Служба маркетингу на фірмі «Оса»

2.4. Служба маркетингу на фірмі «Оса»

Відділ маркетингу на П.П. «Урсуленко» є самостійним структурним підрозділом і входить в управління маркетингом і збутом. Підпорядковується безпосередньо директору.

Основні задачі відділу маркетингу: о Забезпечення надійної, достовірної і своєчасної інформації о ринку, динаміці попиту, смаках покупців, тобто інформацію о зовнішніх умовах функціонування фірми; о Созданння такого товару, чи асортименту товарів, який найбільш повно задовольнить потреби ринку, ніж товари конкурентів. Зробити необхідний вплив на покупців, на попит, на ринок, забезпечюючий максимально можливий контроль над реалізацією. До функції відділу маркетингу входить комплексне вивчення ринку України, з виявленням потреб в різноманітні сезони. Так у період літо-осінь, потужності підприємства працюють на повну силу. А у зимній період загрузка мінімальна. Можна зробити висновок, що діяльність відділу буде проходити в умовах, які регламентуються специфікою підприємства і набір функцій, виконуваних відділом маркетингу буде наступним:

1. Аналітична функція :

Цілі аналітичного дослідження:

• Комплексне вивчення ринку з виявленням потреб;

• Вибір напрямку розвитку підприємства (обумовлений специфікою фірми). Однак можливі й інші форми бізнесу, наприклад продовольчий магазин, який працює на території П.П. «Урсуленко» і є власністю директора;

• Знаходження резервів, напрацювання політики життєдіяльності в умовах конкуренції;

Комплексне вивчення ринку, це перший крок к вивченню зовнішньої середи маркетингу, в котрій повинна працювати фірма.

Одна з головних цілей відділу - встановлення максимальної планомірності і пропорційності в діяльності підприємства. При цьому головна задача зменшити ступінь неопределенности и забезпечити концентрацію ресурсів на найбільш приоритетних напрямках розвитку. ^;

Головне джерело маркетингової інформації, на базі якої приймаються управлінські рішення - зовнішня середа підприємства.

Комплексне вивчення факторів які впливають на розвиток діяльності «Оси» дозволяє розділити фактори зовнішньої і внутрішньої середи на керовані, напівкеровані і некеровані.

Це дозволяє з точністю прогнозувати тенденції розвитку і динаміку цих факторів і показати їхній вплив на діяльність підприємства у майбутньому.

Відділ маркетингу на П.П. «Урсуленко» дуже молодим підрозділом. Він не набув ще такої форми, в який повинен знаходитися самостійний підрозділ на такому підприємстві, як «Оса».

Однак все одно щось він вже зробив:

• Розробив стратегію маркетингу і виробив шляхи по задоволенню попиту на продукцію фірми і потреб покупців;

• Провів рекламно-інформаційне забезпечення і провів роботу зі СМІ;

• Розробив інформаційно-аналітичний банк;

РОЗДІЛ З ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТО-СПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Фактори забезпечення конкурентоспроможності підприємства та продукції

Конкурентноздатність товару - це такий рівень його економічних, технічних і експлуатаційних параметрів, що дозволяє витримати суперництво (конкуренцію) з іншими аналогічними товарами на ринку. Крім того, конкурентноздатність - порівняльна характеристика товару, що містить комплексну оцінку всієї сукупності виробничих, комерційних, організаційних і економічних показників щодо виявлених вимог ринку або властивостей іншого товару.

Вона визначається сукупністю споживчих властивостей даного товару-конкурента по ступені відповідності суспільним потребам з урахуванням витрат на їхнє задоволення, цін, умов постачання й експлуатації в процесі продуктивного і особистого споживання.

Розглянемо окремо всі складові показники конкурентноздатності товару.

Технічні показники товару визначаються оцінкою відповідності його технічного рівня, якості і надійності сучасним вимогам, що висуваються споживачами на ринку. Ці вимоги найбільш повно відбиває їхня суспільна й індивідуальна потреби при досягнутому рівні соціально-економічного розвитку і науково-технічного прогресу як у нас у країні, так і за рубежем.

Основні вимоги споживачів до технічних показників знаходять висвітлення в національних і міжнародних стандартах. Фірма «Оса» притримується цих стандартів, бо за їх невиконання можна отримати суворе покарання.

