Навигация
1.2. Демографічні
Китай — найбільша країна світу за численністю населення. Сьогодні майже кожна п'ята людина світу є китайцем. Щороку населення Китаю збільшується на 11 млн. чоловік. Велика кількість населення притаманна Китаю ще з давніх давен. Вона обумовлювалася виском рівнем народжуваності, що сягав до 40 %о, хоч і смертність була надзвичайно високою. Після утворення Китайської Народної Республіки в 1949 році уряд зіткнувся з проблемою перенаселення країни. Приріст населення випереджав темпи зростання економіки.
В цих умовах була розроблена й впроваджена демографічна політика, спрямована на суттєве зниження народжуваності. Малодітним сім'ям надаються пільги (першочергове надання житла, переваги при прийманні на роботу або навчання у вузі, виплата грошової допомоги тощо). Якщо ж народжується друга дитина, то сім'я позбавляється цих пільг, більше того, вона сплачує штраф. І тільки якщо перша дитина — дівчинка, дозволяється мати ще одну дитину. Демографічна політика має бажані наслідки. Наприкінці XX століття коефіцієнт народжуваності скоротився до 15%о, а коефіцієнт природного приросту скоротився до 8-9%о. Китай перейшов до фази помірного зростання населення, але кожний відсоток приросту в абсолютних розмірах становить десятки мільйонів чоловік.
Переважна частина населення Китаю проживає в селах. В сільському господарстві зайнято 50% трудових ресурсів, в промисловості — 24% і в послугах — 26%. Численність працездатного населення в 1999 р. становить 720 млн. чол.1
Протягом XIX і в першій половині XX століть для Китаю була притаманна дуже висока еміграційна активність. Внаслідок цього сьогодні у світі нараховується понад 45 млн. хуацяо. Більшість з них в наші часи є досить заможною частиною населення тих країн, де вони проживають. В країнах Південно-Східної Азії хуацяо є навіть елітною частиною місцевої буржуазії. В Сінгапурі, що є одним з найрозвиненіших "азіатських драконів", практично все населення складається з етнічних китайців. Хуацяо мають великий вплив на економіку й політику країн цього регіону, і це використовує уряд Китаю. Між комуністичними лідерами Китаю й капіталістичними хуацяо склалися, на перший погляд, дивні й неприродні відносини: хуацяо протягом десятиліть (особливо з 60-х років) неофіційно підтримували уряд КНР політично й економічно, переводячи значні кошти у вигляді інвестицій до Китаю через Гонконг. Справа в тому, що комуністичний Китай для хуацяо уособлює силу, яка врешті решт скинула іноземне ярмо й покінчила з віковим національним приниженням китайського народу. З початком реформування економіки до Китаю стали надходити наростаючі потоки інвестицій, значна частка яких належала саме хуацяо. З давніх часів китайці як робітники визначаються сумлінним ставленням до праці. Вони здатні до копіткої роботи, праці у виснажливих умовах. Вони дисципліновані робітники. Стародавні й багатовікові традиції високої культури, в тому числі культури праці, китайці спромоглися зберегти й сьогодні. В цьому полягає одна з причин успіхів сучасної китайської економіки.
Велика численність робочої сили сприяє формуванню великих абсолютних обсягів виробництва навіть за низької продуктивності праці. Це — один з важливих, хоч і не головний, факторів, що обумовлюють позиції КНР за розмірами ВВП серед перших держав світу.
Загальна велика кількість населення Китаю формує широкий споживчий ринок, знов таки незважаючи на невисоку купівельну спроможність основної маси споживачів. Це стимулює розвиток виробництва спочатку товарів споживання, а далі — й інших, по всьому ланцюгу народногосподарського комплексу. Аналізуючи сучасний етап розвитку економіки Китаю, слід брати до уваги особливості його історико-економічного розвитку. Народне господарство Китаю формувалося протягом тисячоліть, через фази розквіту й глибокого падіння. Китай — країна стародавньої культури, яка мала вплив на розвиток глобальної культури людства. Згадаємо, що китайці винайшли компас, порох, папір, паперові гроші, порцеляну, шовкові тканини. Китай здавна відзначався високою культурою землеробства, особливо поливного вирощування рису. Китайці першими почали вживати чай.
