, до ролевих функцій, соціальних норм, які складаються на різних рівнях життєдіяльності суспільства, до соціальних груп і соціальних організацій, соціальних інститутів, які виступають як середовище її життєдіяльності.

Інтеріоризація – це процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини. Характер перетворення соціальних норм, цінностей та інших компонентів навколишнього середовища на внутрішнє «я» зумовлений структурою кожної конкретної особистості, яка сформована попереднім досвідом. Особистість не розчиняється у середовищі, а ставиться до нього активно, маючи певну автономність. Взаємодія соціальної системи й особистості здійснюється за допомогою певних механізмів впливу не тільки з боку соціальних систем на соціальні якості індивідів, а й навпаки – особистість може впливати на зміну соціальної системи, виступаючи як суб'єкт соціальної взаємодії. Перше розглядається як механізм соціалізації, друге – як механізм зміни соціальної системи.

Можна сказати, що при соціальній адаптації поведінка особистості значною мірою регулюється немовби «зовні».

Зрозуміти це допомагають чотири психологічні механізми соціалізації дітей: імітація – усвідомлене прагнення копіювати поведінку батьків і вчителів, які є для дітей зразками; ідентифікація – засіб, яким діти сприймають і засвоюють цінності, в які вірять батьки та інші дорослі; сором та провина – негативні механізми, що забороняють чи стримують деякі види поведінки. Сором звичайно асоціюється з відчуттям розкриття та ганьби; почуття провини може виникати незалежно від того, знає хто-небудь про поганий вчинок чи ні. Щодо інтеріоризації, то тут поведінка особистості регулюється немовби «зсередини», за допомогою самосвідомості людини, здатності до рефлексії, до морального та емоційного переживання; зовнішній нагляд дедалі більше поступається місцем самоконтролю, сором при порушенні суспільних норм – почуттю провини, яка переживається зсередини.

У процесі соціалізації виділяють також три етапи: дотру-довий, трудовий, посттрудовий, які мають певні особливості.

Деякі соціологи вважають, що слід говорити не лише про соціалізацію, а й про ресоціалізацію особистості, адже властивості особистості, які сформовані раніше, протягом життя можуть змінюватися. Ресоціалізація означає опанування нових цінностей і ролей для заміни тих, що раніше були недостатньо засвоєні чи не відповідають новій ситуації.

Ресоціалізація може виявлятися у чому завгодно: від занять з виправлення навичок читання до професійної перепідготовки людей, робочі місця яких ліквідовані у зв'язку з новими економічними умовами. Прикладом такої ресоціалізації може бути й така її форма, як психотерапія. Люди, які проходять лікування, намагаються розібратися зі своїми конфліктами і змінити дещо у поведінці, базуючись на цьому розумінні. Перебування у місцях позбавлення волі та придбання там трудових навичок також є прикладом ресоціалізації.

Таким чином, процес соціалізації забезпечує спадкоємність історичного розвитку. Через соціалізацію індивіди успадковують соціальний досвід, перетворюючи його на власні настанови, орієнтації, навички, здібності. Вплив соціальної системи, відбиваючись крізь внутрішнє «я» людини, виявляється у зміні її поведінки, яка починається з порушення рівноваги в її адаптації до особливостей даної системи і закінчується стабілізацією, але вже на новому рівні.

Факторами, які визначають соціальні зміни, є об'єктивні передумови, а також індивідуальні особливості особистості та специфіка її взаємодії з середовищем.


Список використаної літератури

 

1.   Аберкромби Н., Хилл С, Тернер Б. С. Социологический словарь / Пер. с англ. Под. ред. С.А.Ерофеева. Казань, 1997.

2.   Бахтин ММ. К философии поступка // Философия и социология: наука и техника. – М., 1986. – С.80-160.

3.   Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України. – К.: «Каравела», 2000. – 248с.

4.   Примут М.В. Загальна соціологія: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал». – 2004. – С.573-576.

5.   Социологический словарь. Сост. А.Н. Елсуков, К.В. Шульга. 2-е изд., перераб. и доп. Минск, 1991.

6.   Соціологія: Підручник / Н.П. Осипова, В.Д. Воднік, Г.П. Клімова та ін.; За ред. Н.П. Осипової. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336с.


Информация о работе «Конфлікти в студентській групі»
Раздел: Социология
Количество знаков с пробелами: 22381
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
62166
5
0

... агресія — спосіб досягнення, а агресія — самоціль, вона стає самостійним мотивом поведінки, обумовлюючи ворожість по відношенню до інших при низькому рівні самоконтролю. Крім того, конфлікти старшокласника в стосунках з однокласниками обумовлені важливою особливістю віку — формуванням морально-етичних критеріїв оцінки однолітка і пов'язаних з цим вимог до його поведінки Попередження конфліктної ...

Скачать
51871
1
0

... ефективність взаємодії із навколишнім середовищем залежать від згуртованості групи, різний вияв якої по-різному впливає на її конфліктогенність. Розділ 2. Особливості психологічного клімату у студентських групах першого року навчання   2.1 Особливості адаптації студентів до навчального процесу   Навчання у вищому навчальному закладі передбачає велике розумове та нервово-емоційне навантаження ...

Скачать
158576
1
4

... є допомога сімейного консультанта чи психотерапевта. 4. У межах сімейного консультування і психотерапії існують різні підходи до надання психологічної допомоги сім’ї. 2. Особливості психодіагностичної і психокорекційної роботи з подружніми конфліктами у молодих сім’ях   2.1 Психодіагностика у сімейному консультуванні як методична основа дослідження Одна із гострих проблем сімейного ...

Скачать
30260
2
3

... знайомство, діагностування першокурсників, у ході якого використовується наступний діагностичний інструментарій: 1.  Соціально-психологічне дослідження адаптації студентів груп нового набору до умов навчання в технікумі за допомогою анкети «Особливості проходження соціальної, психологічної адаптації студентів груп нового набору» (додаток №1). 2.  Діагностування емоційно-вольового та морального ...

0 комментариев


Наверх