Нормативно – правова база відносин України і НАТО

2.3. Нормативно – правова база відносин України і НАТО

 Початком співпраці України та НАТО прийнято вважати листопад 1992 року, коли відбувся офіційний візит Генерального секретаря НАТО Манфреда Вернера в Україну. Того ж року Президент України Леонід Кравчук відвідав штаб-квартиру НАТО у Брюсселі. 8 лютого 1994 року Україна, перша з пострадянських країн СНД, підписала рамкову угоду програми НАТО “Партнерство заради миру”, а 14 вересня 1995 року було офіційно затверджено індивідуальну програму партнерства України з НАТО [40, ст. 211]. Наступним кроком, який наближав Україну до Північноатлантичного альянсу, стало підписання Хартії про партнерство України з НАТО у Мадриді 9 липня 1997 року [32, ст. 9]. Хартія представляє собою документ, на основі якого визначаються сучасні умови світової безпеки, ролі НАТО у її підтриманні, становища та значення України у процесі збереження миру, взаємовідносини України і НАТО, зобов’язання України перед країнаим- членами НАТО. Вона складається із 5 розділів: кожен з яких регламентує відносини у певній сфері діяльності. “Україна та Організація Північноатлантичного договору (НАТО) і її держави-члени, спираючись на зміни у середовищі безпеки в Європі, будучи переконаними, що незалежна, демократична та стабільна Україна є одним з ключових факторів забезпечення стабільності в Центрально-Східній Європі та на континенті в цілому беруть на себе зобов'язання у подальшому розширити та посилити своє співробітництво та розвивати особливе та ефективне партнерство, яке сприятиме забезпеченню більшої стабільності та спільних демократичних цінностей в Центрально-Східній Європі” [29, ст. 31].

 У листопаді 1998 року було презентовано програму співробітництва з НАТО до 2001 року. У документі вказувалося, що стратегічною метою України є повномасштабна інтеграція до європейських та євроатлантичних структур та повноправна участь у системі загальноєвропейської безпеки.
 Державна програма співробітництва України з НАТО розрахована на 2001 - 2004 роки [6], є логічним продовженням попередньої і має на меті забезпечити максимально повне та якісне виконання Хартії. На нашу думку, дана “Програма дій Україна - НАТО” забезпечує реалізацію “Хартії про партнерство України з НАТО” на державному рівні, також її реалізація підтверджена Указом Президента України від 27 січня 2001 року.

Основним документом, де розроблені практичні рекомендації, що партнерських стосунків України і НАТО є План дій Українга – НАТО, що ухвалений на засіданні Комісії Україна – НАТО на рівні міністрів закордонних справ, в м. Прага 22 листопада 2002 року. Цей План дій було розроблено відповідно до рішення Комісії Україна-НАТО з метою поглиблення і розширення відносин Україна-НАТО. Метою цього Плану дій є чітке визначення стратегічних цілей і пріоритетів України для досягнення її мети повної інтеграції у євроатлантичні структури безпеки і для створення стратегічних рамок для існуючого і майбутнього співробітництва Україна-НАТО відповідно до Хартії.

Професори Нью-Йорксьекого університету Стейнгер Г. Та Сейнер Дж. проаналізувавши основну законодавчо-правову базу взаємовідносин України з НАТО, зробили висновок про належний рівень декларованих положень та практичних розробок та рекомендацій, що повинні сприяти втіленню поставленої мети та завдань даних взаємовідносин.  Проте нормативно закріплена діяльність між Україною і НАТО все ж не визначає готовність до подання заявки на вступ до цієї міжнародної структури. [19, ст. 405]. Відомо, що для цього держава-претендент має відповідати ряду вимог не тільки соціально-економічного характеру. Мають бути врегульовані питання щодо територіальних претензій до країн-сусідів (спір України і Румунії щодо острову Зміїний досі не розв'язано), потрібно провести модернізацію військової техніки згідно із стандартами НАТО. Зрозуміло, що слід враховувати економічне підгрунтя: скільки це буде коштувати для України і чи зможе вона віднайти відповідні кошти.

