Стимулює вплив гормону на гладкі м'язи артеріол, що призводить до підвищення їх тонусу і артеріального тиску;

1.         стимулює вплив гормону на гладкі м'язи артеріол, що призводить до підвищення їх тонусу і артеріального тиску;

2.         посилює реабсорбцію води з дистальних відділів канальців нирок у кров, що супроводжується зменшенням продукції сечі в нирках (антидіуретична дія гормоно).

Отже вазопресин зменшує сечовиділення і підвищує осмотичну концентрацію сечі. Його виділення вночі максимальне і мінімальне опівдні. Стрес також збільшує рівень вазопресину. Він знижує реакцію на біль. Виділення вазопресину здійснюється рефлекторно. При збільшенні осмотичного тиску осморецептори судин збуджуються, це збудження передається в підбугрову область, де починається виділення вазопресину. При гіпофункції вазопресину розвивається нецукровий діабет.

Окситоцин вибірково діє на гладкі м'язи матки, посилюючи її скорочення. Під час пологів окситоцин стимулює скорочення матки, забезпечуючи нормальний їх перебіг. Він може стимулювати виділення молока із альвеол молочної залози. Окситоцин виділяється із нейрогіпофіза рефлекторним шляхом при подразненні рецепторів матки. Акт ссання також рефлекторно сприяє цьому. Сигнал у відповідь на ссання або подразнення рецепторів аферентними нервовими волокнами досягає спинного мозку, проходить через його стовбур, і стимулює діяльність нейросекреторних клітин ядер переднього гіпоталамуса. При цьому з нейрогіпофіза у кровотік виділяється окситоцин.

В підлітковому періоді збільшується виділення окситоцину і зменшення виділення вазопресину.

Гіпоталамус разом з гіпофізом утворюють гіпоталамо-гіпофізарну систему. Вона відіграє важливу роль у регуляції функцій ендокринних залоз.

Для розуміння взаємовідносин гіпофіза і гіпоталамуса слід звернути увагу на особливості кровозабезпечення цих анатомічно та функціонально зв’язаних органів. Справа в тому, що верхні гіпофізарні артерії напрямляються до сірого бугра проміжного мозку і до воронки нейрогіпофіза, де розгалужуються на капіляри, які проникають в тканину мозку і утворюють первинну гемокапілярну сітку. Ці капіляри оплутують нейросекреторні клітини гіпоталамуса. Саме тут нейросекрет з нервових клітин гіпоталамуса виділяється в кров. З довгих та коротких капілярів первинної капілярної сітки формується так звані ворітні вени гіпофіза, які йдуть до його бугорної частини, до аденогіпофіза. В передній частці гіпофіза ворітні вени розпадаються на широкі (синусоїдальні) капіляри, утворюючи вторинну гемокапілярну сітку, яка оплутує в аденогіпофізі його секреторні клітини.

Гіпоталамо-гіпофізарна система складається з :

·           Системи, яка складається з гіпоталамуса і нейрогіпофіза( задньої частки гіпофіза );

·           Системи, утворена гіпофізотропною зоною гіпоталамуса зв'язана з аденогіпофізом за допомогою гемотоневральної контактної зони;

·           Системи нейроендокринна, відповідальна за утворення нейрорегуляторних пептидів ( енкефалінів, ендорфінів, речовини Р та ін. ), яким властива гіпофізарна активність.

Синтез у гіпоталамусі гормонів, зокрема антидіуретичного ( вазопресину ) і окитоцину, здійснюється в нейронах супраоптичного і паравентрикулярного ядер.

Ці гормони транспортуються у вигляді гранул із клітинних тіл їхніми аксонами, що утворюють гіпоталамо-гіпофізарний тракт лійки, з капілярів нейрогіпофіза, куди виділяються гормони після розпаду гранул. Крім великих нейросекркторних клітин, що виробляють вазопресин, окситоцин, у гіпоталамусі є дрібні нервові клітини. Розташовані в гіпофізарній зоні, які продукують гормони, котрі стимулюють або пригнічують вивільнення гормонів аденогіпофізом – це так звані рилізинг - гормони, або рилізинг - чинники. Нещодавно запропоновано називати рилізинг-гормони, які сприяють утворенню гормонів аденогіпофізом, ліберинами, а гормони-інгібітори – статинами. За своїм хімічним складом рилізинг-гормони є пептидами. Деякі з них уже синтезовані і їх використовують у терапевтичній практиці.

Рилізинг-гормони з гіпофізарної зони гіпоталамуса потрапляють до аденогіпофза через ворітну систему вен гіпофіза, які несуть кров до капілярного сплетення аденогіпофіза. На стінках цих судин закінчуються й аксони секреторних нейронів гіпофізарної зони. З капілярних петель рилізинг-гормони потрапляють до своїх клітин-мішеней аденогіпофіза, які виробляють тропні гормони. Вважають, що рилізинг-гормони не лише регулюють виділення тропних гормонів аденогіпофіза, але й стимулюють або пригнічують функцію нейронів у різних відділах головного мозку.

Крім рилізинг-гормонів, у гіпоталамусі синтезуються пептиди, яким властива морфіноподібна дія. Це енкефаліни і ендорфіни ( ендогенні опіати ). Вони відіграють важливу роль у механізмах болю і знеболення, регуляції поведінки й вегетативних інтегративних процесів.

На функцію ендокринних залоз через гіпоталамус впливають різні структури ЦНС. Так, центральна регуляція гіпоталамо-гіпофізарної системи здійснюється центрами, які локалізуються в преоптичній ділянці, лімбічній системі, у нейронах стовбура головного мозку ( довгастому, середньому і мосту ), аж до кори великого мозку. В свою чергу реакція центрів розпочинається при певному рівні гормонів периферичних ендокринних залоз і тропних гормонів гіпофіза.

Проведемо характеристику залоз внутрішньої секреції, які залежать від гіпофіза. Сюди відноситься :

·           Щитовидна залоза;

·           Надниркові залози;

·           Статеві залози.

Щитовидна залоза у людини складається з двох доль, з’єднаних перешийком. Іноді зустрічається пірамідальна доля. Вона лежить на передній поверхні щитовидного хряща гортані – звідки й назва. Має фолікулярну будову. Для побудови гормонів щитовидної залози необхідний йод. На добу вона поглинає 120 мкг йоду.

Щитовидна залоза з’являється на третьому тижні ембріонального розвитку; формується з ектодерми глотки . У немовляти її маса 1 грам, а у дорослого 20 – 30 грам. Кількість фолікулів і їх розмір збільшується з віком. Збільшення кількості фолікулів відбувається шляхом брунькування. Маса і структура щитовидної залози стає як у дорослого при досягненні 15-річного віку. Функціонувати ця залоза починає з 14 тижня внутрішньоутробного розвитку.

Щитовидна залоза легко піддається дії несприятливих екологічних факторів, як із-за поверхневої локалізації, так і в зв’язку з кумуляцією йоду і інших мікроелементів. Важливу роль грає висока чутливість залози до імуностимуляції та іонізуючого випромінювання. Як наслідок, 6 відсотків населення мають ті чи інші порушення функції щитовидної залози.

Гормони щитовидної залози: