Шляхи підвищення економічної активності безробітного населення України

3. Шляхи підвищення економічної активності безробітного населення України

Ще в 50-х роках у так званій "шведській моделі" (або моделі Райна-Мейднера) термін "активна політика зайнятості" використовувався для того, щоб показати, що інвестиції в політику зайнятості зростають в часи економічного спаду і зменшуються в періоди економічного підйому; таким чином підтримується необхідна рівновага ринку праці, коригування обсягу додають йому гнучкості та дозволяє уникнути потенційно інфляційних "вузьких місць". На відміну від цього "пасивна" політика зайнятості була спрямована для пояснення безробіття та пов'язаної з ним системи фінансової допомоги.

Велике значення для поліпшення процесу працевлаштування має наявність та повнота інформації в службах зайнятості щодо наявних вакансій. Нині підприємці мотивуються надавати відповідну інформацію тільки штрафами за невиконання цієї вимоги. Світовий же досвід доводить, що значно більш ефективним е застосування стимулюючих механізмів: можливість на пільгових умовах публікувати рекламу в засобах інформації, що належать службам зайнятості, або розміщати її в приміщеннях служб; забезпечення.

Дуже дієвим механізмом активізації безробітного населення є сприяння додатковій тимчасовій зайнятості безробітних.

Організація тимчасових робіт є важливим напрямом соціального захисту безробітних, оскільки дозволяє з одного боку — забезпечити їм більш прийнятний рівень добробуту, виплачуючи певну винагороду за суспільно корисну діяльність, а з другого — протидіє соціальній дезадаптації осіб, що вимушено мають перерву в зайнятості протягом тривалого періоду. Проте, тимчасові роботи мають не стільки економічний, скільки соціальний ефект.

Програми громадських робіт – відносять до активної політики зайнятості. Оскільки організація громадських робіт передбачає створення додаткових робочих місць (не принципово, на кого саме вони орієнтовані), цей напрямок політики ринку праці, безумовно, є елементом активної політики. Але треба мати на увазі, що забезпечується певною мірою квазізайнятість, що жодна людина не сприймає свою участь в громадських роботах як нормальну трудову діяльність. Практично всі розглядають її як можливість одержання доходів, вищих за звичайну допомогу по безробіттю. Тому організацію громадських робіт можна розглядати як проміжний між активною та пасивною політикою.

На додаток треба звернути увагу на позицію світового банку, який розглядає участь в громадських роботах як своєрідну перевірку трудової активності безробітного, як можливість відокремлення тих, хто дійсно хоче знайти роботу, від тих, хто реєструється в службах зайнятості виключно для одержання допомоги по безробіттю. Фактично цю ідею реалізовано в Білорусі, при чому в ряді випадків для уникнення психологічного дискомфорту осіб, які раніше мали досить високий соціальний статус, їх залучають для участі в громадських роботах в інших населених пунктах.

Окремим видом тимчасових робіт є так звані "інтервенційні роботи", поширені зокрема в Польщі. Це роботи, спрямовані на виконання конкретного завдання (зазвичай, ремонтного чи будівельного характеру), обмежені не в часі, а в обсязі робіт, які фінансуються і організуються за загальною схемою громадських робіт.

Організація сезонних робіт, не постійний але ефективний у деяких випадках метод вирішення проблеми зайнятості. Цей напрям є особливо вдалим при направленні безробітних на сільгоспроботи. Як свідчить практика, люди часто погоджуються на такого роду роботу навіть за умови отримання винагороди у натуральній формі.

Тимчасове працевлаштування в державному секторі поширене в критичних випадках у Швеції і є досить дорогим напрямом політики ринку праці. Як правило, до таких дій вдаються у випадках необхідності допомоги особам з обмеженою працездатністю, безробітним більше 1 року та особам, що повернулися з міст позбавлення волі.

За умов значного перевищення пропозиції над попитом, що дуже характерно для економіки України, виникає потреба в заходах щодо скорочення сукупної пропозиції на ринку праці. Можливі три напрями впливу на сукупну пропозицію на ринку праці:

·  зниження припливу робочої сили на ринок праці;

·  стимулювання відпливу робочої сили;

·  перерозподіл робочого часу і робочих місць між зайнятими.

