Нозологія

Зміст

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ «ХВОРОБА»

2. ПАТОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС, ПАТОЛОГІЧНИЙ СТАН 3. ОСНОВНІ ПЕРІОДИ (СТАДІЇ) РОЗВИТКУ ХВОРОБИ

ВИСНОВОК

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Нозологія (греч. nosos хвороба + logos навчання) - вчення про біологічні й медичні основи хвороб, що включає питання їх этиологии, патогенезу, номенклатури й классифирркации. Базисним поняттям нозології є нозологическая одиниця (нозологическая форма) - певна хвороба, що виділяють у якості самостійної на основі встановлених причин, механізмів розвитку й характерних клініко-анатомічних проявів, що відбивають переважну поразку тихнув або інших органів і систем організму. Подання про нозологических одиниці не є стабільним; воно змінюється в міру уточнення этиологии й патогенезу хвороб, завдяки прогресу мікробіології, імунології, генетики, патологічної анатомії й ін. При цьому з'являються нові нозологические форми, а деякі з існуючих раніше можуть втрачати значення нозологической одиниці. Всі нове в диференціації нозологических форм, у їхній приналежності до різних груп хвороб знаходить висвітлення в регулярно міжнародній класифікації, що переглядається, хвороб, травм і причин смерті.

У сучасній медичній літературі звичайно вживається поняття «нозологический підхід», тобто прагнення клініцистів і представників теоретичної медицини до виділення нозологической форми, для якої характерні певна причина, однозначний патогенез, типові зовнішні вияви й специфічні структурні порушення в органах і тканинах. Наприклад, коклюш характеризується специфічним збудником, певними механізмом розвитку хворобливого процесу й клінічних проявів (по зовнішніх ознаках і лабораторних даних).

В 1761 Дж. Морганьи виділив лихоманки, хірургічні (зовнішні) хвороби й захворювання окремих органів, поклавши качан наукової Нозологія Успіхи патологічної анатомії (Р. Вирхов) і бактеріології (Л. Пастер) дозволили розвити морфологічне й этиологическое напрямку діагностики й дати органно-локалистическую класифікацію хвороб. Наприкінці 19 в. шляхом синтезу этиологических, клінічн і морфологічних даних були виділені основні нозологические форми. У роботах К. Бернара, И.П. Павлова, А.Д. Сперанского, Г. Селье була дана характеристика неспецифічних відповідних реакцій організму, подібних при різних захворюваннях, як важливих компонентів патологічного процесу. У сучасній медицині нозологическую форму визначає насамперед головна причина, що об'єктивно породжує захворювання (так, для розвитку будь-якої форми туберкульозу неооходимо інфікування туберкульозними мікобактеріями). Можливі відхилення від цього положення: певне захворювання (наприклад, діабет цукровий) може бути викликано різними причинами (спадкоємний фактор або травматична, інфекційна поразка підшлункової залози); з іншого боку, тої самий причинний фактор, наприклад стрептокок, може викликати скарлатину, абсцес, сепсис і т.д. Разом з тім визнання багатьох причин вирішальними звичайно означає, що наші знання недостатні для виділення головної заподій.

Сукупність зовнішніх ознак (симптомів) становить клінічну картину нозологічної форми. У конкретного хворого можуть спостерігатися варіації тої або іншої ознаки, що не міняють, однак, «особини хвороби» і що визначаються умовами розвитку патологічного процесу (особливості збудника й реакції організму, обумовленої спадкоємними й придбаними його властивостями). Важливі дані т.зв. параклинических методів дослідження: лабораторних, інструментальних - як функціональних, наприклад електрокардіографія при інфаркті міокарда, так і морфологічних. У ряді випадків саме морфологічний критерій визначає нозологическую форму: наприклад, для діагностики злоякісних пухлин обов'язковий гістологічний доказ появи ненормальних клітинних структур і визначення місця (органа) їхнього первинного виникнення; різноманітні зовнішні ознаки, що супроводжують пухлинний ріст, мають менше діагностичне значення.

