Ринок праці на сучасному етапі економічного розвитку України

Курсова робота

Тема: Ринок праці на сучасному етапі економічного розвитку України

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ

РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ І ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

2.1 Державне регулювання ринку праці України

2.2 Сучасний стан ринку праці в Україні

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Набуття Україною незалежності i вiдповiдно – започаткування процесу створення самодостатнього господарства та розвиток демократизації створили потенційно позитивні передумови для демократичного розвитку суспільства, гуманного ставлення до людей, покращення умов їх трудової дiяльностi.

Проте в Україні в умовах інноваційного розвитку економіки загострюється проблема збалансованості попиту і пропозиції висококваліфікованої робочої сили на ринку праці. Найбільш гострою проблемою українського ринку праці є неефективна зайнятість. Вона визначає міру відставання від розвинених країн у продуктивності праці, безробіття, прихованого безробіття, а також невідповідність скорочення виробництва і чисельності зайвої робочої сили. Розвиток ринку праці кваліфікованої робочої сили є нагальною потребою для забезпечення сталого суспільного розвитку. У цих умовах професійно-кваліфікаційна та освітня ознака попиту-пропозиції на ринку праці мають відповідати стабільному розвитку економіки. Виникла гостра потреба в аналізі функціонування ринку праці в Україні та розробці механізмів його покращення.

Тому об’єктом дослідження курсової роботи є безпосередньо ринок праці України та особливості його розвитку в умовах ринкової трансформації вітчизняної економіки.

Предметом дослідження є економічні та соціально-трудові відносини, що склалися в процесі функціонування українського ринку праці на сучасному етапі економічного розвитку України, а також ті проблеми ринку праці, які необхідно вирішити для забезпечення його ефективного функціонування.

Метою дослідження є вивчення сучасного стану ринку праці України, особливостей його функціонування і визначення пріоритетних напрямів його подальшого розвитку.

Виходячи із мети можна сформувати наступні завдання даної роботи:

1) визначити структуру та економічну природу ринку праці як елемента ринкової економіки;

2) проаналізувати основні проблеми розвитку ринку праці в Україні;

3) охарактеризувати напрями державного регулювання трудових відносин в Україні та вказати на його переваги та недоліки;

4) запропонувати шляхи покращення сучасного стану вітчизняного ринку праці;

Курсова робота складається з трьох частин, в яких поступово розкривається її мета.

В першому розділі розглянуто теоретичні аспекти функціонування ринку праці. Тут досліджено основні підходи до визначення ринку праці, його структуру і взаємозв’язки з іншими ринками та розкрито сутність явищ та процесів, що відбуваються на ринку праці.

Другий розділ присвячено розгляду сучасного стану ринку праці та особливостей його державного регулювання. В цій частині проаналізовано найважливіші проблеми ринку праці України, а також охарактеризовано основні методи державного регулювання соціально-трудових відносини всередині нього.

В третьому розділі запропоновано пріоритетні напрями щодо покращення функціонування вітчизняного ринку праці та шляхи їх впровадження.

Дослідженням ринку праці України займалися і займаються багато вітчизняних вчених, оскільки це питання на сучасному етапі набуло значної актуальності. Зокрема, А. В. Никоненко досліджував особливості формування промислового сегмента ринку праці, Афендікова Н. О. вивчає особливості формування ринку робочої сили в сільському господарстві, Большая О. В. присвятила свої праці проблемі неформальної зайнятості, А. П. Гайдуцький зосередив увагу на дослідженні української трудової міграції за кордон, Терюханова І. Н. розглядає проблему працевлаштування інвалідів.

У більшості наукових праць, як бачимо, розглядаються тільки окремі проблеми використання трудових ресурсів та формування ринку робочої сили, але в умовах ринкових відносин виникла необхідність комплексного вивчення українського ринку праці та розробці пропозицій щодо покращення соціального становища працівників.