1.3. Історичні
В Китаї зародилися такі релігіозно-філософські вчення як даосизм і конфуціанство. Вони здійснили значний вплив на ментальність народних мас і на соціальний устрій Китаю. Філософія Конфуція (Кунцзи) впроваджувала ідеї глибокого поважання батьків, старших, правителів; кожна людина повинна знати своє місце в суспільстві і відповідно з цим сумлінно виконувати свої обов'язки. В різних соціально-історичних обставинах ці ідеї справляли позитивний або негативний вплив на розвиток китайської економіки. З одного боку, вони формували в китайському народі традиції працелюбства. З іншого боку, ці ідеї консервували феодальні порядки в країні. Невимогливість до зовнішніх обставин, скромність у побуті часто оберталася браком ініціативності. Конфуціанство сприяло формуванню ідеї причетності окремої маленької людини до колективу: колектив (починаючи з сім'ї) — цінність більш високого порядку, ніж особистість окремої людини. В роки колективізації комуністичні ідеологи Китаю дуже вдало використовували цю особливість світогляду китайця. Філософія даосизму пропагувала кожній людині позицію невтручання у природний розвиток подій, що культивувало політичну й соціальну пасивність.
Сплетіння філософських догм і природних якостей китайського народу наклали відбиток на суперечливу ходу соціально-економічного розвитку Китаю. В Середньовіччя Китай був однією з найцивілізованіших країн світу і мав розвинуту на ті часи економіку, основою якої було сільське господарство. Феодальний Китай, мабуть, був найбільш сприятливим середовищем для втілення конфуціанських ідей, вплив яких на всі сфери суспільства, в тому числі й на економіку, був найвідчутнішим. Китай довгий час залишався найбільшою країною Азії за економічним потенціалом. За деякими розрахунками, в 1800 р. на Китай припадало 33% світового промислового виробництва (тоді як на всю Європу - 28%, на США — 0,8%)
Проте феодальні порядки тривали в Китаї надмірно довго; вони консервувалися, не в останню чергу, пануванням ідеології, яка засуджувала будь-які зміни в існуючому соціально-політичному ладі. В XIX столітті, коли в Європі й США вже давно існувала капіталістичні відносини, здійснювався промисловий переворот, а в Японії відбувалася революція Мейдзі, економічні відносини в Китаї застигли на рівні феодальних порядків. Це гальмувало розвиток продуктивних сил країни. Історичною трагедією для китайського народу стала колоніальна експансія імперіалістичних держав. Наприкінці XIX й на початку XX століть Китай опинився поділеним на "сфери впливу" між Великою Британією, Францією, Німеччиною, Росією та Японією. Пограбування ресурсів Китаю призвело до різкого падіння його економічного потенціалу. В 1900 р. частка Китаю у світовому промисловому виробництві знизилася до 6% (Європи, навпаки, підвищувалася до 62%, США — до 24%).
Розвал економіки призвів до стрімкого падіння рівня життя населення. З XIX ст. розпочалася широкомасштабна еміграція з Китаю. Найгірші часи для китайського народу припадають на ЗО — 40-ві роки минулого століття, коли розпочалася агресія Японії проти Китаю. Економіка країни була відкинута майже на століття назад; бідність, злидарство стали повсякденною нормою великих мас народу.
Після розгрому Японії у Другій світовій війні і за підтримкою СРСР склалися сприятливі умови для завершення революції під керівництвом Комуністичної партії Китаю. В 1949 р. було проголошено Китайську Народну Республіку. В країні розгорнулися соціально-економічні перебудови, які мали неоднозначні наслідки.
Протягом 1949 — 1952 років уряд КНР націоналізував власність іноземного капіталу й китайської буржуазії, здійснив аграрну реформу й відбудував зруйноване війною господарство. Виконання плану першої п'ятирічки розвитку (1953 — 1957 рр.) поклало основи для індустріалізації країни. За допомогою СРСР була створена важка індустрія Китаю, швидкими темпами розвивалися паливно-енергетична промисловість, металургія, важке машинобудування, хімічна промисловість. Багато обдарованих китайців навчалися в радянських вузах, де знайомилися з новітньою технологією, в тому числі у стратегічних галузях. Це, між іншим, сприяло досить швидкому виготовленню власної ядерної зброї, а потім і запуску Китаєм власних космічних об'єктів.
З кінця 50-х років в економічній політиці Китаю відбувся різкий поворот. Було проголошено курс на максимально швидкі темпи розвитку економіки; за сім років планувалося "наздогнати Англію" за рівнем економічного розвитку. Ця політика, що одержала назву "великого стрибка" (1958 — 1960 рр.), економічно не була підкріплена й призвела до великих втрат у народному господарстві. Здійснювалося насильницьке об'єднання селян у "народні комуни", в яких існував високий ступінь усуспільнення не тільки засобів виробництва, але й особистих речей, домашньої худоби, житла селян. Сільське господарство, незважаючи на важку працю селян, дійшло до упаду. В країні розпочався голод. Прямі втрати народного Китаю за роки "великого стрибка" перевищили 100 млрд. юанів. Було розтринькано велику кількість ресурсів. В комунах будувалися примітивні металургійні печі, які виплавляли метал надзвичайно низької якості; на це витрачалося чимало залізної руди, коксівного вугілля й робочої сили.
