Навигация
Негативна дія оточуючого середовища на шкіру людини
83590
знаков
1
таблица
5
изображений
3.1 Негативна дія оточуючого середовища на шкіру людини
Дія оточуючого середовища на шкіру людини в більшості випадків має негативний характер. Оскільки руйнування озонового шару спричиняє все меншу захищеність від ультрафіолетових променів. Дія сонячного випромінювання несе в собі більш негативний ефект ніж позитивний. Постійне потепління клімату викликає зростання температур. Внаслідок безпосередньої дії на шкіру різних зовнішніх подразників механічного, фізичного, хімічного, біологічного характеру виникають запалення шкіри. Виділяють безумовні, абсолютні хвороботворні фактори, при потраплянні котрих на шкіру обов'язково виникав запальна реакція (кислоти, основи, деякі органічні сполуки, великі дози сонячного, ультрафіолетового та рентгенівського проміння, висока і низька температура та ін.), і факультативні, які спричиняють запальні явища не у всіх людей, а тільки в осіб з підвищеною чутливістю до цього подразника (алергену). До них відносяться різні речовини рослинного і тваринного походження (пилок квітів, сік рослин, волосся, лусочки шкіри тварин та ін.), хімічні сполуки (солі нікелю, хрому, миючі і косметичні засоби, фарби, лаки, політури, медичні препарати та ін.).
Простий дерматит виникає тільки на ділянках дії подразника. Прояви запальної реакції шкіри можуть бути різноманітними і залежать від. тривалості контакту і сили чинника, захисної здатності шкіри. Дерматит проявляється висипом червоних плям, вузликів, пухирців, пухирів і некрозом (відмиранням). Часто це тільки почервоніння і пухирці. При дії сильних подразників виникають глибокі виразки, які загоюються з утворенням рубця. Суб'єктивно турбує біль, паління, свербіж. Після усунення безумовного чинника дерматит зникає і без повторного подразнення не виникає.
Потертості серед простих дерматитів трапляються найчастіше. Вони з'являються на долонях при одноманітній фізичній праці, особливо інструментом чи реманентом з погано обробленою ручкою, держаком, на стопах при непідігнаному взутті, невміло намотаній онучі. Виникають почервоніння, водяні пухирі, набряк, садна. Крім того, потертості іноді розвиваються від тертя двох стичних поверхонь шкіри великих складок у вигляді почервоніння, а у гладких осіб нерідко приєднується мокнення і гноячкова інфекція. У немовлят у перші місяці життя може розвиватися пелюшковий (сповитковий) дерматит від тертя грубих пелюшок і дії продуктів розкладу сечі й калу. У розвитку таких дерматитів відіграють роль мікроби, наявні на шкірі1.
Дерматит внаслідок дії фізичних факторів виникає в побутовій і виробничій обстановці. Навесні дерматит часто зумовлює сонячне опромінення.
Через 2—4 год після першого перебування на сонці відкриті ділянки шкіри червоніють, злегка набрякають, інколи з'являються дрібненькі пухирці з прозорим вмістом, а при передозуванні сонячних ванн — пухирі. Суб'єктивно турбує значне паління, біль, свербіж. На 2 — 4-й день починає лущитися епідерміс і шкіра буріє. В осіб із ніжною білою шкірою після сонячних опромінень з'являються загальна стурбованість, спрага; підвищення температури тіла, які тривають 3 — 5 днів. Зловживання сонячними опроміненнями спричиняє не тільки дерматит, а й виникнення ластовиння, розростання бородавок, раннє старіння шкіри (на ній з'являються зморшки), її атрофію та ін. Щоб цього не сталося, слід звикати до сонячних променів поступово. У перші дні перебування на сонці бажано змащувати шкіру сонцезахисними кремами «Луч», «Антилюкс», «Щит» та ін.
Вплив високої температури призводить до опіків, прояв яких залежить від стану діючого фактора, температури і тривалості дії. Найперша допомога при опіках будь-якого характеру, особливо в побуті — прикласти холод на ділянку ушкодження (лід, холодна вода та ін.). Якщо трапився опік розтопленим смальцем, олією, молоком чи окропом, необхідно негайно обпечену ділянку підставити під струмінь холодної води, а через декілька хвилин прикласти змочену в спирті чи горілці марлю (4 — 6 шарів), вату. Якщо спирту немає, марлю можна змочити 1 — 3 % розчином борної кислоти або 0,5 % (інтенсивно забарвлений) розчином калію перманганату. При опіках з появою пухирів слід звернутися до лікаря чи викликати швидку допомогу.