Під стандартизацією розуміють розробку і встановлення технічних показників (норм) для прийнятої до випуску продукції, способів її маркування, упакування, транспортування і збереження. Документ, яким визначається (нормується) стандартизуємий предмет, називається стандартом. Він є не тільки технічним, але і державним документом. Стандарти містять у собі повну характеристику товару і містять технічні умови на його виготовлення, правила приймання, сортування, упакування, маркування, транспортування і збереження. При оцінці якості товару насамперед визначається його відповідність стандартам. Відповідність стандартам - регламентований споживчий параметр, порушення якого зводить конкурентноздатність товару до нуля. [43, с 68] На підприємстві діють лабораторія, кілька технологів, лаборантів, дегустаторів, які здійснюють постійний контроль, за якістю виготовляємої продукції, а також дотримання її діючим стандартам.

У кожній країні існує своя система стандартизації товарів, що відповідає ступеню розвитку національної економіки, науки, техніки і технологій. В Україні діє своя система стандартизації, але вона ще не набула європейських мірок.

Разом з тим у міру поглиблення інтеграції національної економіки у світову економіку і розширення зовнішньоекономічного співробітництва товаровиробників усе більшого значення набувають розвиток міжнародної стандартизації товарів і досягнення відповідності національних стандартів міжнародним вимогам якості товарів.

Міжнародні стандарти усувають обмеженість, різнорідність, суперечливість національних норм і правил різних країн. У цих цілях функціонує спеціально створена Міжнародна організація стандартизації (ISO - Unternational Organization for Standardization).

Міжнародний координаційний центр по стандартизації - постійно діюча Нарада урядових посадових осіб при Європейській Економічній Комісії ООН. Нарада розробляє рекомендації урядам країн-членів щодо стандартизації товарів, найбільш важливих для міжнародної торгівлі.

Якість товару - це ступінь досягнення встановленого технічного рівня при виробництві кожної одиниці товарної продукції. Воно визначається або органолептичним методом (за допомогою органів почуттів), або лабораторними дослідженнями з використанням приладів, апаратів, реактивів і інших технічних засобів. На П.П. «Урсуленко» використовуються обидва методи.

Комерційні умови. До основних показників, що визначають комерційні умови конкурентноздатності товарів, відносяться;

• цінові показники;

• показники, що характеризують умови постачань і платежів за товари, що поставляються;

• показники, що характеризують особливості діючої на ринку виробників і споживачів податкової і митної системи;

• показники, що відбивають ступінь відповідальності продавців за виконання зобов'язань і гарантій.

Рівень ціни виробництва безпосереднім образом визначає цінову конкурентноздатність товару. Зрозуміло, що чим нижче цей рівень, тим за інших рівних умов вище конкурентноздатність виробленої продукції на ринку і, виходить, переважніше позиції її виготовлювача в суперництві з іншими виробниками аналогічної продукції. І навпаки, більш високий рівень ціни знижує цінову конкурентноздатність товарів, зводячи її нерідко до нуля. З урахуванням даних умов і формується цінова політика в боротьбі за підвищення конкурентноздатності вироблених товарів. [27, с.55]

Така ж картина проглядається і з виконанням умов постачань і платежів. Чим ці умови більш гнучкі, чим більш вони відповідають інтересам покупців, тим переважніше товар у конкурентному суперництві з іншими аналогічними товарами на ринку. У першу чергу це стосується термінів і форм постачань товарів і пропонованої продавцем розмаїтості форм розрахунків і платежів за здійснювані постачання.

Також прямо впливає на конкурентноздатність прийняті на себе виготовлювачем товару гарантії і відповідальність за виконання зобов'язань з постачання у встановлений термін товарів високої якості і надійності.

Організаційні умови придбання і використання товару споживачами забезпечують реальне виконання комерційних показників його конкурентноздатності. До них відносяться:

• забезпечення максимально можливого наближення продавців товару до покупців, що впливає на зниження витрат обертання і виходить на рівень його ціни;

• доставка товару до місць споживання не тільки великим оптом-транзитом, але і дрібними партіями через складські підприємства. В основі економічної доставки товарів лежить уміння грамотно користуватися транспортними статутами, кодексами, правилами перевезень, транспортними тарифами й іншими основними документами в цій області.

