Україна як суб’єкт міжнародних відносин

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Прикарпатський університет імені Василя Стефаника

Кафердра політології

Курсова робота на тему:

„Україна як суб’єкт міжнародних відносин”

Виконала:

студентка 3 курсу групи П-32

Дідик І.Р.

Науковий керівник:

к.п.н. Матвієнків С.М.

Івано-Франківськ

2004

 

План

 

Вступ...........................................................................................................................3

 

Розділ 1. Геополітичне становище сучасної України............................................6

Розділ 2. Співробітництво України з міжнародними організаціями...................19

2.1. Україна в рамках регіональної політики Європейського Союзу..............19

2.2. Інтеграція України на Схід в рамках Єдиного Економічного простору..23

2.3. Нормативно-правова база відносин України і НАТО................................26

Висновки...................................................................................................................29 Список літератури...................................................................................................32 Додаток......................................................................................................................35

Вступ

Після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року Україна стала повноцінним суб’єктом міжнородних відносин. Цей факт зумовив ряд наукових та практичних розробок у сфері міжнародних відносин. Адже, для здійснення ефективної зовнішньої політики держави необхідні і стабільний зовнішньополітичний курс, і нормативно-правова база даних відносин, і наукове обґрунтування, дослідницькі роботи і практичні розробки з даних питань. Саме тому значна кількість українських та зарубіжних науковців значну увагу приділяють геополітичному положенню України, історико-політичному аналізу її зовнішньої політики, розробці нових альтернативних стратегій її відносин з іншими державами. Власне і політичні діячі не стоять осторонь даної проблеми. Адже для керівництва держави дане питання є вкрай актуальним. Ґрунтовне розуміння основ міжнародних відносин, особливостей регіону та геополітичних та державних інтересів України дає змогу зробити зовнішню політику України поступовою, ефективною та стабільною.

На сьогодні проблема зовнішньополітичного курсу України є вкраз актуальною. Адже період встановлення дистанційних відносин, які полягали у налагодженні добросусідських чи представницьких відносин завершився після прийняття Конституції України 1996 року. Теперішня ситуація на міжнародній арені вимагає від нас більшої рішучості та стабільності. Україну сьогодні сприймають не як новостворену державу з відповідною з цього можливістю редагувати свій зовнішньо-політичний курс, а як державу з якісно позитивним геополітичним положенням, визначеними пріоритетами та інтересами та відповідно із цього вимагають стабільного зовнішньо-політичного курсу.

Особливої уваги дане питання здобуло 1 травня 2004 після вступу більшої частини сусідів України першого порядку до Європейського Союзу та ратифікації Верховною Радою України Конвенції про Єдиний Економічний Простір. Адже саме в ці умови вимагають від України рішучості щодо визначення своїх зовнішньо-політичних пріоритетів та державних інтересів.

Саме тому ряд українських, зарубіжних дослідників, інститутів політичних, соціологічних досліджень приділяють значну увагу як науково-теоретичним розробкам так і практичним рекомендаціям у даній сфері. Зокрема, О.М. Паламарчук та О.В. Баган ґрунтовно досліджують геополітичне положення України, що відповідно дає змогу аналізувати її можливості як суб’єкта міжнародних відносин. У свою чергу О.І. Шаблій подає інше бачення принципів визначення геополітичного положення, тобто він акцентує на зовсім інших аспектах. Інститут Відкритик Досліджень НАН України на чолі з науковцями В.Р. Колодком, В.А. Ткаченком, Г.В. Балашовим, А.І. Грищенком, О.І. Ляшенком, Л.П. Сопруцьким розробили ряд практичних розробок по ефективному використанні геополітичного положеня нашої держави у її міжнародних відносинах.

