Атомне бомбардування Японії

4. Атомне бомбардування Японії

У жовтні 1941 р. прем’єр-міністром Японії став генерал Хідекі Тодзіо. Було остаточно визначено плани військових завоювань. США та Англія погрожували Японії припинити з нею торгівлю, намагаючись за допомогою тиску і дипломатичних переговорів змусити її відмовитися від своїх планів. З метою виграти час і підготувати напад на американські військово-морські бази, кабінет Тодзіо направив у США спеціальну комісію для переговорів про врегулювання спірних питань японо-американських відносин. В Токіо 5 листопада було прийнято рішення про початок війни.

7 грудня 1941 р. з японських авіаносців злетіли літаки і разом з підводними човнами здійснили несподіваний напад на американську військово-морську базу Перл-Харбор на Гавайських островах. 8 грудня США оголосили війну Японії.

Майже водночас з нападом на Перл-Харбор японські війська завдали сильного удару по англійській далекосхідній ескадрі в районі Сінгапура, потопили кілька англійських військових кораблів.

Успіхи японців були вражаючими. Британці та американці зазнавали поразки за поразкою.

Початок перелому в ході кампанії на Тихому океані стали морські битви 4-8 травня 1942 р. У серпні 1942 р. на фронтах встановилося затишшя.

У липні 1943 р. затишшя на тихоокеанському театрі бойових дій закінчилося. США розгорнули масове виробництво військової техніки.

Спорудивши на Маріанських островах військово-повітряні бази, США розпочали регулярні авіанальоти на японські острови.

Незважаючи на регулярні бомбардування японських територій з авіабаз опір імператорської армії не зменшувався. Командування американського ВПС прийняло рішення вдатися до бомбардування цивільного японського населення. 9 березня 1945 р. 333 важкі бомбардувальники здійснили наліт на Токіо. Результати були жахливими.

Навесні 1945 р. серед японських лідерів ще жевріла надія на укладання почесного миру із США за посередництвом СРСР. Однак 5 квітня 1945 р. Москва розірвала угоду про ненапад з Японією. Останній етап війни розпочався після того, як 8 серпня 1945 р. війну Японії оголосив СРСР. 10 серпня війну Японії оголосила Монголія.

Сильного психологічного удару японському керівництву завдало застосування американцями принципово нового виду зброї. 6 і 9 серпня 1945 р. американська авіація скинула на японські міста Хіросіму та Нагасакі дві атомні бомби. У Хіросімі з 306 тис. Понад 90 тис. Загинуло одразу, аще десятки тисяч померли пізніше від опіків та радіоактивного опромінення. Втрати серед мешканців

Нагасакі були меншими, завдяки горбистому рел"єфу місцевості, який частково погасив вибухову хвилю й врятував багатьох людей від теплового випромінювання. У обох містах понад 400 тис. японців стало жертвами променевої хвороби. У багатьох сім"ях ще протягом десятків років по війні народжувалися діти-каліки.

Японія вже не мала сил зупинити радянський наступ. Зважаючи на безнадійну ситуацію, 14 серпня 1945 р. Японія оголосила про капітуляцію.

5. Наслідки війни

СРСР беручи участь у війні з Японією, намагався збільшити свій вплив на Далекому Сході. Активне політичне і військово-технічне втручання СРСР у громадянську війну в Китаї (1945-1949 ) призвело до того, що китайські комуністи здобули перемогу над Гоміньданом. З 1945 р. радянські війська перебували у Північній Кореї, де сприяли зміцненню влади Кім Ір Сена - лідера корейських комуністів.

Характерною ознакою другої половини XX ст. cтав крах колоніалізму. У роки Другої світової війни та в повоєнний час загострилася криза колоніальної системи та посилився національно-визвольний рух. Серед чинників, що сприяли цьому процесові, слід виокремити: послаблення у роки війни Великої Британії, Франції, Нідерландів, Бельгії; нищівну поразку Японії.

Процес деколонізації можна умовно розділити на три етапи. Перший (1945-сер. 50-х), коли незалежність дістали найбільші країни Азії - Індія, Індонезія, Бірма; японські війська були виведені з Кореї, Китаю. Франція прагнула силою утримати свої позиції у колоніях.

Другий етап (сер.50-х -сер.бО-х) став періодом визволення значної частини Африканського континенту.

Третій етап (1975-1990 рр.) практично завершив крах колоніалізму.

Розпад колоніальної системи розпочався ще під час війни. 1943 р. суверенними державами стали Сирія і Ліван, однак тільки 1946 р. їхню територію залишили англійські та французькі війська.

Після розгрому японців у Південно-Східній Азії активізувався визвольний рух у регіоні. 17 серпня 1945 р. незалежність здобула Індонезія, однак Голландія ввела війська у країну для поновлення своїх позицій. Тільки 1949 р. Голландія визнала незалежність Індонезії.

1946 р. США надали незалежність Філіппінам, а 4 січня 1948 р. на території колишньої Бірми було проголошено нову державу ~ Республіку Бірманський Союз.

До кінця 60-х рр. Британська, Французька, Бельгійська та Іспанська колоніальні імперії припинили своє існування.

Перед народами молодих країн, що звільнилися, постали завдання становлення та зміцнення їхньої політичної незалежності, завоювання економічної самостійності, розвитку освіти і культури.

Велика група країн (Індія, Пакистан, Південна Корея, Марокко, Туніс ) обрала цінності ринкового плюралізму, зміцнення зв’язків із західними країнами.

Ряд країн Азії та Африки, зазнаючи тиску збоку СРСР, що прагнув збільшити свій геополітичний вплив, обрали так званий шлях „соціалістичної орієнтації”. Серед них - Алжир, Сирія, Ефіопія. Для цієї групи характерна наявність держсектора, централізоване регулювання економіки.

Для посилення своїх позицій на світовому ринку країни Азії та Африки об'єднуються у великі міжнародні економічні організації, які захищають їхні спільні інтереси.

Література

1.   Васильєв Л.С. История Востока. В 2-томах. -М., 1998.

2.   Козицький А. Новітня історії країн Азії та Африки (1918-1998). Львів., 2000.

3.   Новейшая история арабских стран Азии (1917 - 1985 ) - М., 1987.

4.   Новейшая история арабских стран Африки ( 1917 - 1987 ) - М., 1987.