Навигация
2. Кінезіотерапія
2.1 Поняття кінезіотерапії
Кінезіотерапія – лікування рухом хворої людини. Поняття кінезіотерапія або лікування рухом входить в загальне поняття «Фізичне виховання» в широкому сенсі. Це означає, що, фізичне виховання є процесом вирішення певних завдань, який характеризується всіма загальними ознаками педагогічного процесу або здійснюється в порядку самовиховання.
Кінезіотерапія – природний метод відновлення роботи організму при виникненні проблем опорно-рухового апарату дією на систему м'язів, в'язок, суглобів. Включає: комплекс лікувальної фізкультури в динамічному режимі; заняття на тренажерах; спортивно – прикладні вправи; ігри; дихальну гімнастику.
Кінезіотерапія – це лікування рухом (пацієнт багато разів повторює одні і ті ж рухи і доводить їх до досконалості), тим самим впливає на систему м'язів, в'язок, суглобів. Всі системи організму пов'язані з м'язами у вигляді м'язових рефлексів. Метод побудований на здатності м'язів організму реагувати на щонайменші зміни настрою людини і його думки. Наше тіло грає інтегруючу роль у всіх інтелектуальних процесах, починаючи з найранішого дитинства і до глибокої старості. Саме тілесні відчуття «підгодовують» мозок інформацією, що йде від довкілля, формуючи, таким чином, розуміння світу і створюють основу для розвитку інтелектуальних можливостей.
Кінезіотерапія – це унікальний метод, що дозволяє виявити і усунути психоемоційну причину практично будь-якого психосоматичного захворювання, швидко і ефективно позбавити організм від наслідків пережитого стресу.
Кінезіологія – наука, що вивчає механізми формування руху і причини його порушення. М'яз – індикатор порушення здоров'я і його благополуччя.
Кінезіологія – вчення про рухову функцію організму людини. Кінезіологія є синтетичною наукою, у якій з різних точок зору із системних позицій вивчається єдиний об’єкт – рухова функція організму людини. Вона розглядається інтегрально з фізичної, біологічної й дидактичної точок зору. При цьому синхронно вивчаються макроскопічні, мікроскопічні й ультрамікроскопічні закономірності її організації.
Методи кінезіотерапії абсолютно безпечні, тому їх можна застосовувати навіть дітям з найранішого віку, вагітним, годуючим жінкам і літнім людям.
У кінезіотерапії ж розрізняють дві специфічні сторони: відновлення рухових можливостей організму і навчання пацієнта рухам (руховим діям).
Навчання рухам має своїм основним вмістом фізичну освіту, тобто системне освоєння людиною в процесі спеціального навчання раціональних способів управління рухами, придбання таким шляхом необхідного в житті фонду рухових умінь, навиків і пов'язаних з ними знань.
Освітня сторона кінезіотерапії має первинне значення для раціонального використання пацієнтом своїх рухових можливостей в життєвій практиці.
За допомогою рухової діяльності, організованої відповідним чином (фізичних вправ), і інших засобів фізичного виховання можна в широкому діапазоні змінювати функціональний стан організму, напрямлено регулювати нею і тим самим викликати прогресивні пристосовні зміни в нім, у тому числі, і властивостей статури (зрозуміло, в тій мірі, в якій це допускають генетично закріплені особливості конституції людського організму).
Відомо, що впродовж життя індивіда послідовно змінялися різні періоди розвитку: пренатальний (внутріутробний), ранній постнатальний (перші роки життя), дитячий, підлітковий, юнацький, періоди зрілості і старіння. Найбільш значні прогресивні зміни форм і функціональних можливостей організму відбуваються в перші періоди, потім настають періоди відносної стабілізації форм і функцій, змінювані у міру старіння періодами вікової інволюції, коли певні морфофункціональні властивості організму поступово регресують.
Цей життєвий цикл фізичного розвитку відтворюється від покоління до покоління, повторюючись в певних рисах і в той же час набуваючи нових рис, залежно від всієї сукупності природних і суспільних умов існування людей. Хоча біологічна еволюція сучасної людини, мабуть, в основному завершена, нові покоління істотно відрізняються від попередніх не лише своїми функціональними можливостями, але і морфологічно. Одне з наочних свідоцтв тому – акселерація у фізичному розвитку підростаючих поколінь (наприклад, зростання сучасних підлітків у ряді країн світу перевищує зростання їх однолітків в попередніх поколіннях на 10–15 см, вага – на 5–10 кг).