Водночас, певний оптимізм можуть давати результати роботи комісії Україна-НАТО у Рейк'явіку так і те, що президент України підтвердив, що Україна готова до співробітництва з Альянсом до тієї межі, на яку погодиться сам Альянс [10, ст. 17]. На нашу думку перспективи членства України в НАТО передусім залежать від того, чи зуміє Україна довести правдивість свого європейського вибору, чи вона й надалі коливатиметься між Росією та Європейським союзом, вважає експерт. Британський аналітик Джеймс Шер, який консультує НАТО з питань України, вважає, що “українській стороні не варто сподіватися на оголошення в НАТО кардинальних змін у статусі України”. Дж.Шер наголосив: “звичайно НАТО має політику відкритих дверей, проте рішення географічного розширення, яке відбувається, потребуватиме більше стратегічних міркувань від урядів країн НАТО, ніж вони уявляли” [19, ст.321]. Можна по-різному оцінювати альянс і його рух на Схід та міру корисності для України співробітництва з НАТО, але неможливо не рахуватися з цією найпотужнішою і впливовою військово-політичною структурою.

Таким чином, відносини України з НАТО ґрунтовно закріплені у нормативно-правових документах, що дає позитивний результат у практичному співробітництві. На нашу думку розвиток відносин з альянсом сприяє підвищенню ролі України в системі європейської безпеки, проведенню військової реформи та зміцненню демократичних перетворень у країні. У кінцевому підсумку, він сприяє зміцненню безпеки держави.

Отже, проголошуючи свою незалежність та суверенність у 1991 році, Україна відповідно отримала офіційне право самостійно визначати пріоритети зовнішньої політики та налагоджувати зв’язки із державами, союзами держав та міжнародними організаціями. Різносторонність міжнародного співробітництва України в рамках найвпливовіших міжнародних союзів та організаціях (ЄС, НАТО, ЄЕП) відповідає геополітичному становищі України та курсу української держави на демократизацію, безпеку, розвиток економіки, освіти на культури.

Висновки

 

Здобувши незалежнiсть, Україна отримала геополiтичний спадок, як держава між Сходом і Заходом, з винятковим положенням на перетині основних торгових шляхів, багатими природними та людськими ресурсами. Становищем на 1991 рiк її геополiтичний рейтинг визначався перш за все наявнiстю ядерної зброї, частини радянського ВПК, трансконтинентальної транспортної iнфраструктури, вiйськово-морської бази на Чорному морi та рядом iнших вiйськово-стратегiчних компонентiв, розташованих на її територiї.

Сьогодні Україну розглядають як державу, що визнала свої державні пріоритети на користь демократії, правової держави та прав людини. З точки зору геополітичного положення та значення України у своєму регіоні її на сьогодні розлядають як повноцінного суб’єкта на міжнародній арені та відводять її важливе місце у концепціях на програмах регіонального та світового характеру. Частково Україна включена в поле iнтересiв трьох свiтових полiтичних i економiчних гравцiв: США, деяких країн Захiдної Європи i Росiйської Федерацiї. Тобто, Україна знаходиться в залежностi як вiд Заходу, так i вiд Росiї. Рiшучий поворот в той, чи iнший бiк може бути пов'язаний з втратами. Традицiйно змiст нашої зовнiшньої полiтики розглядається виключно як вибiр напрямку орiєнтацiї, а не вибiр змiсту i способу активної дiяльностi на мiжнароднiй аренi полiтицi.

Погляд українських науковців та полiтикiв про вiдношення до України iнших держав полягає в тому, що ми займаємо важливе мiсце в свiтовiй полiтицi, являючись противагою Росiї i можемо розглядатися як кандидат на входження в Європу. Однак аналiз "Стратегiчної концепцiї пiвнiчноатлантичного союзу" не пiдтверджує ці самонадiянi сподiвання. Стаття 36 "Стратегiчної концепцiї НАТО" проолошує: "Росiя вiдiграє виключну роль в забезпеченнi євроатлантичної безпеки". Стаття 37 того ж документу зазначає: "Україна займає особливе мiсце в обстановцi безпеки в Євроатлантичному регiонi i являється важливим i цiнним партнером в справi захисту стабiльностi i спiльних демократичних цiнностей".

