3.1    Основні функції державного регулювання

Ефективність і раціональність функціонування національних економічних

систем визначальною мірою залежать від поділу функцій між суб’єктами господарської системи. Головна функція централізованого регулювання полягає в управлінні економічним розвитком країни в цілому, розвитком її продуктивних сил і науково – технічного прогресу. Вона реалізується через рад конкретних функцій, частина з яких може бути визначена як мікроекономічні, а саме: раціоналізація економічної суспільства і управління нею, фінансування і організація науково - дослідних і дослідно – конструкторських робіт, стимулювання розвитку нових галузей та тих, що вимагають особливо великих первинних вкладень і не гарантують найближчим часом значних прибутків, допомога проектам високого ризику.

Не менш важливим є функції перерозподілу національного доходу між сферами суспільного життя і галузями економіки, а також створення та розвитку соціально – економічної інфраструктури.

Функція перерозподілу національного доходу через одержавлення фінансів забезпечує процес відтворення в сучасних умовах. Він здійснюється завдяки цілеспрямованій податково – бюджетній політиці держави, за допомогою якої держава акумулює величезні кошти, що створюють можливість державного впливу на економіку.

Функція створення та розвитку соціально-економічної інфра­структури полягає у забезпеченні життєдіяльності галузей, які ство­рюють загальні умови для функціонування економіки (енергетика, транспорт, зв'язок), сприяють відтворенню робочої сили (охорона здоров'я, освіта, житлове будівництво). В них централізоване регу­лювання практично не конкурує з ринковим, а навпаки, підвищує ефективність останнього на макрорівні.

Важливу роль у процесі наближення до економічної рівноваги в системі ринкового господарства відіграє державний сектор. Завдя­ки йому держава бере безпосередню участь в економічних проце­сах як прямий суб'єкт виробничих відносин. Вона виконує також функцію регулювання зовнішньоекономічної діяльності всіх об'єк­тів господарювання та охорони навколишнього середовища.

Оскільки централізоване регулювання не є директивним для всіх секторів економіки, то необхідною умовою його ефективності є законодавче закріплення універсальних параметрів державної економічної політики, на які орієнтуються в своїй господарській діяль­ності всі економічні одиниці. Законодавчо закріплюються перед­усім такі показники: обсяг і структура кредитно-грошового забезпе­чення економіки; норми оподаткування доходів або вартості реалі­зованої продукції; обсяг і структура державних бюджетних витрат.

Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надає своїм заходам загального характеру. Всі вони однаковою мі­рою стосуються кожного з об'єктів впливу, оскільки спрямовані чи на стимулювання господарської діяльності, чи на її гальмування. Відсутність селективного підходу надає державному регулюванню стабільності й сприяє підвищенню ступеня узгодженості дій на мікро- та макрорівнях. Вплив держави на мікрорівні відбувається як безпосереднім, прямим втручанням в діяльність господарських об'єк­тів, так і через опосередковане регулювання.

У першому випадку йдеться про так звану природну монополію, яка властива тим галузям економіки, де технологічні та економічні умови виключають можливість існування конкурентних ринків, уряд утворив державні комісії для регулювання цін, встановив стандар­ти на послуги, що надаються". До цієї природної монополії нале­жать транспорт, зв'язок, енергопостачання тощо. Для них держав­на економічна політика є переважно директивою, тому тут можна говорити про планомірну організацію продуктивних сил і вироб­ничих відносин усередині цих галузей. Така планомірність необ­хідна для підтримання процесу відтворення у загальнонаціональ­ному масштабі та забезпечення самозростання вартості кожного з функціонуючих приватних капіталів.

У другому випадку централізоване регулювання орієнтоване на ринковий механізм. Тут держава діє в двох напрямках.

Перший - часткове втручання у функціонування ринкового механізму через законодавчі акти і дії. Це стосується найбільшою мірою політики щодо конкуренції та доходів, встановлення розміру зростання цін і заробітної плати, ціноутворення, змін у кредитно – грошовій системі.

Другий напрям – зменшення впливу на ринковий механізм і використання лише непрямих методів втручання – через фінансові та кредитно – грошові важелі, податки, субсидії, зовнішньоекономічні та валютні заходи, за допомогою яких створюються умови для певної поведінки підприємств недержавних секторів економіки.

3.2       Основні форми державного регулювання

Централізоване регулювання економіки проявляється у коротко і довго-

строковій державній економічній політиці.