Розшифровка молекулярного механізму багатьох хвороб дозволила внести уточнення в Нозологія Наприклад, виділені А-А- і В-Форми гемофілії, що як мають в основі різні генні порушення; терапія їх також різна. При біохімічному й генетичному аналізі встановлені багато хто раніше невідомі форми гемоглобинопатий. Це — приклади успіхів медицини, досягнутих на шляхах вивчення приватного патогенезу, тобто аналізу особливостей конкретної нозологической форми. Виділення нових нозологических форм обумовлено й успіхами лікування; так, самостійною формою гострих лейкозів виявився гострий лимфобластный лейкоз у дітей, що в ряді випадків вилікуємо. Сучасній медицині відомо більше 5000 нозологических форм. Для тихнув патологічних станів, причина виникнення яких неясна, механізм розвитку повністю не розкритий, алі є спільність морфологічних, клінічних і ін. проявів, зберігається органна або синдромная класифікація. Існує група хвороб (т.зв. функціональних), для яких поки немає морфологічних критеріїв діагностики. Виділення нозологических форм важливо для розвитку клінічних дисциплін, тому що сприяє єдиному підходу до кожної хвороби, зокрема розробці методів специфічної патогенетической терапії.

1. ПОНЯТТЯ «ХВОРОБА»

Хвороба є порушення нормальної життєдіяльності організму при дії на нього агентів, що ушкоджують, у результаті чого знижуються його пристосувальні можливості.

Це визначення треба з положення, що нормальне життя є результат постійного пристосування організму до безперервно мінливих умов середовища. При зниженні цих можливостей хвороботворний фактор (надзвичайний подразник) може викликати такі зміни, які ведуть до порушення головної функції людини - здатності трудитися.

У хворобі завжди існують два протилежних процеси, два початки. Один із цих початків И. П. Павлов назвав "фізіологічною мірою проти хвороби", а друге - "властиво патологічним, або поломом". Два початки хвороби не існують порізно, вони мислимі тільки в діалектичній єдності й боротьбі. Наприклад, при абсцесі ми спостерігаємо ознаки "полома" (загибель обмеженої ділянки тканини, біль), але відразу відзначаємо й "міри проти хвороби", які мобілізують організм (еміграція лейкоцитів, фагоцитоз, утворення бар'єра навколо вогнища й г. буд.). При лихоманці поряд з високою температурою тіла, головним болем і іншими явищами, що знижують працездатність людини, спостерігаються більше активне вироблення антитіл, більше енергійний фагоцитоз і т.д., тобто "міри проти хвороби".

Навіть при такому захворюванні, як рак, коли, здавалося б, в організму немає ніякого захисту, уважний дослідник знайде неї. "Підлогою" і "міра проти хвороби" існують нерозривно, і немає хвороби, якщо немає цієї єдності. Повна відсутність захисного механізму означає смерть. Повна відсутність "полома" означає здоров'я.

Зі сказаного ясно, що хвороба є єдність двох протилежних тенденцій (руйнівної й захисної), що перебувають у постійній боротьбі. Ця боротьба є головне, що "створює" хвороба, надає їй певну спрямованість, плин. Складність полягає в тім, що в процесі хвороби іноді дуже важко відрізнити, що є властиво хвороба й що є захист. Уміння розрізняти їх чи становить не головне завдання лікаря. Чи застосовувати жарознижуючі засоби при лихоманці? Чи видаляти мигдалини при хронічному тонзиліті? Чи знижувати артеріальний тиск при вираженому атеросклерозі? Правильну тактику лікареві підкаже розуміння хвороби як єдності й боротьби протилежностей. Потрібно прагнути до того, щоб усунути "властиво патологічне" і в той же час стимулювати "захисне". Правда, це вдається далеко не завжди. Часто лікувальні заходи, спрямовані на придушення хворобливого початку, тією чи іншою мірою придушують і захисні сили організму (наприклад, радіотерапія при раку, побічні дії багатьох лікарських засобів).

