Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використання

Міністерство освіти і науки України

Івано-Франківський національний технічний

університет нафти і газу

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

з макроекономіки

на тему:

,,Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використання”

Виконала:

студентка групи

ЕКП-06-1

Матлак О. В.

Перевірила:

ас. Савчин І. З

м. Івано – Франківськ

2007 р.

План Вступ

1.         Суть та джерела виробництва національного доходу

2.         Розподіл, перерозподіл, споживання та нагромадження національного доходу

3.         Методи вимірювання національного доходу

4.         Тенденція рівня виробництва та споживання національного доходу на сучасному етапі

Висновки

Використана література

Вступ

Макроекономіка виявляє закономірності розвитку національної економіки як єдиного цілого. Для цього обчислюються агрегатні, тобто сукупні економічні показники, які нерідко називають національними рахунками.

Щоб оцінити стан національної економіки в цілому, необхідна система національного рахівництва. Інформація, яку дають національні рахунки, є основою для розроблення і реалізації заходів держави, спрямованих на поліпшення функціонування вітчизняної економіки.

Особливе місце в системі економічних показників посідає національний дохід – це весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що належать до певної нації, незалежно від того, де ці ресурси розміщені – у власній країні

чи за кордоном.

Ми з’ясуємо основні чинники, які впливають на обсяг виробленого в країні національного доходу, а також принципи його розподілу між власниками факторів виробництва, які беруть участь у процесі виробництва життєвих благ.

Ми з’ясуємо, що споживання та заощадження відіграють визначальну роль в економіці будь – якої країни. Держави, де інвестують значний відсоток своїх доходів і споживають відповідно менший, досягають високих темпів зростання національної економіки й продуктивності праці. І навпаки, ті країни, що споживають вищий відсоток своїх доходів та інвестують менший, розвиваються повільніше.

Ми з’ясуємо які чинники визначають споживання та заощадження. Однією з найважливіших в економічному відтворенні є функція споживання, яка розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягу використовуваного особистого доходу. Зрозуміємо, що зв'язок між споживанням та доходом називають функцією споживання.

Складність дослідження розподілу особистих доходів у суспільстві полягає в тому, що цю проблему розглядають не лише з точки зору економічної ефективності, а й з урахуванням морально – етичного боку справи. Питання про справедливість розподілу доходів, і, відповідно, створеного суспільного продукту виникло набагато раніше, ніж економічна теорія сформувалась як наука. Історії не відомі приклади державного устрою, при якому б усі верстви населення будь –якої країни були б задоволені існуванням відносинами розподілу. Оглядаючи всі відомі людству системи розподілу від стародавніх часів до наших днів, можна констатувати, що їх поєднує лише одна загальна риса – окремі категорії населення завжди отримували більше за інші.

Хоча й вважається, що відносини розподілу визначаються відносинами безпосередньо виробництва, проте розподіл завжди був досить автономною ланкою процесу суспільного відтворення із значним впливом на неї суб’єктивних чинників. Пропорції у розподілу сукупного продукту між різними групами населення великою мірою визначаються домінуючими у даному суспільстві уявленнями про справедливість, пануючою ідеологією в конкретній соціально – економічній системі.

Ринкова система забезпечує величезні доходи тим, чия праця високо оплачується на підставі природних здібностей, здобутої освіти та майстерності. Ми з’ясуємо, що такі ж високі доходи отримують і ті, хто володіє великим капіталом і земельним угіддям, заробленим наполегливою працею або одержаним у спадок.

1.Суть та джерела виробництва національного доходу

Національний дохід – це сума усіх доходів, зроблених упродовж року резидентами країни на фактори виробництва, незалежно від того, де ці ресурси використовують, – у власній країні чи за кордоном; різниця між чистим національним продуктом (ЧНП) і непрямими податками. За натуральною формою національний дохід складається з усіх предметів споживання, що виготовлені за рік, та тієї частини капітальних благ, яка забезпечує приріст капіталу країни.

Для виробництва національного доходу використовують чотири групи ресурсів – працю, капітал, землю та підприємницький хист, які можна розчленувати на дещо ширше коло, виокремивши ще технологію та організацію виробництва, енергію, інформацію тощо.