Короткострокове, або емпіричне, державне регулювання набуло поширення в західних країнах у перед та повоєнні роки. Це був комплекс антикризових і анти циклічних заходів держави, спрямованих на пом’якшення наслідків економічної кризи, згладжування циклічного характеру розвитку економіки в цілому. Характерною рисою короткострокового регулювання є те, що його заходи з’ясовуються разом з нагромадженням кризових явищ і розвитком самої кризи, а тому заздалегідь не плануються. Воно здійснюється і прямо, і опосередковано через політику прискореної амортизації, субсидії, державну допомогу окремим фірмам чи галузям, дисконтну політику. Головним серед опосередкованих інструментів впливу є: державне регулювання норм відсотка, одержавлення емісійних банків, державна закупівля. Безпосередніми об’єктами поточного емпіричного попиту, і пропозиція, тобто інвестиційні дії компаній.

У незалежній Україні перші уряди почали з програм короткострокового централізованого регулювання, спрямованих на спробу розв’язання поточних питань кризового стану економіки. Проте, як засвідчує певна практика життя, в умовах зміни економічної системи на перший план висувається стратегічна економічна політика держави.

 Довгострокове державне регулювання в ринковій економіці здійснюється у формі економічного програмування. Сьогодні це найбільш розвинена і поширена форма державного втручання в економічні та соціальні процеси, впливу на процес відтворення. Її виникнення і розвиток пов’язані з особливими умовами функціонування продуктивних сил у багатьох країнах ринкової економіки, зокрема з розвитком науково – технічних засобів, еволюцією виробничих відносин та господарської системи.

На відміну від епідеміологічного регулювання програмування характеризується більшим ступенем узгодження часткової планомірності, властивої окремим господарським одиницям, помітним скороченням сфери стихійності та зростанням свідомого, цілеспрямованого впливу на економічні процеси. Особливе значення при цьому надається виявленню проблем і труднощів, а також своєчасній необхідній корекції раніше прийнятих рішень. Довгострокова державна політика підкріплюється інформаційно – аналітичною базою, всебічним аналізом можливих наслідків втілення в життя програм, що приймаються.

Характерною рисою консервативних моделей державного регулювання, які почали застосовуватися переважно з кінця 70-х років, є спрямованість на пожвавлення пропозиції, розвиток приватнопідприємницької ініціативи. На думку неоконсерваторів, досягнення високих темпів реального економічного розвитку можливе за умови стабільності грошового обігу, надання кредитно – грошовій політиці приоритетного значення.

Структурне програмування – вища форма економічного регулювання. Його основу становить кон’юнктурне програмування, доповнення науково обґрунтованими планами економічного і соціального розвитку. Це пов’язано насамперед із зрілим державним сектором у галузі виробництва або в кредитно – грошовій сфері, високим ступенем взаємодії приватного і державного секторів та знач­ним ринком державного споживання. Крім того, на структурне про­грамування впливає щільність переплетення конкурентно-ринкових, монополістичних та централізованих сил у механізмі господарювання, а також соціально-політичне станови­ще. Залежно від наявності перелічених чинників та національних особливостей структурне програмування поділяється на частково структурне і власне структурне.

Частково структурне програмування відповідає завданням струк­турної перебудови національного господарства. Воно спрямоване на регулювання співвідношення між попитом і пропозицією в ок­ремих сферах і галузях економіки. Конкретними формами його реалізації є галузеві та регіональні програми економічного і со­ціального розвитку. Серед них виділяють програми аграрні та енер­гетичні, розвитку інфраструктури, науково-технічного розвитку тощо. Головна мета структурного програмування полягала в регулюванні між- і внутрішньогалузевого розподілу ресурсів, за рахунок чого забезпечувались умови для роз­витку національного економічного потенціалу.

Національне планування як форма реалізації власне структурно­го регулювання має на меті довгострокову оптимізацію національ­ної галузевої структури і нівелювання рівнів економічного розвит­ку регіонів і територій країни. Воно може здійснюватись як інди­кативне і як директивне планування.