Проте багато українських дослідників присвятили свої наукові розробки і вужчим питанням. Наприклад, відносини України з Європейським Союзом досліджували у свої працях В.О. Вакулевич, В.О. Копійка, Т.М. Шинкаренко, М.А. Попович. Ці науковці вважають розвиток тісних взаємовідносин України з Європейським Союзом єдиним правильним зовнішньо-політичним курсом України, виходячи з економічних, політичних та культурних традицій. Проте дослідники даного питання такі як, В.В. Бойцова, О.І. Ляшенко, Л.П. Сопруцько з іншої точки зору підходять до розгляду даної проблеми. На їхню думки, якщо і розглядати можливість вступу України і Європейський Союз, то це повинно здійснюватись лише після повного утвердження України як суб’єкта міжнародних відносин та економічно і культурно розвиненої держави. Викладачі кафедри політології Львівського Національно університету імені І.Я. Франка провели ряд політико-соціологічних досліджень на тему України і НАТО. В основному ці дослідження дають змогу проаналізувати, яка користь від вступу України в НАТО для нашої держави так і для Північно-Атлантичного Альянсу.

Зарубіжні науковці також приділяють значну увагу аналізу геополітичного положення та міжнародних відносин за участю України, а також проводять ґрунтовні дослідження по даних темах. Зокрема це З. Бжезинський, Д. Руж мон, В. Гжегож, В. Гринев, А. Гугель, А. Мошес, Є Козакевич, В. Іванов та інші.

Такі ґрунтовні теоретичні, методологічні та практичні розробки по даній темі дають змогу дослідити та проаналізувати її об’єктивно.

Об’єктом дослідження в даной курсовій роботі є українська держава як суб’єкт міжнародних відносин та напрямки її зовнішньої політики. Предметом дослідження даної курсової роботи є політичні, економічні та культурні відносини України з державними союзами та міжнародними організаціями в контексті її геополітичного становища за період від її становлення як повноцінного суб’єкта міжнародних відносин до теперішнього часу.

 В роботі були використані методи порівняння, аналогії, екстраполяції, аналізу та синтезу, історичної ретроспективи, індукції та дедукції, абстракціонізму.

Метою дослідження є аналіз становища та діяльності України як суб’єкта міжнародних відносин.

Основними завданнями курсової роботи є:

·     Дослідження геополітичного становища України

·     Опис та на аналіз процесу європейської інтеграції України

·     Аналіз нормативно-правової бази відносин України і НАТО

·     Висвітлення основних етапів формування Єдиного Економічного Простору та ролі України у цьому процесі.

Структурно робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. В першому розділі аналізується геополітичне положення України та його роль у формування зовнішньо-політичних пріоритетів, у другому – про відносини України з міжнародними організаціями та союзами держав, зокрема ЄС, НАТО, ЄЕП. Загальний обсяг роботи – 35 сторінки. Список літератури містить – 41 найменування.

Розділ 1. Геполітичне становище сучасної України.

Геополітика покликана не висувати територіальні претензії, не змінювати державні кордони, а вирішувати невідкладні проблеми взаємовигідних контактів, зв’язків, захисту. При такому розумінні вона являється складовою наукових основ зовнішніх відносин для країни як частини світового господарства і суспільно-політичної спільності.

Перш за все, слід з’ясувати зміст загального поняття “геополітичний” та кількох вихідних категорій. Професор Київського університету ім. Т.Г. Шевченка Паламарчук О.М. у своїй праці “Теоретико-методологічні засади дослідження геополітичного положення країни” під геополітичним розуміє все те, що впливає на формування національних інтересів і пріоритетів, характеру відносин з іншими країнами, всієї зовнішньої політики та має географічний вимір як суттєвий параметр [ 37, ст.19]. Наявність географічного виміру означає важливість для явищ, об’єктів і процесів, що розглядаються, географічних розмірів, віддаленості, напрямків взаємодії, взаєморозташування, місцеположення тощо. Таким чином, складовою геополітичного аналізу є територіальні відношення.

