Навигация
Регіональна економічна політика
41223
знака
0
таблиц
0
изображений
2. Регіональна економічна політика.
2.1 Суть понять регіон, регіональна економічна політика.
Регіон - це не тільки територія, але й населення на ній; це не тільки ряд адміністративних одиниць, якими є область і край; це всілякі й доцільні рівні адміністративного подолу, що забезпечують даному соціальному організму необхідні для нормального існування й функціонування рівні “самости”, самодостатності. Регіон являє собою й поняття зі сфери правосвідомості, а діяльність у регіоні виступає об'єктом правового регулювання. Варто виявляти ієрархію регіонів, наявність специфічної детермінації між ними. Важливе значення мають проблемні регіони, здатні підняти країну в цілому й інші регіони, що розташовують меншим потенціалом. У першому наближенні регіон визначається як самодостатній соціальний організм, що перебуває в єдності із середовищем, що володіє фізико-географічними, культурно-цивілізаційними, еколого-економічними, етнічно-історичними, політико-адміністративними й правовими властивостями й виступаючими коштами формування й функціонування країни.
Економічне реформування потребує здійснення ефективної і гнучкої регіональної політики. Важливою складовою цієї політики є програмування розвитку регіона наперед.
Під регіональною політикою слід розуміти, з одного боку, чітко опрацьовану в законодавчому аспекті практичну діяльність держави в усіх регіонах країни, а з другого, - соціально - економічну політику, здійснювану на базі загальнодержавного законодавства самими регіонами для досягнення тих чи інших регіональнизх і місцевих цілей і завдань.
Регіональну соціально - економічну політику можна визначити як сукупність таких економічних, правовоих та адміністративнро - організаційних засобів і методів, що органічно поєднують загальнодерджавні і місцеві інтереси, будучи спрямованими в кінцевому підсумку на повнокровний, рівноцінний та рівномірний розвиток регіонів і країни в цілому.
Стратегічною метою цієї політики має бути істотне підвищення життєвого рівня населення всіх регіонів на основі якісного поліпшення використання їх ресурсного потенціалу, принципово нових підходів до розвитку продуктивних сил, докорінного поліпшення екологічної обстановки.
При розробці регіональної політики слід враховувати два її вирішальних напрями. Незважаючи ні на які регіональні особливрості, відмінності в рівнях соціально - економічного розвитку регіонів держава, по-переше, покликана забезпечувати міжрегіональну єдність відтворювальних макроекономічених процесів. По-друге, створити економічні інтереси в активній соціально - економічній діяльності регіонів, добиваючись забезпечення стратегічної мети розвитку, структурного та якісного оновлення господарства.
При розробці такої моделі міжрегіонального розвитку необхідно передбачати кроки по розвитку, з одного боку, інтеграційних процесів між регіонами країни (так звані зв’язки «по горизонталі» за рахунок поглиблення і розвитку спеціалізації та кооперування регіонів), а з другого - по впорядкуванню, систематизації та поглибленню вертикальних зв’язків між державою та регіонами на основі вдосконалення інвестиційної, науково - технічної, бюджетної, податкової, фінансової, зовнішньоекономічної політики.
Було б недостатньо обмежитися сказаним, говорячи про цілі регіональної політики. Адже коли розуміти під регіоном великий економічний район (що складається, як правило, з кількох областей), який виділяється всередині країни своєю спеціалізацією та структурою господарства, природними і трудовими ресурсами, соціальними та економічними особливостями, то необхідно вести мову про розробку і реалізацію регіональних моделей відтворювальних процесів.
Необхідно у нерозривному зв’язку з вибраними пріорітетами розвивати та поглиблювати територіальний поділ праці, добиватися комплексного використання ресурсного потенціалу територій, розвивати сучасну інфраструктуру та місцеві ринки капіталу, робочої сили, цінних паперів, нових технологій тощо. Увесь сенс наукової ефективної регіональної політики якраз у тому й полягає, щоб органічно пов’язати між собою загальнонаціональну модель міжрегіонального розвитку та територіальні моделі відтворювальних процесів, притаманних тій чи іншій території.
Що ж до способів та методів пов’язаня цих двох типів стратегічних моделей розвитку, то до їх числа слід віднести: розробку стимулюючих, а не фіскальних держбюджету та регіональних бюджетів усіх рівней, використання балансових методів планування та прогнозування, розробку довгочасних та стабільних нормативів економічного розвитку, в тому числі тих, які належать до інвестиційної діяльності як у національному, так і в регіональному розрізах.
2.2 Обєкти і субєкти регіональної економічної політики.
У концептуальних підходах, у політику представлені різні трактування регионалистики. Традиційно об'єктами регіональної політики в країнах ринкової економіки вважаються різного роду соціально-просторові нерівності:
· розходження в рівні й умовах життя,
· наявність особливостей зайнятості й безробіття,
· темпи економічного розвитку окремих регіонів,
· умови підприємництва в різних ареалах і ін.
