Американська модель ринкової економіки
Структурні аспекти розвитку американської економіки
Політика уряду США в сільськогосподарській галузі
Американський досвід подолання „великої депресії"
Американський досвід податково-амортизаційного регулювання економічних процесів
Зміна макроекономічної моделі
Оцінка першого етапу російської кризи
Загальна характеристика російських реформ та підходів
Оцінка етапу виходу з кризи
Погляд на російську економіку Маршалла А. Голдмана (Гарвардський університет, США)
Китайський варіант перехідної економіки
Основні етапи економічної трансформації в Китаї
За 20 років реформ продуктивні сили країни помітно зросли і багато сільськогосподарських та промислових товарів на ринку виявилися надлишковими
Навигация
Американський досвід подолання „великої депресії"
Загальна характеристика основних економічних моделей
188087
знаков
2
таблицы
4
изображения
2.5 Американський досвід подолання „великої депресії"
Криза є найскладнішою та найсуперечливішою фазою економічного циклу. З нею, з одного боку, пов'язані руйнівні сили: скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, політична напруга, а з другого - криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза - активною складовою частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки. Звідси випливає висновок про те, що антициклічне регулювання має свої межі, оптимальні норми, а штучне переривання кризи не завжди обґрунтоване.
Двоїста природа кризи виявляється в тому, що, з одного боку, вона є наслідком внутрішніх суперечностей системи, а з другого -формою їх розв'язання, виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної системи.
Можливості застосування антициклічної політики неоднозначні в різних економічних системах і конкретних історичних умовах. Зрозуміло, що уразливість економічної політики України та інших країн колишнього СРСР і східноєвропейських країн ґрунтувалася на тому, що багато років в її структурі не було елементів антициклічного регулювання, запропонованих ще Д. Кейнсом в 30-ті роки XX ст.
На рисунку 2.1 зображена динаміка ВВП, капітальних інвестицій і реальної заробітної плати в США від початку падіння економіки (1929 р.) до її відновлення (1937 p.). Як видно з рисунка 2.1, під час кризи найменше падіння характерне для такого показника як реальна заробітна плата. Про це свідчать такі дані: в 1933 р., в період найнижчого рівня кризи, при падінні ВВП на 30,7 % реальна заробітна плата знизилася лише на 15,3 %.
Розрахунки показали, що в 1933 р. порівняно з 1929 р. валові приватні внутрішні інвестиції в економіку США зменшилися в 4 рази, а валовий приватний внутрішній продукт зменшився всього в 1,45 рази (або співвідношення 4/1,45 = 2,76 разу). Таким чином, під час кризи 1929-1933 pp. інвестиції зменшувались швидше, ніж падали обсяги ВВП.
 |
Рис. 2.1 - Динаміка реальної заробітної плати, ВВП та капітальних інвестицій в США
В процесі відновлення економіки в 1937 р. інвестиції становили 69 % від їх рівня в 1929 р., а ВВП досяг 102,9 % рівня цього року. Таким чином, слід констатувати сприятливу роль кризи, яка проявилася в підвищенні використання внутрішніх резервів, що стало причиною зменшення потреб в додаткових інвестиціях на одиницю приросту ВВП. За 1934-1937 pp. 1 дол. додаткових інвестицій створював 3,7-6,5 дол. приросту ВВП. Інакше кажучи, в період відновлення економіки мультиплікатор порівняно зі звичним рівнем для умов стабільного зростання 2,0 підвищився в 1,98-3,25 рази (в середньому в 2,8 рази).
Аналогічне явище спостерігалося в період Другої світової війни - мультиплікатор інвестицій за 1941-1944 pp. знаходився в межах 5,32-8,3 і вище. Так, інвестиції в 1944 р. знизилися порівняно з 1940 р. з 11128 млрд. до 7008 млрд. дол., або в 1,59 рази, а ВВП зріс з 112679 млрд. дол. до 159188 млрд. дол., або в 1,41 рази.