Серед багатьох понять геополітики особливе місце займає геополітичне положення (ГПП). Воно є складовою частиною геополітичного розвитку, геополітичної ситуації та певною мірою визначає геополітичні інтереси. Професор Львівського університету ім. І.Я. Франка Баган О.В. стверджує, що виступаючи одночасно як ресурс і як об’єктивне обмеження розвитку держави, ГПП має велике самостійне значення, впливає на вирішення численних економічних, соціальних, політичних і дипломатичних проблем державного рівня.[11, ст.117]. До останніх, зокрема, належать розвиток паливно-енергетичного, агропромислового, військово-промислового та інших виробничих комплексів. Серед геополітичних понять ГПП містить найбільшу географічну складову. Географічне положення визначається як відношення певного об’єкта до географічних данностей, що лежать поза ним і справляють чи можуть справити на нього суттєвий вплив. Це відношення голова Інститут Відкритих досліджень О.І. Шаблій називає геопросторовим. Для поняття ГПП також доцільно використати уявлення про територіальне відношення. За своєю суттю воно є інтегративним і виступає як певний синергічний ефект сукупності територіальних відношень, таких як взаєморозташування, доступність, територіальна композиція, граничність, сусідство, симетричність [21, ст. 111]. В цілому ГПП країни визначається сукупністю її певних територіальних відношень з іншими країнами та великими природними об’єктами, що справляють на неї істотний політичний, економічний, екологічний і соціальний вплив. Професор Київського університету, автор розробок з теорії геополітики О.М. Паламарчук у дефініції “геополітичного положення”, зазначає, що формування ГПП відбувається не тільки суто політичними, а й економічними, соціальними, екологічними чинниками, оскільки всі вони на міждержавному рівні в кінцевому підсумку мають політичне забарвлення [37, ст.20]. Аналіз ГПП передбачає також розгляд природних об’єктів (морів, гірських масивів, рік тощо). Останні можуть покращувати або утруднювати взаємодію даної країни з іншими, виступаючи природною перешкодою. Їх необхідно оцінити у соціально-економічному, екологічному та військово-стратегічному аспектах. Особливе значення має аналіз природних рубежів на кордонах країни.

Кожна з країн світу відзначається своїм економічним потенціалом, політичною спрямованістю, належністю до певних міжнародних економічних, політичних союзів та релігійних угруповань тощо. На нашу думки до питання визначення ГПП треба підійти ґрунтовно, тобто визнаючи ГПП конкретної країни відносно інших, треба враховувати не лише індивідуальні особливості цих країн, а й їх належність до зазначених союзів і угруповань. Одночасно важливо мати уявлення про характер відносин країни з усім угрупованням. Для визначення ГПП в сучасних умовах доцільно виділити такі групи країн: країни з потужним економічним і політичним потенціалом, країни – джерела паливно-енергетичних ресурсів, країни, які експортують та імпортують продукцію у великих масштабах, дружні країни, протидіючі країни, нейтральні країни, країни-вогнища регіональних конфліктів і такі, що знаходяться в системі міжнародних ізоляційних санкцій, економічні союзи країн, військово-політичні союзи країн [25, ст.103].

ГПП індивідуалізує країну і надає їй унікальності, що пояснюється позиційними властивостями відповідного складного відношення. У світі немає двох держав з однаковим ГПП. Голова Інституту відкритих досліджень О.І. Шаблій вважає, що ГПП є властивістю країни та одночасно відображає відношення останньої до інших об’єктів. [41, ст. 10]. З цим деякою мірою можна погодитись, оскільки внутрішні властивості країни визначають можливий вплив на неї з боку інших країн. Але в той же час до ГПП не слід відносити структуру самої країни.

Вихідним пунктом аналізу ГПП країни є вивчення її сусідів першого порядку, тобто тих, хто безпосередньо з нею межує. Від цих країн в першу чергу залежить її територіальна цілісність, непорушність кордонів, можливість взаємодії із зовнішнім світом. Економічне співробітництво таких сусідів є особливо вигідним через територіальну близькість і відсутність третьої сторони у взаєминах. Одним з факторів посилення сучасної інтеграції в Європі стає транскордонне співробітництво, яке зменшує роздільні властивості державних кордонів. Таке співробітництво виникає між прикордонними регіонами сусідніх держав. Разом з тим, війни починаються найчастіше теж між сусідніми країнами. Внутрішні конфлікти відбиваються за кордоном у вигляді напливу біженців, погіршення соціально-економічної ситуації і зв’язків з іншими державами.