Одна з головних цілей регионализма - мінімізувати нерівність територій. Однак найчастіше, як це видно на прикладі сучасній Україні, нерівність не скорочується, а зростає.. По суті такого роду регіональна політика носить колоніальний характер, породжує соціальні конфлікти, стимулює сепаратистські прагнення й у певних умовах може стати причиною громадянської війни. Для мінімізації нерівності варто використовувати всі кошти, у першу чергу еколого-економічні й правові.
Щодо цього ми маємо можливість проаналізувати закордонний досвід. Він свідчить про те, що в багатьох країнах судова влада, правосуддя сприяють відстоюванню інтересів регіонів проти узурпації влади Центром і сприяють розвитку правосвідомості й законності у всьому політичному просторі країни. Так було в Австрії, Німеччині, Індії, Канаді, США, Швейцарії, де верховна судова влада країни в конфліктах між Центром, провінціями й штатами в багатьох випадках приймали рішення на користь останніх.
Розуміння об'єкта регионализма неможливо без розкриття властивих йому протиріч. До них звичайно ставляться протиріччя між етнічною й територіальною моделями держави й керування економікою по галузевому принципі, що протистоїть регулюванню безпосередньо самими територіями, що веде до децентралізації влади, переростанню її в самоврядування.
Треба думати, ці протиріччя не тільки мають відношення до гносеології, побудові моделей, але й володіють онтологически вираженим статусом. Представляється, що основним протиріччям є протистояння, що має системний характер, Центра й регіонів.
Ядром протистояння виступає керування й волюция в еколого-економічному просторі, у виробленні більш-менш стійкого балансу між Центром і регіонами. При цьому варто пам'ятати, що регіони, по суті, є об'єктами регіональної політики.
Втім, регіон можна тлумачити не тільки як об'єкт економічних і інших (соціокультурних, соціальних, політичних) відносин, але і їхнім суб'єктом. Більшість російських авторів виходить із визнання суб'єктом регіональної політики тільки центральної влади. Дійсна регіональність і регіональна політика мають місце лише тоді, коли вони кореняться в суверенітеті самого народу. Коріння регіональної політики йдуть в “гуманітарний простір”, що створюється соціальною активністю громадян, їхньою участю в політичних справах, у функціонуванні структур соціально-політичного керування й самоврядування. Справжній регионализм має місце тільки тоді, коли всім громадянам надаються рівні права участі в керуванні й самоврядуванні незалежно від їхнього місця проживання. У місцевому політичному просторі громадяни здійснюють право на самоорганізацію, ініціативно займаються місцевими справами, вирішують питання й відповідають за оптимальну реалізацію місцевих життєво важливих для населення справ.
До їхнього числа ставляться такі організаційні форми й самоуправлінські статуси, як розвиток безпосередньої демократії, проведення зборів, сходок, місцевих референдумів, вибори в місцеві органи осіб, що вирішують питання, що зачіпають інтереси корінного населення (це керування справами, пов'язаними з життєдіяльністю даного співтовариства на його території: комунальне господарство, муніципальний житловий фонд, місцеві дороги, благоустрій, санітарний стан, місцеві податки, використання землі, ресурсів, охорона навколишнього середовища, місцева система охорони здоров'я, довузівська організація утворення, торгівля, установи культури, місця відпочинку, громадський порядок та ін.). Зрозуміло, для такої великої сфери самодіяльності потрібні з'ясування й дозвіл проблеми місцевого бюджету, автономних джерел його існування.
Як ми бачимо, регіон і місцеві території з відповідним населенням - це самодостатній, самокерований суб'єкт і ефективність його еволюції складається в мері об'єктивності й суб'єктивності в регіональному просторі.
Похожие работы
... надало іноземним інвесторам можливість захищати свої права у Міжнародному центрі з врегулювання інвестиційних спорів у Вашингтоні (США).[45] Отже аналізуючи проблеми правового регулювання іноземних інвестицій почнемо з того, що з початку 90-х років готовність України співпрацювати з інвесторами проголошувалася на найвищому державному рівні. Було прийнято, зокрема, Закон України “Про іноземні і ...
... нововведення, прогрес і процвітання. Інших видів ризику зусиллями уряду або інших організацій можна позбутися, забезпечивши сприятливіший інвестиційний клімат в Україні. Для збільшення інвесторів Україні насамперед потрібно проаналізувати та усунути перешкоди на шляху іноземного інвестування. Це сприятиме розквіту України.[45,102] Компанії при інвестуванні у ту чи іншу країну враховують також і ...
... вних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму. До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать: · забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни; · стимулювання прогресивних структурних змін ...
... предоста-вления финансовой помощи и проведения соответствующей кре-дитной политики .ведения соответству^, * |ющей амортиэацион- ' политики Рис 2.1. Основні форми державного регулювання інвестиційної діяльності [15] Відомо, що в розвинених країнах існує добре відпрацьована законодавча система захисту інтересів приватних інвесторів, що, в ...
0 комментариев