Розміщення продуктивних сил

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Черкаський державний бізнес-коледж

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмета: "РПС"

Виконав: студент

заочного відділення

Перевірив викладач

Горьовий С.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

Черкаси – 2006

План:

 

1. Методи дослідження і розвитку продуктивних сил

2. Територіальна організація та розміщення виробництва

3. Придніпровський економічний район

4. Список літератури

1. Методи дослідження і розвитку продуктивних сил

 

Методом є спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання, методикою – сукупність методів практичного чи теоретичного пізнання дійсності, тому свідоме застосування наукою обґрунтованих методів у складі методології є важливою умовою отримання нових знань про досліджуваний об'єкт.

Економічні методи обґрунтування розміщення продуктивних сил. Вибір методів економічного аналізу залежить від рівня організації і характеру функціонування господарської системи та цілей її дослідження. Завдання аналізу завжди пов’язане з оцінкою стану економічної системи, виявленням причин певного явища та пошуком методів, засобів і ресурсів для поліпшення соціально-економічної ситуації. Для визначення стану або встановлення діагнозу територіальної економічної системи використовують кілька економічних методів.

Системний метод. Один із методів комплексного вивчення економіки як єдиного цілого з позицій системного аналізу. Територіальна економічна система як сукупність продуктивних сил і виробничих відносин є відкритою системою. Системними об'єктами є вхід, вихід, мета, зворотний зв'язок та обмеження.

Вхід економічної системи характеризується сукупністю природних, трудових, виробничих та інформаційних ресурсів. Переробка – перетворення сировини, матеріальних благ та послуг, необхідних для задоволення потреб суспільства. Мета – випливає з вимог законів виробництва і відтворення населення.

Особливості системного підходу до управління і регулювання виробництва полягають у переході від поточного управління процесами до стратегічного і перспективного, від відокремлених, часткових підсистеми до комплексної системи, до підвищення гнучкості й оперативності при освоюванні нових виробів і процесів, від аналізу окремих випадків до системного аналізу варіантів рішень, від підрахунку окремих елементів ефективності до комплексної оцінки всіх факторів. Системний аналіз управління виробництвом дає змогу всебічно оцінювати раціональність нових капітальних вкладень, інновацій, комплексно враховувати фактори розвитку виробництва, вдосконалювати інформаційні потоки та гарантує оптимізацію прийнятих рішень.

Балансовий метод. Метод оброблення й аналізу статистичних даних підприємства, галузі, регіону. Він дає змогу взаємопов’язувати ресурси та їх використання, виявляти пропорції та взаємозв’язки, які утворюються в процесі відтворення. У територіально-економічному аналізі використовують різні баланси, які можна згрупувати:

• баланси, які характеризують ресурси окремих продуктів, розподіл та використання їх у національній економіці (палива, машин тощо); їх складають переважно у натуральних показниках;

• баланси праці – баланс працездатного населення, баланс зайнятості та використання праці зайнятих та ін.;

• баланси, які характеризують утворення грошових ресурсів і використання їх у національній економіці, в окремих галузях чи населенням: баланс державного чи регіонального бюджету, баланс доходів і видатків галузі, баланс доходів і видатків населення та ін.;

• баланс виробництва і розподілу валового внутрішнього прибутку, платіжний баланс, міжгалузевий баланс виробництва та розподілу продуктів.

Нормативний метод. Передбачає врахування нормативів – розрахункових величин затрат живої та уречевленої праці на виробництво одиниці продукції або окремі види робіт і послуг.

Нормативи є вихідними даними для встановлення техніко-економічних норм на підприємствах з огляду сферу застосування вирізняють такі основні групи нормативів:

-           нормативи використання матеріальних ресурсів;

-           нормативи продуктивності устаткування;

-           нормативи затрат праці.

Економіко-математичні методи. Комплекс наукових дисциплін, що сформувався на стику економіки з математикою і кібернетикою: економіко-статистичні методи, моделювання економічних процесів, методи оптимальних рішень тощо.

Економічний аналіз продуктивних сил і їх розміщення не обмежується переліком найбільш загальних методів. Дослідження їх розвитку і розміщення потребує творчого підходу до відбору і застосування методів з урахуванням вимог часу та поставлених цілей і завдань, зокрема у сучасних умовах необхідно використовувати комп’ютерну техніку і комп’ютерні технології.

2. Територіальна організація та розміщення виробництва

Теорія продуктивних сил ґрунтується на основі об’єктивних економічних законів продуктивну силу розуміють як спроможність чинників виробництва створювати продукт протягом певного періоду. Чим менше часу за незмінної чисельності зайнятих і задіяного капіталу втрачено на виробництво одиниці продукту, тим вище продуктивна сила всіх задіяних чинників виробництва.

Основою теорії формування і розміщення продуктивних сил є головне економічне відношення вартості створеного продукту до вартості витрат, які забезпечили його створення. У цьому відношенні відображені всі економічні, політичні та соціальні процеси. При цьому параметрами всіх продуктивних сил виступають:

- вартість праці, тобто чисельність зайнятих і ціна праці одного зайнятого;

- вартість основного капіталу, тобто фізична кількість основного капіталу і ціна одиниці основного капіталу;

- вартість оборотного капіталу, тобто кількість сировини, матеріалів, палива тощо, і ціна одиниці оборотного капіталу.

Сумарна вартість задіяних чинників виробництва визначатиме рівень національних продуктивних сил. Кожен елемент продуктивних сил необхідний для здійснення процесу виробництва. Однак, людський чинник – активний, а основний і оборотний капітал – пасивні. Це і визначає їх роль у процесі виробництва. Проте, головною продуктивною силою є людина. Елементи взаємодіють між собою у формі підприємств і організацій.

