Безробіття як макроекономічна проблема

Безробіття як макроекономічна проблема

ПЛАН

ВСТУП

1. Сутність, причини та види безробіття в умовах сучасної економіки

2. Соціально-економічні наслідки безробіття

3. Шляхи підвищення економічної активності безробітного населення України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Ринок праці – це самостійна сфера економічних відносин де предметом попиту та пропозиції виступає не матеріальна речовина, а абстрактне поняття – праця. Носієм такого специфічного товару є людина. Тобто людина пропонує свої послуги (працю) будь-якій організації або такій самій людині.

Якщо подивитися з іншого боку, то ринок праці – це є поле суспільних відносин, розвиток якого має провадити держава, адже такі суспільні відносини – суспільні відносини праці – є формою реалізації індивіда свого права, яке закріплено в конституціях більшості країн – права на працю. Отже, держава повинна піклуватися про розвиток такого ринку, слідкувати та врівноважувати попит та пропозицію праці, втручатися при необхідності та наводити лад, а також піклуватися про ті верстви населення, які обмежені у реалізації такого права, як право на працю.

Треба зауважити, що навіть ті індивіди, які повністю працездатні також можуть потрапити у ситуацію та залишитися без роботи. В таких випадках держава повинна подбати про те, щоб такі верстви населення або ж були забезпечені роботою, або ж були забезпечені соціальною допомогою. Форм соціальної допомоги багато, існують різні комплексні заходи, але всі вони покликані на забезпечення виконання соціальної функції держави.

Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється в зв'язку із неминучим скороченням у найближчій перспективі чисельності населення працездатного віку та його старінням.

1. Сутність, причини та види безробіття в умовах сучасної економіки

Безробіття – це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям Закону "Про зайнятість населення" законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до праці.

До безробітних, зареєстрованих в органи державної служби зайнятості, відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної служби зайнятості.

Аналіз причин виникнення безробіття дає багато економічних шкіл. Досить ретельно досліджував безробіття К. Маркс у "Капіталі" (друга половина ХІХ століття). Він відзначив, що з технічним прогресом росте маса і вартість засобів виробництва, що приходяться на одного працівника. Це приводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, і в цьому криється причина безробіття. Таке трактування математично не цілком коректне, тому що якщо попит на робочу силу росте, то безробіття зникає, чи хоча б зменшується, незважаючи на те що ріст капіталу відбувається ще більш високими темпами.[3]

Маркс допускав і інші причини, зокрема, циклічність розвитку ринкового господарства, що робить безробіття постійним супутником розвитку ринкового господарства.

Виведення безробіття з циклічного розвитку економіки стало після Маркса стійкою традицією в економічній теорії. Якщо економіка розвивається циклічно, коли підйоми і спади змінюють один одного, наслідком цього стає вивільнення робочої сили і згортання виробництва, збільшення армії безробітних.[6]

Заслуга Кейнса в розробці теорії безробіття в тому, що він представив логічну модель механізму, що розкручує економічну нестабільність і її інтегральну складову – безробіття. Кейнс помітив, що в міру росту національного господарства в розвинутому ринковому господарстві в більшості населення не весь прибуток споживається, визначена його частина перетворюється в заощадження. Щоб вона перетворилася в інвестиції необхідно мати визначений рівень так названого ефективного попиту, споживчого й інвестиційного. Падіння споживчого попиту гасить інтерес вкладати капітал, і, як наслідок, падає попит на інвестиції. При падінні стимулів до інвестування виробництво не росте і навіть може згортатися, що приводить до безробіття.[8]

Цікаве трактування безробіття видатного англійського економіста А. Пігу, що у своїй відомій книзі "Теорія безробіття" (1923 р.) обґрунтував тезу про те, що на ринку праці діє недосконала конкуренція. Вона веде до завищення ціни праці. Тому багато економістів указували, що підприємцю вигідніше заплатити високу заробітну плату кваліфікованому фахівцю, здатному збільшити вартість випуску продукції. За рахунок високопродуктивної праці підприємець має можливість скоротити робочий персонал (діє принцип: краще взяти одного на роботу і добре йому заплатити, чим тримати 5-6 чоловік з меншою зарплатою). У своїй книзі Пігу детально і всебічно обґрунтовував думку, що загальне скорочення грошової заробітної плати здатне стимулювати зайнятість. Але все-таки ця теорія не може дати повного пояснення джерел безробіття. Та й статистика не підтверджує положення про те, що армія безробітних завжди поповнюється за рахунок працівників з порівняно низьким рівнем заробітної плати.