Виробництво – це не просто механічне поєднання його факторів, а складна взаємодія цих факторів через технологію та організацію виробництва. Технологія виражає характер взаємодії факторів виробництва: люди оволодівають секретами виготовлення нових видів продукції, винаходять прогресивні технології, використовують якісно нові матеріали. Одночасно зі зміною технологічного процесу змінються й організація виробництва, яка узгоджує взаємодію усіх залучених до виробництва факторів.

Зі зростанням обсягів виробництва національного доходу змінюються фактори виробництва, зокрема зростає значення енергії. Початково енергія не виділялась як самостійний фактор виробництва. Її забезпечувала або рушійна сила людини, або робоча худоба, яку застосовували у виробництві. Сьогодні проблема енергетичного забезпечення виробництва національного доходу стала першорядною. Без потужних джерел енергії взаємодія факторів виробництва уже неможлива.

В умовах науково – технічної революції неодмінним фактором виробництва стала інформація; неухильно зростає значення виробничої (транспорт, інформаційне забезпечення тощо), а також соціальної (освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення) інфраструктури.

Необхідною умовою виробництва певного обсягу національного доходу є наявність відповідної кількості потрібних ресурсів. Відсутність деяких із них, наприклад енергетичних, може паралізувати господарське життя країни або виробничу діяльність в окремих галузях національної економіки. Тому економічні ресурси є взаємодоповнюваними.

Окрім взаємодоповнюваності, виробничі ресурси характеризуються взаємозамінюваністю. У процесі виробництва національного доходу виробничі ресурси можуть змінювати один одного, змінюючи пропорції їх поєднання. Відсутність певної кількості одного фактора можна компенсувати певною кількістю іншого. Наприклад, в економічно відсталих країнах нестачу капіталу заміщують широким використанням трудових ресурсів. Проте взаємозамінюваність ресурсів у національній економіці є обмеженою. Межі заміщення одних факторів виробництва іншими обумовлюються науково – технічним прогресом, рівнем технології. Наприклад, сучасний стан науки, техніки і технології дає можливість змінювати ресурси у виробництві енергії, але замінити капітальне устаткування у високотехнологічних галузях збільшенням кількості зайнятих працівників неможливо.

Двома найважливішими видами ресурсів у сучасній економіці є праця і капітал. Для позначення капіталу застосуємо літеру K, а праці – L.

Наявна виробнича технологія визначає, який обсяг продукції виробляють за даної кількості праці і капіталу. Економісти виражають наявну технологію через виробничу функцію, яку можна застосувати і для національної економіки, і для окремої фірми. Якщо обсяг національного продукту чи доходу позначити літерою Y, то сукупну виробничу функцію, тобто виробничу функцію для національної економіки, можна записати так:

Y = F ( K, L )

Сукупна виробнича функція виражає функціональну залежність між вхідними економічними ресурсами – капіталом і працею – та величиною національного продукту чи доходу. Інакше кажучи, вона відображає наявну технологію, за допомогою якої ресурси перетворюються у товари і послуги. Якщо у національній економіці вдосконалюються техніка і технологія, то з попередньої кількості праці й капіталу можна отримати більший обсяг національного продукту. У цьому разі економісти кажуть, що ефективність функціонування економіки підвищується. Отже, ефективність економіки, як уже зазначалося, характеризує зв’язок між кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів і послуг, отриманих у результаті використання цих ресурсів. Зрозуміло, що зі зменшенням обсягу продукції, який одержують із даної величинии залучених ресурсів, ефективність використання ресурсів знижується.

Важливими показниками, що відображають ефективність використання основних факторів виробництва є, по – перше, продуктивність праці, яка характеризує ефективність фактора ,,праця”. Цей показник для національної економіки обчислюють як відношення валового внутрішнього продукту до чисельності зайнятих. Нерідко його називають виробітком на одного зайнятого. Продуктивність праці у національній економіці визначають і як відношення національного доходу до чисельності зайнятих.

Ефективність використання капіталу (основних виробничих фондів) характеризують показники фондовіддачі (капіталовіддачі) та фондомісткості (капіталомісткості).

Фондовіддачу (капіталовіддачу) у національній економіці обчисюють як відношення валового внутрішнього продукту або національного доходу до вартості основних виробничих фондів. Отже, фондовіддача характеризує обсяг національного доходу, що припадає на одну гривню діючих основних виробничих фондів.

