Навигация
Принципи формування та реалізації інноваційної політики
32873
знака
0
таблиц
0
изображений
1.2 Принципи формування та реалізації інноваційної політики
Витрати на науку сьогодні в Україні складають незначну частку ВВП, причому частка держави в цих витратах близько 40 % (з урахуванням реального виконання бюджету) і це негативно позначається на науці і на економіці в цілому.
В умовах обмежених ресурсів, якимі виткористовує держава для збереження і розвитку науково-технічного потенціалу, найважливішою проблемою є концентрація їх на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки.
Під пріоритетними напрямкам розвитку науки і техніки розуміються тематичні області досліджень і розробок, що забезпечують основний внесок у науково-технологічний розвиток і в досягнення поточних і довгострокових соціально-економічних цілей розвитку країни.
Урядовою комісією з науково-технічної політики 21 липня 1996 року затверджені наступні пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки: фундаментальні дослідження, інформаційні технології й електроніка, виробничі технології, нові матеріали і хімічні продукти, технології живих систем, транспорт, паливо й енергетика, екологія і раціональне природокористування.
Загальна схема формування і реалізації пріоритетних напрямків НТП містить у собі шість основних фаз:
1. Міністерство науки з урахуванням вимог до НТП з боку найважливіших (пріоритетних) галузевих, міжрегіональних і міжнародних соціально-економічних програм, а також власних цілей розвитку науки, її потенціалу формує критерії і правила виділення пріоритетних напрямків НТП і критично важливих технологій.
2. Дається прогноз можливостей НТП різними фінансованими організаціями, Міністерством науки. Він включає оцінку результатів і перспектив перехідних пріоритетних розробок, у тому числі закордонних, а також цілеспрямований моніторинг нових перспективних ідей і розробок, що можуть внести істотний вклад у рішення виявлених проблем і реалізацію науково-технічної політики. Завершується створенням у Міністерстві науки бази даних по перспективних проектах, що доцільно розглянути на державному рівні.
3. На основі прогнозу можливостей НТП, пріоритетів світової науки, критеріїв і правил добору пріоритетних напрямків НТП, зведені і галузеві підрозділи Міністерства науки формують розширений перелік можливих пріоритетних напрямків НТП.
4. Попередній добір критично важливих технологій і уточнення пріоритетних напрямків (Міністерство науки). Формування пропозицій по переліку держзамовлень в області НТП, програм міжнародного технічного співробітництва й інших держзамовлень в області НТП. Виділення підрозділів Міністерства науки і головних організацій, відповідальних за пророблення пропозицій по пріоритетних напрямках, держзамовленням в області НТП, програмам міжнародного технічного співробітництва й ін.
5. Підрозділами Міністерства науки, відповідальними за конкретні пріоритетні напрямки, розробляються концепція кожного пріоритетного напрямку і пропозиції по їхній структурі. Міністерство науки формує перелік держзамовлень, програм і інших проектів по держзамовленню в області НТП.
6. Проводиться узгодження з Міністерством науки і Міністерством економіки переліку пріоритетних напрямків, держзамовлень в області НТП, програм міжнародного технічного співробітництва й інших проектів. Результат представляється в Уряд.
2. ДЕРЖАВНА НАУКОВО – ТЕХНІЧНА ТА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА У РОЗВИНЕНИХ КРАЇНИХ
2.1 Державна інноваційна політика в США
Здійснення науково-технічної політики США базується на добре розвитий інституціональній структурі. Прямі методи державного регулювання інноваційних процесів здійснюються переважно в двох формах: адміністративно-відомчої і програмно-цільовий.
Адміністративно-відомча форма виявляється у виді прямого дотаційного фінансування, здійснюваного у відповідності зі спеціальними законами, прийнятими з метою безпосереднього сприяння інноваціям. Так, у США в 1980 р. був прийнятий закон Стівенсона-Вайдлера "Про технологічні нововведення", що передбачає ряд мір стимулювання промислових інновацій:
1. створення для їхнього вивчення і стимулювання спеціальних організацій у рамках апарата виконавчої влади ;
2. надання сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю і федеральними лабораторіями;
3. заохочення приватних осіб і корпорацій, що вносять великий внесок у розвиток науки і техніки.
Яскравим прикладом дотаційного державного фінансування може служити відкриття в США в 1985 р. інституту промислової технології при Мичиганскому університеті. На організацію цього інституту місцевою і федеральною владою було виділено 17 млн. дол. Основна його задача - розробка й експериментальна експлуатація гнучких інтегрованих виробничих систем і інших засобів автоматизації виробництва . Усього з 133 млрд. дол., що витрачаються в США на НДДКР у 1988 р. на долю федерального уряду приходилася майже половина - 49,3%.
