Навигация
Розвиток економічної теорії в Україні в радянський період
22174
знака
0
таблиц
0
изображений
1.2. Розвиток економічної теорії в Україні в радянський період
Післяжовтневий розвиток економічної теорії в Україні позначений тими самими рисами, що й розвиток усієї економічної думки. Це розквіт з 20-х по 30-ті роки, занепад, починаючи з 30-х по 60-ті, короткий період відродження в 60-ті та криза 70 – 80-х і знову період відродження, що розпочинається з другої половини 80-х рр.
У 20-х рр. в Україні,де розвиток економічної науки відображав цивілізаційні особливості національної економіки (зокрема організацію селянського господарства, якому не була притаманна „общинність” і яке спиралося на суто приватний інтерес), ленінська програма побудови державного соціалізму не знайшла підтримки.
Особливо це стосується аграрної її частини. Більшовицька аграрна реформа передбачала зрівняльний переділ земель з передачею їх селянам для негайного створення комун та інших кооперативних форм. Ці ідеї пропагували Я. Гамарник, В. Чубар, Д. Мануїльський, О. Шліхтер, Я. Яковлєв.
У робітничих колах така програма теж знаходила розуміння. Але кілька партій, серед них УСДРП, виступили проти більшовицької концепції. Лідери соціал-демократичної партії В. Винниченко, В.Садовський, І. Лизанівський, а також лідери „боротьбистів” В. Блакитний, А. Шумський та інші вказували на те, що для соціалістичних перетворень не наспів час – не створено виробництво, яке могло б забезпечити умови соціалістичного розподілу.
Ще напередодні жовтневих подій про це писав М. Туган-Барановський, наголошуючи у своїй праці „Соціалізм як позитивне вчення” на тому, що умови для соціалізму може створити лише ринковий механізм, який бере на себе всі функції з регулювання суспільних потреб, узгоджує попит та пропозицію. Він указував, що соціалізм, який прийде на зміну нерозвиненому капіталізмові, приречений на диктат та суспільні злидні.
Критикуючи програму більшовиків, М. Туган-Барановський, В. Косинський, К. Воблий та інші виступали проти націоналізації, що, на їхню думку, призведе до більшої анархії, ніж капіталізм, оскільки неможливо створити такий апарат, який спроможний буде замінити саморегулюючу силу ринку.
Вони звертали увагу і на те, що приватний інтерес є рушійною силою розвитку, а націоналізація та, головне, колективізм у землеробстві, призведуть до відмирання природних сил, які не можуть бути замінені волею і вмінням людей.
М. Туган-Барановський уважав за необхідне, щоб для вивчення закономірностей розвитку суспільства провадились дослідження в галузі соціології, статистики, теоретичної економії і наполягав на прикладному характері таких щодо окремих галузей та сфер економічного життя.
Праці М. Туган-Барановського, О.Челінцева базувалися на ідеї сімейно-трудового селянського господарства, організаційні засади якого визначалися на підставі неокласичних підходів.
План реформування аграрних відносин у СРСР, який був запроваджений у життя в роки непу, включав розробки українських учених. За основу було взято концепцію О. Челінцева, який створив наукову програму розвитку кооперації (споживчої, кредитної, збутової та ін.).
Кооперацію Челінцев виводив за межі приватнокапіталістичного сектора і розглядав як нову форму розвитку, що зберігає принцип особистої заінтересованості. Він був проти твердження, що кооперація має лише готувати передумови для націоналізації, указував на те, що її зумовлено потребами виробництва і вона є перспективною з огляду на майбутнє. Вона не руйнує чинників розвитку, але сприяє пом’якшенню недоліків ринкових відносин.
На початку 20-х рр. українська наукова думка розвивалась в різноманітних напрямках. 1920р. було засноване Товариство економістів, до якого входили такі видатні вчені, як Є. Слуцький, К. Воблий, Р. Орженцький, М. Птуха та ін., що займались теоретико-економічним та прикладним аналізом народного господарства.
Це товариство координувало діяльність дослідників, спрямовуючи її на створення концепції єдиної української господарської системи, побудованої на засадах економічної відкритості тасаморегулювання.
У теоретичних розробках тієї доби обстоюється думка про регулюючу роль ринку та ринкових цін, про неможливість зведення останніх в економічних відносинах тільки до системи натурального та трудового (вартісного) обліку. Указується на те, що держава має орієнтуватись на ринок та ринкові показники. Критикувалась ідея централізованого соціалістичного планування за умов, коли немає загальних ціннісних орієнтирів, коли ціна перетворюється з категорії ринкових відносин на категорію обліку. Замість цього пропонувалась ідея плану-прогнозу.
У цей час українська економічна думка досягла високого наукового рівня і була в авангарді світової економічної думки. Праці Є. Слуцького, К. Воблого, Р. Орженцького, М. Птухи, О. Чаянова, О. Челінцева та ін. здобули світове визнання.
Так, праця Слуцького „Етюд до проблеми пробудови формально-праксеологічних засад економіки” (1926), що в ній ішлося про психологічні засади раціональної економічної поведінки суб’єкта, на півстоліття випередила дослідження в цій, які велись на Заході. Іншу його працю „Накопичення випадкових причин як джерело циклічних процесів” (1927) було присвячено проблемам моделювання економічних коливань на довгостроковий період. Вона справила величезний вплив на розвиток зарубіжних економічних досліджень.
