Періодизація і хронологія первісної ери і первісного лікування

2.2 Періодизація і хронологія первісної ери і первісного лікування

У історії первісної ери виділяють три етапи: становлення первісного суспільства (понад 2 млн. років — 40 тис. років тому назад); розквіт первісного суспільства (40 тис. років тому — X тисячоліття до н. е.); розкладання первісного суспільства (з X—V тисячоліть до н. е.)

Відповідно історичним етапам умовно визначаються три періоди в розвитку первісного лікування:

1) становлення людини, первісного суспільства і первісного лікування, коли відбувалося первинне накопичення і узагальнення емпіричних знань про природні лікувальні засоби (рослинного, тваринного і мінерального походження);

2) лікування в період розквіту первісного суспільства, коли розвивалося і затверджувалося цілеспрямоване вживання емпіричного досвіду колективного лікування в соціальній практиці;

3) лікування в період розкладання первісного суспільства, коли разом із зародженням класів і приватної власності йшло становлення культової практики лікування (що зародилася в період пізньої родової общини), продовжувалося накопичення і узагальнення емпіричних знань лікування (як колективного досвіду общини і індивідуальної діяльності лікаря).

2.3 Джерела по історії первісної ери і первісного лікування

Вивчення розвитку лікувальної діяльності людини в різні періоди історії не однакова і, як правило, знаходиться в зворотній залежності від давності епохи. Найбільш складна реконструкція історії первісного суспільства: воно не залишило письмових джерел, а осмислення археологічних і етнографічних даних має сповна об'єктивні труднощі і вимагає того, що постійного передивляється наших вистав у зв'язку з новими науковими відкриттями.

Достовірні наукові знання про лікування первісної ери базуються на даних археології і етнографії, палеопатології і палеоботаніки, палеоантропології і палеопсихології.

Дані археології. Основними речовими джерелами первісної історії є: знаряддя праці, залишки первісних споруд, святилища, поховання і останки людини, предмети первісної культури.

Археологічні знахідки, що є у розпорядженні учених, складають лише нікчемну частину тих предметів, якими користувалася первісна людина. Причини цього двоякого роду. По-перше, археологичєєкая вивчена на різних континентах неоднакова. По-друге, надбанням археології стає лише те, що зберігається в землі протягом тисяч і мільйонів років (предмети з дерева, шкіри, кори або рослин не зберігаються).

Дані палеопатології. Палеопатологія вивчає патологічні зміни останків первісної людини, точніше, його скелета.

До виникнення палеопатології, яка як наука сформувалася близько ста років тому, існувало уявлення про те, що первісна людина була абсолютно здорова, а хвороби виникли пізніше як результат цивілізації. Подібної точки зору дотримувалися вельми освічені люди, наприклад Жан-Жак Руссо, який щиро вірив в існування «золотого, століття» на зорі людства. Деякі хвороби людини, такі як силікоз або променева хвороба, безумовно, є продуктом ноосфери і пов'язані з діяльністю людського розуму (і деколи безрозсудною його діяльністю). Але це справедливо лише відносно обмеженого числа захворювань.

Концепція «золотого століття» не ставила в центрі своєї уваги здоров'я людини. Проте дані палеопатології певною мірою сприяли її спростуванню. Вивчення останків первісної людини показало, що його кістки несуть на собі незгладимі сліди травматичних пошкоджень (мал. 1) і важких хвороб (таких як артрити, пухлини, туберкульоз, викривлення хребта, карієс зубів і ін.).

У 1892 р. під час археологічних розкопок біля селеща Трініль на о. Ява голландський лікар і анатом Ю. Дюбуа (Eugene Dubois) виявив ліву стегнову кість прадавньої людини — пітекантропа

У Франції в печері Ла Шапель-о-сіна знайдений скелет древнього чоловіка — неандертальця (Homo neander-thalensis), шийні хребці якого зрослися в єдину кість (свідоцтво артриту). Декілька десятків тисяч років тому назад. від цього захворювання страждала кожна четверта доросла людина. Наслідки артриту виявлені і на кістках гігантських ящерів — бронтозаврів, які жили на Землі задовго до появи людини.

Сліди захворювань на кістках первісної людини зустрічаються набагато рідше, ніж травматичні дефекти, які найчастіше пов'язані з пошкодженнями мозкового черепа. Одні з них свідчать про травми, отримані під час полювання, інші — про пережиті або не пережити трепанації черепів, які стали виробляти приблизно в XII тисячолітті до н.е. (переважно в ритуальних цілях).

Робити виводи про хвороби м'яких тканин значно складніше — вони не зберігаються навіть в муміях. Проте атеросклерозні бляшки, виявлені в муміях древніх аборигенів Північної Америки, похованих на території сучасного штату Кентуккі (США), свідчать про існування у них атеросклерозу.