Функціонування ринкової економічної системи, що спирається на принципи вільного вибору і носіїв (власників робочої сили) і її споживачів, як свідчить аналіз, виявляється найбільш ефективним в умовах існування певного резерву трудоактивного населення. Масштаби такого резерву визначаються конкретними економічними і соціально-демографічними особливостями регіону [9]. Але штучна підтримка високого, економічно невиправданого рівня зайнятості неминуче супроводжуються низькою ефективністю виробництва, інфляцією попиту тощо. Навпаки, надмірно високий рівень безробіття викликає посилення економічного розшарування суспільства, зубожіння окремих груп населення, тиск на державний бюджет, покликаний необхідністю забезпечення не-маєтних, нарешті, практично неминучі соціальні конфлікти.

Резерв робочої сили, що забезпечує можливість швидкого міжрегіонального і міжгалузевого перерозподілу робочої сили відповідно до коливань попиту і обумовлених ними коливань попиту виробництва на робочу силу, є природним безробіттям.

Природне безробіття складається із фрикційного, пов'язаного зі зміною місця роботи, і інституційного, що породжується системою організації регіональної економіки, насамперед правовою системою [8].

Існування фрикційного безробіття, яке ще називають безробіттям руху, пов'язане з тим, що встановлення рівноваги між пропозицією робочої сили і попитом на неї потребує певного часу, зокрема на пошук робочого місця, яке відповідає вимогам безробітного та його кваліфікації. І чим більше розрізняються вакантні робочі місця за своїми умовами, платнею тощо, тим більше різноманітних варіантів вибору постає перед пошукувачем роботи і тим більшим (за інших рівних умов) буде термін пошуку.

Високий рівень фрикційного безробіття, як правило, не призводить до зубожіння охоплених ним і відповідно до суттєвої соціальної напруги в суспільстві, не викликає необхідності змінювати звичний спосіб життя. Перш за все, фрикційне безробіття відбиває як швидкі зрушення в попиті на робочу силу (насамперед, якісні), так і в її пропозиції, тобто, є ознакою динамічності ринку праці.

Інституційне безробіття, або безробіття очікування, безпосередньо пов'язане з державною політикою ринку праці, зайнятості, з системою оподаткування, гарантованим мінімумом оплати праці, системою соціального забезпечення, розмірами і порядком надання допомоги по безробіттю, поінформованістю населення щодо наявних вакансій і можливостей. Можна вважати, що Інституційне безробіття стрімко зростає з поширенням соціального компоненту в ринковій економічній системі.

Запровадження системи соціального захисту безробітних, надання їм "щедрої" допомоги на відносно м'яких умовах протягом тривалого часу сприяє тому, що певна кількість пошукувачів не погоджується на будь-яке місце роботи, а чекає того, що максимально відповідає його настановам. Фактично високий рівень інституційного безробіття є частиною тієї ціни, яку сплачує суспільство за соціальну орієнтацію економіки.

Слід підкреслити, що на відміну від інших видів, Інституційне безробіття існує тільки в зареєстрованій формі, оскільки воно так чи інакше пов'язане з виплатами соціальної допомоги [5].

Окремою частиною інституційного безробіття є реєстрація в службах зайнятості осіб, які реально не пропонують свою робочу силу на ринку праці і не потребують допомоги в працевлаштуванні, але потребують відповідної довідки для отримання інших видів соціальної допомоги. Це може бути допомога на дітей, на оплату різних послуг (житлово-комунальних, медичних, навчальних тощо).

Аналіз ситуації в Україні доводить наявність зв'язку між зростанням безробіття та введенням тих чи інших потужних заходів адресної соціальної допомоги, які безпосередньо на безробітних і не спрямовувались. Передусім це — запровадження Програми субсидій на оплату житлово-комунальних послуг та палива. Сім'ї, які претендують на цей вид допомоги і мають в складі осіб працездатного віку, повинні представити довідки про заробітну плату, а непрацюючі — з служби зайнятості про реєстрацію. Відповідно досить численна група осіб, які не пропонують свою робочу силу на ринку праці, не претендують на допомогу по безробіттю і не потребують працевлаштування, тобто фактично не е безробітними, почали реєструватись.

Цілком ясно, що природне безробіття визначається конструкцією сучасного ринку робочої сили, регулюється його механізмами. М. Фрідмен, що заложив підвалини аналізу природного безробіття, ототожнював його норму з таким "рівнем безробіття, Що є сумісним з реальними природними умовами функціонування ринку праці".