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ

Серед економістів існують рiзнi точки зору щодо змісту i економічної природи ринку праці. Основу розбіжностей складають предмети продажу: робоча сила або сама праця.

Марксистський напрям в економiцi відстоює точку зору, що предметом купiвлi-продажу на ринку праці є специфічний товар — робоча сила. Праця являє собою процес функціонування робочої сили, результатом якого є не тільки матеріальний продукт, що має споживчу вартість, а й суспільний продукт, що має вартість. Робоча сила має здатність створювати результати праці, що диференціюються як праця основна i добавлена.

Еквівалентом вартості робочої сили виступає заробітна плата, що i є предметом торгів на ринку праці. Добавлена праця породжує прибуток підприємства, сам факт одержання якого залишається в тiнi торгів на ринку праці.

Представники немарксистського напряму (сучасні економiчнi школи) вважають предметом торгів на ринку праці саму працю. Заробітну плату вважають ціною праці у формі ставки, величина якої визначається попитом та пропозицією на ринку праці.

Однак праця як процес не підлягає купівлі-продажу, а зарплата фактично визначається не тільки нижньою межею вартості робочої сили, а й має тенденцію росту за рахунок мотиваційних факторів, а також під впливом попиту та пропозиції. Тому точніше було б назвати ринок праці ринком робочої сили. Але усталений термін «ринок праці» практично неможливо замінити. [11]

Ринок праці — це система відносин обміну iндивiдуальної спроможності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для її розширеного відтворення i розміщення працiвникiв у системі суспільного подiлу праці за законами товарного виробництва.

Ринок праці має похідний характер по відношенню до ринків капіталу, товарів i послуг, що формують структуру суспільного виробництва, а також кон’юнктуру ринку.

Однак слід враховувати, що на ринку праці продається специфічний товар - робоча сила, тобто здатність людини до праці. Її реалiзацiя торкається всіх основних сфер життя суспільства i залежить від політичних, соцiально-економiчних, органiзацiйних, правових, психологічних та інших умов.

Робоча сила безпосередньо поєднана із засобами виробництва i невiддiльна від особистості. Носіями одиничної робочої сили є всі працездатні члени суспільства, фактичні або потенцiйнi працівники виробничої i невиробничої сфер господарства всіх категорій (робітники, службовці, фахiвцi, керівники). При цьому варто розрізняти загальну i професійну працездатність.

Загальна працездатність передбачає здатність працівника до праці, що не потребує спеціальної підготовки.

Професійна працездатність — це здатність працівника до праці у певній галузі професійної дiяльностi, що передбачає спеціальну підготовку.

Таким чином, робоча сила — це здатність до праці, сукупність фізичних i духовних здібностей людини, які використовуються у виробничій дiяльностi. Безпосередню основу робочої сили складає працездатність, тобто стан здоров’я, а також знання, навички й уміння, що дозволяють людині виконувати роботу певної якості й обсягу. [19]

Товаром на ринку праці є робоча сила. Ринок робочої сили є одним із елементів складної соцiально-економiчної системи ринку. Отже, ринок робочої сили є економічною категорією, що несе в собі всі iстотнi ознаки ринку взагалі. Відтворення товару «робочої сили» пов’язано з великими затратами часу, засобів, що робить цей товар надзвичайно цінним для суспiльства, змушує забезпечувати соціальний захист працiвникiв у разі несприятливої кон’юнктури на ринку праці.

Ринок праці — це один з ринків, на якому фірма повинна успішно діяти, щоб вижити. Ринок праці i ринок капіталу є основними видами ринків, на яких придбають фактори виробництва, а ринок продуктів (виробів) - це такий ринок, на якому продукція продається. На практиці, звичайно, фірма одночасно виступає на різних ринках (праці, капіталу, продуктів).

На вiдмiну від ринку взагалі, ринок праці має такі особливості:

1. Невiддiльнiсть прав власника на товар (робочу силу) від самого власника.

2. Тривалість економічного контакту продавця i покупця.

3. Наявність грошової форми угоди.

