Навигация
Перетворення грошей в капітал. Загальна формула руху капіталу
48468
знаков
0
таблиц
2
изображения
1.2 Перетворення грошей в капітал. Загальна формула руху капіталу
Однією з особливостей економічної системи з розвинутими ринковими відносинами є те, що гроші стають капіталом. Гроші і капітал – це два різні поняття. Гроші самі по собі не є капіталом, вони стають ними, коли власнику грошей приносять додаткові гроші, приносять дохід або прибуток.
Найбільш загальною формулою руху грошей як капіталу є формула:
Г – Т – Г ' , де Г ' = Г + ∆Г.
Загальна формула капіталу стверджує, що гроші можуть бути капіталом лише тоді, коли за них купують товар, який при його продажі, принесе більші гроші, тобто:
Г ' = Г +∆Г.
Наявність приросту грошей - ∆Г і є свідченням того, що гроші – капітал. Класики, в тому числі К. Маркс, приріст грошей ∆Г - назвали додатковою вартістю.
Таким чином, гроші функціонують як капітал, коли вони приносять додаткову вартість.
Щоб вирішити проблему, яким чином з’являється додаткова вартість без порушення вимог закону вартості, К. Маркс розглядає два протиріччя загальної формули капіталу:
1. Додаткова вартість не може виникнути в обігу, одночасно вона ж не може виникнути без обігу;
2. Товар повинен бути куплений по вартості, проданий по вартості і при чому повинна з’явитись додаткова вартість.[6, с.178]
Вказані два протиріччя вирішуються, якщо на ринку з’являється особливий товар – робоча сила, тобто в суспільстві з’являються люди, що є власниками лише одного ресурсу – ресурсу праця. Робоча сила, тобто здатність людини до праці, або сам ресурс праця, стає товаром лише при певних умовах:
Ø носій робочої сили не повинен мати інших ресурсів (засобів праці, предметів праці, землі тощо);
Ø носій робочої сили повинен бути юридично вільним, сам повністю розпоряджатись собою, в т. ч. своєю робочою силою.
2 Капітал і праця
2.1 Наймана праця і робоча сила як товар
Впродовж кількох століть економісти сперечаються стосовно того, що продає найманий працівник капіталісту-підприємцю. Ще у XVII ст. англійський економіст У. Петті назвав об'єктом купівлі-продажу працю. Надалі до наших днів дискусія тривала навколо двох товарів: праці та робочої сили. Сучасні західні економісти ще одним об'єктом купівлі-продажу вважають послуги праці або робочої сили.
Праця — це процес свідомої доцільної діяльності людей. З цього випливає, по-перше, що працю не можна продавати, оскільки її не існує до моменту купівлі-продажу. На ринку робітник може продати лише здатність до праці, або робочу силу. Капіталіст купує у робітника — власника робочої сили — тимчасове розпорядження нею. По-друге, якщо припустити, що робітник продає працю і отримує за неї повний еквівалент (що ця праця повністю оплачується), то незрозуміло, звідки виникає додатковий продукт. Єдиним джерелом вартості, в тому числі додаткового продукту, є праця людини, а засоби виробництва не створюють додаткового продукту. Додаткова вартість, яка створюється працею підприємця або вищого менеджера, незначна за обсягом порівняно з додатковою вартістю, створеною найманими працівниками.
Праця - процес споживання робочої сили. В свою чергу, під робочою силою розуміється “ сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особистість людини, і які вона пускає в хід кожного разу, коли виробляє які-небудь споживчі вартості”.Таким чином, робоча сила виникла тоді, коли людина почала виробляти матеріальні блага для задоволення своїх потреб. Вона існувала за всіх способах виробництва, є і зараз, але в теперішніх умовах робоча сила набула іншої форми - форми товару.
Як відмічалося раніше, капітал і наймана праця співіснують поряд. Їх існування пов’язане з тим, що робоча сила є товаром. Робоча сила, тобто здатність людини до праці, її фізичні та розумові здібності до праці, в тій чи іншій мірі притаманні кожній дорослій здоровій людині.
Однак людина і її робоча сила – це не одне і те. Людина більш широке поняття, вона в певних умовах, сама може продаватись та купуватись, тобто бути товаром: раб, кріпосний селянин (кріпак).
Явища, пов’язані з торгівлею людьми, на жаль, можна спостерігати і в теперішньому світі.
Однак в класичних ринкових умовах продається і купується не людина, а її робоча сила.
Робоча сила — сукупність фізичних, розумових та організаторських властивостей людини, набутих знань і досвіду, які вона застосовує у процесі виробництва споживних вартостей.
Робоча сила є основним елементом продуктивних сил у будь-якому суспільстві, але товаром стає лише за капіталізму. Це зумовлено тим, що робітник позбавлений власності на засоби виробництва і засоби існування, але сам він особисто вільний, тобто є власником своєї робочої сили і може розпоряджатися нею.