Зниження припливу робочої сили на ринок праці може забезпечуватися за рахунок:

·  зменшення припливу молоді через розширення програм загальноосвітньої та професійної підготовки зі збільшенням термінів навчання;

·  збільшення в закладах освіти місць з денною формою навчання і скорочення місць з вечірньою формою;

·  підвищення розмірів стипендій студентам денної форми навчання;

·  збільшення допомоги й тривалості відпусток жінкам для догляду за дітьми, надання їм пільг при нарахуванні трудового стажу;

·  збільшення пенсій інвалідам, особам, які за ними доглядають;

·  збільшення допомоги по безробіттю та запровадження системи страхування по безробіттю;

·  надання можливості отримання нетрудового доходу від використання нерухомості, цінних паперів та ін.

Стимулювання відпливу робочої сили з ринку праці може здійснюватися в такі способи:

·  зниження віку виходу на пенсію або стимулювання дострокового виходу на пенсію, а також збільшення її розмірів. Першу частину цього заходу передбачено Законом України "Про зайнятість населення" для працівників, вивільнених з підприємств, організацій та установ у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією або змінами у виробництві та організації праці. Реалізація другої частини заходу в сучасних умовах практично унеможливлюється через відсутність достатніх коштів;

·  введення вікового цензу для деяких професій;

·  обмеження одночасного отримання пенсій і заробітної плати;

·  введення практики надання навчальних відпусток працюючим особам;

·  надання можливості організації власного бізнесу всім бажаючим.

Перерозподіл робочого часу і робочих місць здійснюється з метою зменшення пропозиції на ринку праці при тій самій кількості зайнятих. Стимулювати працівників переходити на часткову або тимчасову зайнятість можна за рахунок таких самих видів соціального забезпечення, розмірів відпустки та інших соціальних гарантій, що й для повністю зайнятих працівників, забезпечення гарантованого мінімального рівня заробітної плати, збільшення тривалості щорічних відпусток і скорочення тривалості робочого дня й робочого тижня.

Водночас як на етапі ринкової трансформації економіки України, так і на очікуваному етапі функціонування ринкової економіки можливе використання методів скорочення попиту на робочу силу та методів збільшення індивідуальної пропозиції. Так, у трудодефіцитних регіонах України виникають економічні ситуації, за яких потрібно використати методи скорочення попиту на робочу силу, зокрема:

·  встановлення додаткових податків за використання робочої сили;

·  жорстку кредитну політику;

·  встановлення підприємству одноразових виплат у бюджет за найм працівників певної категорії;

·  зниження інвестицій;

·  скорочення або відміну гнучких форм зайнятості тощо.

Найдієвішим методом збільшення індивідуальної пропозиції є підвищення якості останньої, а отже, і конкурентоспроможності. З цією метою потрібно забезпечити:

·  організацію профпідготовки і перепідготовки, підвищення кваліфікації працюючих та безробітних;

·  надання податкових пільг підприємствам, які здійснюють перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників;

·  розробку спеціальних програм підвищення конкурентоспроможності окремих груп населення на ринку праці.

Зауважимо, що заходи, спрямовані на збільшення індивідуальної пропозиції на ринку праці, автоматично збільшують і сукупну пропозицію. Крім того, потенційно обсяг сукупної пропозиції може збільшитися в разі збільшення народжуваності та зменшення смертності населення, підвищення віку виходу на пенсію і т. п. Однак зазначені методи можуть бути задіяні тільки після збільшення попиту на робочу силу.

Досвід України свідчить, що скласти більш-менш правильний прогноз пропозиції робочої сили за всіма її елементами, а надто прогноз поточної пропозиції, зокрема безробіття, не дуже просто. Крім того, на різних етапах ринкової трансформації економіки України держава може застосовувати різноманітні підходи до формування сукупної пропозиції робочої сили. Зокрема, на етапі кризового стану економіки доцільно створювати організаційно-правові перепони на шляху руху робочої сили з потенційних джерел (а саме з внутрішньофірмових і зовнішніх) у поточні. До того ж доцільно стримувати рух робочої сили з джерел, не пов'язаних з найманою працею, в поточну пропозицію.

Держава користуючись адміністративними методами, які хоча й відповідають потребам ринку, але все ж таки мають більш адміністративний характер, створює і розробляє програми зайнятості населення.

З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Законом України "Про зайнятість населення" передбачено розробку Кабінетом Міністрів України і виконавчими органами відповідних рад річних і довгострокових державних і територіальних програм зайнятості населення. Республіканська і територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

а) сприяння розвиткові та структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямовування вивільнюваних працівників у першу чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства;

б) запобігання розвиткові безробіття і його скороченню підвищенням економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

в) поліпшення системи відтворення робочої сили в поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

г) захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

д) формування матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

е) заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.