Сучасна теорія зайнятості і ринку праці серед основних постулатів приймає норму природного безробіття для країн Західної Європи на рівні 4-5%, Північної Америки — 6,5-7%. При цьому протягом другої половини XX сторіччя в зв'язку із глобалізацією економіки і формуванням транснаціональних ринків праці, із поширенням міграції та зростанням мобільності робочої сили, із посиленням соціального захисту безробітних, із зростанням динамічності економіки в цілому помітно зростає і природна норма безробіття.

Для України, з її відносно низьким рівнем мобільності робочої сили, норма природного безробіття, ймовірно, може бути прийнятою на рівні 3,5-4%.

На відміну від природного безробіття, що як правило, е певною мірою добровільним і не призводить до суттєвих негативних наслідків, вимушене є довготривалим, викликає необхідність повних або часткових змін способу життя. В складі вимушеного безробіття розрізняють технологічне, структурне і регіональне.

Технологічне безробіття формується внаслідок запровадження нових технологій, головним чином на тих виробництвах і операціях, де заміна працівника машиною найбільш вигідна. Однак запровадження нових технологій не лише призводить до вивільнення робочих, а й створює нові робочі місця [12]. Тобто масштаби технологічного безробіття, як правило, нижчі за скорочення попиту на робочу силу внаслідок технологічного прогресу.

Структурне безробіття виникає при масштабних структурних зрушеннях економіки, швидкій зміні структури потреби в робочій силі. Неминучість цих процесів обумовлює те, що цілий ряд дослідників вважає і технологічне, і структурне безробіття формою природного.

Структурне безробіття на практиці проявляється в якісній невідповідності попиту на робочу силу її пропозиції поза залежністю від співвідношення суто кількісних параметрів. Це призводить до принципово різних рівнів безробіття серед різних соціодемографічних і професійних груп.

В Україні найвищі рівні безробіття характерні для кваліфікованих робітників з інструментом і робітників сфери обслуговування та торгівлі, що віддзеркалює спад виробництва в промисловості і скорочення попиту на робочу силу в сфері обслуговування внаслідок приватизації і стагнації обсягів виробництва. В найближчій перспективі реформування аграрного сектору неминуче призведе до стрімкого зростання безробіття і серед робітників сільського господарства.

Як і в більшості інших країн СНД, в Україні, різновидом структурного безробіття є конверсійне. Таке безробіття пов'язане з перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу та скороченням збройних сил [17].

Хоча структурне безробіття є практично неминучим супутником динамічної економіки, воно є досить хворобливим. Його розвиток примушує досить великі соціальні, професійні групи (причому практично повністю) змінювати спосіб життя, часто й місце проживання. Тому офіційні гарантії постраждалим від структурного безробіття звичайно є одним з центральних компонентів державної політики зайнятості. В тих країнах, де проблема структурного безробіття є особливо гострою, створюються спеціальні агентства, орієнтовані на визначені професійні групи населення. Так, наприклад, в Англії поряд зі службою зайнятості, що надає допомогу всьому населенню, існує спеціальна державна служба, чия увага концентрується виключно на допомозі шахтарям. Здійснюються спроби надавати дієву допомогу цим групам саме в працевлаштуванні на основі їх перенавчання, створення спеціально для них нових робочих місць, дотацій працедавцям за їх працевлаштування тощо.

Регіональне безробіття обумовлене переважно концентрацією в окремих територіальних одиницях таких галузей економіки, для яких характерне найбільше скорочення потреби в робочій силі.

Безробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. За результатами досліджень американських соціологів після річної вимушеної перерви в роботі людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається знайти робоче місце. Щодо молоді, то цей період зменшується вдвічі [8]. Відповідно міжнародна статистика звертає увагу не тільки на загальний рівень безробіття, а й виділяє тих, хто не має роботи довгий період часу: понад 6 місяців (так зване тривале безробіття) і понад 12 місяців (застійне безробіття).

Характерною ознакою безробіття в країнах перехідної економіки с його довготривалість, застійний характер. Частка безробітних більше року в їх загальній чисельності е, як правило, істотно вищою, ніж в економічно розвинених країнах; вона віддзеркалює динамічність розвитку економіки в цілому і ринку праці зокрема і знаходиться у зворотному зв'язку з цими ознаками. Як правило, більше страждають від перерви в роботі особи старшого віку, які все життя працювали, звикли до такого статусу, вважають його незмінним (особливо таке уявлення про гарантовану довічну зайнятість характерне для людей, чия психологія була сформована за часів адміністративно-командної економіки) і не в змозі змінити свою професію або, навіть, і кваліфікацію.

В більшості країн світу застійне безробіття більше притаманне жінкам, ніж чоловікам. В Україні ж рівні застійного безробіття — як, власне, і всі інші показники, визначені за методологією МОП і не пов'язані з реєстрацією — серед жінок нижчі.