Теорії економічних кон’юнктур М. Туган-Барановського стала підставою теорії „довгих хвиль” М. Кондратьєва.
Усі ці теорії широко використовували і розвивали далі на Заході.
Орієнтація владних структур на тоталітаризм поклала край розвитку економічної науки в Україні, перетворила її на складову радянської економічної теорії. Було закрито щойно створені інститути та кафедри, припинено економічні дослідження (особливо в сфері кооперації), багатьох учених вислано з країни або заарештовано.
Розпочинається боротьба більшовизму за чистоту ідеології.
Уже з 30-х рр. змістом наукових досліджень стає доведення переваг економічної політики, що будується за „класовим принципом”. Прикладний аналіз спрямовується на розробку принципів нормування та регулювання цін, податкової політики, формування фінансово-кредитної системи.
Усі ці дослідження були просякнуті ідеями планування, директивності, централізму, виключали принципи самоврегулювання, хоча й визнавали існування товарно-грошових відносин.
Науковці, що пропагували ці ідеї, належали до „офіційних” і могли завжди розраховувати на визнання. З таких можна назвати В. Чубаря, О. Шліхтера, В. Введенського, Т. Жигалка та ін.
Праці цих економістів майже нічим не відрізнялися одна від одної, однак містили певні наукові положення щодо визначення принципів соціалістичного планування (балансовий метод), планового ціноутворення, планування товарообороту (особливо в частині побудови економіко-математичних моделей), кредитного планування та ін.
Певних успіхів було досягнуто в теорії господарського розрахунку на державних підприємствах. І хоча автори обстоювали думку про необхідність товарно-грошових відносин лише як обліково-розрахункових чинників планування, деякі узагальнення свідчили, що насправді допускалось їх використання як регуляторів у виробничій сфері.
Тоді ще можна було знайти в економічній літературі певні формулювання, що суперечили офіційним поглядам. Так, Я. Дімайштейн, М. Соболєв, Л. Діц та інші вказували на негативні наслідки адміністративного впливу на ціни (диспропозиції розвитку, дефіцит за надвиробництва тощо),на можливість переродження кредитної системи у державно-фінансову, на неправомірність тотальногопланування за існування за існування різних форм власності. ці вчені вказували, зокрема, на можливість кризи збуту за умов монополізації торгівлі.
Однак їхні справедливі передбачення були нещадно розкритиковані еконамістами-„марксистами”.
Особливо запеклою була боротьба ортодоксальних марксистів із так званою волобуївщиною, котру оголошено було „проявом націоналістичних настроїв” в економічній думці.
М. Волобуєв 1928 р. виступив у пресі з пропагандою переваг самостійного економічного розвитку України, зазначаючи, що імперська політика Росії сприяла спотворенню природного розвитку продуктивних сил України, постійно пристосовувала її економіку до суто російських потреб. Він указував на те, що Україна має достатній потенціал, щоб інтегруватися у світову господарську систему самостійного, а не через російську економіку. Зрозуміло, що Волобуєв був визнаний „ворогом народу”.
На першій Всесоюзній конференції аграрників-марксистів було також визнано ворожими „неонародницькі” ідеї О. Чаянова і О. Челінцева та зупинено реалізацію їхнього плану аграрних реформ. Згодом було оголошено „ворожими” ідеї М. Туган-Барановського, Є. Слуцького та ін.
З цього часу економічна думка України розвивається так само, як і в Росії, - згідно з соціальним замовленням, в ізоляції від світової економічної думки.
Її відродження починається тільки в 60-ті рр.
Похожие работы
... є в тому, що засудивши один авторитарний режим, В. Левинський (і не лише він) змушений був силою обставин погодитися на компроміс у роки війни з іншим тоталітарним режимом. Певний внесок у розвиток політичної думки зробив письменник, публіцист Антін Крушельницький. У ряді своїх статей він виступив опонентом Д. Донцову та іншим представникам чинного націоналізму. Особливо гостро він виступив проти ...
... іонери. Залежно від стилю керівництва й політичної системи, в якій функціонує лідер, відрізняють: диктаторський тип, демократичний тип, автократичний тип, плутократичний тип. В сучасній політології використовується типологія М. Дж. Херманн, де за основу виступає імідж, “образ”, візуальна привабливість лідера: прапороносець, який має особистий погляд на реальність, майбутнє; чітко викладає цілі, ...
... і принципи та технології політичної реклами та її вплив на свідомість населення досліджували І. Антоненко, А. Донцов, С. Лісовський, А. Соловйов, С. Пшизова та ін. Як комунікативний процес політичну рекламу вивчали В. Бебик, Є.Єгоpова-Гантман, Т. Ляпіна, В. Музикант, І. Шовкун та ін. [23, 125]. Багато дослідників стверджують, що сучасні технології індивідуального „промивання мізків” разом з ...
... ї, доцивілізованоі) фази розвитку до стадії цивілізованості (станово-класовий устрій, чітка диференціація суспільства з наявними механізмами регулювання суспільних суперечностей); інституціоналізація політичної системи українського суспільства феодального типу (князівська державність, інтеграція ранніх мікрополітичних утворень — племінних княжінь у державно-політичні макро-об'єднання імперського ...
0 комментариев