1. При верифікованих отоспонгіотичних осередках.
2. У випадках зі склеротичними осередками, коли хворі скаржились на поступову втрату слуху (ці випадки можливо пояснити існуванням поряд із великими склерозованими осередками “гістологічного” отоспонгіозу, який знаходиться поза межами чутливості комп’ютерного томографа).
3. У візуалізованих випадках поєднання в одній кістковій капсулі внутрішнього вуха спонгіозної і склеротичної фази отосклеротичного процесу.
Після завершення курсу лікування хворим повторно проводилось КТ і аудіометричне дослідження. Кожна КТ-грама оцінювалась і порівнювалась з попереднім дослідженням. Якщо зони розрідження кісткової тканини після проведеного лікування на всіх КТ-грамах виявлялись меншими за розмірами порівняно з попередніми даними – це свідчило про позитивну динаміку. Можливо, що процес активної перебудови кісткової тканини гальмувався і переходив у неактивну склеротичну стадію. За відсутністю візуалізованих змін основним критерієм оцінки проведеного лікування було повторне аудіометричне дослідження, а також суб’єктивне відчуття хворого щодо прогресування втрати слуха, динамики змін вушного шуму, та вестибулярних розладів. Об’єктивним свідченням позитивних змін було покращення слухової функції, яке містить позитивні зміни (>10дБ в зоні мовних частот), або стабілізацію прогресуючої втрати слуху.
При застосуванні бісфосфонату (фосамакс) для лікування КО спостерігалось зменшення розмірів осередків за даними КТ дослідження в групі хворих із веріфікованими ділянками отоспонгіозу у 19 (79,2%) хворих, а у 5 (20,8%) хворих видимих змін при повторному КТ-дослідженні не виявлено. При аналізі повторних КТ-грам хворих із склеротичними осередками видимих змін не спостерігалось. При проведенні лікування хворим із змішаною формою, тобто з поєднанням в одній капсулі внутрішнього вуха як осередків склерозованої, так і спонгіотичної кістки рентгенологічно виявлених змін також не було. В літературі немає даних про результати лікування бісфосфонатами, які б оцінювались по повторним КТ-грамам. Ми також не можемо знайти можливе пояснення відсутності ефекту у декількох хворих – 5 (13,2%) в групі спонгіозно ураженої кісткової капсули внутрішнього вуха і 2 (5,3%) хворих з поєднанням в одній кістковій капсулі двох фаз отосклеротичного процесу.
Аудіометричне дослідження проводилось після закінчення прийому фосамакса. Повторна тональна аудіометрія проводилась двічі – через 6 місяців, тобто через один рік після початку прийому бісфосфонату і 6 місяців потому. За даними аудіометричного дослідження стабілізація прогресуючого погіршення слуху досягнута у 36 пацієнтів. При цьому у 24 пацієнтів із спонгіотичними осередками, у двох з одночасною наявністю в кістковій капсулі осередків склерозу і спонгіозу, і у 10 хворих із склеротичними осередками і прогресуючим падінням слуху. Погіршення слуху відмітили 2 хворих із склеротичними осередками і прогресуючим падінням слуху, при цьому аудіометрично воно зафіксоване лише у 1 хворого. Однак, погіршення, яке спостерігалось по повітряній і кістковій провідності, було зафіксоване в межах 10дБ порівняно з початковою аудіограмою. У одного хворого погіршення носило суб’єктивний характер. Не дивлячись на відсутність видимих змін при склеротичній формі ураження у більшості хворих цієї групи – 10 (83,3%), процес прогресуючого падіння слуху припинився.
ВИСНОВКИ
У дисертації розв’язано актуальну проблему сучасної лор-отіатрії, що стосується принципу й алгоритму діагностики і лікування хворих на кохлеарну форму отосклерозу.
Проведено вивчення випадків сенсоневральної приглухуватості невідомого генезу як можливого кохлеарного отосклерозу. Доведено значне поширення цієї патології. Вивчено рентгенологічні ознаки різних форм цього захворювання, визначено типи отосклеротичного ураження кісткової капсули внутрішнього вуха.
Удосконалено метод диференційної діагностики сенсоневральної приглухуватості отосклеротичного і неотосклеротичного генезу, що дозволяє запобігати помилок у призначенні адекватної терапії.
1. Отосклеротична фіксація стремінця досить часто супроводжується втратою слуху, обумовленою наявністю ретрофенестральних осередків. Ретрофенестральний отосклероз може зустрічатися ізольовано. У цих випадках є аудіометрична картина сенсоневральної приглухуватості (глухоти).
2. Серед обстежених хворих із СНП невизначеного генезу виявлено 66% випадків кохлеарної форми отосклерозу. Тому хворі із СНП невідомого генезу підлягають КТ-дослідженню внутрішнього вуха з метою запобігання діагностичних помилок. Високорозрізнююча КТ дозволила виявити серед осіб із СНП невідомого генезу отосклеротичні осередки в кістковій капсулі внутрішнього вуха як етіологічний фактор порушення звукосприйняття.
3. Основним диференційно-діагностичним критерієм КО по даним КТ-дослідження є викривлення контурів кісткової капсули внутрішнього вуха і наявність ділянок різної щільності всередині капсули.
4. Серед осіб із СНП отосклеротичного генезу і змішаною формою отосклерозу частота випадків з мінімальною і помірною формою важкості приблизно однакова – 20,3% і 21,2% при мінімальній формі ураження; 69,6% і 78,8% при помірній формі. Важка форма ураження характерна для кохлеарної форми отосклерозу і не спостерігалась у хворих із змішаною формою отосклероза.
5. Кохлеарний отосклероз в кістковій капсулі внутрішнього вуха проявляється у вигляді осередків спонгіозу, склерозу, або демонструє змішане ураження як поєднання в одній кістковій капсулі осередків склерозованої і спонгіозної кістки. Характер цих змін при КО і ЗФО ураження достовірно не відрізняється. Спонгіозна форма отосклеротичного процеса розвивається значно раніше, ніж склеротична, і достовірно частіше спостерігається у жінок дітородного віку.
0 комментариев