Господарчі товариства – об'єднання фізичних осіб для підприємницької діяльності. Їхні члени поєднують цю діяльність з постійною роботою

1 Господарчі товариства – об'єднання фізичних осіб для підприємницької діяльності. Їхні члени поєднують цю діяльність з постійною роботою.

У повному товаристві засновники відповідають за зобов'язаннями фірми своїм внеском до статутного фонду і додатково своїм особистим майном. Проте за законами багатьох країн це товариство, на відміну від інших видів фірм, не платить податку на прибуток – він розподіляється між засновниками, що сплачують податок на загальних підставах. Такий перехідний ступінь від підприємництва без утворення юридичної особи до звичайної фірми одержав поширення в аграрному секторі, сфері послуг (юридичних, аудиторських, консультаційних, медичних фірмах і т.д.), торгівлі, громадському харчуванні.

Товариство на вірі (командитне) включає, крім повних товаришів, осіб, що вкладають капітал, не бажаючи ризикувати своїм майном, і одержують відповідно меншу частину прибутку.

2 Господарські товариства – об'єднання капіталів для ведення підприємницької діяльності. У числі засновників тут виступають як фізичні, так і юридичні особи, а також державні і муніципальні утворення. Члени таких товариств зобов'язані робити внесок у статутний фонд, сприяти роботі товариства у визначених його статутом формах, зберігати комерційну таємницю і т.д., але не повинні трудитися в штаті товариства на постійній основі. Відповідальність членів товариства за його зобов'язаннями обмежена їхнім внеском у капітал, але не поширюється на інше їхнє майно.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) є організаційно-правовою формою малого і середнього бізнесу. Внесок у його статутний капітал може бути зроблений не тільки у грошовій, але й у натуральній формі. У статуті ТОВ указуються його засновники і розмір їхнього паю, що робить необхідною перереєстрацію при зміні складу власників. Для продажу паю при виході зі складу ТОВ потрібна згода загальних зборів засновників.

Товариство з додатковою відповідальністю передбачає у своєму статуті особливі обов'язки і права деяких засновників.

Закрите акціонерне товариство (ЗАТ) розподіляє акції тільки серед своїх засновників або іншого, заздалегідь визначеного кола осіб. ЗАТ не може проводити відкриту підписку на акції, його акціонери або власне ЗАТ (відповідно до статуту) має переважне право покупки акцій інших членів товариства. Це гарантує захист ЗАТ від поглинання іншими структурами, але не дозволяє залучити додатковий капітал шляхом відкритої емісії акцій тв їхнього котирування на біржі.

Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) має необмежену кількість членів, які можуть продавати свої акції без згоди інших акціонерів. ВАТ вправі проводити відкриту підписку на акції, що випускаються, і їхній вільний продаж з урахуванням вимог законодавства про акціонерні товариства та цінні папери. З одного боку, це дає необмежені можливості залучення капіталу, з іншого – створює небезпеку скупки акцій конкуруючими фірмами.

Акціонерні товариства, засновниками яких є державні і муніципальні органи (за винятком утворених у процесі приватизації), можуть бути тільки відкритими. Мінімальний статутний капітал ВАТ 1250 (у ЗАТ також 1250) мінімальних розмірів оплати праці, всі акції є іменними звичайними (однаковими за номінальною вартістю) або привілейованими (не більш 25% статутного капіталу).

ВАТ зобов’язано щорічно публікувати річний звіт, бухгалтерський баланс, рахунок прибутків і збитків, повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів, список акціонерів із зазначенням кількості і типів належних їм акцій, а в необхідних випадках – проспект емісії акцій і т.д.

Закон «Про акціонерні товариства» визначає порядок створення філій і представництв АТ, дочірніх і залежних товариств, процедуру створення і ліквідації АТ, формування його статутного капіталу і чистих активів, розміщення акцій та інших цінних паперів, нарахування і виплати дивідендів, ведення реєстру акціонерів. Регламентуються також основні функції загальних зборів, ради директорів правління (виконавчої дирекції), ревізійної комісії, порядок придбання і викупу розміщених акцій, укладення великих угод, контролю за фінансово-господарською діяльністю, обліку і звітності.