Вплив на організм низької температури веде до відмороження. Йому передує прихований період, який характеризується похолоданням, побілінням і втратою чутливості. Найчастіше відморожуються відкриті і кінцеві ділянки тіла — пальці рук і ніг, ніс і щоки, вуха. У тих, хто працює на холоді і вітрі, ці місця мерзнуть до посиніння, набрякають. Інколи на таких вогнищах з'являються вузлики і вузли. Суб'єктивно турбує пощипування, поколювання, біль, свербіж, у деяких випадках утрачається чутливість.
Можливість відмороження посилюють підвищена вологість, вітер, тісне взуття, зниження опірності окремих тканин (наявність відмороження раніше, підвищена пітливість, поранення та ін.) і всього організму (фізична і нервова перевтома, нестача вітамінів, ослаблення організму після гострих хронічних захворювань, велика втрата крові, алкогольне сп'яніння тощо). В ослабленої людини обмороження може статися навіть при плюсовій температурі (+5...+8 °С). Перша допомога при відмороженні: потерпілого влаштовують у теплому приміщенні, обморожені ділянки поступово зігрівають, злегка розтирають камфорним, саліциловим спиртом, гліцерином, горілкою, застосовують теплі ванни, змащують уражені ділянки жиром, роблять пов'язку з ватою і поліетиленовою чи целофановою плівкою. При глибоких ураженнях слід звернутися в медичний заклад. Профілактика: захищати відкриті ділянки від холоду (теплі шкарпетки, рукавиці, навушники тощо), постійно загартовуватись фізкультурою, масажем, обливанням холодною водою, обтиранням снігом, повноцінно харчуватися.
Дерматит, зумовлений дією кислот і основ, проявляється почервонінням, пухирями і змертвінням глибоких тканин. Клінічна картина розвивається залежно від концентрації подразника, його інтенсивності, експозиції. При дії сильних (плавикова, азотна, сірчана та ін.) концентрованих кислот і основ омертвіння настає негайно, а при малих концентраціях прояви наростають через декілька годин і навіть днів. Запобігання ураженням кислотами, основами та іншими сильнодіючими сполуками полягає в чіткому виконанні інструкцій з безпеки праці.
Дерматит внаслідок дії паливно-мастильних матеріалів найчастіше виникає в осіб, які стикаються з ними,—у заправників, мастильників, трактористів, комбайнерів та ін. Ураження шкіри бензином, гасом, газоліном, соляркою виникає внаслідок подразнювальної дії хімічного характеру. При цьому шкіра знежирюється, пересихає, виникають підвищене лущення епідермісу, часом тріщини, в які проникають хвороботворні мікроби і спричиняють піодермії. У деяких осіб на розгинальних поверхнях передпліч, стегон з'являються твердуваті вузлики — мастильні фолікуліти. Подібні ураження шкіри розвиваються внаслідок недотримання санітарно-гігієнічних правил, забруднення спецодягу, порушення технологічного виробничого процесу, незадовільних умов праці тощо. Профілактичні заходи спрямовуються на виконання вимог техніки безпеки, елементарних правил санітарії і гігієни особистого і загального характеру.
Дерматит біологічного походження спричиняють деякі рослини, гусінь, комахи, кліщі, мікроорганізми, серед яких трапляються облігатні й алергічні подразники. Хвороботворна дія на шкіру деяких рослин залежить від грунту, клімату, кількості сонячного світла, опадів тощо. Дерматит рослинного походження зумовлюють уколи колючок, шпичок, проникнення в шкіру гострих волосинок, внаслідок чого в глибокі шари потрапляють алкалоїди, глікозиди, ефірні масла рослин. Вони сенсибілізують організм, і при повторному контакті з рослинами розвивається алергічний дерматит. На нього найчастіше хворіють городники, хмелярі, садівники, працівники ботанічних садів, оранжерей та ін1.