ВИСНОВКИ

Головними причинами сучасного досить високого рівня безробіття в країнах перехідної економіки є такі:

• спад економіки і відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу; вплив цього циклічного чинника був посилений утриманням надлишкової робочої сили на більшості підприємств до початку перехідного процесу;

• структурні зрушення (не лише міжгалузеві, а й секторальні та внутрішньогалузеві та регіональні), зокрема в Україні протягом перехідного періоду спостерігається прискорене скорочення попиту на робочу силу технічної кваліфікації і збільшення потреби в економістах, юристах, менеджерах; цілком імовірно, що через 2-3 роки від початку економічного зростання структура попиту на робочу силу зміниться, як це відбулося в Польщі, Чехії, Угорщині; результатом таких структурних зрушень є якісна невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній;

• рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

Безробіття є неминучим супутником ринкової економічної системи, і навіть в умовах ідеального управління воно не може бути ліквідоване. Метою і критерієм ефективності управління економікою та ринком праці, зокрема, є відповідність рівня безробіття природній нормі. Прагнення утримувати безробіття на нижчому за природну норму рівні загрожує інфляцією та зниженням ефективності економіки.

Безробіття існує в 2 формах — природному (фрикційне та інституційне) і вимушеному (технологічне, структурне та регіональне). Якщо природне безробіття за звичай не супроводжується різкими негативними соціальними наслідками, то вимушене — особливо така гостра його форма, як регіональне — загрожує формуванням критичного рівня і неминучою соціальною кризою.

В Україні безробіття з'явилося з процесом переходу до ринкової економічної системи, причому домінуючою є прихована його форма. Існують помітні розбіжності між зареєстрованим безробіттям і визначеним за методологією МОП. Це стосується і масштабів, і структури безробіття. Вкрай негативною ознакою є постійне зростання тривалості безробіття і збільшення у складі безробітних осіб, що не мають роботи тривалий період.

За останній час безробіття придбало вид великого макроекономічного явища, перетворившись в самостійний фактор розвитку економіки. Проте на Україні дотепер не вироблено такої політики в області зайнятості, що сприяла б успішності реформ. Сьогодні ясно, що роль безробіття як неминучого наслідку фінансової стабілізації була недооцінена.

У світі накопичений великий теоретичний і практичний досвід по регулюванню ринку праці. Україна ж має потребу в особливому, комплексному підході. Сьогодні результативна політика зайнятості повинна йти ледве попереду реального розвитку ринку праці і превентивно усувати ті перешкоди, що можуть підвищити безробіття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.         Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року N 803-XII.//В редакції Закону N 662-IV від 03.04.2003

2.         Постанова Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. "Про затвердження положення про організацію роботи щодо сприяння зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників" // Збірник законодавства про працю. К., - 2001. – 266с.

3.              Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. І-ІV рівнів акредитації. -- 2-ге вид., виправ. і доп. -- К.: Каравела, 2008. -- 298 с.

4.         Гречишкін В. Удосконалення державного управління зайнятістю населення // Україна: аспекти праці. – 2003. - № 7.

5.              Д. П. Богиня, О. А. Грішнова. Основи економіки праці. Навчальний посібник. Київ "Знання-Прес", 2007

6.         Діденко Я. Формування ефективної державної політики зайнятості в Україні // Україна: аспекти праці. – 2007. - № 2.

7.         Карпіщенко О.І., Прокопенко О.В., Сотник І.М., Карпіщенко Т.О. Економіка праці: Навч. посіб. для студ. екон. спец. -- Суми: СумДУ, 2007. - 132 с.:

8.         Ковальський В. Регіональний ринок праці та особливості його формування та регулювання // Україна: аспекти праці. - 2003. - №..

9.         Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М.Н. – М.: Політіздат, 2003.

10.      Лібанова Е.М. Ринок праці: Навч. посібник. – К., 2003.

11.      Мандибура В. Соціальна політика держави та її структурні складові // Україна: аспекти праці. – 2008. - № 7.

12.      Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. /За заг. ред. СБудаговської. - К.: Основи, 1998. - С. 518.

13.      Мостовий Г.І. Державне регулювання ринку праці/ Удосконалювання механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних районах. – Х., 2000.

14.      Пристанева А.А. Ринок праці: зайнятість і безробіття. – К., 2007.

15.      Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика. - К., 2004. та будь-який інший підручник з макроекономіки.

16.      Ринок праці в економічній системі: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. екон. спец. / Е.М. Лібанова, Д.П. Мельничук. - Житомир: ЖІТІ, 2002.

17.      Стрепов А.П. Загальна теорія зайнятості, процентів та грошей. – К., 2008.