Фондомісткість (капіталомісткість) у національній економіці обчислюють як відношення вартості основних виробничих фондів до національного доходу або валового внутрішнього продукту. Отже, фондомісткість показує вартість основних виробничих фондів у розрахунку на одну гривню національного доходу.

В економіці, яка прогресує, фондовіддача підвищується, фондомісткість – знижується.

Ефективність використання матеріальних ресурсів визначають як відношення витрат матеріальних ресурсів до виготовленої продукції. Цей показник називають матеріаломісткістю виробництва. Часто також визначають енергомісткість – відношення кількості спожитої у виробництві енергії до виготовленої продукції.

Зниження матеріаломісткості виробництва є важливим резервом підвищення ефективності економіки. Воно забезпечує можливість виготовлення більшого обсягу готової продукції з незмінної кількості сировини.

Підвищення ефективності використання основних факторів виробництва сьогодні є найважливішим рушієм зростання національного доходу.

Усі фактори виробництва, які визначають обсяг виробленого національного продукту, можна виразити через кількість праці та її продуктивність. Річ у тім, що реальний ВВП країни у будь – який рік можна визначити як добуток затрат праці, виміряних у людино – годинах, та продуктивності праці ( реальний щогодинний виробіток на одного зайнятого).

У національній економіці кількість відпрацьованих годин залежить від чисельності зайнятих і від середньої тривалості робочого року. Чисельність зайнятих в економіці визначається кількістю населення працездатного віку та коефіцієнтом участі в робочій силі. Середня тривалість робочого року залежить від середньої тривалості робочого дня, кількості вихідних і святкових днів у році та від тривалості відпустки. У розвинутих країнах середня тривалість робочого року скорочується; сьогодні вона становить менше ніж 2000 годин на рік.

Продуктивність праці залежить від таких чинників, як науково – технічний прогрес, кількість капіталу ( капіталоозброєність ), якість робочої сили, ефективність розподілу ресурсів, організація управління ресурсами та ін.

Найважливішим чинником, що впливає на підвищення продуктивності праці, є науково – технічний прогрес. Він охоплює не лише нові методи виробництва, а й нові методи управління та форми організації виробництва. Загалом під технічним прогресом розуміють відкриття нових знань, які дають змогу принципово інакше поєднувати економічні ресурси для досягнення більшого обсягу виробництва.

Науково – технічний прогрес забезпечується через інвестиції у виробництво нових машин та устаткування. Тому він тісно пов’язаний із капіталовкладенням. Праця буде продуктивнішою, якщо робітник застосовуватиме більшу кількість капітального устаткування. Отже, обсяг капіталу на працівника є важливим показником динаміки продуктивності праці.

Значний вплив на підвищення продуктивності праці справляє рівень освіти і професійної підготовки кадрів. В аналітичній економії часто використовують термін ,,людський капітал” , який відображає обсяг знань та рівень кваліфікації, що їх набувають працівники через освіту, професійну підготовку, в процесі праці й т. д. Як і фізичний капітал, людський капітал підвищує спроможність нації до продукування товарів і послуг.

Продуктивність праці в національній економіці підвищується, коли робоча сила країни переміщується з низькопродуктивних галузей у відносно продуктивніші. Історично склалося так, що робоча сила переміщувалась із сільського господарства, де продуктивність праці була низька, в обробну промисловість, де продуктивність праці висока. В останні десятиліття у розвинутих країнах робоча сила переміщувалась з окремих галузей промисловості в галузі з іще вищим рівнем продуктивності – юридичні, фінансові, консалтингові послуги тощо.

Підвищення продуктивності праці певною мірою залежить і від місткості ринку та розмірів підприємств. У великої фірми більше можливостей вибрати з наявних методів виробництва ефективніші, ніж у малої фірми.

У другій половині XX ст. у розвинутих країнах збільшення затрат праці забезпечувало приблизно третину приросту реального національного доходу, а дві третини приросту припадало на підвищення продуктивності праці. Отже, сьогодні підвищення продуктивності праці є найважливішим чинником зростання реального обсягу виробництва й національного доходу.