Дерматит можуть спричиняти пастернак, петрушка, конопля, хміль, помідори (листя і стебло), кукурудза, тютюн, соняшник, спаржа, а також оранжерейні рослини (нарцис, герань та ін.), бур'яни, трави.
Дерматит рослинного походження інколи набуває масового характеру на сінокосі, у піонерському таборі. На ділянках стикання з рослинами шкіра червоніє і з'являються пухирі відразу чи через 2—4 год. прихованого періоду. Зміни на шкірі значною мірою залежать від виду рослини, тривалості контакту з нею, температури повітря, погоди (сонячно, хмарно), а також від загального стану організму, його захисних і пристосувальних механізмів, функціональної особливості імунної системи. Після усунення подразників одужання настає протягом 4—7 днів.
Профілактика полягає в обмеженні контакту з хвороботворними рослинами, особливо при росі і сонячній погоді вранці, після дощу. Слід своєчасно лікувати ушкодження шкіри, піодермію. При диспансерних медоглядах необхідно усувати від роботи з алергізуючими рослинами осіб, які хворіють на хронічну екзему, нейродерміт, кропив'янку, бронхіальну астму та ін. Для запобігання запаленню шкіри внаслідок підвищення її чутливості під впливом сонячних променів і рослин рекомендують перед роботою змащувати відкриті ділянки захисними кремами.
Алергічні захворювання шкіри
В їх основі лежить алергія, яка проявляється підвищеною індивідуальною чутливістю організму до повторних впливів на нього алергенів (чужорідних речовин білкової чи хімічної природи). Перші стикання з алергеном зумовлюють вироблення в організмі антитіл без порушення стану здоров'я, д повторні — виникнення реакції алерген — антитіло з розвитком різних хворобливих змін у шкірі та інших тканинах і органах. Цей складний процес тісно пов'язаний з функціональним станом шкіри, нервової системи, ендокринних залоз, внутрішніх органів і систем1.
Нині вивчена велика кількість факторів, які спричиняють сенсибілізацію (підвищену чутливість). Серед них близько 90 % хімічних алергенів і тільки 10 % — біологічних та інших. Незважаючи на профілактичні заходи, кількість алергічних уражень шкіри останнім часом зросла, що зумовлено широким впровадженням різних хімічних речовин у промисловості, сільському господарстві і побуті. Крім того, доступність великої кількості ліків і їх часте вживання, нерідко без призначення медичного, працівника і достатньої потреби збільшують кількість випадків медикаментозної алергії.
Алергічний дерматит розвивається від дії на шкіру факультативних подразників (алергенів). Він зумовлюється спадково-конституційними чи набутими розладами в діяльності нервової системи та внутрішніх органів і не виникає при першому стиканні з алергеном. Найчастіше розвивається через 5 - 20 днів на ділянці повторного стикання з подразником. Він може не дуже відрізнятися від простого дерматиту, але інколи нагадує екзему. На відміну від простого дерматиту алергічний має тенденцію поширюватися за межі дії подразника. Суб'єктивно турбує паління, свербіж. При усуненні чинника алергічного дерматиту настає одужання.
У наш час надзвичайно зросла кількість хімічних алергенів на виробництві і в побуті. Найчастіше алергічні дерматити спричиняють хімічні сполуки — солі хрому, нікелю» полімери, синтетичні смоли; побутові миючі матеріали — пасти, емульсії,, порошки; медикаменти—антибіотики, новокаїн, сульфаніламіди, аміназин, препарати йоду; косметичні засоби — фарби, тіні, губна помада, креми, пудра та ін. Особливо збільшилась кількість алергенів у сільському господарстві: хімічні добрива, пестициди, гербіциди, інсектициди тощо. Алергічний, дерматит найчастіше розвивається в осіб, які не виконують інструкції з техніки безпеки. Лікують алергічний дерматит у медичному закладі після обстеження хворого. Профілактика вимагає насамперед негайного усунення алергену.