У 1930-ті pp., коли Сполучені Штати виходили з Великої депресії, уряд почав використовувати податково-бюджетну політику не тільки для забезпечення власних потреб або проведення визначеної соціальної політики, але й в інтересах загального економічного зростання і стабільності. Розроблювані стратегій знаходилися під впливом Джона Мейнарда Кейнса, англійського економіста, що стверджував у своїй праці „Загальна теорія зайнятості, прибутку і грошей" (1936 p.), що масове безробіття його часу було викликане недостатнім попитом на товари і послуги. За Кейнсом, люди не мали достатніх доходів для купівлі усього, що могла виробити економіка, тому ціни падали, компанії зазнавали збитків або банкрутіли. Без втручання уряду, зазначав Кейнс, це могло стати порочним колом. В міру банкрутства компаній, продовжував він, кількість безробітних збільшується, приводячи до подальшого зменшення доходів населення і збільшення кількості компаній, що тонуть у цій небезпечній воронці. Кейнс стверджував, що держава здатна зупинити спад шляхом збільшення власних витрат або зниження податків. В обох випадках доходи зростуть, люди будуть витрачати більше грошей і економіка знову почне розвиватися. Якщо держава змушена піти заради цього на утворення дефіциту бюджету, нехай це станеться, зазначав Кейнс. На його думку, альтернатива цьому - економічний спад, що поглиблюється, - становить значно більшу небезпеку.
У 1930-ті роки ідеї Кейнса були прийняті лише частково, однак різке збільшення державних військових витрат у період Другої світової війни, схоже, підтвердило його теорії. Коли витрати уряду підскочили, доходи людей зросли, фабрики знову запрацювали на повну потужність, і про тягар депресії стали забуватися. Після війни економіку продовжував підживлювати раніше стримуваний попит багатьох родин, що довгий час відкладали на майбутнє придбання житла і народження дітей.
До 1960-х років розробники стратегій, здавалося, стали прихильниками теорій Кейнса. Однак зараз, оглядаючись назад, більшість американців вважає, що тоді уряд зробив ряд помилок в сфері економічної політики, що, зрештою, призвели до перегляду податково-бюджетної політики. Зменшивши податки в 1964 р. для стимулювання економічного зростання і скорочення безробіття, президент Ліндон Б. Джонсон (1963-1969 pp.) і Конгрес почали реалізацію дорогих програм, пов'язаних із витратами усередині країни і покликаних полегшити тягар бідності. Джонсон також збільшив військові витрати, оплачуючи участь Америки у В'єтнамській війні. Ці масштабні державні програми в сполученні з великими споживчими витратами підвищували попит на товари і послуги до обсягів, що перевищували можливості економіки. Заробітна плата і ціни почали зростати. Незабаром зростання заробітної плати і цін стали нейтраллізувати один одного. Подібне збільшення всіх цін по спіралі називається інфляцією.
Кейнс стверджував, що під час таких періодів надмірного попиту уряд має зменшувати витрати або підвищувати податки для запобігання інфляції. Однак антиінфляційна податково-бюджетна політика часто виявляється політично невигідною через свою непопулярність, і уряд опирався переходові до неї. Потім на початку 1970-х pp. в країні почався різкий підйом світових цін на нафту і продукти харчування. Це поставило перед розробниками стратегії гостру дилему. Традиційна антиінфляційна стратегія полягала в обмеженні
попиту за допомогою урізування федеральних витрат або підвищення податків. Але це призвело б до відпливу доходів з економіки, що і без того страждала від підвищення цін на нафту. Результатом стало б різке підвищення безробіття. Якби розробники стратегії вирішили протидіяти втратам доходів, викликаних зростанням цін на нафту, їм би довелося збільшити витрати або зменшити податки. Оскільки жоден з цих методів не міг збільшити пропозицію нафти і продуктів харчування, підвищення попиту без зміни пропозиції призвело б лише до зростання цін.
Президент Джиммі Картер (1977-1981 pp.) намагався розв'язати дилему за допомогою двокомпонентної стратегії. Він направив податково-бюджетну політику на боротьбу з безробіттям, допускаючи роздування федерального дефіциту і створюючи програми збільшення зайнятості для згладжування циклічності економіки. Для боротьби з інфляцією він створив програму добровільного контролю над заробітками і цінами. Жоден з компонентів цієї стратегії не працював належним чином. До кінця 1970-х pp. країна страждала від високого рівня безробіття і високої інфляції.