У країнах з ринковою економікою діє багато видів господарських і господарчих товариств. У Німеччині майже дві третини фірм мають статус ТОВ (GmbН), одна чверть – командитних і повних товариств. У США з 20 млн фірм 14 млн мають статус індивідуальних і сімейних, що близько до українських товариств, близько 2 млн – обмежені партнерства (limited-ltd). Однак основну частину ВВП роблять 4 млн корпорацій (Corp., inter.corp., у Німеччині – АС), статутний капітал яких утворений за рахунок обміну внесків (грошей і цінних паперів) на акції, а також подальшої емісії і продажу акцій. Закони цих країн регламентують мінімальний статутний капітал, кількість засновників (у США – 3, у т.ч. 1 – резидент даного штату) і багато інших сторін діяльності АТ.

В Україні переважна більшість господарських товариств представлена товариствами з обмеженою відповідальністю (більше 80%), на другому місці – акціонерні товариства – близько 8%, решта – інші види товариств.

3 Державне і муніципальне унітарне підприємство. Тут у вигляді виключення підприємство виступає не тільки як об'єкт, але і як суб'єкт підприємництва, однак воно не є власником закріпленого за ним майна, а одержує його у господарське ведення. Вказівка на власника міститься в найменуванні фірми. Її унітарний характер означає, що майно не може бути розподілене за внесками між цехами, працівниками, бригадами і т.д.

4 Виробничий кооператив – добровільне об'єднання громадян для ведення спільної господарської діяльності на основі членства й особистої трудової участі. Члени кооперативу роблять внески у натуральній або грошовій формі, одержуючи, крім зарплати, відповідну частину прибутку. Однак на відміну від ТОВ усі члени кооперативу мають на загальних зборах один голос незалежно від розміру внеску. Крім них, у кооперативі працюють люди за трудовими договорами, одержуючи звичайну заробітну плату.

У Цивільному Кодексі також визначений статус некомерційних організацій. До них належать такі.

1. Установа – це некомерційна організація, створена і фінансована (цілком або в основному) власником майна та яка виконує управлінську, соціально-культурну або іншу функції. Установа відповідає за зобов'язаннями своїми коштами, але не майном. При їхній недостачі відповідальність несе власник. Таким чином, установа не може збанкрутувати. Однак власник вправі вилучити зайве або використовуване не за призначенням майно. На відміну від державних і муніципальних підприємств тут воно надається не в господарське ведення, а в оперативне управління у відповідності з цілями, установленими власником. Тому установам установлюється планове завдання, їхні працівники оплачуються за єдиною тарифною сіткою.

Якщо більше половини доходу установи одержують від своїх клієнтів, а не бюджету, то можуть перереєструватися в муніципальне або інше медичне, інформаційне, театральне, видовищне і т. п. підприємство.

2. Казенний завод – установа, що виконує виробничі функції (як правило, з виробництва і ремонту озброєнь і військової техніки).

3. Фонд – некомерційна організація, що не має членства, створена на основі добровільних внесків громадян і юридичних осіб для суспільно-корисних цілей (наукових, культурно-виховних, соціальних, екологічних, освітніх, спортивно-оздоровчих і т.д.).

На відміну від установ засновник не відповідає за зобов'язаннями фонду (а фонд – за зобов'язаннями засновника). Фонд може проводити підприємницьку діяльність тільки у статутних цілях, однак також може створювати АТ або брати участь у них. Фонд щорічно публікує звіт про використання свого майна, проходить аудиторську перевірку.

Зареєстрований як центр маркетингових досліджень, фонд може стати керуючою компанією, інвестиційним посередником (зайнятим підбором і оцінкою інвестиційних проектів, залученням інвесторів для покупки цінних паперів і т.д.).

4. Споживчий кооператив – добровільне об'єднання громадян на основі пайових внесків для задоволення матеріальних і соціальних потреб своїх членів. Близькі до них житлові кооперативи, кондомінімуми (об'єднання власників житла) і т.д.