Програмно-цільова форма державного регулювання інновацій припускає конкретне фінансування останніх за допомогою державних цільових програм підтримки нововведень, у тому числі й у малих наукомістких фірмах; створюється система державних контрактів на придбання тих або інших товарів і послуг, фірмам надаються кредитні пільги для здійснення нововведень і т.д. Контрактне фінансування являє собою один з елементів розповсюдженої в даний час системи контрактних відносин - договорів між замовниками і підрядчиками (у даному випадку держава виступає в ролі замовника-споживача НДДКР - наприклад, в аерокосмічній області , - а фірма-виконавець НДДКР є підрядчиком). У договорі чітко передбачаються терміни завершення робіт, конкретний поділ праці між виконавцями, характер матеріальної винагороди. Строго обмовляються взаємні зобов'язання й економічні санкції. У США в такий спосіб фінансуються 77% федеральних витрат на НДДКР.
Особливе місце в системі "прямих" заходів впливу держави на інноваційний бізнес займають заходи, що стимулюють кооперацію промислових корпорацій в області НДДКР і кооперацію університетів із промисловістю. Друга з цих форм кооперації викликана усвідомленням об'єктивної необхідності, з одного боку, доведення передових наукових ідей до стадії їхньої комерційної реалізації, з іншого - створення умов для зацікавленості промисловості у фінансуванні академічних досліджень. У цьому напрямку державної інноваційної політики чітко виявляється її перспективна спрямованість, зацікавленість у науковій новизні промислових інновацій, що нерідко є вторинним при реалізації інтересів у промислових компаній, що вирішують у першу чергу виробничі і комерційні задачі. Узагалі, по справедливому зауваженню А.Я.Лівшиця, "ринок не дає ефекту в ситуаціях, коли є нестаток у здійсненні великих інвестиційних проектів, із тривалими строками окупності, високим ступенем прибутку і невизначеності у відношенні майбутньої норми прибутку". Створення консорціумів, інженерних центрів, наукових і технологічних парків і інших перспективних формувань, успішно реалізуючі складні інноваційні ідеї, - наочний приклад ефективності державної підтримки таких ідей, завдяки якій різні організації не тільки усвідомлюють необхідність спільної реалізації інноваційного циклу, але і реально відчувають переваги спільної роботи.
Державна підтримка створення таких організаційних формувань здійснюється в розвитих промислових країнах переважно у виді спеціальних програм різних урядових відомств (у США це в основному Міністерство енергетики і Національний Науковий Фонд - ННФ). Так, у даний час ННФ здійснює чотири програми по організації співробітництва науково-дослідних установ і промислових фірм США: "Промислово-університетські кооперативні дослідницькі центри", організацію кооперації промисловості з університетами у виконанні дослідницьких проектів, фінансової допомоги окремим особам або фірмам у сфері дрібного бізнесу, і фундаментальних знань про процес технологічних нововведень
Непрямі методи, використовувані в державній інноваційній політиці, націлені, з одного боку, на стимулювання самих інноваційних процесів, а з іншого боку - на створення сприятливого загальногосподарського і соціально-політичного клімату для новаторської діяльності. Це лібералізація податкового й амортизаційного законодавства, законодавчі норми та створення соціальної інфраструктури.
Похожие работы
... , що забезпечують сприятливе для інновацій соціально-економічне середовище; заходи, що ініціюють безпосередньо інноваційні процеси та регулюють їх. Проте на сьогодні механізми вироблення й реалізації державної інноваційної політики в Україні перебувають ще в стадії становлення. Регуляторна економічна й соціальна роль держави в сучасному суспільстві опосередковує функції державних органів щодо ...
... ринок. Водночас, населення продовжує нарощувати заощадження у банківській системі, надаючи перевагу гривневим вкладенням, та будувати житло. [8] 2. Державна інноваційна політика 2.1. Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні здійснюється відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про концепцію науково-технологі ...
... предоста-вления финансовой помощи и проведения соответствующей кре-дитной политики .ведения соответству^, * |ющей амортиэацион- ' политики Рис 2.1. Основні форми державного регулювання інвестиційної діяльності [15] Відомо, що в розвинених країнах існує добре відпрацьована законодавча система захисту інтересів приватних інвесторів, що, в ...
... наукових розробок планети і налагоджений процес дослідного виробництва найсучасніших, технічно складних і дорогих промислових виробів та систем, що стане новою спеціалізацією країни в міжнародному поділі праці. Інноваційна політика ґрунтується передусім на пріоритетах загальної економічної політики і має динамічний характер. Увесь період становлення та розвитку системи державного регулювання і ...
0 комментариев