Багато американців бачили в стагфляції свідчення практичної неспроможності теорії Кейнса, до того ж, інший фактор ще сильніше знизив здатність уряду використовувати податково-бюджетну політику для управління економікою. Тепер постійним елементом податково-бюджетної ситуації, схоже, став дефіцит бюджету.
На кінець 1990-х pp. розробники стратегії були менш схильні, ніж їхні попередники, використовувати податково-бюджетну політику для досягнення масштабних економічних цілей. Замість цього вони зосередилися на більш вузьких змінах політики в інтересах зміцнення окремих компонентів економіки. Президент Рейган і Джордж Буш (1989-1993 pp.) намагалися зменшити податки на доходи з капіталу, тобто підвищити добробут нації за рахунок збільшення цінності таких активів, як власність або акції. Вони зазначали, що такі зміни будуть стимулювати заощадження й інвестування. Демократи опиралися цьому, стверджуючи, що такі зміни принесуть колосальну вигоду багатим. Але, коли дефіцит бюджету зменшився, президент Клінтон (1993-2001 pp.) поступився у цьому питанні, і максимальна ставка податку на дохід з капіталу зменшилася в 1996 р. з 28 до 20%. Клінтон тим часом також намагався впливати на економіку, створюючи різні програми в галузі освіти і професійного навчання, спрямовані на створення висококваліфікованої, а отже, більш продуктивної і конкурентоспроможної робочої сили [96].
Незважаючи на різну економічну політику республіканської і демократичної адміністрацій, макроекономічні результати виявилися дуже схожими. При Рейгані зниження податків і наростаючий бюджетний дефіцит привели до приросту ВВП темпом 3,4%. При Клінтоні підвищення податків і профіцит дали середньорічний приріст 3,6 %. При обох президентах у 1980-1990-х pp. ставка відсотка знижувалася, а курс акцій на фондовій біржі зростав. У підсумку рішуча політика президентів, що діяли, не ухиляючись від головних проблем свого часу, стимулювання виникнення різних комплексів заходів, що виявилися найбільш придатними для забезпечення зростання. В одному випадку це означало зниження податків, в іншому - їх підвищення, іноді було більше регулювання, іноді -менше.
Похожие работы
... відділом Посольства. Щоб бути чинними на території Бразилії, будь-які документи мають бути легалізовані Міністерством закордонних справ України та консульським відділом Посольства Бразилії. РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ, УГОРЩИНОЮ, ФРАНЦІЄЮ ТА БРАЗИЛІЄЮ 2.1 Рівень міжнародної торгівлі між Україною та Угорщиною, Францією і Бразилією В табл.2.1 ...
... – відпускна ціна i-го заводу j-й продукції; - закупівельна ціна i-го заводу j-й продукції, - шуканий обсяг закупівель на i-м заводі j-й продукції. 2.5 Перевірка моделі оптимізації на контрольному прикладі В цьому підрозділі на прикладі підприємства ТОВ "Гермес-Груп" розрахуємо модель (2.4.5) за допомогою електроних таблиць MSEcxel. Цільова функція має вигляд: де - об’єм закупівлі; ...
... , а й економічно вигідним. Доведемо економічну ефективність впровадження автоматизованої системи для шахти "Добропільська". Інформаційна система, що розроблена для підвищення ефективності підвищення економічних показників роботи шахти "Добропільська", а саме модель максимізації прибутку дала результати, які говорять про те що впровадження інформаційної системи автоматизації є доцільним. Обидві ...
... . Такими культурами є озима пшениця, озиме жито, ячмінь, кукурудза, цукрові буряки, картопля. 2. Причини і види забруднення водних джерел. Оцінка економічного збитку від забруднення і нераціонального використання водних ресурсів У нашій країні вимоги до якості води в різних галузях народного господарства різні і визначаються нормативними документами. Найбільш якісною повинна бути вода для ...
0 комментариев