5. Асоціація (союз) – об'єднання комерційних і некомерційних організацій, створене за договором між ними для координації господарської діяльності, представлення і захисту загальних інтересів (у т.ч. у засобах масової інформації, суспільній думці і т.д.). Для підприємницької діяльності асоціація створює господарче товариство і бере участь у його роботі або сама перетворюється у ТОВ, АТ і т.д.

Слід зазначити, що засновники (учасники) можуть мати стосовно створених ними юридичних осіб та їхнього майна права: майнові (держава і місцеві органи влади стосовно унітарних підприємств, а АТ – дочірніх суспільств) або зобов'язальні. Засновники фондів і асоціацій не мають стосовно них ні майнових, ні зобов'язальних прав.

Некомерційні (публічні) організації утворюють у розвинених країнах усе більше значущий сектор економіки. У США тут зосереджена приблизно половина робочих місць. При цьому і для комерційних фірм максимізація прибутку давно перестала бути єдиною метою діяльності. Збереження і розширення позицій фірми на ринку усе більш залежить від її суспільного визнання, пов'язаного з надійністю, якістю послуг, внеском у розвиток соціального, наукового, інтелектуального потенціалу країни і регіону, захист навколишнього середовища.

3. Створення, реорганізація, «оздоровлення» і закриття фірми

Фірма проходить у своєму розвитку ряд стадій. Перша з них – економічне обґрунтування нового бізнесу. Підсумковим документом цього етапу є складання бізнес-плану.

Бізнес-план – це документ, що містить економічне обґрунтування діяльності підприємця з організації рентабельної справи. Головне тут не економічне діловодство, дотримання методик, які рекомендуються кимось, правил, нормативів і т.д., а прогноз і оцінка доцільності вкладення коштів. При цьому підприємцеві доводиться вести наступні основні види економічних розрахунків:

1. Мінімальний обсяг виробництва (виторгу), що забезпечує беззбиткову роботу фірми.

2. Первісна потреба в інвестиціях, у т.ч. позикових, у розрахунку на мінімальний і оптимальний (дає найбільший прибуток) обсяг виробництва.

3. Прогноз витрат на одиницю продукції і загальної суми витрат при різних обсягах виробництва.

4. Прогноз прибутку (після сплати податків) при різних обсягах виробництва.

5. Приведення грошових витрат (платежів) і надходжень (виторгу) до порівнянної суми з урахуванням термінів їхнього внесення (одержання) і банківського відсотка.

6. Розрахунок залишків готівки на певні дати з урахуванням графіка платежів і надходжень.

7. Оцінка ступеня ризику за окремими інвестиційними проектами і сегментами (ділянками) ринку.

8. Оцінка наслідків інфляції і розроблення заходів для зменшення її негативних наслідків.

9. Порівняння рентабельності різних проектів і сегментів ринку.

10. Розрахунок загальної рентабельності і строку окупності вкладень, обґрунтування варіантів виробничої й інвестиційної програми, а також розподілу чистого прибутку, що забезпечують найкраще поєднання прибутку і ризику.

Наступний етап – реєстрація нового бізнесу. Для фізичних осіб його порядок спрощений. У свідоцтві (ліцензії), що видається кожному підприємцеві індивідуально (у ряді випадків його можна одержати поштою після подачі заявки і сплати ліцензійного збору), зазначається місце ведення підприємницької діяльності та її види (при їхній зміні потрібна перереєстрація). При цьому дозволяється укладати договори підряду з іншими особами. Спеціальні дозволи з перевіркою професійної кваліфікації потрібні для лікарської і фармацевтичної практики, будівництва, перевезень, виробництва і продажу швидкопсувних продуктів і т.д.

Для реєстрації юридичної особи надається заявка, рішення про її утворення (установчий договір, протокол, наказ) і статут (положення). Реєстрація проводиться районною або міською адміністрацією за місцем знаходження підприємства в місячний термін. Відмова може бути пов'язана лише з порушенням установленого порядку створення юридичної особи (відсутність або неповнота установчих документів, недотримання вимог до статусу засновників) або з невідповідністю документів законодавству (недозволені або ліцензовані види діяльності). Ця відмова може бути оскаржена у суді. До державної реєстрації фірма не може вести господарську діяльність і укладати угоди.