Умови перетворення робочої сили в товар:
v Особиста юридична воля працівника.
v Відсутність у працівника засобів виробництва і, унаслідок цього, засобів існування.
v Виробництво в умовах панування капіталу характеризується тим, що основні фактори, необхідні для його початку, — засоби виробництва і робоча сила, відділені один від одного. Для початку процесу виробництва необхідний продаж робочої сили капіталісту.
Під робочою силою, чи, здатністю до праці, розуміється сукупність професійних якостей, якими володіє людина і затрачає при виробництві матеріальних благ.
Особливості товару "робоча сила":
v Продається, як правило, у кредит.
v Продається на певний строк.
v В момент продажу робоча сила, як будь-який інший товар, не відокремлюється від її власника - самого робітника.
Капітал підприємця є його приватною власністю. Але його власність не поширюється на інший фактор виробництва – робочу силу вільних робітників, яких він може залучити через механізм наймання. Наявність найманої праці – обов'язковий соціально-економічний чинник функціонування в економічній системі суспільства категорії капітал.
Економічна теорія розглядає дві основні форми працевлаштування людей: пряму і побічну.
Пряме (безпосереднє) працевлаштування є характерним для дрібного товарного виробництва та сектору підприємств колективної власності, коли пряме поєднання робочої сили і засобів виробництва можливе лише тоді, коли власник робочої сили водночас є власником (чи співвласником) підприємства, на якому він працює.[3, с. 231]
Але в ринковій економіці більшість підприємств є приватною власністю підприємців-капіталістів або державною власністю.
Побічне працевлаштування – це коли наймана праця здійснюється за допомогою засобів виробництва, які не належать працівникові, тобто відчужені від нього; процесом праці керує власник засобів виробництва; результати виробництва присвоюються власником капіталу.[3, с.231]
Наймання праці – це письмовий чи усний договір між власником підприємства або його представником і працездатною особою про використання робочої сипи суб'єкта, що працевлаштовується, у виробничому процесі підприємства за відповідну грошову винагороду. Грошова винагорода має назву заробітна плата. [3, с.231]
Трудові колективи на більшості підприємств країн СНД і на великих підприємствах розвинених країн Заходу організовують первинні ланки професійних спілок. З їх участю формуються і змінюються основи трудового права, трудового законодавства, виробляються умови укладення колективних договорів, в яких обумовлюються питання оплати, умов та охорони праці, соціального розвитку, участі в управлінні підприємством і розподілі прибутку тощо. Але потрібно пам'ятати, що члени трудових колективів — це наймані працівники, які мають особисту свободу, проте не є власниками засобів виробництва, і які продають свою робочу силу як товар, виходячи на ринок праці. Підприємець, наймаючи працівника, керується майбутньою граничною корисністю. При цьому масштаби та методи наймання залежать від стратегії фірми, можливостей підготовки і перепідготовки кадрів, ситуації на ринку праці (внутрішньому і зовнішньому), а також інших чинників. Наймання працівників здійснюється різними способами: наймання спеціалістів, які відповідають умовам роботи і виробничим функціям, через агентства працевлаштування (приватні і державні), за об'явами і рекламними проспектами, на конкурсній основі претендентів. Наймання робочої сили звичайно здійснює кадрова служба.
Юридична свобода робітника за відсутності в нього джерел до життя є тим економічним чинником, який перетворює його здатність до праці у товар. З виникненням капіталізму створюється особливий ринок – ринок праці.
Похожие работы
... ї моделі економіки і способів її побудови; на визначенні пріоритетних цінностей та економічного порядку, який повинен забезпечувати реалізацію цієї моделі. Тому розроблення філософії взаємодії держави і ринку передбачає дослідження багатогранності цього процесу, урахування впливу інституційного середовища на конкретну модель економіки. Без визначення цілей, цінностей у суспільстві неможливо ...
... суспільно необхідні витрати виробництва, але і співвідношення між попитом та пропозицією U"=c+v+p, де U" - ціна виробництва, p - прибуток; Прибуток утвориться в результаті міжгалузевої конкуренції з урахуванням процесу коливання попиту та пропозиції, переливання капіталу в галузі, у яких виробництво товарів не задовольняє потреби споживачів з відповідним коливанням цін (їхньому ...
... що сплачується за депозитами (маржа). Операції щодо залучення депозитів називають пасивними, а прибуткового розміщення капіталу — активними. Саме сальдо між результатами цих операцій дає банку можливість отримувати прибуток. Розділ 3. Фірма на монополістичних та олігополістичних ринках 3.1 Особливості монополістичної конкуренції. Моделі рівноваги монополістичного конкурента Монополістична ...
... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується методика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...
0 комментариев