Тобто, Росiя вiдiграє виключну роль, Україна займає особливе мiсце. Україна - це лише мiсце (арена дiй) для НАТО, i це потрiбно усвiдомлювати. Пiсля приєднання ряду країн Схiдної Європи до НАТО що фактично змiнило розклад сил на театрi вiйськових дiй євразiйського континенту, Україна поки нiяк не вiдреагувала i не заявила своєї позицiї вiдносно цiєї змiни сил.
Зовнiшньополiтична офiцiйна стратегiя України сьогоднi визначена як "багатовекторнiсть". Багатовекторнiсть - це невизначенiсть в зовнiшнiй полiтицi, невизначенiсть в геостратегiї України.

Проте попри негативні прояви у здійсненні міжнародної політики, які частково можна приписати лише 13-річному існуванні України, як незалежної держави існують і якісно позитивні. Зокрема, відносини України і Європейського Союзу здійснюються поступово та цілеспрямовано. І якщо раніше, на початку 90-х років вони являли собою лише декларативних характер, то на сьогодні їх можна характеризувати як практичні взаємовідносини. Особливої уваги цим відносинам ряд науковців та державних діячів приділяють після приєднання сусідів України першого порядку до Європейського Союзу 1 травня 2004 року, адже саме тепер Україна має прямий кордом з ЄС, що обумовлює нові економічні, торгівельні, політичні та культурні відносини. Після добровільної відмови України від ядерної зброї, утвердженню військових пріоритетів нового аспекту набули відносини України і НАТО. Північно-Атлантичний Альянс сьогодні проводить різновекторну політику щодо України. Ці відносини належним чином закріплені міжнародним договорами, проектами та програмами та ратифіковані Верховною Радою України. Власне, така ґрунтовно розроблена нормативно-правова база відносин України і НАТО сприяє ефективному практичному втіленню задекларованих засад. Безперечно завжди залишатиметься для України актуальним питання відносин з державами, колишніми республіками СРСР, а особливо з Росією. Власне, для України, на сьогодні, тому таким складним і є питання вибору напрямку зовнішньої політики. Створення Єдиного Економічного Простору на теренах СРСР ще раз підтверджує спільності в не лише належності до певного регіону, а й в політичних та економічних пріоритетах.

Зовнішня політика України відповідає її геополітичному положенні. Адже тісні, а тепер уже й сусідські відносини з Європейським Союзом не можуть бути проігноровані у визначенні міжнародних пріоритетів. Так як і в принципі відносини з державами, з якими Україну повязували довготривалі історичні взаємини. Тому “багатовекторність” у зовнішній політиці України є як науково так і практично обґрунтованою, що сприяє ефективному становленні та розвитку України, як держави, як особливою місією врегулювання відносин між заход і Сходом на Євразійському континенті.

 

Список використаної літератури

 

1.   Збігнєв Бжезинський. Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи. – Львів-Івано-Франківськ: „Лілея-НВ”, 2000. – 214с.

2.   Закон України «Про міжнародні договори України», № 3767-ХІІ від 22 грудня 1993 р.

3.   Конституція України

4.   Постанова ВРУ “про зовнішньо-політичні пріоритети України” // Голос України №5/93

5.   Постанова ВРУ “про втілення програми Україна – НАТО в державно-політичний курс України // Голос України № 14/03

6.   Програма дій Україна – НАТО // www.mzs.com.ua

7.   Ружмон Д. Європа у грі. Шанс європейців. Відкритий лист до європейців : Пер. з фр. – Львів, 1998 – 280с.

8.   Угода про формування ЄЕП // Голос України №11/ 03.

9.   Концепція формування ЄЕП // Голос України №11/ 03.

10.             Указ Президента “про втілення програми Україна – НАТО” //Голос України № 14/03.