Усі підприємства вносяться до єдиного державного реєстру і одержують свій інформаційний код. На основі цього реєстру складаються реєстри власності (майна) платників податків, організується статистичне спостереження, аналіз і групування даних, що не становлять комерційної таємниці: про прибуток, статутний фонд, активи, кількість працівників і оплату праці за видами діяльності, формами власності, галузями і т.д.

В Україні на 1 січня 2006 року було зареєстровано понад 1 млн фірм, у тому числі за видами економічної діяльності: близько 26% – оптова і роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту; понад 12% – колективні, громадські та особисті послуги; по 10% – промисловість та операції з нерухомістю, здавання під найм і послуги юридичним особам; 8% – сільське господарство, мисливство та лісове господарство; решта – інші види діяльності.

Водночас за структурою доходів найбільшу питому вагу займали підприємства промисловості – близько 44%; на другому місці (по 14%) – торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту; транспорт і зв’язок; фінансова діяльність, решта – інші види діяльності. 90% доходів отримували приватні підприємства.

У США на початку ХХІ століття було зареєстровано понад 20 млн фірм, у т.ч. по галузях: 7,6 млн – сфера послуг, 4 млн – сільське, лісове і рибне господарство, 3,5 млн – торгівля, 2 млн – фінанси і кредит, 2,5 млн – промисловість і будівництво, 0,5 млн – транспорт і зв'язок. У промисловості діяло всього 8% фірм, однак вони приносили більше 1/3 доходів від бізнесу, у сільському господарстві – 25% фірм, але давали лише 3% доходів. Понад 75% фірм (10% валового національного продукту – ВНП) належало фізичним (одноосібним і насінним) власникам, до 10% (5% ВНП) – товариствам і 15% (85% ВНП) корпораціям. Половина приватних фірм протягом перших 3-х років припиняла своє існування.

Реорганізація підприємства – зміна масштабів, змісту або (і) організаційно-правової бази його діяльності. До її форм належать злиття, приєднання, поділ, виділення, зміна організаційно-правової форми, корпоратизація і приватизація підприємств.

При злитті кілька підприємств перетворюються в структурні одиниці нової фірми (як правило, зберігаючи при цьому права юридичної особи), передають їй усі майнові права, активи і борги (пасиви). Для цього потрібно не тільки рішення власників, але і дозвіл антимонопольного комітету. Наприкінці минулого та на початку цього століття процес злиття охопив не тільки малі фірми, але і великі корпорації.

Приєднання означає включення нового підприємства до складу фірми з передачею їй відповідних прав і обов'язків. Тут змінюються лише обсяг і, можливо, профіль діяльності, але не виникає нова фірма. Однак Антимонопольний комітет або його регіональне відділення не дасть дозволу на реорганізацію, якщо вона зменшує конкуренцію виробників того самого товару в результаті їхнього поглинання.

У зв'язку з ліквідацією багатьох трестів, торгів, збиткових підприємств, комбінатів та інших адміністративних об'єднань відбувається поділ – виникнення декількох юридичних осіб на базі ліквідованого. За розділовим актом його майно переходить фірмам, магазинам, їдальням, майстерням, ательє і т. п., що отримують права юридичної особи і комерційну самостійність. Та частина майна, що не може бути розділена (табори відпочинку та інші соціально-побутові об'єкти, котельні і т. п.), переходить до місцевого комітету державного майна, а згодом – до договірних асоціацій.

Виділення пов'язане з утворенням малих підприємств на базі однієї або декількох структурних одиниць і підрозділів фірми, яка при цьому зберігає колишнє найменування, торговельну марку, промислову власність (змінюється тільки обсяг і структура діяльності). До такої реорганізації вдалися багато промислових гігантів. Вона відбувається з ініціативи місцевої адміністрації, комітету державного майна, антимонопольного комітету або самої фірми.

Варто врахувати, що держава передає майно у господарське ведення унітарним підприємствам, а не цехам. От чому останні не можуть автоматично претендувати на ту або іншу частину державної власності. Виділення доцільне, якщо воно не руйнує єдиний технологічний ланцюжок на заводі.

