Виникнення країн Середземномор’я

План: Вступ Розділ 1. Сирія, Фінікія і Палестина в III-II тисячоріччях до н.е. Виникнення цивілізації. 1.1 Природні умови країн Середземномор’я

1.2 Виникнення і устрій ранньокласових міст-держав

Розділ 2. Посилення держави Митанні і Фараонский Єгипет

2.1 Єгипетське завоювання міст давнього Середземномор’я

2.2 «Амарнський період» в історії міст східного Середземномор’я

2.3 Народний рух Хапіру

Розділ 3. Хети і Фараонский Єгипет

3.1 Устрій сирійського суспільства в XIV-XIII ст. до н.е.

3.2 Переселення «зарічних племен» і «народів Моря». Розділ 4. Культура та писемність країн східного Середземномор’я.

Список використаної літератури

Вступ Давнє східне Середземномор’є складалося з Сирії, Фінікії і Палестини. Всі ці історичні області не являли собою в природному відношенні нічого цілісного й однакового; тут зустрічалися і пустелі, і родючі низини, і нагір'я, і вічнозелена рослинність, і болота, і сніжні гори. Але не існувало повноводних рік, що розливаються, на основі яких могла б виникнути велика іригаційна система, що змушує до державотворення із сильною центральною владою.

У печерах Східного Середземномор'я знайдені одні з найархаїчніших останків «Людини розумної». Палестина, Сирія, Мала Азія, гори Верхньої Месопотамії й області за Тигром були найпершою батьківщиною скотарства й особливо землеробства.

На землях давньої Сирії, Палестини, та Фінікії проживали різні кочові племена, племена пастухів, які згодом осіли на цій території і почали створювати суспільство, міста-держави, з їх певним устроєм та ладом. Дуже часто населення східного Середземномор’я страждало від Єгипетських завоювань, але незважаючи на всі негативні чинники воно існувало, розвивалося, а також залишило великий слід у подальшій історії, культурі та писемності. Тому що, наприклад, письмо, яке зародилося на території давнього східного Середземномор’я стало, після удосконаленнь, внесених у нього греками й іншими народами, предком всіх абеток як Заходу, так і Сходу.

Предметом даного дослідження є історична територія східного Середземномор’я, її історичний розвиток.

Об’єктом дослідження є історія давньої Палестини, Сирії та Фінікії, як складових частин східного Середземномор’я, утворені ними міста-держави, їх устрій, а також розвиток та чинники, які на нього впливали.

Метою даного дослідження є прослідити виникнення та розвиток цивілізації на території давнього східного Середземномор’я.

Завданнями курсової роботи є:

-    визначити виникнення міст-держав в східному Середземномор’ї;

-    встановити устрій ранньокласових міст-держав;

-        окреслити єгипетське завоювання міст давнього Середземномор’я та його значення;

-        вивчити культуру та писемність держав східного Середземномор’я. Актуальність дослідження полігає у тому, що докладне вивчення історії давніх держав східного Середземномор’я, а саме Сирії, Палестини та Фінікії зможе дати цінні відомості для дослідження історії пізніших періодів цього регіону, а також дасть можливість проаналізувати вплив та наслідки певних історичних подій, які мали місце в давній історії держав східного Середземномор’я. В курсовій роботі застосовувалися історичний, описовий метод та метод порівняння.
Розділ 1. Сирія, Фінікія і Палестина в III-II тисячоріччях до н.е. Виникнення цивілізації

Тут і надалі терміни «Сирія, Фінікія і Палестина» будуть вживатися винятково в їхньому древньому значенні, коли Сирія включала лише західну частину сучасної держави Сирії (від р.Євфрат до Середземного моря) і почасти прилежащие області Туреччини до півдня від гір Тавра; древня Фінікія приблизно відповідала сучасній державі Ліван; древня Палестина займала не тільки територію, виділену за рішенням Організації Об'єднаних Націй державі Ізраїль, а також територію палестинських арабів, але і сучасну Йорданію (ця частина древньої Палестини називається також «Заіорданієм»).

1.1.         Природні умови країн Середземномор’я

У природному відношенні ці області дуже різноманітні. Від Єгипту древня Палестина була відділена пустелею; сама Палестина — країна природних контрастів: на захід від р. Иордан вона зайнята нагір'ям, а почасти оазисами і родючими долинами; родюча низовина тягнеться й уздовж Середземного моря. А на півночі піднімаються нерідко покриті снігом вершини. Заіорданіє було відділено від іншої Палестини глибоким, зарослим вологим лісом і хащами папірусу западиною р. Йордан і солоним Мертвим морем з його випаленими сонцем, майже безжиттєвими берегами; гірське чи горбкувате Заіорданіє було покрито степовою рослинністю, поступово переходячи в Сірійсько-Аравійську напівпустелю.

Фінікія відгороджена від іншої Передньої Азії високим гірським хребтом Лівану c кедровими й іншими лісами, альпійськими лугами і сніжними вершинами. Схили Лівану, звернені до моря, покривала вічнозелена середземноморська рослинність, і вологі морські вітри, що приносили дощі, робили непотрібним штучне зрошення.

До сходу від Лівану розташована Сирія. Її з півдня на північ прорізає долина між Ліваном і Антиліваном; у південній частині вона називається Бека чи Келесирією; тут на південь тече річка Литані, що проривається до моря, а на північ — ріка Оронт (нині Аль-аси); за Антиліваном, убік Сірійської напівпустелі, знаходився великий оазис Дамаска, а за ним йшли марні лавові поля; караванний шлях, якому зазвичай загрожували скотарські племена, проходив через маленький оазис Пальміру в сторону середнього плину Євфрату. Закрут цієї ріки складав у стародавності північно-східний кордон Сирії. Північна Сирія простиралася від Середземного моря (куди, пройшовши через нині вже майже не існуючі озера і болота, впадала, звертаючи до заходу, р. Оропт) до гір Малоазійського Тавра і переправ через Євфрат. Устя Оронта широко відкривало доступ вітрам із Середземного моря в цю горбкувату країну, і тому вона була досить родюча.