Новий удар по китайській економіці був завданий "культурною революцією" (1966 — 1978 рр.). Під час цієї тривалої акції країна опинилася на межі остаточної економічної дезорганізації. Почалося гоніння на інтелігенцію, багато висококваліфікованих фахівців, вчених були вислані у віддалені райони країни до комун "на перевиховання"; від цього постраждало близько 100 млн. чоловік. Значна кількість людей відволікалась від нормальної праці на проведення політичних кампаній. Проголошувався курс "опори на власні сили", що вело до автаркії. На 60-ті роки прийшовся політичний розрив Китаю з СРСР та більшістю інших соціалістичних країн. Якщо взяти до уваги вкрай напружені відносини Китаю зі США та їх союзниками, то не дивно, що КНР опинилася в політичній та економічній ізоляції. "Культурна революція" принесла Китаю втрати у 500 млрд. юанів.
Помірковані сили в апараті КПК й уряді Китаю розуміли, що далі така політика тривати не може. Після смерті Мао Цзедуна (1976 р.) відкрилася можливість для її докорінного перегляду. Здійснення нової політики, проведення економічних реформ, що повернули Китай на ринковий шлях, пов'язано з ім'ям Ден Сяопіна. В грудні 1978 р. було проголошено курс на економічну реформу ("гайге"), в основу якої покладалися перебудова відносин власності й формування соціалістичного ринку. XII з'їзд КПК (1982 р.) прийняв стратегію модернізації суспільства. Вона має здійснюватися у три етапи: до 2000 р. планувалося збільшити валову продукцію промисловості й сільського господарства у 4 рази, забезпечити досягнення середнього достатку життя народу; до 2021 р. — підняти Китай до рівня середньо розвинутої країни; до 2049 р. (сторіччя КНР) — перетворити Китай на високо розвинуту державу.
Екологічні передумови
У країні надзвичайно складна екологічна ситуація: тільки 20% промислових стоків пропускаються через очисні споруди, лише третина промислових твердих відходів переробляється. Забруднення повітря в містах, як правило, перевищує допустимі норми. Щорічно в атмосферу викидається більше 10 млн т двоокису сірки, кілька мільйонів тонн окислів азоту, що призводить до випадання "кислотних дощів". Дуже забруднені ріки, в які щорічно скидається 80-90 млн т неочищених промислових і побутових стоків.
Розділ ІІ. Особливості розміщення провідних галузей господарства
Похожие работы
... прямування з виробництва, продукт цілком або поступово зникає в споживанні. Тим самим забезпечується відтворення самого життя людини і його діяльності. 2. Взаємовплив та взаємозалежність продуктивних сил і виробничих відносин. Економiка як народне господарство має двi сторони свого вираження: по-перше, як матерiально-натуральне наповнення, по друге, як сукупнiсть виробничих вiдносин, що ...
... 4,7 2,9 Охорона здоров'я і соціальне забезпечення 2,9 2,9 2,9 3,1 3,0 Інше 3,2 2,9 2,9 2,8 2,1 *) за 9 місяців Джерело: Департамент статистики Литви 2. Передумови розвитку та розміщення продуктивних сил Литви З аграрної країни до середини 1970-х Литовська РСР перетворилася в індустріально-аграрну республ ...
... Сан-Франциско, Лос-Анджелес і Сіетл на Тихоокеанському узбережжі, Чикаго, Даллас – Форт-Уерт і Атланта всередині країни (картосхема стор. 8). Нематеріальна діяльність. Важливу роль в розміщенні продуктивних сил США відіграє сфера нематеріального виробництва. Як вже було сказано, головними його підрозділами є торгівля, фінанси і послуги. За кількістю зайнятих у кожному підрозділі переважають « ...
... і населення області переважна більшість українців, чисельність яких складала 1381,1 тис. від загальної чисельності населення. IV. Спеціалізація господарства За структурою господарства Полтавська область належить до iндустрiально-аграрних. У сукупнiй валовiй продукцiї промисловостi i сiльського господарства частка промисловостi становить близько 60%. Серед областей України Полтавщина видiляє ...
0 комментариев