• розширення після продажного сервісу. Організація сервісу повинна додержуватися основних правил ефективного обслуговування споживачів. Для цього необхідні:

1) добре підготовлена стратегія, що визначає найбільш оптимальний рівень сервісу для кожного сегмента ринку;

2) уміле використання реклами, що доносить до покупця всі переваги сервісу і гарантуючий міцний зв'язок клієнта з покупцем;

3) чітка система постачання товарів;

4) навчання персоналу, зв'язане з доведенням до кожного виконавця стандартів обслуговування.

Сервіс підрозділяється на передпродажний і після продажний, а останній -на гарантійний і післягарантійний.

Передпродажний сервіс полягає в усуненні неполадок, викликаних транспортуванням продукції, вчасна доставка її до потрібного місця, демонстрації покупцеві виробу в роботі і т.д. У період післягарантійного сервісу фірма-продавець робить усе можливе, щоб не втратити своїх покупців(дає консультації по правильному і кращому приготуванню їжі. Задача післягарантійного сервісу завоювати стійке положення на ринку, домогтися конкурентноздатності виробленої продукції. [44, с.227]

• формування попиту і стимулювання збуту - ФОПСТИЗ як ключовий напрямок у конкурентній боротьбі за міцне місце на ринку збуту товару. Формування попиту (ФОП) полягає в тім, щоб повідомити потенційному покупцеві про існування товару, поінформувати його про потреби, що задовольняються цим товаром, максимально знизити недовіру до товару з боку покупців і довести до них гарантії захисту інтересів покупців у випадку, якщо вони не будуть задоволені покупкою. Головна задача організації ФОП -уведення на ринок нового товару, забезпечення його конкурентноздатності і наміченого обсягу продажів. З кожним роком фірма «Оса» все більше розширяє свій асортимент.

Задача ж стимулювання збуту (СТИЗ) - спонукання покупця до наступних покупок даного товару, до придбання великих партій, регулярним комерційним зв'язкам. Діяльність по організації стимулювання збуту особливо важлива, коли на ринку мається багато конкуруючих між собою товарів, що мало відрізняються по своїх споживчих властивостях, а СТИЗ обіцяє покупцеві відчутну вигоду за рахунок пропонованих знижок за умови покупки великих партій товару, регулярності покупок визначеного числа виробів ("бонусні" знижки). При стимулюванні збуту часто використовуються післяпродажні знижки, що супроводжують "подарунки", безкоштовне поширення зразків товару, безкоштовна передача товару в тимчасове користування "на пробу" за реалізацію великих партій товару, прийом старого виробу як перший внесок за нову річ. Велике значення має організація презентацій, дегустацій, прес-конференцій і інших організаційних заходів для введення нового товару на ринок і забезпеченню його конкурентноздатності.

Економічні умови споживання. По економічних умовах споживання конкурентноздатність товару включає велике число показників, до основних з яких варто віднести:

• енергоємність і економічність у споживанні сировини на одиницю продукції, що випускається;

• вартість сировини й експлуатаційних матеріалів;

• рівень безвідходності використовуваних технологій;

• надійність, періодичність і вартість ремонтів:

• чисельність обслуговуючого персоналу і його кваліфікація.

Шляхом сукупного підрахунку витрат на оплату енергії і сировини, оцінки вартості обслуговування і ремонтів, розрахунку витрат на оплату обслуговуючого персоналу й інших статей витрат визначаються сукупні витрати споживання товару.

У результаті впливу всієї сукупності приведених вище показників складається повна ціна споживання товару, що впливає на його конкурентноздатність. [13, с 174]

Повна ціна споживання складається з ціни, сплаченої споживачем при придбанні товару, і витрат споживання. При цьому враховуються виплачувані покупцем мита, податки і збори, а також виплати по отриманих кредитах. Загальна емпірична формула конкурентноздатності товару має вигляд:

конкурентноздатність = якість + ціна + обслуговування

Конкурентноздатність товару - поняття відносне, її можна прогнозувати в процесі розробки зразків, однак реальна конкурентноздатність оцінюється тільки на ринку при зіставленні як з характеристиками, так і з умовами продажу і сервісу аналогічних товарів-конкурентів.