Палеопатологія дозволила також визначити середню тривалість життя первісної людини: вона не перевищувала 30 років. До 50 років (і більш) доживали у виняткових випадках. Первісна людина гинула в розквіті сил, не встигаючи постаріти, гинув в боротьбі з природою, яка була сильніша за нього. (Поважно відзначити, що середня тривалість життя людини зберігалася на цьому рівні аж до період середньовіччя.)

Отже, хвороби існували ще в первісному суспільстві в е р б будь-якою епохою історії людства були, з одного боку, явище біологічне, оскільки розвиваються вони на ґрунті людського організму в тісному зв'язку з довколишньою природою, а з іншої — явище соціальне, оскільки визначаються конкретними устевіямі суспільного життя і діяльності людини.

2.4 Дані письмових джерел

Первісна ера є неписьменним періодом історії людства. Через нерівномірність історичного розвитку перехід до класового суспільства і пов'язаний з ним розвиток писемності у різних народів відбувалися не одночасно. Це дозволило народам, що раніше опанували писемність, залишити багаточисельні письмові свідоцтва : своїх сусідах, що ще не створили писемності.

Етнографічні дослідження лікування апополиварних первісних суспільств (тобто первісних суспільств докласової, ери) вельми утруднені я можливі лише на основі археологічних досліджень.

В той же час дослідження більш поздніх — синполітейних первісних суспільств (тобто первісних суспільств класової ери, сучасних вивчаючим їх ученим) дає багатий етнографічний матеріал про первісне лікування. Проте тут необхідно враховувати, що ще до епохи Великих географічних відкриттів класові суспільства вже надавали злиття на сучасні їм (синполітейні) первісні суспільства. Ось чому етнографічні дослідження синполітейних первісних суспільств не можуть бути використані для прямих історичних реконструкцій прадавніх апополітейних первісних суспільств

Розділ 3. Первісні лікарі

Первісні лікарі володіли також і прийомами оперативного лікування: обробляли рани ліками, приготованими з рослин, мінералів і частин тварин; застосовували «шини» при переломах; уміли робити кровопускання, використовуючи колючки і шип рослин, риб’ячу луску, кам'яні і кістяні ножі. У Новій Гвінеї, наприклад, первісні лікарі синполітейних племен розкривали вену за допомогою дрібних стріл, які вони пускали зблизька з туго натягнутого лука.

Проте емпіричні знання первісної людини, отримані в результаті практичного досвіду, були ще вельми обмеженими. Первісна людина не могла передбачати або пояснити причини стихійних лих, розуміти явища природи, що оточувала його. Його безсилля перед природою породжувало фантастичні і раціональні уявлення про навколишній світ. На цьому ґрунті вже в період ранньої родової общини почали зароджуватися перші релігійні вистави (тотемізм, фетишизм, анімізм, магія), які відбилися і на прийомах лікування.

Тотемізм— віра людини в існування тісного родинного зв'язку між його родом і певним виглядом тварини або рослини (наприклад, кенгуру або евкаліпт). Тотему не поклонялися, його вважали «батьком», «старшим братом», захисником від бід і хвороб. Тотемізм з'явився ідеологічним віддзеркаленням зв'язку роду з тією, що оточує його природним середовищем.

Фетишизм — віра в надприродні властивості неживих предметів. Спочатку ця віра поширювалася на знаряддя праці (наприклад, особливо вдалий спис), плодоносні дерева або корисні предмети ужитку,, тобто мала сповна матеріальну основу. Згодом фетиші стали вироблятись, спеціально як культові предмети і отримали ідеалістичне тлумачення. Так з'явилися амулети і талісмани.

Анімізм — віра в душі, духів і загальне одухотворення природи. Вважають, що ці. вистави пов'язані з ранніми формами культу померлих. Ритуали, присвячені мертвим, зустрічаються на островах Океанії, в Австралії, Америці і Африці.

Висновки

На сучасному світі оцінка первісного лікування не однозначна. З одного боку, його раціональні традиції і величезний емпіричний, досвід (не дивлячись на обмежений арсенал лікувальних засобів і прийомів) з'явилися одним з витоків традиційної медицини подальших епох в кінців — сучасної наукової медицини. З іншого боку — ірраціональні традиції первісного лікування виникли як закономірний результат мінливого світобачення і важких умов боротьби первісної людини з могутньою і незрозумілою природою; їх критична дія не повинна служити приводом для заперечення багатовікового раціонального досвіду первісного лікування в цілому.

Лікування в первісну еру не було примітивним для свого часу, і тому не може називатися примітивною медициною.

Список використаних джерел

1.         Історія медицини. – К., 1986.

2.         Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.

3.         Медична енциклопедія. – В 4-х томах.

4.         Алексеев В.П., Першиц А.И. История первобытного общества: Учебник для вузов. - М.: Высшая школа, 1990.