У Берліні при вході в знамениту лікарню "Шарите" коштує пам'ятник німецькому патологові Рудольфові Вирхову (1821 - 1902). Пам'ятник привертає увагу зображенням основної ідеї, висунутої великим ученим. Скульптор зобразив неї у вигляді двох фігур, що борються, одна йз яких символізує здоров'я, інша - хвороба. Ця ідея близька нашим сьогоднішнім поданням про патогенез хвороби й зрозуміла нам.

Формування нової якості у хворобі. Існує думка, що хвороба не являє собою нічого принципово нового в порівнянні з нормою. У свій час Р. Вирхов писав, що при хворобі буде всі те ж саме, що й у нормі, тільки в більшій або меншій кількості: більше кліток при пухлині, менше — при анемії. Це він називав гетерометрией. При лейкозі набір кліток не міняється, тільки з кісткового мозку вони (миелобласты) проникають у кров, чого в нормі не буває (гетеротопія). Р. Вирхов розрізняв ще гетерохронію, тобто поява кліток не у свій час, наприклад, мегалобласты в нормі бувають тільки в ембріонів, а при злоякісній анемії з'являються й у дорослих.

Кількісна характеристика хвороби, представлена в "тріаді Вирхова", є спрощеною. Насправді хвороба несе в собі нова якість, що є результатом кількісних змін. В організмі можуть з'явитися невідомі в нормі білки ( S-Гемоглобін, ферменти, антитіла). Надлишок і дефіцит ферментів можуть дати такі метаболические й структурні порушення, які бувають тільки при хворобі. И. П. Павлов говорив, що "мир патологічних явищ являє собою нескінченний ряд усіляких особливостей, тобто не фізіологічних явищ, що утворяться в нормальному плині життя комбінацій,".

Аналіз хвороби по рівнях абстракції. У патофізіології прийнято розглядати хворобу на чотирьох рівнях. На найвищому рівні (четвертому) хвороба представляється як абстракція, філософське узагальнення. Наприклад, "хвороба - життя в ненормальних умовах" (Р. Вирхов).

Третім, більше низьким рівнем узагальнення є розповсюджене в патології поняття про типові патологічні процеси. Типовими, або типовими, є такі патологічні процеси, які розвиваються за однаковими законами, незалежно від особливостей причини, що викликає їх, локалізації й виду тварини. Гарним прикладом цього є запалення. Воно буває й у жаби, і в кролика, і в людини, причому основні закономірності його однакові. Тому так цінуються дані, отримані в експерименті на тварин, що коштують на різних щаблях еволюційних сходів. Так формувалося загальне подання про запалення, лихоманку, гіпоксію.

Поняття про типові патологічні процеси важливо для лікаря в ході його міркування від загального до частки, конкретному. Як уже було сказано, типовий патологічний процес не зв'язують із якою-небудь однією причиною, однією твариною або органом. Конкретизація відбувається в процесі дедуктивного мислення, коли лікар точно встановлює причину хвороби (наприклад, мікобактерії туберкульозу), визначає постраждалий орган. Тоді відбувається перехід від абстракції третього рівня (див. схему) до більше конкретного подання про хворобу, наприклад, туберкульозі легенів у людини або бруцельозі кишок в овець. Це вже буде другий рівень аналізу по ступені узагальнення, коли формується подання про нозологической форму хвороби.

У своїй практичній діяльності лікар при аналізі хвороби повинен від другого рівня абстракції перейти до першого, на якому досягається максимальна конкретизація не тільки причини хвороби, локалізації, виду організму, але і його індивідуальності. Так виникає подання про діагноз захворювання в конкретної людини, наприклад: запалення - туберкульозне - легенів - у хворого Н. (підлога, вік і т.д.).

Хвороба людини й соціальні фактори. Людина є істоту соціальне, і тому його хвороба характеризується цілим рядом особливостей. Насамперед це ставиться до причин хвороби. Для тварини середовище складається з фізичних, хімічних криологических факторів, для людини вона збагачується, а разом з тим і ускладнюється факторами соціальними, причому їхня роль все зростає.