4. Наявність економічних iнтересiв суб’єктів ринку праці.

5. Наявність значної кiлькостi соціальних умов, що визначають функціонування ринку праці (державні програми у сфері зайнятості, системи трудового законодавства та ін.).

6. Рiзноманiтнiсть трудових угод.

Ринок праці є сферою реалiзацiї економічних iнтересiв власників засобів виробництва i робочої сили на взаємоприйнятних умовах. Економічні інтереси цих двох власників реалізуються в процесі праці, тобто в процесі функціонування робочої сили у поєднанні із засобами виробництва. У ході праці виявляється її результативність (ефективність). [14]

Рівень функціонування ринку праці визначає такі умови:

1. Попит та пропозиція на робочу силу певної якості (спецiальнiсть, квалiфiкацiя).

2. Конкуренція на ринку праці.

3. Інфляція i рівень реальної заробітної плати.

4. Вартість робочої сили неквалiфiкованої праці.

5. Ціна робочої сили квалiфiкованої i розумовою праці.

6. Форми i методи найму робочої сили.

Ринок праці в масштабі суспiльства є сукупним ринком праці (СР). Його складовими частинами є:

— сукупна пропозиція;

— сукупний попит (як загальна потреба в робочій силi).

Частина ринку праці, у якій попит дорівнює пропозиції, характеризується виробничою зайнятістю i складає задоволений попит на робочу силу (ЗП). Різницю між сукупним ринком (СР) із задоволеним попитом (ЗП) складає величину поточного ринку (ПР) (1.1):

ПР=СР—ЗП. (1.1)

Поточний ринок складається з:

- відкритого ринку праці (незайняті працівники i вiльнi робочі місця);

- прихованого ринку (працюючі потенційно можуть бути безробітними, а робочі місця можуть бути лiквiдованi).

Суб’єктами ринку праці є роботодавці (власники засобів виробництва — юридичні i фiзичнi особи) i наймані робітники (працездатні громадяни).

Система відносин на ринку праці складається з відносин:

- між роботодавцями i найманими робітниками;

- між суб’єктами ринку i їхніми представниками (профспілки, асоцiацiя роботодавців, служба зайнятості);

- між суб’єктами ринку праці i державою.

Співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці складає його кон’юнктуру. Структура характеризується підйомом i спадом у залежності від стану економіки. Кон’юнктура ринку буває дефіцитною, надлишковою i рівноважною.

Конкуренція ринку праці являє собою надлишкову наявність незалежних покупців i продавців.

Інфраструктура ринку праці — це державні установи i недержавні структури сприяння зайнятості (фонди, служби i т.д.). Основні завдання інфраструктури: регулювання ціни робочої сили, умов праці, підготовки i перепідготовки, захист прав суб’єктів ринку праці.

Сегментація ринку праці — це поділ працiвникiв i робочих місць за стійкими замкнутими секторами або зонами, межі яких стримують мобiльнiсть робочої сили. Первинний i вторинний ринки праці можна розглядати в певному сенсі як сегменти загального ринку праці.

Первинний ринок праці — це ринок зі стабільним рівнем зайнятостi, високим рівнем оплати, можливостями просування по роботі, професійного росту, прогресивною технологією, органiзацiєю управління та ін.

Вторинний ринок праці характеризується низьким рівнем зазначених вище характеристик.

Причинами поділу ринку праці на сегменти є:

- розходження в рiвнi економічної ефективності виробництва;

- розходження в рiвнi соціальної ефективності праці;

- розходження в рiвнi соціальної ефективності виробництва.

Сегментація передбачає наявність внутрішнього i зовнішнього ринку праці.

Внутрішній ринок праці обмежується рамками одного підприємства, у якому адмiнiстративними правилами визначаються: ціна робочої сили, склад i її рух, створення i лiквiдацiя робочих місць та ін.

Зовнішній ринок праці — система соцiально-трудових відносин між роботодавцями i найманими робітниками в масштабі країни, регіону, галузі. Він визначає рух робочої сили між підприємствами, регіонами, галузями i породжує безробіття.