Лікарський дерматит проявляється ураженням шкіри, слизових оболонок, а також внутрішніх органів і систем. Його розглядають як симптом медикаментозної хвороби. Розрізняють лікарську токсикодермію (токсико-алергічний дерматит) і лікарський алергічний контактний дерматит. Останній виникає внаслідок стикання шкіри з зовнішнім подразником (алергеном-медикаментом), суттєве значення в його розвитку має порушення загального стану здоров'я, зміна реактивності, зумовлена хронічними захворюваннями. Клінічна картина при медикаментозному дерматиті відрізняється від простого контактного дерматиту тим, що запалення шкіри поширюється за межі стикання з подразником, появою пухирців, мокнення, схильністю до рецидивів і тривалим перебігом. При повторному стиканні з алергеном-медикаментом лікарський дерматит може перетворитися в екзему. Лікуватися слід у медичному закладі. Профілактика передбачає насамперед усунення контакту з алергеном, а також загартування організму за допомогою фізичної культури, водних процедур, дотримання елементарних гігієнічних вимог, відмову від вживання спиртного, куріння.
Токсикодермія, або токсико-алергічний дерматит,— гостре запалення шкіри, а іноді й слизових оболонок, спричинюване різними подразниками, які проникають в організм через дихальні шляхи, травний канал, уливання в вену, введення під шкіру, в м'язи. Нерідко токсикодермія виникає від лікарських речовин, а також від споживання недоброякісних харчових продуктів. Для токсикодермії характерний поширений по всій шкірі плямистий дрібновузликовий, пухирцевий висип, який часом зливається у великі вогнища і нагадує клінічну картину кору чи скарлатини на початковому етапі їх розвитку. При тяжкому перебігу з'являються великі пухирі, гнояки і вузли. Суб'єктивно турбує свербіж, паління, біль. У деяких хворих розвиваються загальне нездужання, висока температура, пропадає апетит, настає безсоння. Лікування проводять у медичному закладі. Передусім слід негайно припинити контакт з подразником і вжити заходів для швидкого виведення його з організму.
Екзема — захворювання нейроалергічного характеру, яке проявляється запаленням верхніх шарів шкіри і епідермісу, нерідко з мокненням, інтенсивним свербежем, симетричним розміщенням вогнищ ураження і часто поширенням процесу на значні ділянки тіла. Серед хвороб шкіри вона найпоширеніша. Уражаються грудні діти, юні, дорослі, літні, жінки і чоловіки. Назва захворювання походить від грецького «екзео» — закипати і відображає одну із головних ознак — рясний пухирцевий висип і краплеподібне мокнення. Перебіг переважно хронічний з частими рецидивами і ремісіями. Виникнення і розвиток екземи пояснюють численні теорії. Найбільш прийнятні — нейрогенна і алергічна. Екзема спричиняється дією різнопланових зовнішніх і внутрішніх подразників (алергенів) при наявності особливої природженої чи набутої індивідуальної схильності. До зовнішніх належать хімічні — фарби, лаки, скипидар, солі нікелю, хрому, отрутохімікати; біологічні — пилок і соки рослин, бактерії; до внутрішніх чинників — функціональні розлади нервової системи, захворювання різних органів, особливо печінки, шлунка, кишок, ендокринних залоз. За тривалістю перебігу екзему поділяють умовно на гостру і хронічну.
Починається екзема на будь-якій ділянці шкіри, але найчастіше на руках, ногах, обличчі виникають розсіяні поодинокі червоні плями, які через декілька годин чи днів швидко з'єднуються і утворюють великих розмірів вогнища почервоніння, набряклості шкіри без чітких меж. Згодом на цих ділянках з'являються вузлики, пухирці. Внаслідок розчухування чи під тиском серозного вмісту вони розриваються, оголюючи маленькі ерозії, на поверхні котрих з'являється лімфа у вигляді краплинок. Пізніше лімфа зсихається в кірочки.
Через деякий час гострі явища згасають: мокнення припиняється, вогнища вкриваються кірочками. Після їх відпадання залишаються ніжні лусочки. Почервоніння зменшується і зовсім зникає. Настає видужання з повним відновленням властивості і функції шкіри. Хронічна екзема розвивається поступово з гострої і характеризується тривалим перебігом, інфільтрацією ураженої шкіри, грубим її малюнком, нормальні складки і борозенки поглиблюються, з'являються зморшки, буро-синє забарвлення. При хронічному перебігу спостерігаються спалахи захворювання у вигляді висипу вузликів, ерозій, мокнення.