При оцінці конкурентноздатності експортованих вітчизняних товарів необхідно враховувати наявність таких факторів, як недостатність технічної й економічної інформації, тому що виготовлювачами в основному використовуються проспекти і каталоги конкурентів, тривалість термінів і часті збої при виконанні замовлень, відсутність достатньо розвинутих і наближених до іноземних споживачів мереж збуту товару, відсутність об'єктивної оцінки рівня витрат споживання у конкурентів і т.д. Вплив цих факторів повинний бути по можливості зведений до мінімуму. [7, с 144]

Підхід до оцінки товару з позиції виробника традиційний і виражає насамперед стратегію продажів, досягнення їхньої безумовної рентабельності. При цьому продавці неодмінно повинні використовувати оцінку конкурентноздатності їхніх товарів з позиції покупців, як один з найважливіших орієнтирів у своїй роботі в умовах ринкової конкуренції.

По своїй сутності товар є єдиним засобом одержання прибутку і тим самим основним знаряддям конкурентної боротьби, її матеріальною основою. Скрізь, де розгортається суперництво за підвищення якості продукції і максимізацію прибутку, зниження витрат виробництва, важливого значення набуває комплексна оцінка конкурентноздатності товару. До основних факторів цієї оцінки варто віднести:

• економічний потенціал і темпи росту економіки;

• рівень розвитку науки і техніки;

• участь у міжнародному поділі праці;

• динамічність і ємність внутрішнього ринку;

• соціально-економічну і внутрішньополітичну ситуацію;

• гнучкість фінансової системи;

• державне регулювання економіки;

• забезпеченість трудовими і матеріальними ресурсами і рівень кваліфікації трудових ресурсів.

Традиційно високою конкурентноздатністю відрізняються товари, вироблені в США, Японії, Німеччині, Швейцарії, Франції і ряді інших країн. Головними умовами підвищення конкурентноздатності товарів у цих країнах є оцінка глобальної структури як внутрішнього, так і світового попиту, -точний вибір національної спеціалізації, що відповідає внутрішнім можливостям і тенденціям міжнародного поділу праці, уміння уникати гострої і безглуздої конкуренції, мобільне й оперативне уміння переключатися на виготовлення нових товарів і освоєння нових ринків.

Мистецтво конкуренції сьогодні в більшій мірі, ніж раніше, складається у вмілому відході від неї. Виграє не той, хто без озирання кидається в гостру конкурентну боротьбу, а той, хто, вибравши вірну позицію, вміє уникнути жорстокої і безглуздої конкуренції.

У рамках комерційної діяльності для будь-якого самостійного підприємства або фірми ключовими факторами успіху в конкурентній боротьбі є: завоювання стійкого фінансового становища на ринку, наявність передової технології і високого потенціалу власних науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, уміння проводити й ефективно використовувати маркетингові дослідження, здатність до маневрування за рахунок зміни якісних і цінових характеристик реалізованого товару, а також надання комплексу послуг, що включають інжинірингові, консалтингові, послуги транспорту, зв'язку, та ін.. На сьогодняшний день дане підприємство має усі ці властивості. Але головним принципом конкурентноздатності П.П. «Урсуленко» є за вищий ґатунок треба платити.

Випускаючи конкурентноздатні товари, «Оса» забезпечує для себе міцне місце на ринку. У боротьбі за конкурентноздатність товарів, що випускаються, використовуються поряд з ціновими методами і нецінові.

Цінові методи будуються на витягу додаткового прибутку шляхом зменшення витрат виробництва і реалізації, зниження цін без зміни асортименту і якості продукції. Знижуючи ціну, можна захопити окремі сегменти ринку. Ці методи часто використовуються бізнесменами Японії. При виході на нові ринки збуту вони найчастіше знижують рівень цін на 10% і більш, а нерідко використовують і демпінгові ціни, усупереч різкому невдоволенню своїх конкурентів і встановлених заборон у міжнародному торговельному законодавстві (елемент нечесної конкуренції).

Є поняття і схованої цінової конкуренції. її використовують у випадку, коли товар продається по такій же ціні, як у конкурентів, але більш високої якості. До показників схованої цінової конкуренції варто віднести: скорочення витрат споживання за рахунок підвищення економічності товару в силу зменшення енергоспоживання, збільшення терміну служби виробу, більш широкого обсягу безкоштовного післяпродажного сервісу по доставці, зборці, налагодженню, обслуговуванню і т.д. [8, с77]

Під впливом науково-технічної революції ринковий успіх нових товарів, на відміну від традиційних, може досягатися і при порівняно високих цінах, що мають у цьому випадку менший вплив на попит, ніж споживчі властивості товарів (якість, новизна, надійність, дизайн і т.п.). Це відноситься до зростаючої концепції ролі нецінових форм конкуренції.