Вплив сусідів на ГПП визначається шляхом їх геополітичної ідентифікації. На нашу думку належність однієї країни одразу до декількох груп посилює її вплив на ГПП. Наприклад, виняткове значення у формуванні ГПП України має Росія, що є однією із країн з потужним економічним і політичним потенціалом, джерелом паливно-енергетичних ресурсів, експортує та імпортує продукцію у великих масштабах – тобто входить одночасно до перших трьох груп країн. Наявність тісного економічного, соціального і культурного співробітництва, а також входження до Співдружності Незалежних Держав (СНД), Єдиного Економічного простору (ЄЕП) і спільних асоціацій Чорноморське Економічне співробітництво (ЧЕС) дають підставу розглядати Росію як дружню країну . В той же час існують політичні, економічні, соціальні та інші проблеми між українською і російською державами, а також численні політичні рухи в Росії, що орієнтуються на приєднання України до Росії тим чи іншим способом. А це вимагає віднесення Росії і до групи протидіючих країн.

Результатом геополітичної ідентифікації країн, що межують, має бути включення кожної з них до однієї або кількох груп. Країну, у якої чітко не виявляються відповідні ознаки, слід віднести до нейтральних. Доктор філософських наук ГрищенкоА.М. у своїй статті “Сучасний інформаційний простір України” стверджує, що для ГПП країни важливо також з’ясувати, до одних з нею чи до різних економічних, військово-політичних союзів і релігійних угруповань входять її сусіди. Спільна участь у таких структурах сприяє конструктивній взаємодії країн, тобто є позитивною рисою ГПП. А належність до різних угруповань обмежує можливості співробітництва із сусідами, що негативно позначається на характері геополітичного положення.[ 31,ст. 27]. З 1 травня 2004 року країни-сусіди першого порядку, що межують з теритоією України увійшли до політично-економічної конфедерації Європейського Союзу (ЄС). Ці факти, з точки зору аналізу геополітичного потенціалу України має як позитивне так і негативне значення. На нашу думку позитивним у даному випадку є можливість експорту товарів до будь-якої з країн ЄС без додаткового мита на первезення товарів інших держав, яким до цього часу виступали Польша, Угорщина, Словаччина та інші; а також нове положення України стосовно ЄС, як сусіда першого порядку та та країни, що тепер уже прямо підпадає під програму “широкого регіону”. Негативною стороною даного явища виступає різниця цін, темпів розвитку економіки та політичних стандартів, що власне додаватиме шкоди для громадян, що проживають у прикордонних зонах та для зовнішньої політики держави в цілому.

В основній науково-теоретичній базі геополітичної теорії – статті О.М. Паламарчука “Теоретико-методичні засади дослідження геополітичного положення країни” зазначає, що геополітичне значення сусідньої країни неможливо правильно оцінити без врахування історичного фактора. Так, особливість і пріоритет українсько-російських і українсько-польських відносин значною мірою визначається тим, що Україна в минулому входила до складу Росії та Польщі. Ще довго серед інших сусідів Україна виділятиме Росію, Білорусь і Молдову як колишні республіки Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) за значною інтенсивністю політичних, економічних, соціальних та етнічних зв’язків з ними [ 37, ст. 22].

Одним з параметрів ГПП є довжина кордону між державами, що межують. Чим вона більша, тим ширше фронт взаємодії країн, тобто їх взаємовплив. За цим параметром серед сусідів України першого порядку виділяється Росія (38% довжини сухопутного кордону України). На нашу думку таким чином Росія є для України геополітичною домінантою (визначальним геополітичним фактором). Досить велику довжину мають кордони з Білоруссю, Молдовою, Румунією та Польщею.