Залежно від місця розташування екзематозний процес має деякі клінічні особливості. На волосистій частині голови екзема часто ускладнюється гноячковою інфекцією, внаслідок чого шкіра дуже червоніє, виділяється велика кількість лімфи і настає значне мокнення. Волосся склеюється в товсті пучки — ковтуни, від яких неприємно тхне. Лімфа і гній зсихаються в масивні крихкі кірки, що вкривають усю поверхню голови, як шолом. З волосистої частини голови екзема часто поширюється на вушні раковини, обличчя, шию. Лімфатичні вузли на шиї, під нижньою щелепою збільшуються, вони болючі при прощупуванні, нерідко підвищується температура тіла. Одужання настає повільно. На місці уражених ділянок залишається тимчасове лущення.
Екзема у ділянці зовнішніх статевих частин має торпідний перебіг і супроводиться нестерпним свербежем. Гостра екзема найчастіше уражає мошонку, яка червоніє і дуже набрякає, складки її розгладжуються, вона збільшується. На її поверхні виникають пухирці, які згодом розриваються. Утворюються ерозії і великі вогнища мокнення. Запальний процес з мошонки поширюється на статевий член, пахвинні і стегнові складки та на промежину. При хронічній екземі статевих частин шкіра потовщується, складки її поглиблюються, нерідко утворюються дрібні тріщини, з'являються поодинокі пухирці, настав помірне лущення. Суб'єктивно турбує інтенсивний свербіж, особливо вночі. У жінок гостра екзема статевих органів починається почервонінням великих соромітних губ. Звідти запальний процес поширюється па малі соромітні губи, лобок, стегнові складки, де на почервонілій шкірі з'являються вузлики, пухирці, ділянки мокнення. Хронічна екзема у жінок часто обмежується великими і малими соромітними губами, які потовщуються, збільшуються, іноді на них з'являються невеликі ділянки мокнення, після чого утворюються кірочки, починається лущення. У багатьох хворих екзема поширюється на промежину і ділянку відхідника.
У дітей екзема виникає на 2—3-му місяці життя і є одним із проявів ексудативного діатезу. Захворювання характеризується торпідним перебігом, інтенсивним свербежем, погано піддається лікуванню. Найчастіше екзема у дітей починається почервонінням і набряком шкіри на щоках, поверхня якої стає напруженою і блискучою. Такий стан триває протягом декількох днів або тижнів, а потім на тлі почервоніння висипають дрібні точкові пухирці, іноді скупчуючись у вогнища значних розмірів. Пухирці швидко лопаються або немовля розриває їх, внаслідок чого утворюються ділянки ерозій і мокнення. Згодом лімфа зсихається в крихкі потовщені жовтуваті кірочки. В окремих дітей може приєднуватися гноячкова інфекція, і все обличчя вкривається кірочками, нагадуючи маску. Екзематозний процес нерідко поширюється на волосисту частину голови, шию, вушні раковини, тулуб і кінцівки, набуваючи тотального характеру. У багатьох хворих збільшуються лімфатичні вузли, особливо підщелепні, шийні, потиличні, підвищується температура тіла, пропадає апетит. Хворому немовляті великих страждань завдає інтенсивний безперервний свербіж, який зумовлює безсоння, постійно збуджений стан, нерідко розлади функції травного каналу.
Перебіг екземи у дітей затяжний, багатомісячний, а у деяких хворих багаторічний. Однак при старанному лікуванні часто на 3-му році життя дитини періоди поліпшення стають тривалими, а загострення слабкими, і, нарешті, настає видужання. Причиною екземи у дітей вважають харчову інтоксикацію, або харчову сенсибілізацію. Спостереження показують, що суттєве значення у розвитку екземи належить спадково-конституційній схильності, яка передається по прямій лінії від матері чи батька. Важливу роль у профілактиці дитячої екземи відіграє правильне харчування не тільки немовляти, а й матері, вагітної, їх необхідно оберігати від інтоксикацій, категорично забороняється вживати алкоголь, палити.