Внутрішній ринок праці обумовлюється наявністю і складом працiвникiв на пiдприємствi, їхнім рухом усередині нього, причинами переміщення, рівнем зайнятостi, ступенем використання устаткування, наявністю вільних, знову створюваних i лiквiдованих робочих місць. При розгляді процесів формування ринку праці будь-якого рівня важливо мати на увазі, що становище працівника обумовлено такими станами: ступенем пiдготовленостi до роботи, пошуком роботи, пропозицією на ринку робочої сили, зайнятістю в трудовому процесі на конкретному мiсцi.

Економічна ситуація останніх років викликала сегментацію ринку праці у зв’язку з появою нових форм власності, розвиток малого підприємництва, неформального виробництва (тіньового сектора) та ін. [3]

Національні ринки праці в різних країнах мають свої вiдмiнностi й особливості. Найбільш iстотнi з них мають такі моделі ринку праці:

1. Японська модель характеризується принципом «довічного найму». Оплата праці i соцiальнi виплати в японських фірмах залежать від стажу роботи на пiдприємствi. Професійна підготовка i перепідготовка працiвникiв здійснюється усередині фірми. Така політика розвиває прихильність працiвникiв до фірми, патріотизм, творче ставлення до роботи. При скороченні виробництва фірми не йдуть на звільнення, а скорочують лише оплачувану тривалість праці.

2. Американська модель є жорсткою стосовно працiвникiв. Законодавство приймається кожним штатом. При скороченні виробництва робітник може бути звільнений, що веде до безробіття. Фірми мало опікуються підготовкою i перепідготовкою працюючих.

3. Шведська модель характеризується активною політикою держави в питаннях зайнятостi, в результаті рівень безробіття в країні мiнiмальний. Головна турбота держави — запобігання безробіттю, що досягається такими методами:

— обмеженням фіскальної політики, підтриманням малорентабельних підприємств, стримуванням високоприбуткових фірм i зниженням iнфляцiйної конкуренції в пiдвищеннi зарплати;

— встановленням рівної оплати за рiвноцiнну працю;

— підтримкою слабоконкурентних працiвникiв на ринку праці

та ін.

Шведська модель органiзацiї праці випливає зі шведської моделі соцiалiзму. [8]

Сегментування ринку праці проводиться з урахуванням таких характеристик:

- демографiчнi характеристики, що включають стать, вік, склад родини;

- географічне положення (регіон, місто, район та ін.);

- соцiально-економiчнi характеристики (освіта, професiйнi знання, рівень квалiфікацiї, стаж роботи та ін.);

- економiчнi показники, що характеризують фінансовий стан роботодавців (форми власності, забезпеченість найманих робiтникiв та ін.);

- особисті якості працiвникiв (фізична сила, темперамент, приналежність до певної верстви суспiльства та ін.);

- поведiнковi характеристики з позиції мотивації зайнятостi.

Сегментування дозволяє проводити аналіз факторів, що визначають мобiльнiсть робочої сили (табл. 1.1). [3]

Таблиця 1.1

Модель сегментації пропонування праці

Фактори виділення сегменту ринку праці	Категорії населення			Мотивація зайнятості чол.
	Усього звернулося до служби зайнятості	У тому числі		Має намір працювати тільки за фахом	Згодний на будь-яку високооплачувану працю	Згодний на будь-яку роботу	Вагається у виборі роботи
		чоловіки	жінки
Чисельність громадян, що звернулися в службу зайнятості З них: ·     учні, що бажають суміщати навчання і роботу; ·     пенсіонери; ·     безробітні; ·     безробітні з тривалою перервою в роботі; ·     біженці і переселенці; ·     звільнені з місць ув’язнення;

Дослідження ринків праці починається i закінчується аналізом попиту та пропозиції праці. Що відносно попиту на ринку праці, то тут представлені роботодавці, що приймають рішення про наймання робочої сили в залежності від того стану, в якому знаходяться всі три ринки.

