2. Гравюри Пітера Брейгеля Старшого як живописна першооснова роману «Черево Парижу»
Гравюри відомого нідерландського живописця ХVІст. Пітера Брейгеля Старшого, що зображували «товстих» та «худих»(«Бенкет товстих», «Свято худих», - нажаль не збереглися) наштовхнули Золя на думку показати ворожнечу розжирілого міщанства до людей з резпубліканськими ідеалами як боротьбу товстих і худих.
Використавуючи додатки, проаналізуємо художні алюзії, в романі на гравюри П.Брейгеля, спільні риси у художніх засобах та прийомах намалювання живописної і літературної картин.
Для роману Е.Золя, притамані безліч сюжетів, використаних у картинах Брейгеля. З сюжетної точки зору, цікавою видається гравюра Брейгеля «Великі риби пожирають маленьких», яка наштовхує на думку безперервної міжкласової боротьби, де багаті (Гладкі) «пожирають»бідних (Худих).
В «Нарисі» Золя писав:»В решті решт я зображую боротьбу Гладких і Худих…до гладких належить переважна більшість персонажів роману. Худі – це перш за все Флоран, потім Клод, деякі з постійних відвідувачів Лебігра, горбань Везіньє, старий складальник»
Ворожість Золя до Гладких найяскравіше виявилася у сатирично-гротескному зображенні торговок Центрального ринку, що само по собі вже виступає певним живописним елементом, з огляду на те, що гротеск – це художній прийом в мистецтві та живописі, заснований на надзвичайному перебільшенні, порушенні меж правдоподібності, поєднанні різких неочікуваних контрастів: «Рибний ряд стих. Величезні животи і бюсти стримували дихання, очікуючи, поки наглядач пійде. Потім усе прийшло до руху: бюсти вип’ятилися, животи здатні були вибухнути під натисом злорадного регота».
Жанрово-алегоричні сценки у гравюрах Брейгеля «Черевовдоволення», «Скнарість», «Зло»(що відносяться до циклу «Сім гріхів людства», см. додатки 1, 4, 5) написані в деталізованій живописній манері. Як і в романі Золя в гравюрах домінує почуття болісної тривоги за абсурдний стан людства, що загрузло у своїй гріховності. Правдивість та реалізм побутової картини, уїдлива сатира поєднуються з алегоричною темною символікою гравюр, яка створюється завдяки тьмяним чорнилам з хни. Для роману Золя навпаки характерна яскравість зображуваного фону.
Спостерігається паралелізм між методом живопису Брейгеля і Золя. Так, треба відмітити великий розмір полотен Брейгеля, і маленький – зображуваних фігур. В романі «Черево Парижу» персонаж також не затуляє середовище, він припиняє грати активну роль і стає привідом для введення описів, так Клод Лант’є і Флоран – лише спостерігачі Центрального ринку. Описи навколишнього середовища подаються автором в якості ілюстрації внутрішнього світу героя як засіб повнішого психологічного розкриття.
Картина Брейгеля «Земля обітавана» зображує знову ж таки ненажерливе черевовдоволення. Перед нами селянин, лицар і клерк, стомлені ненажерливим переїданням відпочивають з набитим черевом під деревом, що представляє собою стіл, який ломиться від їжі. Голодний наїзник стоїть на варті і сподівається, що і йому дістанеться шматочок їжі зі столу. Позаду нього в метафоричній формі накритого столу зображені фантазії про чарівну країну, «землю обітавану», де є удосталь їжі. Полотно відрізняється хаотичністю, безладям композиції, де головний персонаж опиняється на переферії зорового сприйняття. Взагалі композиція картини нестійка, динамічна, переважають витончені, насичені гротесковою орнаментикою творчі рішення. Помітні драматична гострота образів, підкреслена перебільшена експресія поз, подовжена пропорційність фігур. Особливу роль відіграє віртуозна нервово-напружена лінія у настрої головного персонажа. Але якщо Брейгель створював динаміку композиції за рахунок маньєризму (напрям в західноєвропейському мистецтві ХVI ст, якому притамані складність, напруженість образів, загострене змалювання форми, гострота художніх рішень), то динаміка композиції роману Золя «Черево Парижу» здобувається завдяки залучанню імпресіоністських прийомів і засобів. Вся ця динаміка реалізується у серії описів Центрального ринка, головного ідейного і композиційного вузла роману, що базуться на враженні.
3. Місце портрета як засоба соціальної характеристики героїв. Художнє зображення пластичного світу «гладких» і «худих»
Золя намагається виразити у портреті усю повноту життя як психологічного так і соціального. В соціальному портреті Золя виражає реальні соціальні відношення епохи. Соціальні образи відносяться до яскравих соціальних типів – це невід’ємна якість критичного реалізму. З характеристики Лізи Кеню видно, що вона є типічним представником реакціонної дрібної буржуазії в епоху Другої імперії.
Жоден з персонажів Золя не є статичним. Зображення основних дієвих осіб у Золя зазвичай просторове, для другорядних персонажів він використовує характерні деталі. Це не портрети, а сілуети, але яскраві, ті які запам’ятовуються. Для прикладу візьмемо характеристику мадмуазель Саже:»Мадмуазель Саже, стара діва.»Вона гору з горою зведе».»На цій не наживешся». Підбирає усілякі недоїдки. За зовнішністю - маленька, зовсім сива. Вигляд лукавий і хитрий, носить темноблакитне плаття, жовту шаль, чорну шляпу. Робить зло заради розваги».
Іноді портрет набуває у Золя натюрмортного характеру (прийом імпресіонізму). Опис ковбасниці Лізи з цього боку є показовим: «Білизна її фартуха і нарукавників слугувала продовженням білизни її страв і досягала пухкої шиї і квітучих щок, на яких повторювалися ніжні відтінки окостів і прозора блідість сала». Тут ідейна функція змальованої в романі їжі, що виражає ситість буржуазії, перекидається на весь портрет Лізи у її «розжирілому спокої». Емоційним коливанням відповідають різні відтінки натюрмортів.
Велике значення в романі відіграють колективні пластичні образи «гладких» і «худих», соціально-диференційоване зображення натовпу, де окремі чітко охарактеризовані персонажі відіграють роль представників різних соціальних груп, а їх переживання відображають соціальну ідею усієї групи. Зображені типи спрощені. Типи другорядних персонажів позначені однією яскравою рисою.
Пластичне зображення світу «гладких» і «худих»автор подає через використання різноманітної манери художнього змалювання.
Ситому, тупому, самовдоволеному Ринку – царству Гладких – в романі протиставляється республіканець Флоран. Портрет «палкого республіканця-ідеаліста», відірваного від реального життя і не здатного реалізувати на практиці свої утопічні ідеї, як і вся група змовників з кабачка Лебігра, зображені в романі різко сатирично, що вказує на використання Золя ще одного прийому живописної передачі образів і характерів, з огляду на те, що сатира виступає загальним методом шаржированого змалювання негативних проявів дійсності в мистецтві. Всі вони, що «розмовляють про політику під прикриттям пивних кухлів», лише грають в революціонерів і не представляють ніякої небезпеки для уряду.
Тобто в літературних описах зовнішності персонажів, їх звичок та думок ми бачимо живописні портрети представників різних класів тогочасного суспільства. Зображення «світу ситих», у якому велике місце займає портрет як засіб соціальної характеристики героїв, поєднується у письменника з імпресіоністськими прийомами, що підсилюють психологічну і експресивну забарвленість оповідання.
0 комментариев