Проблема геополітичного статусу сусідніх країн розглядається в Інтернет журналі “Міжмор’я” групою науковців Інституту відкритих досліджень, які вважають, що країни, які межують, різняться одна від одної своїми територіальним, демографічним та економічним потенціалами. Більші країни сильніше формують ГПП, впливаючи на менших, які вимушені пристосовуватись [35]. Сусідні країни слід також оцінити за природними ресурсами та умовами. Відмінність і взаємодоповнення їх природно-ресурсних потенціалів сприяє співробітництву та посилює значення цих країн у формуванні геополітичного положення. Наприклад, при цілеспрямованій взаємодії Україні може бути надано обслуговування її вантажів у портах Балтійського моря у Польщі, а Польщі – у Чорноморських портах в Україні.

Важливою характеристикою ГПП є кількість сухопутних сусідів держави. Україна має сім сусідів першого порядку (Росія, Білорусь, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина). З Білоруссю межують п’ять країн, а з Молдовою – дві. Доктор філософських наук Грищенко А.М. вважає, що велика кількість сусідів позитивно характеризує ГПП країни, оскільки вона має багато варіантів організації зовнішніх контактів. При цьому ускладнення у відносинах з одним сусідом може компенсуватись в інших напрямках. [31, ст. 32 ].

Академік АНУ Шаблій О.І. у своїй сттаті “Геополітика: основні поняття, компоненти та структура” приділяє особливе значення кількості сусідів держави для визначення її геополітичного положення , тобто з врахуванням кількості сусідів вимірюється центральність і периферійність країн. Чим більше сусідів у держави, тим центральніше її положення. На нашу думку центральність слід вважати позитивною стороною ГПП. В той же час положення периферійних приморських країн є більш вигідним, ніж центральних континентальних [ 41, ст. 11]. Тому порівняння ГПП треба проводити з урахуванням конкретної ситуації, розуміючи відносність переваг центральності і вад периферійності. Україна межує з Росією, Білорусією, Польшею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою, морськими сусідами України є Болгарія, Туреччина і Грузія. З Румунією та Росією наша держава має одночасно морські і сухопутні кордони. Вплив морського сусіда відчувається значно менше, ніж сухопутного (більша відокремленість, послаблення позитивних і негативних властивостей безпосереднього сусідства). Тому морський сусід займає проміжне місце між сухопутними сусідами першого і другого порядків. [30, ст. 5]. На нашу думку Україна має центральне геополітичне положення, як у відношення із сухопутними країнами, так і з приморськими. Таке положення ефективно позначається на можливостях міжнародних віднових політичного, екомічного та культурного характеру. Проте варто зауважити і фастово перефирійне положення України відносно європейських країн. Хоча Україна географічно знаходиться в центрі європи, проте її положення відносно ЄС має периферійний характер, що відповідно надає певної складності у здійснення повноцінної зовнішньої політики.

Доктор філософських наук Грищенко А.М., на відміну від академіка НАН Шаблія О.І. приділяє значну увагу і сусідам другого порядку, як факторам, що впливають на геополітичне положення. Геополітичне оточення держави формується не тільки сусідами першого порядку. Велике значення мають також сусіди другого порядку. Вони часто врівноважують вплив сусідів першого порядку. Країни-сусіди другого порядку не мають спільних кордонів і реалізують своє сусідство через державу, що межує з кожною із них. До сусідів України другого порядку належать Німеччина, Австрія, Чехія, Болгарія, Грузія, Казахстан та інші країни. Через обширність і витягнутість території Росії багато сусідів другого порядку значно віддалені від України, не мають з нею навіть регіональної спільності. Сусідство потрібно розглядати у певному регіоні, бо за його межами воно практично втрачає свої властивості, зокрема такі, як можливість близької і швидкої взаємодії. [31, ст. 30].

 О.М. Паламарчук вважає, що розташування країн на певній території впливає на їхню взаємодію. Взаєморозташування характеризує територіальний рівень (ранг) положення країн. Будемо виділяти взаєморозташування глобальне (світове), міжконтинентальне, континентальне, регіональне та для держав, що межують. Про міжконтинентальне взаєморозташування йдеться тоді, коли країни знаходяться на сусідніх континентах з “регіональною» віддаленістю одна від одної або на протилежних сторонах океану (трансокеанське розташування) [36, ст. 7]. Наприклад, у такому відношенні Україна перебуває з державами Центральної Азії, Північної Африки. Трансокеанське взаєморозташування мають Франція та Сполучені Штати Америки (США).