Що стосується пропозиції робочої сили на ринку праці, то тут представлені такі групи, як працівники i майбутні працівники, чиї рішення щодо того, де працювати i чи працювати взагалі, приймаються з урахуванням власних можливостей: професійних i бiологiчних.

Попит — це платоспроможна потреба покупця в конкретному товарі при заданій цiнi. Попит праці — це кiлькiсть праці, яку роботодавці хочуть i можуть найняти при альтернативних рівнях зарплати й інших рівних умов на даний період часу. Попит на працю (робочу силу) формується виходячи з попиту на кiнцевi продукти i послуги, вироблені підприємством, фірмою.

У своїй дiяльностi фірми прагнуть реалізувати власну продукцію, що залежить від попиту, тобто від того, скільки праці i капіталу вони можуть одержати за даними цінами.

Коли вивчається попит на працю, то з’ясовують, яким чином кiлькiсть робiтникiв на підприємствах залежить від таких факторів як праця, капітал i попит. Розглянемо окремі зміни, кожну автономно.

Зміни в зарплаті: зарплата зростає, не змінюються iншi умови (технологія, кредити, цiна, податки, попит на продукт). З підвищенням зарплати зростає собiвартiсть виробництва i ціна товару. Ціна зростає, споживач купує менше, роботодавці скорочують обсяги виробництва. Зниження обсягів виробництва призводять до зниження зайнятостi. Скорочення зайнятостi при зниженні обсягу виробництва називається ефектом масштабу, тобто переважання меншої зайнятостi при меншому масштабі виробництва.

При пiдвищеннi зарплати фірма прагне запровадити нові технології i нове обладнання, тобто відбувається зрушення до капітального виробництва. Це ефект заміщення — у міру зростання рівня зарплати в процесі виробництва капітал заміняє робочу силу.

Крива попиту на працю показує, яким чином необхідний рівень зайнятостi, вимірюваний кiлькiстю робочих годин або кiлькiстю працiвникiв, змінюється у зв’язку зі змінами у вартості робочої сили при інших незмінних факторах, що впливають на шкалу попиту.

Еластичністю попиту на працю називається здатність попиту на працю реагувати на змiни рівня зарплати.

Пропозиція праці — висловлене працівником бажання i можливість працювати певну кiлькiсть часу при альтернативних рівнях зарплати за інших рівних умов.

Як відомо, кiлькiсть будь-якого товару або послуг, пропонованих до продажу, звичайно підвищується в міру підвищення їх ціни. Пропозиція праці реагує в такий же спосіб.

На рис. 1.2 крива попиту показує, скільки працiвникiв необхідно роботодавцям при певній ставці за умови, що ціна капіталу i рівень попиту на продукт праці залишаються незмінними.

Рис. 1.2 Попит і пропозиція на ринку праці

Крива пропозиції показує, скільки працiвникiв може вийти на ринок праці на кожному рiвнi ставки зарплати за умови, що по інших професіях вона залишається незмінною.

При рiвнi зарплати  настає рівновага попиту та пропозиції. При пiдвищеннi зарплати до рівня  — пропозиція зростає доти, доки наймач не задовольнить попит. Утворюється надлишок робочої сили. Потім зарплата знижується до  при цьому пропозиція знижується, утворюючи дефіцит робочої сили.

Пропозиція робочої сили кiлькiсно визначається кiлькiстю осіб, які виходять на відкритий ринок праці i звертаються в службу зайнятостi та безпосередньо на підприємство. Ця кiлькiсть включає таких осіб, які:

- не мають роботи;

- вивільнюються;

- звiльнюванi з причин плинності або закінчення договору;

- випускники навчальних закладів; прибулі з інших територій.

Попит на робочу силу формується по галузях. Визначається потреба в нових працiвниках — замінюваних робітниках. [11]

Безробіття - це соцiально-економiчне явище, яке полягає у тому, що деяка частина активного населення певний час або постійно не має роботи і заробітку.