Професійну екзему спричиняють хімічні чи біологічні алергени, з якими людина стикається в процесі трудової діяльності. її виникнення і розвиток підтримують хронічні хвороби нервової системи та внутрішніх органів, розлади діяльності потових і сальних залоз, рогового шару епідермісу. Хвороба починається, як і звичайна екзема, з ураження відкритих ділянок шкіри, на які діють виробничі подразники. При усуненні їх настає видужання. Але повторний контакт в подразником зумовлює рецидив професійної екземи. Для виявлення чинника екзематозного процесу застосовують шкірні проби, за допомогою яких установлюють ступінь чутливості шкіри на той чи інший передбачуваний подразник. Профілактика професійної екземи вимагає проведення громадських та індивідуальних заходів. Вона проводиться в такому ж напрямі, як і профілактика професійних дерматитів. Важливу роль відіграє професійний медичний відбір.
Себорейна екзема розвивається переважно у людей, хворих на себорею. Ця форма екземи майже завжди починається з ураження волосистої частини голови, лоба, брів, носо-губних складок і згодом спускається на шию, спину, груди, зовнішні статеві органи, під пахви. На волосистій частині голови спочатку з'являються невеликі рожево-жовтуваті плями, вкриті лусочками. Через декілька тижнів чи місяців плями з'єднуються і утворюють великі вогнища уражень з неправильними обрисами і більш-менш чіткими межами. На поверхні нагромаджуються лусочки у вигляді крихких товстих кірок. При себорейній екземі мокнення спостерігається рідко, переважно в складках. Перебіг і закінчення захворювання сприятливіші, ніж звичайної екземи. Суб'єктивно — помірне свербіння. Правильне і своєчасне лікування в медичному закладі забезпечує повне видужання, але порушення призначеного лікарем режиму харчування, а також вживання спиртних напоїв та інших подразників нерідко призводить до загострення хвороби1.
Мікробна екзема виникає і розвивається внаслідок дії мікробного фактора, переважно стафілокока і стрептокока. Обриси вогнищ запалення чіткі. Вони найчастіше розміщуються в складках, біля рубців, ран, навколо трофічних виразок (нерідко асиметрично). Свербіння порівняно незначне.
При старанному систематичному лікуванні настає повне видужання.
Профілактика різних клінічних форм екземи полягає в дотриманні елементарних гігієнічних правил догляду за шкірою, униканні контакту з зовнішніми і внутрішніми подразниками, своєчасному лікуванні захворювань нервової системи та внутрішніх органів. Мікробній екземі можна запобігти якісною дезинфекцією травм шкіри з порушенням її цілості, кваліфікованим лікуванням гноячкових процесів; професійній — дотриманням санітарно-технічних заходів. При повторенні загострень професійної екземи з втратою працездатності хворого переводять на іншу роботу. Запобігання загостренням хронічної екземи передбачає диспансерний нагляд за хворими, періодичні обстеження і лікування їх. Враховуючи порушення функції травлення у значної кількості хворих на екзему, вирішальну роль у профілактиці загострень має дотримання дієти з категоричною забороною вживання гострих, подразнюючих страв. Медичні працівники спрямовують зусилля на усунення або послаблення шкідливого впливу навколишнього середовища, підвищення опору і захисних сил організму, а також зниження алергічної реактивності. Для закріплення одержаного позитивного ефекту при лікуванні хронічної екземи в періоди ремісій деяким хворим можна рекомендувати курорти з сірководневими та радоновими джерелами: Любінь Великий, Немирів, Сочі, П'ятигорськ, Хмельнпк, Миронівка, Біла Церква, Цхалтубо та ін.
Нейродерміт — хронічне захворювання шкіри, яке характеризується обмеженим чи поширеним інтенсивним свербінням і різноманітними висипами. Виникнення хвороби підтримують алергічна реактивність, інтоксикації, нейроендокринні розлади і порушення обміну речовин. Спочатку хворих турбує свербіння, згодом з'являються висип, розчухи, садна, почервоніння, вузлики. Шкіра уражених ділянок потовщується, її рельєф і малюнок помітно грубішають внаслідок поглиблення складок і борозенок, колір поступово стає сіруватим, нерідко з бурувато-синюватим відтінком. Обмежений нейродерміт найчастіше виникає на задній і бічних поверхнях шиї, в ліктьових і підколінних ямках, на внутрішніх поверхнях стегон, промежині, зовнішніх статевих органах. Часом обмежений нейродерміт перетворюється у поширений. Сильне свербіння позбавляв хворих спокою, порушує сон, працездатність. Перебіг нейродерміту торпідний, з періодами загострення і тимчасового поліпшення. Влітку хворі почувають себе задовільно, взимку — гірше. Жінки хворіють частіше, ніж чоловіки.