ГПП держави формують не тільки окремі країни, а й їх різні угруповання. Аналіз впливу угруповань на ГПП країни проводиться у наступній послідовності. [36, ст.8]. Спочатку визначається положення держави відносно найближчого та найвіддаленішого представників цього угруповання. Далі з’ясовуються відповідні відношення щодо основного масиву країн, якщо він виділяється. В разі неможливості такого виділення треба встановити, які види територіальних відношень переважають. Наприклад, серед країн Північно-Атлантичний Альянс (НАТО) найближчою до України є Польща.

Доктор політичних наук Баган О.В. у своїй монрографії Українська Понтида. Геополітичні виміри сучасної України вважає, що міжконтинентальну або навіть глобальну територіальну спільність Україна має із США та Канадою. З ядром НАТО, тобто країнами Західної Європи, Україна перебуває у континентальній спільності із сусідством від другого порядку (Німеччина) до четвертого (Великобританія та інші) [11, ст. 119]

НАТО належить провідна роль серед військово-політичних союзів світу. З прийняттям до Альянсу ряду країн Центральної і Східної Європи (Польщі, Угорщини, Чехії) його вплив на ГПП України значно посилюється. НАТО має широкі стосунки з багатьма постсоціалістичними країнами через спеціальну програму “Партнерство заради миру”. В цій програмі бере участь і Україна, а також інші держави з тих, що утворились на терені колишнього СРСР. Військово-політичний характер має також Західноєвропейський Союз (ЗЄС) у складі Великобританії, Франції, Федеративної Республіки Німеччини (ФРН), Італії, країн Бенілюксу. Але він не протидіє НАТО і має спільних з альянсом членів. ЗЄС не впливає самостійно на геополітичну ситуацію в Центральній та Східній Європі. Противагу НАТО зараз певною мірою складає Росія разом з іншими країнами СНД, що підписали в Ташкенті договір про спільну оборону. Проте і Росія не має з НАТО гострого протистояння, обидві сторони постійно консультуються.

На нашу думку значно різноманітнішими є геополітичні впливи на нашу державу з боку економічних угруповань. Так, Україна є членом економічного союзу СНД, ЧЕС. Ці утворення знаходяться у стадії формування. Стоїть питання про розширення участі України у їх діяльності. Розширюється співробітництво нашої держави з Європейським Союзом, який завдяки своєму потужному економічному потенціалу утворює значне поле геополітичного впливу. Особливої значення ЄС набув для України після 1 травня 2004 року, коли більшість сусідів України першого порядку по північно-західному кордону увійши до ЄС. Розширення європейського союзу безпосередньо впливають на Україну. За підрахунками українських фахівців, збитки, яких зазнає Україна тільки протягом перших двох років після розширення ЄС, сягатимуть майже 300—400 мільйонів доларів щорічно. [35] Проте цей факт і має багато позитивів політичного характеру. Привертає увагу України й асоціація країн Балтії та Скандинавії. Аналізуються можливості виникнення єдиної Балтійсько-Чорноморської економічної спільноти.

Особливе значення в аналізі ГПП О.М. Паламарчук приділяє релігійним чинникам. [37, ст. 23]. Україна є переважно християнською державою і розташована серед країн християнського світу. Особливість її положення полягає у тому, що східний і північний сусіди належать до православ’я, а в західних – провідну роль відіграє католицька церква. Треба відзначити складність внутрішньої релігійної ситуації в Україні, зокрема розкол православ’я на три конфесії, наявність численних міжконфесійних суперечностей. На нашу думку через християнство Україна має духовну спільність з основними цивілізованими державами світу, на її ГПП позитивно впливає християнське оточення. Зараз найбільш агресивним і суспільно небезпечним визнається ісламський фундаменталізм, який переважає в деяких країнах Близького та Середнього Сходу, Азії (Іран, Ірак, Пакистан). Для України вони є відносно віддаленими за доступністю та порядком сусідства, а тому не вважаються чинниками можливої дестабілізації.