Безробіття виникає, коли пропозиція перевищує попит як у кiлькiсному, так i в якісному вiдношеннi.

До безробітних належать особи, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в службі зайнятостi.

Показник рівня безробіття (Рб) розраховується за формулою (1.2):

, (1.2)

де  - чисельність економічно активного населення, чол.;

 - чисельність зайнятих, чол.

Рівень безробіття, що вiдповiдає фазам економічних циклів, називається природним рівнем безробіття.

Основними типами безробіття є фрикційне, структурне i циклічне.

Фрикційне безробіття - це безробіття добровільне. Звільнення відбувається з волі найманого робітника, який прагне знайти кращу, високооплачувану роботу.

Структурне безробіття викликається падінням попиту на товари, а отже, на вiдповiдну робочу силу. Виникає дисбаланс попиту та пропозиції. Це безробіття тривале і небажане.

Циклічне безробіття викликається спадом виробництва, зниженням iнвестицiї в економіку. Як його різновид — приховане безробіття. Відзначається iнфляцiя, падіння реальної зарплати. Приховане безробіття включає втрати робочого часу, виробництво утримує зайву робочу силу. Як правило, це неофiцiйне приховане безробіття.

До офiцiйного прихованого безробіття відносяться зареєстровані статистикою особи, що знаходяться в адмiнiстративних відпустках або працюють неповний робочий день. [10]

Ще одним важливим явищем, яке істотно впливає на ситуацію на ринку праці, є міграція робочої сили.

Мiграцiя — це просторове переміщення працездатного населення.

Розрізняють зовнішню i внутрішню мiграцiю. Зовнішня мiграція пов’язана з перетинанням державного кордону. У ній виділяються два потоки: емiграцiя та iммiграцiя.

Еміграція — це виїзд населення з країни.

Імміграція — в’їзд у країну з-за кордону. Умови iммiграцiї в Україні ще чітко не визначені. Але за лiцензiями підприємствам уже дозволено залучати робочу силу без дозволу уряду. Важлива не тільки кiлькiсно, але й якісна міграція.

Внутрішня міграція — це переміщення людей всередині країни, яке має таку структуру:

— у межах регіону i між регіонами;

— зворотна (тимчасова);

— безповоротна (постійна);

— добровільна або вимушена; сезонна або маятникова;

— законна або незаконна; самостійна й організована;

— трудова, обумовлена трудовою дiяльнiстю.

Для аналізу мiграцiї робочої сили використовується система відносних показників:

а) коефiцiєнти прибуття (Кп):

Кп = Пм/Sт, (1.3)

де Пм — кiлькiсть прибулих, чол.;

Sт — середньорічна чисельність населення, чол.

б) коефiцiєнт вибуття (Кв):

Кв = Вм/Sт, (1.4)

де В — кiлькiсть вибулих, чол.;

в) коефiцiєнт мiграцiйного приросту населення (Кмп):

Кмп = Кп – Кв. (1.5)

Виявляють також основні причини мiграцiї:

- природно-клiматичнi (екологiчнi умови i катастрофи);

- соцiально-економiчнi (рівень економічного розвитку, розміщення територій, розвиток інфраструктури: можливості працевлаштування, освіти та ін.).

Мiграцiйна політика держави здійснюється методами заохочення або органiзацiї притоку або відтоку iноземцiв (квотування, жорсткість контролю, візовий режим, додаткові гарантії працевлаштування, броня на зайнятість, пільги по оподаткуванню підприємця за прийом iнвалiдiв, iммiгрантiв, фінансова допомога та ін.). [8]

Таким чином, бачимо, що ринок праці є одним із важливих факторів суспільного виробництва, який об’єднує між собою й інші ринки. Він формує попит і пропозицію на працю найманих робітників і виступає досить складною системою з притаманними їй особливостями та закономірностями.

РОЗДІЛ ІІ

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