Нецінова конкуренція припускає зміну властивостей продукції, додання їй якісно нових властивостей, створення нових виробів для задоволення тих же потреб, відновлення властивостей товару, що є символом моди, престижу, удосконалювання комплексу послуг, що супроводжують товар (демонстрація товару, пропозиція комплексу супутніх додаткових послуг і (або) товарів, збільшення терміну гарантійного ремонту і т.д.).

Важливими факторами нецінової конкуренції є економічність і мінімізація термінів постачання, що можуть дотримуватися в умовах доставки потрібної продукції заданої якості в позначені договірними (контрактними) умовами місце і час з обліком мінімальних сукупних витрат по вивозі і завезенню продукції. При цьому продавець має можливість, застосовуючи новітню вантажно-розвантажувальну техніку і мобільні транспортні засоби, діставати підвищений прибуток. На П.П. «Урсуленко» є цілий гараж новітніх автомобілів-морозильників. Які розвозять продукцію фірми по всій Україні. Але інші фірми-конкуренти, на жаль, часто по доставці товарів і наданню послуг не укладаються в короткий термін, не можуть грамотно і швидко укладати договори і контракти і дотримувати їхньої умови, потому і не мають додаткового прибутку.

Не можна не виділити і такий фактор нецінової конкуренції, як створення могутньої збутової мережі і служби сервісу, що регламентуються державним законодавством (транспортні статути, тарифи, порядок формування націнок на послуги і т.д.). [9, с 17]

Необхідно пам'ятати, що параметри нецінової конкуренції, як правило, формуються відповідно до міжнародних і національних стандартів по якості виготовлення й упакування товару, зручності його експлуатації і споживання, якості навчання персоналу, дизайнові і багатьох інших параметрів задоволення запитів споживачів.

У цілому ж оцінка конкурентноздатності товару містить у собі вивчення ринку, конкурентів, потреб покупців і параметрів оцінки товару.

3.2. Заходи по підвищенню конкурентоспроможності підприємства

В умовах переходу до ринкової економки і формування жорстокого конкурентного середовища особливо гостро стає проблема підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників. Для розв'язання цієї проблеми була дана об'єктивна оцінка рівня конкурентоспроможності П.П. "Урсуленко" і визначені слабкі та сильні сторони її діяльності.

Визначення стратегічного потенціалу підприємства ґрунтується на використанні системного підходу до розгляду умов та результатів функціонування підприємства, його ціле визначення. Згідно з цим підходом підприємство розглядається як система ресурсів, які вступають до взаємодії та обумовлюють досягнуті результати.

Основними видами ресурсів, що використовуються, є:

1. Технічні ресурси (особливості виробничого обладнання, інвентарю, необхідних матеріалів та інше).

2. Технологічні ресурси (динамічність технології, наявність кон­курентоспроможних ідей, наукові розробки та інше).

3. Кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад робітників, їх спроможність адаптуватися до зміни цілей підприємства).

4. Просторові ресурси (характер виробничих приміщень, територій підприємства, комунікації, можливість розширення та інше).

5. Ресурси організаційної структури системи управління (характер та гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів та інше).

6. Інформаційні ресурси (характер інформації про внутрішні мож­ливості підприємства та зовнішнє середовище, можливість її розширення, підвищення ймовірності та інше).

7. Фінансові ресурси (стан активів, ліквідність, можливість та обсяги отримання кредитів та інше).

Кожний з указаних видів ресурсів являє собою сукупність мож­ливостей функціонування підприємства та досягнення стратегічних цілей його діяльності. Потенційні можливості підприємства при найбільш ефективному використанні ресурсів характеризують стратегічний потенціал підприємства.

Рівень стратегічного потенціалу підприємства визначається:

- по-перше, складом та сучасним станом системи наявних ресурсів;

- по-друге, ступенем відповідності ресурсного потенціалу страте­гічним цілям та завданням підприємства;

- по-третє, спроможністю ресурсного потенціалу забезпечити стійкість господарської системи до впливу зовнішнього середовища та внутрішня гнучкість (адаптованість).

Основними складовими стратегічного потенціалу виробничого підприємства, які визначають його потенційні можливості, є:

1. Спроможність до проведення макроекономічного аналізу ситуації в країні та регіоні діяльності.