Сильні загострення нейродерміту настають під час статевого дозрівання і клімаксу. У старечому віці захворювання часто проявляється свербежем усієї шкіри без значних висипів. Нейродерміт виліковується, але може повторюватися. Лікування призначають з урахуванням результатів обстеження нервової системи, внутрішніх органів, ендокринних залоз. Широко використовують фізіотерапевтичні заходи, призначення дієти з вилученням алкогольних напоїв, гострих і пряних страв, обмеженням солі. Профілактика передбачає лікування насамперед нервової системи, захворювань внутрішніх органів і ендокринних залоз.
Кропив'янка проявляється раптовим висипанням обмежених, з різкими обрисами рожевих набряків різних розмірів і форми, які дуже сверблять. Висип може виникнути на будь-якій ділянці шкіри і слизових оболонок. Хворіють особи з підвищеною чутливістю організму до зовнішніх подразників (кропива, хміль, пастернак, листя і стебла помідорів, листя кукурудзи тощо; гусінь, укуси комарів, ґедзів, комах). Внутрішніми чинниками бувають харчові продукти, а також глистяна інвазія, лямбліоз жовчних шляхів, порушення обміну речовин, функції ендокринних залоз та ін.
Інколи кропив'янку спричиняють лікарські препарати, а у деяких людей навіть психоемоційне перевантаження. Перебіг кропив'янки переважно гострий. Часом висип супроводиться головним болем, підвищенням температури тіла, болем у суглобах, розладом травлення. При повторенні кропив'янки слід лікуватися у лікаря. У випадках поширеного ураження шкіри, слизових оболонок ротової порожнини і дихальних шляхів слід негайно звернутися за медичною допомогою. Профілактика передбачає своєчасне усунення хвороботворних факторів, відвернення повторних контактів з ними, проведення лікувальної фізкультури, загартування водними процедурами, повітряними ваннами, помірними сонячними опроміненнями.
Фотодерматоз. Це група запальних захворювань шкіри, зумовлених підвищеною чутливістю організму до сонячного світла — одного з найважливіших чинників навколишнього середовища, які діють на людину.
Фотодерматоз характеризується різноманітними клінічними проявами як з боку шкіри, так і всього організму. Розглянемо найпоширеніші з фотодерматозів.
Сонячний свербець уражає переважно жінок (від 3 до 55 років). Виникає на відкритих ділянках шкіри після сонячного опромінення і проявляється почервонінням, вузликами, обмеженими набряками, пухирцями і мокненням. Суб'єктивно турбує інтенсивне свербіння. Припинення інсоляції веде до швидкого видужання. На місці вогнищ ураження залишаються бурувато-рожеві плями, часом багато рубців. Може уражатися червона кайма губ, частіше нижньої. Захворювання повторюється щорічно з появою перших сонячних днів1.
Сонячна екзема дуже схожа на сонячний свербець і відрізняється від нього більш вираженим набряком і мокненням вогнищ уражень. Клінічні прояви такі, як і звичайної екземи, тільки вона загострюється навесні і влітку і. самовиліковується восени і взимку.
Сонячна кропив'янка виникає раптово на відкритих ділянках тіла у вигляді невеликих чи значних набряків шкіри рожевого кольору, з чіткими обрисами. В деяких випадках можуть розвиватися глибокі набряки. Цей фотодерматоз часом передує сонячному свербцю, екземі, світловій віспі.
Світлова віспа з'являється ранньою весною і минає восени. Починається найчастіше в дворічному віці. Хворіє декілька членів сім'ї, що вказує на важливу роль спадково-конституційного чинника. Уражаються тільки відкриті ділянки тіла. Перші ознаки захворювання з'являються на обличчі, вушних раковинах, тілі кистей у вигляді блідо-рожевих плям, плоских вузликів, у центрі котрих — пухирці з прозорим вмістом і пупкоподібним вдавленням. Згодом поверхня комбінованого висипу пляма — вузлик — пухирець вкривається кіркою темно-червоного кольору з синюшним відтінком, яка через 2 тижні відпадає. На її місці залишається рубчик, дуже схожий па віспяний знак. Суб'єктивно турбує паління, свербіння. Часом порушується загальний стан: спостерігаються збудження, нудота, хворого морозить, у нього пропадає апетит. У деяких хворих висип на шкірі супроводиться світлобоязню, сльозоточивістю, запаленням слизової оболонки очей. В 20—30-річному віці загострення хвороби зовсім припиняються чи значно послаблюються.
