Навигация
Державне управління в галузі природного середовища
41223
знака
0
таблиц
0
изображений
3. Державне управління в галузі природного середовища.
3.1 Сутність понять: екологія.
Екологія (від греч. oikos - будинок, житло, місцеперебування й логос - слово, навчання), наука про відносини живих організмів і утворених ними співтовариств між собою й з навколишнім середовищем.
Термін «екологія» запропонований в 1866 Е. Геккелем. Об'єктами екології можуть бути популяції організмів, види, співтовариства, экосистемы й біосфера в цілому. Із сірий. 20 в. у зв'язку із впливом, що підсилився, людини на природу екологія придбала особливе значенние як наукова основа раціонального природокористування й охорони живих організмів, а сам термін «екологія» - більше широкий зміст.
З 70-х р. 20 в. складається екологія людини, або соціальна екологія, що вивчає закономірності взаємодії суспільства й навколишнього середовища, а також практичні проблеми її охорони; включає різні філософські, соціологічні, економічні, географічні й інші аспекти (напр., екологія міста, технічна екологія, екологічна етика й ін.). У цьому змісті говорять про «экологизации» сучасну науку. Екологічні проблеми, породжені сучасним суспільним розвитком, викликали ряд суспільно-політичних рухів («Зелені» і ін.), що виступають проти забруднення навколишнього середовища й ін. негативних наслідків науково-технічного прогресу.
Екологія (від греч. oikos - будинок, житло, місцеперебування й... логия), наука, що вивчає взаємозв'язки організмів з навколишнім середовищем, тобто сукупністю зовнішніх факторів, що впливають на їхній ріст, розвиток, розмноження й виживаність. Певною мірою умовно фактори ці можна розділити на «абиотические», або фізико^-хімічні (температура, вологість, довжина світлового дня, зміст мінеральних солей у ґрунті й ін.), і «биотические», обумовлені наявністю або відсутністю інших живих організмів (у тому числі, що є об'єктами харчування, хижаками або конкурентами).
У центрі уваги екології - те, що безпосередньо зв'язує організм із навколишнім середовищем, дозволяючи жити в тих або інших умовах. Екологів цікавить, наприклад, що споживає організм і що виділяє, як швидко він росте, у якому віці приступає до розмноження, скільки нащадків робить на світло, і яка ймовірність у цих нащадків дожити до певного віку. Об'єктами екології найчастіше є не окремо взяті організми, а популяції, біоценози, а також экосистемы. Прикладами экосистем можуть бути озеро, море, лісовий масив, невелика калюжа або навіть гниючий стовбур дерева. Як саму більшу экосистему можна розглядати й всю біосферу.
У сучасному суспільстві під впливом засобів масової інформації, екологія часто трактується як сугубо прикладне знання про стан середовища перебування людини, і навіть - як сам цей стан (звідси такі безглузді вираження як «погана екологія» того або іншого району, «екологічно чисті» продукти або товари). Хоча проблеми якості середовища для людини, безумовно, мають дуже важливе практичне значення, а рішення їх неможливо без знання екології, коло завдань цієї науки набагато більше широкий. У своїх роботах фахівці-екологи намагаються зрозуміти, як улаштована біосфера, яка роль організмів у круговороті різних хімічних елементів і процесах трансформації енергії, як різні організми взаємозалежні між собою й із середовищем свого перебування, що визначає розподіл організмів у просторі й зміна їхньої чисельності в часі. Оскільки об'єкти екології - це, як правило, сукупності організмів або навіть комплекси, що включають поряд з організмами неживі об'єкти, неї визначають іноді як науку про надорганизменных рівні організації життя (популяціях, співтовариствах, экосистемах і біосфері), або як науку про живий вигляд біосфери.
3.2 Екологічна політика. Екологічне законодавство України.
Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною , тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів , вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави .
Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права.
Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти регулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:
1.складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо);
2.складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.
Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти: “Про охорону навколишнього природного середовища";
"Про тваринний світ" ;
"Про природно заповідний фонд" ;
"Про охорону атмосферного повітря" ;
“Лісовий кодекс України” ;
“Водний кодекс України” ;
”Земельний кодекс України” ;
“Кодекс України про надра” ;
Також першочергово планується підготувати проекти законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування;
Підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про екологічний контроль, Положення про екологічний аудит, Положення про екологічне ліцензування.
Формує, забезпечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки) , тобто саме це Міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання і відтворення.
Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженню біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук (НАН): Інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва, селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов’язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.
Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторінгу.
Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.
Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики, яка передбачає:
· екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного
потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;
· соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;
· розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біо різноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів
Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та оброблення екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки і прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів а також виконання зобов'язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів.
Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.
Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу довкілля, відповідальними за обов'язкове здійснення Державної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів.
Об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на локальному, адміністративно-територіальному державному рівнях, які відповідно охоплюють: території промислово-міських агломерацій, санітарно-захисних зон великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально визначених просторових одиниць ;територію Автономної Республіки Крим та території областей України;території промислово-економічних регіонів, басейнів великих річок та України в цілому.
Територія країни за ступенем екологічної небезпеки поділяється на зони для яких встановлюються нормативи, які дозволяють чи забороняють види виробничої, господарської та іншої діяльності, що враховують екологічні, соціальні та економічні умови.
Похожие работы
... надало іноземним інвесторам можливість захищати свої права у Міжнародному центрі з врегулювання інвестиційних спорів у Вашингтоні (США).[45] Отже аналізуючи проблеми правового регулювання іноземних інвестицій почнемо з того, що з початку 90-х років готовність України співпрацювати з інвесторами проголошувалася на найвищому державному рівні. Було прийнято, зокрема, Закон України “Про іноземні і ...
... нововведення, прогрес і процвітання. Інших видів ризику зусиллями уряду або інших організацій можна позбутися, забезпечивши сприятливіший інвестиційний клімат в Україні. Для збільшення інвесторів Україні насамперед потрібно проаналізувати та усунути перешкоди на шляху іноземного інвестування. Це сприятиме розквіту України.[45,102] Компанії при інвестуванні у ту чи іншу країну враховують також і ...
... вних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму. До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать: · забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни; · стимулювання прогресивних структурних змін ...
... предоста-вления финансовой помощи и проведения соответствующей кре-дитной политики .ведения соответству^, * |ющей амортиэацион- ' политики Рис 2.1. Основні форми державного регулювання інвестиційної діяльності [15] Відомо, що в розвинених країнах існує добре відпрацьована законодавча система захисту інтересів приватних інвесторів, що, в ...
0 комментариев