Професор Московського університету, доктор географічних наук Найтов А. М. Вважає, що аналіз ГПП країни відносно певних фокусів і угруповань держав можливий на різних територіальних рівнях. [26, ст. 391]. Дуже важливо з’ясувати композиційне положення країни у регіоні, на континенті та в міжконтинентальній спільності. Воно може бути центральним, периферійним, глибинним. Центральність визначається положенням країни у середині відповідного регіону. Є певний зв’язок між центральністю композиційною і визначеною за кількістю сусідів першого порядку. Країна з центральної частини регіону об’єктивно може мати більшу кількість суміжників, ніж інша держава. В той же час, наприклад, Україна і Молдова займають приблизно однакове положення у регіоні Центральної і Східної Європи, але дуже відрізняються одна від одної за кількістю сусідів першого порядку. Периферійною будемо вважати країну, яка має суміжні з нею країни, що не входять до складу регіону. Інші країни відносимо до глибинних. Вони займають у регіоні проміжне положення між центральними та периферійними країнами. При активній взаємодії країн регіону центральне положення слід вважати позитивною рисою ГПП, оскільки мінімізується сумарна відстань міждержавних контактів. Наявність конфліктів у регіоні ускладнює зв’язки центральної країни із зовнішніми партнерами. В цілому центральність, периферійність і глибинність є суттєвими параметрами ГПП країни, але їх оцінка залежить від конкретної геополітичної ситуації. [26, ст. 296].

На нашу думку аналіз ГПП держави на регіональному рівні в сучасних умовах потребує полірегіонального підходу. Це означає, що державу потрібно розглядати в кількох регіонах. Так, для України важливо оцінити її положення у Центральній і Східній Європі, регіонах країн СНД, Чорноморського басейну, Балтійсько-Чорноморського простору тощо.

Доктор географічних наук Колосов В.А. у свої праці “Політична географія: проблеми і методи” висуває нову концепцію “територіальних композицій”: положення країни на осі як відношення, що має складний небінарний характер, полягає у визначенні територіальної композиції взаємодіючих (чи протидіючих) країн і даної держави. Тут можливі такі різні варіанти: 1) держава є однією із взаємодіючих або протидіючих сторін; 2) держава відокремлена від взаємодії (протидії) однією із сторін; 3) держава розташована між взаємодіючими (протидіючими) сторонами. Перший варіант принципово не відрізняється від вже розглянутого з’ясування положення країни відносно геополітичних фокусів і угруповань країн. В цьому випадку знову маємо можливість оперувати переважно бінарними відношеннями, враховуючи лише наявність чи відсутність проміжних країн на шляху взаємодії (протидії).

Другий варіант композиції фіксує пасивне положення держави, її відокремленість від взаємодії чи протидії. У випадку військово-політичної протидії сторін таке положення слід оцінити позитивно, оскільки держава розташована за межами зони протиріч і можливих конфліктів. Знаходження країни за територією здійснення економічної взаємодії звичайно має негативні риси.

Найбільш цікавим є третій варіант композиції, коли держава займає проміжне положення у взаємодії (протидії). Воно дає країні деякі економічні переваги. Транзитне розташування держави стимулює широке міжнародне використання її шляхів сполучення, трубопроводів, портів, станцій, обслуговуючих виробництв тощо. Це дає можливість отримати додаткові кошти і робочі місця. Проміжне положення держави у військово-політичній протидії оцінюється як несприятливе, оскільки загроза небезпеки має місце з обох боків. Всі три варіанти композиційного положення є виявом територіального відношення симетричності. Останнє слід розглянути в геополітичному аналізі разом з відношеннями доступності і сусідства, які в конкретній ситуації посилюють або послаблюють значення симетричності  [ 25, ст. 28 ].