Корпоратизація – перетворення великих (з кількістю працівників більше 1000 чоловік або високою вартістю основних фондів) і середніх (з кількістю зайнятих 200–1000 чоловік) державних підприємств в акціонерні товариства відкритого типу з передачею пакета акцій фонду державного майна і виведенням підприємства з підпорядкування міністерств та інших державних структур. При цьому обирають один із 3-х варіантів:

1) збереження підприємства у державній власності (25% статутного капіталу, але по сумі не більш 20 мінімумів заробітної плати, передається працівникам безоплатно у вигляді іменних привілейованих акцій, ще 10% – зі знижкою і розстрочкою платежу, 5% на пільгових умовах продається керівництву підприємства, а 60% акцій надходить у розпорядження комітету державного майна);

2) придбання контрольного пакета (51%) акцій трудовим колективом за рахунок особистих коштів за підпискою, ваучерів, залишків фондів економічного стимулювання і банківських кредитів (безоплатна передача акцій при цьому не проводиться, не викуплені акції перепродуються комітету державного майна);

3) перехід підприємства у змішану приватно-державну власність з наданням опціону (права на покупку) значної частини акцій ініціативній групі фізичних і юридичних осіб.

Серед найбільших підприємств України найбільш рентабельні (більше половини) обрали 2-й варіант, 3-й обрали переважно середні фірми зі стійким ядром адміністраторів, що користуються довірою колективу. Останні два варіанти перетворюють корпоратизацію у приватизацію.

Закріплення контрольного пакета акцій приватизованих підприємств у державній власності допускається стосовно підприємств: зв'язку; з вироблення і розподілу електроенергії; з видобутку, переробки і збуту нафти і природного газу; з видобутку і переробки дорогоцінних металів і каменів, радіоактивних і рідкоземельних елементів; з розроблення і виробництва систем озброєння і боєприпасів; з виробництва спиртової і лікеро-горілчаної продукції; з перевезень на залізничному, водному і повітряному транспорті, а також науково-технічних організацій.

У 2005 році в Україні передбачалося приватизувати 5664 об’єкти державної власності. Вартість майна, що підлягала приватизації, становила 1033,1 млн грн. Очікувані надходження грошей від продажу об’єктів склали 1042,3 млн грн. Найбільша кількість об’єктів приватизації спостерігалася у таких галузях (видах діяльності): оптова й роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту – 2007; операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам – 1670; колективні, громадські та особисті послуги – 487; готелі та ресторани – 364; промисловість – 301.

Статути товариств і склад їхнього керівництва затверджуються державними органами. Останні можуть стати власниками «Золотої акції», що дає право «вето» при прийнятті рішень, які стосуються інтересів всієї країни або регіону, участі у Раді директорів і т.д.

Приватизація – придбання громадянами, юридичними особами та їхніми об'єднаннями у держави і місцевої влади підприємств, часток у статутному капіталі акціонерних та інших господарських товариств житла, землі й інших об'єктів державної і муніципальної власності.

Приватизація проводиться різними способами залежно від розмірів підприємств, їхньої соціальної значущості, рентабельності і т.д.

Великі підприємства, як уже відзначалося, перетворюються у відкриті акціонерні товариства, акції яких у більшому (2-й і 3-й варіанти) або меншому ступені (1-й варіант) надходять фізичним і юридичним особам, у першу чергу своїм працівникам і пенсіонерам. Надалі основним способом приватизації виступає продаж акцій, що належать державі і місцевим органам влади.

Варіанти здійснення приватизації. Приватизація підприємств може здійснюватися у декількох формах, основними з яких є аукціон, комерційний конкурс та некомерційний конкурс.

Аукціон – це продаж на відкритих торгах без будь-яких умов покупцеві, що запропонував найбільшу ціну. Дана форма використовується при приватизації невеликих (до 200 працівників) підприємств, а також цехів, ділянок, будинків, споруд, у т.ч. недобудованих; устаткування; пакетів акцій, частин, паїв і т.д.

Частину вирученої суми від продажу підприємства на аукціоні одержують працівники, які звільняються (скорочуються) новими господарями. Виторг від продажу незавершених будівництв і соціально-культурних об'єктів, не встановленого устаткування може бути використаний для покриття боргів підприємства. Щоб уникнути змови покупців, на аукціоні не допускається зниження стартової ціни.