Для розуміння ролі фізичного виховання у фізичному розвитку людини надзвичайно істотно, що фізичний розвиток не лише природний, але і соціально обумовлений процес. Це природний процес, оскільки він розгортається на природній основі, передаваній по спадку, і підкоряється природним законам.
До них відносяться закон взаємодії спадкових тенденцій розвитку і тенденцій, визначуваних умовами життя; закони взаємообумовленості функціональних і структурних змін (їх єдність і провідна роль функціональних змін по відношенню до морфологічних); поступовість і вікова змінюваність періодів розвитку (періоди поступального розвитку змінялися періодами відносної стабілізації форм і функцій, потім настають періоди інволюційних змін) і ін.
Знаючи, і уміло використовуючи об'єктивні закономірності фізичного розвитку людини, можна, в принципі, так впливати на нього, аби додати йому напрям, оптимальний для індивіда і суспільства, забезпечити гармонійне вдосконалення форм і функцій організму, підвищити працездатність, необхідну для творчої праці і інших суспільно корисних форм діяльності, і навіть «відсунути» терміни природного старіння, збільшивши тим самим творче довголіття людини.
Ці можливості доцільного управління фізичним розвитком реалізуються за відомих умов в процесі фізичного виховання. Наукове розуміння ролі фізичного виховання у фізичному розвитку людини виходить саме з того, що процес фізичного розвитку в принципі керований; у доцільно направляючій дії на цей процес, перш за все і полягає специфічна соціальна функція (призначення) фізичного виховання.
Як вже наголошувалося, кінезіологія є синтетичною наукою. Вона об'єднує в системній єдності такі науки, як морфологія, фізіологія, біомеханіка, біохімія, соматомоторіка і дидактика. Причому, основним предметом всіх цих наук є, як правило, рухова функція організму людини.
Всі системи організму пов'язані з м'язами через м'язові рефлекси. М'язи організму чуйно реагують на щонайменші зміни настрою людини і його думки. Саме тілесні відчуття передають в мозок інформацію від довкілля, формуючи, таким чином, розуміння світу і створюючи основу для розвитку інтелектуальних можливостей. Отже через м'язи можна впливати на стан всього організму в цілому.
Лікар-кінезіотерапевт за допомогою так званого м'язового тестування безпомилково визначає, коли людина пережила ту або іншу стресову ситуацію, що поклала початок його хвороби. Якоюсь мірою роботу кінезіотерапевта можна порівняти з роботою психолога – по наявності м'язових блоків і затисків він визначає ту, що породила їх негативну емоцію і, знімаючи ці блоки, коректує психоемоційний стан людини.
Так, у однієї пацієнтки після декількох сеансів кінезітерапії пройшов страх перед водінням машини, який з'явився у неї після того, як вона попала в аварію. Іншому хворому кінезіотерапія допомогла усвідомити, що непокоїла його міжхребцева грижа – результат багатолітніх психоемоційних перевантажень, пов'язаних з його роботою. Коректування свого способу життя у поєднанні з проведеним в нашому центрі лікуванням допомогло йому назавжди позбавитися від його болів, що мучили, в спині.
За допомогою певної техніки кінезіотерапії «стирається» вся негативна інформація (м'язові і енергетичні блоки, затиски і ін.), залишена дією травмуючого чинника з рівня клітинної пам'яті і підсвідомості.
Основний метод кінезіотерапії – це багатократні повторення спеціально підібраних рухів, що впливають на м'язи, в'язки і суглоби, в яких виявлені блоки і затиски.
Методи кінезотерапії абсолютно безпечні і личать всім. Особливо доцільна кінезіотерапія в тих випадках, коли неможливі сильніші дії (виражений больовий синдром, післяопераційний період). Оскільки кінезіотерапія надає лікувальну дію не лише на опорно-руховий апарат, але і грає роль коректора порушень функцій всіх внутрішніх органів, то можна сказати, що в тій або іншій мірі методи кінезотерапії застосовні практично при будь-яких захворюваннях.
2.2 Метод кінезіотерапіїВ цілому, дитяча кінезіотерапія, є програмою розвитку, яка відповідає наступним завданням:
· розвиток чутливості;
· нормалізація тонусу;
· формування адекватних уявлень про власне тіло;
· автоматизація простих рухових актів;
· стабілізація функції рівноваги;
· поліпшення контролю над власними рухами;
· розвиток сенсор моторної координації;
· навчання дитяти виконанню точних рухів;
· формування навиків уваги.