На нашу думку дуже важливі характерні риси ГПП України визначаються саме за допомогою аналізу територіальної композиції із взаємодіючими та протидіючими країнами. Україна розташована між державами Західної і Центральної Європи, з одного боку, та Росією і Казахстаном – з іншого. Перші мають досить бідні мінеральні і лісові ресурси, а другі є величезними ресурсними базами. Утворюється геополітична вісь схід - захід, на якій проміжне або транзитне положення України має позитивні риси. Проміжною ланкою наша держава виступає у взаємодії Західної і Північної Європи з країнами Закавказзя, Близького Сходу (вісь північ-південь) [37, ст. 21 ].

В цілому транзитність України є важливим ресурсом її ГПП. Ефективне подальше використання цього ресурсу пов’язане з будівництвом газо- та нафтопроводів, організацією масових залізнично-морських перевезень міжнародних вантажів. У військово-політичному плані Україна теж займає проміжне положення між Росією та країнами НАТО. Воно характеризується негативно, бо існує можливість загострення протистояння між сторонами.

ГПП формують не тільки країни, а й природні об’єкти [35]. При цьому увага приділяється головним чином комунікаційним та бар’єрним властивостям останніх. Надалі можливе виявлення й інших геополітичних атрибутів об’єктів природи. На нашу думку це розширить зміст відповідного аспекту ГПП, початком аналізу якого тепер слід вважати дослідження природних умов на кордонах держави. Воно дає змогу з’ясувати наявність природних рубежів та обгрунтувати розміщення місць перетину кордонів. Переважно рівнинний характер рельєфу та особливості гідрографічної мережі не створюють на кордонах України чітких природних рубежів. Навіть Карпати як гірська система заходять на територію держави своєю східною частиною, а тому мають досить обмежені бар’єрні властивості. Особливу відкритість щодо природних атрибутів можна спостерігати на східному кордоні України. Обгрунтування розміщення місць перетину кордону потребує розгляду локальних ділянок території країн, прилеглих до України, з урахуванням особливостей їх транспортних мереж. Остаточне вирішення цієї проблеми виходить за межі дослідження власне ГПП держави. [25, ст. 51]. За своїми комунікаційними можливостями велике геополітичне значення мають моря і найбільші річки. Приморське положення країни забезпечує їй сполучення з найвіддаленішими державами світу. Вона може увійти в міжнародний поділ праці, виконуючи свої транспортно-розподільчі і транзитні функції. Так, важливими чинниками ГПП України є Чорне і Азовське моря, які омивають її територію на півдні, а також річки Дунай і Дніпро. Дніпро можна використати для сполучення балтійських країн з Причорномор’ям і Східним Середземномор’ям. Вихід до Дунаю дає можливість Україні здійснювати економічні зв’язки з країнами Південно-Східної і Центральної Європи, а за допомогою каналів – дістатись до віддалених морів європейських країн. Через Чорне море та протоки Босфор і Дарданелли забезпечується співробітництво України з причорноморськими країнами та її вихід до Середземного моря і Світового океану.

Отже, ГПП країни – це важливий чинник у формуванні міжнародних зв’язків політичного, економічного, інформаційного та культурного характерів. Російський географ В. Колосов вважає, що геополітику варто аналізувати у трьох вимірах: традиційно-політичному, тобто воєнно-стратегічному, економічному і культурно-історичному. Кожен з цих напрямів аналізу має самостійне значення, проте найбільшої ефективності для визначення геополітичного положення країни вони надають лише в сукупності.

З точки зору провідного наукового дослідники теорії геополітики, геополітичне становище держави необхідно розглядати не лише з точки зору географічного положення, сусідства, приналежності до економічних та політичних блоків держави, чи її сусідів, природних ресірсів, а й варто звернути значну увагу на типи релігійного, культурного, мовного та інформаційного середовища.

Таким чином ГППУкраїни, з врахуванням всіх перелічених вище особливостей його аналізу має у своїй більшості позитивний характер. Проте негативні моменти також відслідковуються. Загалом таке ГППсприяє тісним міжнародним контактам у політичній, економічній, транспортій, соціо-культурній та інформаційній сферах та надає змогу державі вирішувати проблеми дипломатичного характеру.

Розділ 2. Співробітництво України з міжнародними організаціями