Комерційний конкурс (на відміну від аукціону) вимагає від покупця виконання ряду умов (реконструкція і збереження профілю підприємства, робочих місць, фінансування соціально-культурних об'єктів), і тому склад учасників конкурсу може бути заздалегідь обмежений (закритий тендер). У селах і селищах до конкурсу на покупку підприємств торгівлі, суспільного харчування, сфери послуг, агропромислового комплексу допускаються насамперед їхні працівники і місцеві жителі. Переможцем визнається покупець, що гарантує виконання умов конкурсу і запропонував (у запечатаному заздалегідь конверті) найбільшу ціну (при однаковій ціні – раніше подав заявку).

Некомерційний (інвестиційний) конкурс проводиться за необхідності реконструкції і добудування підприємства, освоєння родовищ корисних копалин і т.д. Тут перемагає той, хто запропонує кращу інвестиційну програму, надасть гарантії інвестицій, має більший досвід у цій області.

У табл. 1.1 подані дані про кількість об’єктів, які змінили форму власності, за способами приватизації в Україні.

Таблиця 1. – Кількість об’єктів, які змінили форму власності, за способами приватизації в Україні

Показник	1992–2005	У т. ч. 2005
Всього	102154	5664
у тому числі шляхом
викупу об’єкта приватизації	49619	3702
викупу за альтернативним планом приватизації	455	1
викупу майна, зданого в оренду з викупом	18853	1119
продажу на аукціоні	15906	683
продажу за некомерційним конкурсом	2315	29
продажу за комерційним конкурсом	4540	123
продажу акцій відкритих акціонерних товариств	10461	7
продажу за конкурсом з відстрочкою платежу	5	–

На початку 90-х рр. минулого століття приватизація проводилася за заниженою балансовою вартістю. Майно часто потрапляло до рук випадкових людей, що не мають ані навичок, ані бажання розвивати виробництво. Інвестиції відповідно до умов конкурсу не вкладалися. Наприкінці 90-х рр. це обумовило необхідність передачі підприємств ефективним власникам.

На початку ХХІ століття махінації у сфері приватизації державного майна все ще продовжуються. Прикладом можуть слугувати гучні скандали навколо приватизації та реприватизації таких великих українських підприємств, як «Нікопольський завод феросплавів», «Криворіжсталь» та ін.

«Оздоровлення (санація)» підприємств – перетворення їхньої діяльності, проведене за рішенням фонду державного майна (комітету кредиторів) і представлення податкових, фінансових органів, банків, а також кредиторів, міністерств і самої адміністрації у випадку тривалого (більше 3-х місяців) невиконання зобов'язань перед бюджетом, іншими фізичними і юридичними особами (кредиторами). Фірма зобов'язана надати повний список кредиторів і боржників, усю бухгалтерську і фінансову звітність.

Ліквідація підприємства проводиться за рішенням фонду державного майна, комітету власників або арбітражного суду при неможливості або безуспішності «оздоровлення».

Неспроможність (банкрутство) фірми (підприємця) – нездатність задовольнити вимоги кредиторів з оплати товарів (робіт, послуг), включаючи обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди, через перевищення зобов'язань боржника над його майном або незадовільну структуру майна (майно вартістю, достатньою для задоволення претензій кредиторів, не може бути продане у потрібний термін).

Головна ознака неспроможності – припинення поточних платежів, коли вимоги кредиторів не виконуються більше 3-х місяців.

Рішення про неспроможність підприємця приймається ним самим (при добровільній ліквідації фірми під контролем кредиторів) або арбітражним судом (міським, обласним, крайовим, республіканським), якщо вимоги до боржника перевищують 300 мінімальних розмірів оплати праці. Підставою для розгляду справи про неспроможність є заява боржника, кредитора (після направлення відповідного повідомлення боржникові) або прокурора (при виявленні ознак навмисного або фіктивного банкрутства, коли боржник навмисно створює або збільшує неплатоспроможність, щоб домогтися від кредиторів відстрочки, розстрочки або зменшення платежів. Більш детально процедури санації, банкрутства та ліквідації підприємства розглянуті у темі 7.