Порфирія шкірна пізня проявляється переважно після 35—40 років утворенням пухирців і пухирів па тильній поверхні кистей, передпліч, рідше — па обличчі, вушних раковинах, задній поверхні шиї. Вміст пухирів прозорий або з домішками крові. Шкіра навколо них нормального забарвлення, але у деяких пацієнтів червона і набрякла. При пошкодженні пухиря оголяється ерозія, па поверхні якої міжтканинна рідина засихає в буру чи темно-буру кірку. Через 1—2 тижні кірка відпадає. На її місці залишається ніжний атрофічний рубець буро-рожевого чи синюшного кольору. Загальний стан здоров'я задовільний, але під час загострення інколи спостерігаються підвищення температури, нездужання, біль у м'язах і суглобах, у животі, часом землистий колір обличчя. Сеча має оранжове забарвлення. Частіше хворіють чоловіки, у яких уражена печінка головним чином спиртними напоями, а також продуктами нафти. Провокують захворювання сонячні опромінення і травми.
Фотодерматит медикаментозний виникає внаслідок підвищення чутливості організму до ультрафіолетових (УФ) променів різними ліками (фотосенсибілізаторами) при зовнішньому чи внутрішньому вживанні. Крім того, фотосенсибілізуючі властивості мають деякі косметичні засоби, до складу яких входять еозин, хлорпромазин тощо.
Лікують хворих на фотодерматоз у медичному закладі. Профілактика фотодерматозів ґрунтується на диспансеризації пацієнтів з лікуванням їх не тільки під час загострення хвороби, а й у період ремісії, їм рекомендують носити широкі брилі, червоні чи коричневі вуалі, окуляри із темними скельцями. Необхідно усунути стикання з фотосенсибілізаторами внутрішньої чи зовнішньої дії (дьоготь, асфальт, креозот, етакридин, еозин, резорцин, анестезин, фурокумарини, сік пастернака, петрушки, інжиру тощо). Хіміко-фармацевтична промисловість пропонує велику кількість світлозахисних кремів, мазей, паст для нанесення їх на шкіру обличчя і рук.
Похожие работы
... ї сторони. Тут починається третій нейрон, по якому імпульси досягають слухової області кори великих півкуль (мал. 5). Крім основного, провідного шляху, що зв'язує периферичний відділ слухового аналізатора з його центральним, кірковим відділом, існують і інші шляхи, через які можуть здійснюватися рефлекторні реакції на роздратування органу слуху у тварини і після видалення великих півкуль. ...
... (кортіїв) орган. Це відбувається на 12-му тижні внутрішньоутробного розвитку. На 20-му тижні починається мієлінізація волокон переддверно-завиткового нерва. Диференціювання клітин у кірковому відділі слухового аналізатора починається в останні місяці внутрішньоутробного розвитку, інтенсивна в перші два роки після народження, а закінчується розвиток кіркового відділу аналізатора до 12...13-річного ...
... можна залишати без догляду, доки її не огляне лікар, оскільки у неї не виключається розвиток негативних процесів, які можуть призвести навіть до зупинки серця. Тема – 2.1.10. Правові основи безпеки життєдіяльності Становлення суверенної України повинно супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі ...
... %), “сантосі” (1,3-1,5 %), “ходейді” (1,2 %). Кофеїн міститься не тільки в кавових зернах, але й у чайному листі, горіхах коли. Спеціалісти вважають, що дві пляшки тонізуючого напою “кока-кола” (із горіхів коли) рівноцінні за своїм впливом на організм людини одній стандартній чашці кави. Не всі знають, що при однаковій масі чай містить кофеїну майже в два рази більше, чим кава. Проте в чашці чаю ...
0 комментариев