З позицій окремої особи безробіття є повним тоді, коли охоплена ним людина зовсім не має роботи і відповідно — доходів. Міжнародна методологія, що прийнята Міжнародною організацією праці, припускає можливість виключно випадкових заробітків. Якщо ж тривалість робочого періоду скорочена (чи за рахунок скорочення робочого дня, чи за рахунок скорочення робочого тижня), йдеться про часткове безробіття. Звертаючись до міжнародної методології, необхідно підкреслити, що визначення часткового безробіття принципово не припускає його тотожності з сезонною зайнятістю [14]. Сезонність притаманна досить численним виробництвам та галузям економіки, насамперед тим, що так чи інакше зв'язані з сільським господарством, риболовством, охотою, будівництвом. В цьому відношенні рекомендації МОП є цілком категоричними: сезонна зайнятість не має ніякого відношення до часткового безробіття. Хоча чисто статистичне вимірювання тривалості річного фонду робочого часу і його відповідності прийнятим в країні стандартам (тобто визначення повноти зайнятості і відповідно діагностика можливого часткового безробіття) не викликає ніяких труднощів. Проблема визначення часткового безробіття має не тільки академічне, а й суто практичне значення, оскільки більшість країн світу в межах програм підтримки доходів безробітних передбачає певну компенсацію втрат від часткового безробіття. Принципи визначення компенсацій — такі ж як і в випадку повного безробіття.

2. Соціально-економічні наслідки безробіття

Надмірне безробіття призводить до значних економічних та соціальних втрат. Головна "ціна" безробіття — не випущена продукція. Коли економіка не в змозі створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенціальне виробництво втрачається безповоротно. Безробіття на дає змоги суспільству постійно рухатися вгору по кривій своїх потенційних можливостей. Цю втрачену продукцію ми визначили в попередньому параграфі як розрив ВВП. Чим більший рівень безробіття, тим значнішим буде відставання ВВП.[4]

Відомий дослідник в царині макроекономіки Артур Оукен математично виразив зв'язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП. Цей зв'язок відомий нині як закон Оукена.

Відомі дві формули цього взаємозв'язку:

1) Коли потрібно з'ясувати, як впливає зміна рівня циклічного безробіття на відхилення фактичного рівня ВВП від потенційно можливого, користуються формулою:

(Y–Y*)/Y = –β(и – и*)

де Y — фактичний обсяг виробництва;

Y* – потенційний ВВП;

и — фактичний рівень безробіття;

и* – природний рівень безробіття;

(и – и*) – циклічне безробіття;

β — коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття (він показує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то фактичний обсяг виробництва буде нижчим за потенційно можливий на β%).[4] Коефіцієнт β найчастіше має значення в межах від 2 до 2,5. Це дає змогу зробити такий висновок: якщо циклічне безробіття в економіці становить 1%, то відставання фактичного обсягу виробництва від потенційно можливого дорівнюватиме 2/2,5%.

2) Можна визначати також вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП за два періоди, які порівнюються між собою.

У цьому випадку варто скористатися іншою формулою:

(Y1–Y0)/Y0 = 3–2(и1 – и0)

де Y1 — фактичний обсяг виробництва в поточному році;

Y0 — фактичний обсяг виробництва у попередньому році;

и1 — фактичний рівень безробіття в поточному році;

и0 — фактичний рівень безробіття у попередньому році.

Ця формула свідчить, що:

а) коли рівень безробіття не зміниться у порівнянні з попереднім (и1=и0), то темп зростання реального ВВП дорівнюватиме 3%. Цей показник називають темпом зростання потенційного ВВП, а його значення обумовлено приростом населення, нагромадженням капіталу та науково-технічним прогресом;

б) при збільшенні рівня безробіття на 1% у порівнянні з попереднім роком (и1 – и0=1%), реальний ВВП скоротиться на 2%.

Закон Оукена розкриває істотний зв'язок між ринком продукту і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття високий, ресурси використовуються не повністю, значна частина продукту не добирається, доходи населення зменшуються.[9]

Проте циклічне безробіття — це не лише економічне лихо, це також і велика соціальна катастрофа. Депресія призводить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних принципів, а також до громадського і політичного безладдя.

Недавні дослідження американських вчених показали, що безробіття призводить до погіршення і фізичного, і психологічного стану — підвищується рівень серцевих захворювань, алкоголізму та самогубств. Психологічні тести показують, що травма, спричинена втратою роботи, за рівнем стресу відповідає смерті близького друга.