2. Спроможність до прогнозування змін в обсязі та структурі спо­живчого попиту (за товарними групами та окремими видами, різновидами товарів).

3. Спроможність до аналізу та прогнозування кон'юнктури ринків ресурсів та капіталу, розробки та реалізації ефективних стратегій взаємодії з ринками для залучення необхідних ресурсів.

4. Спроможність до висування та реалізації конкурентоспроможних ідей відносно технології та організації торговельного процесу, здійснення закупівлі товарних ресурсів та формування товарної пропозиції.

5. Спроможність до забезпечення стійкості підприємства до нега­тивних змін у зовнішньому середовищі функціонування за рахунок розробки та реалізації ефективних захисних стратегій.

6. Спроможність до забезпечення внутрішньої гнучкості підприємства за рахунок використання технологічних новацій, зміни спрямованості мотивацій та стимулювання праці персоналу, товарної та регіональної диверсифікації діяльності, оснащення новими основними фондами та інше.

7. Здатність до забезпечення конкурентоспроможності асортименту реалізованих товарів, що потрібно для розширення ринку збуту та збільшення ніші господарювання.

8. Спроможність до підтримки конкурентного статусу підприємства та використання конкурентних переваг в боротьбі за споживача.

9. Спроможність до ефективного використання інвестиційних мо­жливостей щодо розвитку ресурсного потенціалу.

10. Спроможність до забезпечення високої ефективності господа­рювання за рахунок пошуку та мобілізації невикористаних резервів, підтримки необхідних темпів розвитку.

11. Спроможність адаптації стратегії та тактики діяльності під­приємства до умов господарювання, що змінюються.

Оцінка перспективних можливостей розвитку внутрішнього по­тенціалу підприємства передбачає проведення наступної роботи.

1 етап - формування системи показників (елементів стратегічного потенціалу), що обумовлюють внутрішні перспективи зростання конкурентного статусу. Перспективи зростання доцільно досліджувати за окремими функціональними сферами діяльності підприємства, насамперед: торговельної, фінансової, маркетингової, потенціалу трудових ресурсів, менеджменту.

Можливості розвитку кожної сфери діяльності підприємства ха­рактеризуються системою кількісних та якісних показників.

Оцінка перспектив розвитку торговельної діяльності має ґрунтуватися на визначенні: перспектив зростання інтенсивності потоку покупців в районі діяльності підприємства; можливостей регіональної диверсифікації діяльності; можливостей зростання торговельної площі за рахунок внутрішнього перепланування, раціональності розподілу площі торговельного залу між окремими товарними секціями; можливостей збільшення широти, глибини та оновлювання асортименту товарів; відповідності товарного асортименту структурі споживчого попиту; адекватності рівня, форм та методів торговельного обслуговування запитам "цільової аудиторії"; можливостям підвищення якості обслуговування тощо.

При оцінці перспектив розвитку фінансової діяльності слід вра­ховувати: можливості підприємства щодо залучення та обслуговування боргових зобов'язань; ступінь фінансової незалежності підприємства та його відповідність вимогам безпечності для кредиторів підприємства; кредитну історію підприємства, повноту та своєчасність виконання боргових зобов'язань; інвестиційну привабливість підприємства для зовнішніх інвесторів; здатність до розробки ефективної дивідендної та емісійної політики тощо.

Оцінка перспектив розвитку потенціалу трудових ресурсів здій­снюється шляхом дослідження забезпеченості підприємства персоналом; його задоволення умовами та організацією праці, рівнем оплати праці; інтенсивності та напрямків розвитку персоналу, підготовки та перепідготовки кадрів, можливостей підприємства щодо залучення для роботи необхідної кількості робітників масових професій та досвідчених фахівців тощо.

Перспективи удосконалення маркетингової діяльності визначаються ефективністю асортиментної та цінової політики підприємства, політики просування товарів та організації їх закупівлі, обґрунтованістю та дієвістю рекламних заходів, організацією роботи з вивчення та прогнозування споживчого попиту тощо.

Оцінка можливостей удосконалення системи управління підприємством потребує дослідження раціональності організаційної структури підприємства, спеціалізації існуючих функціональних управлінських підрозділів, стану організації планово-економічної роботи, бухгалтерського обліку, контролю за виконанням прийнятих рішень, рівня професійної підготовки та практичного досвіду менеджерів, ступеня впроваджень інформаційних технологій управління тощо.