Вже з цього опису ясно, що Східне Середземномор'я (під цією назвою можна об'єднати всі ці три історичні області) не являло собою в природному відношенні нічого цілісного й однакового; тут зустрічалися і пустелі, і родючі низовини, і нагір'я, і вічнозелена рослинність, і болота, і сніжні гори. Але не існувало повноводних рік, що розливаються, на основі яких могла б виникнути велика іригаційна система, що змушує до державотворення із сильною центральною владою. Країна була в стародавності багата коштовними породами лісу, але корисних копалин тут тоді відкрили порівняно мало; якщо через Сирію і Палестину провозили мідь, то вона йшла або з півдня, із Синайського півострова, або з півночі, від верхів'їв р. Тигр, або з заходу — з острова Кіпр. Лише пізніше і на півдні Палестини почали добувати мідь, залізо і природний асфальт. Зате тут завжди проходили найважливіші караванні шляхи — з Єгипту в Малу Азію і Месопотамію і назад. Помітимо, що якщо в нашому представленні слово «караван» зв'язується з низкою верблюдів, то древні каравани перевозили вантажі на ослах; найвитриваліших розводили на продаж у дамаському оазисі.

У печерах Східного Середземномор'я знайдені одні з найархаїчніших останків «Людини розумної». Палестина, Сирія, Мала Азія, гори Верхньої Месопотамії й області за Тигром були самою першою батьківщиною скотарства й особливо землеробства. До ХІ-Х тисячоріччя до н.е. відноситься натуфійська культура (названа так по сухому руслу Натуф у Палестині), на думку деяких дослідників, створена першими носіями афразійських мов; натуфійці жили в напівземлянках із глини, піску і каменю, жали дикі злаки спеціальними дерев'яними серпами з кремінними зубами, можливо, почали приручати дику дрібну худобу. У Палестині (у Єрихоні), так само як у Чатал-хююке (у Малій Азії) і в деяких пунктах Сирії, вже в VIII тисячоріччі до н.е. існували процвітаючі землеробські селища, іноді (як у Єрихоні) обнесені могутніми кам'яними стінами ще в ранньому неоліті. Є підстава думати, що саме Палестина-Сирія була центром розселення однієї з груп племен, що говорили на афразійських мовах,— семітів; звідси вони поширилися по всьому Аравійському півострові (південноаравійці й араби), Східному Середземномор'ю (західні семіти) і Месопотамії (аккадійці). Жодне з цих племен спочатку не було цілком кочовим, хоча, чим далі в глиб степів і напівпустель, що займали в IV-III тисячоріччях до н.е. всю Аравію, тим більшу роль грало вівчарство і тим меншу — землеробство.

Однак надалі — може бути, у зв'язку з постійним рухом племен і військ по сиро-палестинським стежках чи у зв'язку з недоліком сировини, необхідною для техніки мідно-кам'яного і потім бронзового століття, — розвиток суспільства тут виразно сповільнився в порівнянні з Південною Месопотамією та Єгиптом; у другій половині III тисячоріччя до н.е. справжні міста-держави типу шумеро-аккадійських виникли тут лише в Північній Сирії (де процвітало, у числі інших, важливе місто Ебл, зв'язане із Середньою і Нижньою Месопотамією), а також в одному пункті на фінікійському узбережжі — у м. Бібл, центрі вивозу дорогоцінного кедру в Єгипет.

Вивчення найдавніших географічних назв на цій території і почасти безпосередні дані єгипетських і месопотамських текстів змушують вважати, що Східне Середземномор'я принаймні з III тисячоріччя до н.е. було заселено різними групами західних семітів. Вони можуть бути класифіковані по деяких особливостях їхніх говорів; умовно ці говори можна розділити так: еблаїтський говір осілого населення Північної Сирії і Північно-Західної Месопотамії; аморейські говори переважно скотарського населення цих же чи трохи більш широких територій; ханаанейські говори Палестини і Фінікії; і арамейські говори племен, що виступили на історичну арену трохи пізніше, а поки жили в глибині Аравійського півострова в контакті з племенами арабів.

Крім цього, з III тисячоріччя до н.е. з гір навколо озер Ван і Урмія (на території сучас. Туреччини й Ірану), а в кінцевому рахунку з Закавказзя окремими хвилями через Верхню Месопотамію і Сирію йшло просування хурритських племен, перша хвиля в другій половині III тисячоріччя до н.е. досягла Північної Палестини. За династії Аккаде (XXIII ст. до н.е.) у Північну Сирію проникали месопотамські війська, а пізніше, за III династії Ура (XXI ст. до н.е.), на Північну Сирію і Бібл тимчасово поширило свою владу царство Шумеру й Аккада; трохи пізніше почали свої набіги на Палестину фараони єгипетського Середнього царства; Бібл на якийсь час стає ізольованим центром єгипетської культури серед семітського населення (древні єгиптяни, як відомо, говорили на афразійській мові не семітського походження). Однак до кінця III тисячоріччя до н.е. Бібл і його єгипетський храм були спалені: можливо, саме тоді, як говорить переказ, на берегах Середземного моря обґрунтувалася та група племен, що вийшли з Північної Аравії і говорили на західносемітському прислівнику ханаанейської групи, що пізніше стала називатися фінікійцями. Північніше Бібла зберігся говір аморейського типу, зокрема в м. Угарит, що згодом вдало суперничало з Біблом.