Кінезіотерапія рекомендована дітям з самими різними формами порушення розвитку. Це можуть бути як важкі стани (ДЦП, синдром раннього дитячого аутизму, органічні і генетичні патології), так і пограничні розлади (порушення уваги, сприйняття, трудності в навчанні). Метод кінезіотерапії, як показує практика, є важливою ланкою при організації повноцінної коректувальної роботи з дитям.
Заняття проходять в спеціально обладнаному приміщенні, тривалість заняття, в середньому, складає 50 хвилин. Окрім цього на кожному етапі роботи даються батькам рекомендації, які дозволяють організувати з дитям адекватну роботу в домашніх умовах. Форма, в якій проходять заняття, і конкретні завдання залежать від стану дитяти і рівня його розвитку.
Головна умова проведення кінезіотерапії – психофізична синхронізація станів ведучого і пацієнтів. Критерії ефективності: психоемоційне розслаблення і задовільна фізична активність при можливому зменшенні дози психотропних препаратів.
Для хворих з психічними порушеннями характерні порушення м'язової активності (гіпер- і гіпоактивність), які посилюються унаслідок побічних ефектів психотропних препаратів. Хронічна детренуваність підсилює ці порушення і вимагає такий же істотній корекції, як власне психічні розлади, що привели до її виникнення. Тому окрім адекватної фармакологічної корекції у таких хворих необхідне поліпшення м'язової активності: стимуляція в разі її зниження і поступове зменшення – в разі гіперактивності.
У індивідуальній бесіді уточнюється психосоматичний стан пацієнта, його звички. Враховується загальний стан хворого в процесі виконання фізичних вправ (біль в серці і грудній клітці, серцебиття, запаморочення, головний біль, нудота, слабкість, пітливість, відчуття тягаря і оніміння верхніх і нижніх кінцівках і ін.). При мониторінгу артеріального тиску і частоти сердечних скорочень визначається реакція сердцевосудинної системи на статичні і динамічні фізичні навантаження різного рівня складності.
Визначається оптимальний режим фізичних навантажень і відпочинку залежно від циркадних ритмів фізичної активності («жайворонок», «сова»): пробудження, медитація, уранішня гімнастика, пік денної активності, вечірня гімнастика, перехід до сну, сон. Проводиться підбір ритмічних і аритмічних вправ для розробки різних м'язових груп за уніфікованою схемою: 1. Грона рук. 2. Плечовий пояс. 3. Шия. 4. Голова. 5. Передпліччя. 6. Спина. 7. Черевна стінка. 8. Таз. 9. Стегна. 10. Гомілки. 11. Стопи. З поверненням до грон рук. Вправи з елементами масажу і самомасажа проводяться з врахуванням фаз дихання: вдих – видих (режим пульсації).
Потім розробляються індивідуальний і груповий режими рухової активності, що враховують особливості протікання захворювання і психологічні пріоритети пацієнта.
Власне кінезіотерапія проводиться з або без музичного супроводу, включаючи танцювальні пластичні рухи, що завершуються імпровізованим індивідуальним і груповим танцем. Неодмінна умова – включення всіх груп м'язів за вищезгаданою схемою, повільного або швидкого темпів (допускається лише швидкий або повільний темпи), ритмічні-неритмічні рухи. Бажано проводити заняття на відкритому повітрі. Можливе використання ароматерапії.
Похожие работы
... системи дітей із спастичною диплегією і зв'язок порушень з наявністю сколіозу. Практична значущість досліджень полягає в розробці програми фізичної реабілітації дітей молодшого шкільного віку із церебральним паралічем, ускладненим сколіозом I-II ступеня, з науково обґрунтованим вибором засобів і методів, яка може бути використана у спеціалізованих інтернатах. Результати досліджень впроваджені ...
... Грицики показані при шлунково-кишкових кровотечах, особливо при кровотечах, зв'язаних з порушенням функції печінки і недостатнього вироблення протромбіну. В урологічній практиці грицики включають у збори лікарських рослин для лікування хворих пієлонефритами, циститами, сечокам’яною хворобою, як кровоспинний засіб і для заповнення втрат солей калію. Вівчарська сумка протипоказана при вагітності. ...
... захворювання або травми. Нерідко у спортсменів трапляються рецидиви захворювань через надмірні навантаження або передчасне виконання окремих вправ. 4. Лікувальна фізична культура при органічних захворюваннях і травмах центральної нервової системи До захворювань і ушкоджень головного мозку належать розлади мозкового кровообігу, травми, пухлини головного мозку, інфекційні захворювання. Різні ...
0 комментариев