До елементів продуктивних сил відносять ц загальні суспільні та природні явища:

- загальні: наукові знання, технології;

- суспільні: внутрішньовиробничий поділ праці, кооперація праці, фінансова, грошова і кредитна системи;

- природні: родючі ґрунти, корисні копалини, природне середовище.

Розміщення продуктивних сил – об’єктивний процес, зумовлений територіальним поділом праці, тобто закріпленням за певною територією виду виробничої діяльності, територіальним розміщення підприємств із відповідними якісними характеристиками елементів продуктивних сил і видом діяльності. Це історичний процес, який відбувається на обнові загального і територіального поділу праці. Теорія формування і розміщення продуктивних сил обґрунтовує закономірності формування якісних і кількісних сил, параметрів елементів продуктивних сил, їх розташування на території, рівня продуктивної сили кожного зокрема і країни загалом.

Дослідження предмета продуктивних сил і їх розміщення є основою формування національної внутрішньої і зовнішньої економічної політики, інвестицій, фінансів тощо.

Продуктивні сили формуються і розміщуються на обнові відповідних об’єктивних економічних законів. Тому основним завданням є оволодіння науковими основами розміщення і територіальної організації продуктивних сил, аналізу структури, динаміки і перспектив розвитку за ринкових відносин для оптимізації територіальної організації.

Економічні закони. До економічних законів належать закон товаровиробництва (проявляється через зростання продуктивної сили чинників виробництва, обсягу виробництва, доданої вартості і зниження затрат виробництва), закон товарообміну (виявляється через співвідношення товарної і грошової маси та обмінні процеси, суттю яких є оборотність грошової маси і привласнення товарів і послуг через їх купівлю), закон соціально-економічної збалансованості ( виявляється через встановлення відповідності виробничих відносин розвиткові продуктивних сил, оптимізацію пропорцій чинників виробництва, попиту і пропозиції і т. д.).

Економічні закони вимагають раціонального розміщення продуктивних сил і ефективного використання живої праці, основних виробничих засобів, оборотних ресурсів; комплексного розміщення продуктивних сил; вирівнювання ступенів економічного і соціального розвитку окремих регіонів.

Дію кожного закону можна перевірити через певні якісні ознаки і кількісні показники критеріїв. Якщо закон існує і діє, то його дія неминуче виявляється через параметри явищ, що виникають при цьому як необхідні.

Закономірності та принципи розміщення продуктивних сил. Для процесів, пов’язаних із розміщенням продуктивних сил, закономірними є такі явища:

- для раціонального розміщення продуктивних сил закономірний ефект розміщення виробництва, тобто створення об’єктів виробництва там, де є відповідне працездатне населення, сировинні ресурси чи попит;

- для територіального поділу праці закономірним є зниження витрат виробництва на одиницю продукції. Гранична межа витрат на одиницю продукції повинна бути меншою, ніж ціна одиниці продукції і повинна забезпечити прибуток;

- забезпечення ефективності всього господарства регіону чи країни;

- для регіональної інтеграції господарства закономірними є спеціалізація виробництва, тобто концентрація певного виду діяльності, чисельності зайнятих, основного капіталу тощо на певній території, і переважаючого випуску однорідної продукції (машинобудування, легкої промисловості та ін.); розвиток виробничої і соціальної інфраструктури, тобто формування територіально-виробничих комплексів, сфери торгівлі, фінансових послуг, сфери освіти, культури тощо. Для територіальної концентрації продуктивних сил закономірними є формування агломерацій, промислових вузлів, промислових районів, технополісів, технопарків і т. д.

Доцільне розміщення продуктивних сил має соціально-економічну значущість, оскільки дає змогу:

- створювати робочі місця і забезпечувати зайнятість;

- виробляти рідкісні товари, послуги та інші цінності;

- забезпечувати цінність вироблених товарів і послуг загалом;

- задовольняти потреби;

- створювати доходи і відрахування у бюджет та ін.

Найважливішими є соціальна спрямованість, усталеність розвитку, національно безпека, планомірність, керованість, ефективність господарства окремих регіонів. Закономірності розміщення продуктивних сил є передумовами раціональної, оптимальної і збалансованої територіальної організації національної економіки.

Принципи, розвиток і розміщення продуктивних сил взаємопов’язані: принципи визначають особливості розміщення продуктивних сил, а рівень їх розвитку вимагає обґрунтування нових принципів або удосконалення діючих. Їх можна класифікувати на такі групи:

- наближення виробництва до джерел сировини, палива, природних умов, ресурсів;

- наближення виробництва і послуг до споживачів;

- розміщення виробництва з урахуванням охорони довкілля, раціонального використання ресурсів і запровадження ресурсозберігаючих технологій.

Чинники розміщення продуктивних сил. Дія чинників має бути узгоджена з вимогами дії економічних законів. Чинники і їх врахування при розміщенні продуктивних сил передбачають:

- мінімальні матеріальні, трудові, фінансові затрати на виробництва одиниці продукції та її сукупності;

- задоволення потреб виробників і населення у потрібній продукції за кількістю і якістю;

- збереження чистоти природного довкілля і соціального середовища.

До чинників розміщення продуктивних сил належать: енергетичний, водний, трудовий, земельний, сировинний, транспортний, ґрунтово-кліматичний. Ці чинники дуже важливі для продуктивного й ефективного функціонування праці та капіталу і мають бути покладені в основу заходів оптимізації розміщення праці та капіталу. Важливою є активізація людського чинника, оскільки від нього залежить продуктивне і ефективне функціонування капіталу на всіх рівнях організації національної економіки.