Загальнонаціональна індикативна програма, як правило, розра­хована на п'ять і більше років. Її показники не є всеосяжними, оскільки обов'язкові лише для підприємств дер­жавного підпорядкування, а для приватних господарств мають характер пропозицій. Індикативність плану не звужує сферу діяль­ності останніх і не обмежує їхньої виробничої, комерційної чи фі­нансової самостійності. Регулювання їх економічної діяльності здій­снюється або створенням державою умов, необхідних для виходу на визначені нею параметри розвитку країни, або наданням під­приємцям широкої інформації щодо очікуваної загальногосподарсь­кої чи комерційної кон'юнктури. Цей тип планування не руйнує ринково-конкурентної форми зв'язків, а є її доповненням в забез­печенні макроекономічної ефективності. Він не в змозі повністю позбавити економіку криз, диспропорцій та інших негативних проя­вів циклічного розвитку. Однак, ґрунтуючись на розроблених спе­ціальними державними органами, промисловими і банківськими кор­пораціями прогнозах, він створює реальні умови для здійснення її структурної перебудови, стимулювання виробництва у відсталих, районах, розвитку фундаментальної науки, забезпечує підготовку кваліфікованих кадрів.

Директивне планування — прерогатива колишньої радянської економічної системи, що ґрунтувалася на одержавленні привлас­нення й управління. її суть полягала в тому, що владні структури визначали економічні потреби, збалансовували їх з наявними ре­сурсами і за допомогою обов'язкових для виконання завдань забез­печували реалізацію розроблених планів. Державне планування ве­лося від досягнутого через встановлення завдань з випуску кожно­го виду продукції для кожного підприємства. Проте світова практи­ка свідчить, що державне регулювання ефективне лише в певних межах, а якщо централізоване втручання є всеосяжним, то воно не підвищує, а знижує ефективність виробництва. Сьогодні країни, в яких панувала адміністративно-командна система, намагаються пе­ребудувати свої господарські системи через модифікацію форм і методів державного регулювання.

Удосконалення державного регулювання в країнах колишньої адміністративно-командної системи здійснюється зниженням сту­пеня директивності централізованого планування і наданням йому рекомендаційного характеру. Це вимагає від державних органів, по-перше, встановлення нових принципів у взаємовідносинах з під­приємствами; по-друге, зосередження зусиль на створенні загаль­них умов діяльності виробників. Для цього необхідно диференцію­вати підходи до державного управління різними групами підпри­ємств залежно від виконуваних ними функцій у народному госпо­дарстві. Наприклад, вирішальними можуть бути директивне плану­вання і управління стосовно підприємств оборонних галузей та ви­робничої інфраструктури, діяльність яких пов'язана із створенням державою загальних умов для функціонування всіх господарських одиниць. За державними контрактами, в яких держава виступає рівноправним партнером і бере на себе певні зобов’язання, працюють підприємства важкої індустрії.

У цілому система державного планування і управління не повинна встановлювати розміри випуску окремих видів продуктів і розподіляти їх, а визначати загальні правила господарювання, нормативні межі і умови діяльності підприємств.


Информация о работе «Ринок і державне регулювання економіки»
Раздел: Экономика
Количество знаков с пробелами: 83656
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
53877
0
0

... такого планування підтвердили необхідність його поєднання з розвитком ринкових механізмів регулювання економічної рівноваги та пропорційності. Антиінфляційна політика є важливим компонентом усього комплексу методів державного регулювання економіки країни ринкового господарства. Важливу роль у ній відіграє регулювання державних витрат і надходжень у державний бюджет. Так, якщо інфляція починає ...

Скачать
58425
1
0

... грає обов'язкове державне пенсійне забезпечення. По державному пенсійному забезпеченню виплачуються трудові і соціальні пенсії. Що стосується інструментів державного регулювання економіки, те найбільш важливим з них є податково-бюджетна політика. Застосування методів і способів оподатковування, визначення видів, ставок і порядку сплати податків складають податкову політику держави, що є одним з ...

Скачать
54714
2
1

... ліквідація галузевих відділів в апараті та децентралізація повноважень цих підрозділів, функції яких передано міністерствам. [11] 2.Органи, що формують економічну політику держави. Їх рівні, склад, структура та функції У демократичному, правовому суспільстві державна влада базується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. В Україні поділ повноважень між різними гілками влади ...

Скачать
23233
0
0

... ічні, національні та політичні умови тощо. Врахування цих умов вимагає від кожної держави пошуку особливих підходів до межі та змісту свого втручання в економіку. 2. Альтернативні концепції макроекономічного регулювання економіки Система вільного ринку формується під впливом двох макроекономічних концепцій - кейнсіанської та монетаристської. Монетаризм грунтується на кількісній теорії ...

0 комментариев


Наверх