Тривожні дані про ріст серцево-судинних захворювань, неврозів в усьому світі свідчать про важливу роль умов, що змінюються, праці й побуту (напружений ритм міського життя). Обертає на себе увага й збільшення числа "чисто людських" захворювань (інфаркт міокарда, бронхіальна астма й т.д.).

Соціальна сторона хвороби визначається й тим, що хвороба порушує трудову діяльність людини або колективу людей, заподіюючи матеріальний і моральний збиток як даній людині, так і суспільству в цілому.

Таким чином, хвороби людини й тварин мають багато загального (звідси значення експериментального моделювання хвороб) і в той же час різного.[Єдність соціальн і біологічного створює ту особливу картину, що характеризує хворобу чоловічка.

Людина залежить від природи, але не в меншому ступені природа залежить від людини. Це дає підставу говорити про екологію людини. Колись екологія вивчала лише эволюционно сформовані процеси рівноваги в природі (виживання, розвиток, розмноження). Тепер поняття "екологія" без людини втрачає свій зміст - настільки велико, значення втручання людини в природу. Негативні наслідки цього втручання (забруднення середовища, дефіцит кисню, прісної води) включаються в поняття "причини хвороб".

Крім того, поняття "екологія людини" має й іншої, ще більш важливий зміст. У ньому укладені найважливіші проблеми й тенденції сучасності й насамперед захист природи, охорона навколишнього середовища в ім'я здоров'я людини.

Даючи визначення хвороби, ми шукаємо критерії, які були б найбільш постійні. Таким критерієм стосовно хвороби людини є обмеження працездатності або втрата її, тобто порушення найважливішої соціальної функції людини - працездатності.

У хворої людини складаються нові відносини з навколишнім середовищем. Життя триває, але вона "стиснута", не вільна. "Що таке хвороба, як не стиснута у своїй волі життя?" (К. Маркс). Із цим філософським визначенням хвороби перегукується визначення С. П. Боткіна: "Реакція організму на шкідливо діючі на нього впливу зовнішнього середовища й становить сутність хвороби".

Принципи класифікації хвороб. У цей час налічується біля тисячі хвороб (нозологических форм). Із часом їхнє число міняється. Багато хто нозологические форми в цей час розчленовуються. Деякі хвороби зникають, інші з'являються. Наприклад, променева хвороба не існувала, поки не були застосовані рентгенівські промені. Не було й космічної медицини до початку ери космічних польотів.

Класифікація хвороб заснована на декількох критеріях.

1.         Этиологическая класифікація ґрунтується на спільності причини для групи захворювань. Наприклад, хвороби інфекційні й неінфекційні. По цьому принципі можна згрупувати хвороби, причиною яких є інтоксикація (харчова, професійна), генні й хромосомні мутації (спадкоємні хвороби)і ін.

2.         Топографо-анатомічна класифікація здійснюється по органному принципі: хвороби серця, бруньок, юшка й т.д. Ця класифікація не раз зазнавала серйозної критики на тім підставі, що органної хвороби взагалі не буває: будь-яке місцеве ушкодження неминуче втягує в реакцію весь організм. Проте ця класифікація поширена, тому що вона зручна практично. Крім того, вона відповідає сучасної тенденції в спеціалізації лікарської допомоги. Ця класифікація сполучається із класифікацією по функціональних системах: хвороби системи крові, системи травлення, опорно-рухового апарата й т.д.

3.         Класифікація хвороб за віком і підлогою розрізняє дитячі хвороби (зокрема, хворобі немовлят), хвороби старечого віку, Останнім часом геронтологія й геріатрія виділилися в самостійні науки, значення яких зростає у зв'язку зі збільшенням тривалості життя населення й підвищенням числа хворих літнього віку. Спеціальним розділом медицини є гінекологія.

4.         Екологічна класифікація хвороб виходить із умов перебування людини. Температура повітря, атмосферний тиск, сонячне висвітлення, чергування дня й ночі впливають на стан здоров'я населення певних регіонів (наприклад, Крайня Північ або тропіки). Це крайова, або географічна, патологія (малярія, серповидно-клітинна анемія й ін.).