11.             Баган О. В. Українська Понтида. Геополітичні виміри сучасної України. – Дрогобич: “Коло”, 2002. - 253с.

12.             Вакулевич В.О. Політико-історичний вимір Європейської традиції – Кіровоград, 2000 – 62с.

13.             Гжегож В.Колодко. Глобалізація і перспективи розвитку постсоціалістичних країн. –К.: „Основні цінності”, 2002. – 236с.

14.             Гринев В.Б., Гугель А.С. Потерянное десятилетие – контуры новейшей комплексной и экономической истории Украины: Монографія – К: МАУП – 2001 – 432с.

15.             Драч І.П. Політика: внутрішня і зовнішня: – К., 1997 – 392с.

16.             Копійка В.О., Шинкаренко Т.М., Європейський Союз: заснування і етапи становлення. К.: видавничий дім “Ін Юре”, 2001. – 448с.

17.             Мошес Аркадий, “Украина между Западом и востоком. Взгляд из России”, Институт Европы РАН, Москва.

18.             Попович М. А. Європа – Україна: праві і ліві – К., 1997 – 108с.

19.             Steiner G., Steiner J. Business, Government, and Society. - N.Y.,1988. - 703p.

20.             Ткаченко В.А. СНД та національні інтереси України – К: Інститут громадянського суспільства – К., 1998 – 435 с.

 

21.             Абетка української політики. Довідник. / Уп.Томенко.- К.: Смолоскип, 2001. –223с.

22.             Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: навчальний посібник, К., : АМУПП – 1997 – 200с.

23.             Введение в политологию: Политология : Энциклопедический словарь / Общ. ред. и сост.: Ю.Аверьянов. - М.,1993. - 431с.

24.             Зовнішня політика і міжнародні відносини зарубіжних країн. Посібник.. – К., 2002. – 354с.

25.             Колосов В.А. Политическая география: проблемы и методы. – Л.: Наука, 1988. – 192 с.

26.             Нартов. Геполитика. – М.: Из-во ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 440с.

27.             Основи політичної науки. / За ред. Б.Кухти. – т.IV.-Львів: Кальварія., 1999. – С.193 - 197.

28.             Рябов С. Політологія : Словник термінів і понять. - К.,1996. - 192с.

 

29.             Балашов Г.В. Политика...(рассказы, статьи, комментарии) – Дніпропетровськ, 1997 – 56с.

30.             Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Європейський Союз: расширение на восток. // Общественные науки и современность. – 2002. - №2. – С.78

31.             Грищенко “Сучасний інформаційний простір України: зміна пріоритетів” // ПіК №3/04

32.             Єжи Козакевич. Розширення НАТО та європейська політика України. // Політична думка. – 1999. - №1-2. – С.87 - 103.

33.             Иванов В.И. Європа в преддверии ХХІ века. // Международная жизнь. – 1999. - №1. – С.8 - 14.

34.             Ляшенко О. Відносини України і Європейського Союзу у контексті європейської інтеграції країн Центральної та Східної Європи. // Український історичний збірник. – К., 2001. – С.412 – 429

35.             “Міжмор’я” – геополітика Центральної Європи // www.sesna.com.ua/im/geoua.html

36.             Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. ГППУкраїни (сутність і основні риси) // Укр. геогр. журнал. – 1994. – №№ 1-2. – С. 3-9.

37.             Паламарчук О.М. Теоретико-методичні засади дослідження геополітичного положення країни // Укр. геогр. журнал. – 1998. – № 1. – С. 19-23.

38.             Российско-украинский диалог в европейском контексте // Полис. - 1997. - №3.

39.             Сопруцько Л. Від Центральноєвропейської ініціативи до об’єднаної Європи. // Урядовий кур’єр. 2001.- 28 лист. – С.3.

40.             “Хто ми для НАТО? Або навіщо ми їм потрібні” // Вісник Львівського університету – Львів, Львівський університет ім. І.Я. Франка, сер. Міжнародні відносини, Вип. 6 : 2003 – 256с.

41.             Шаблій О.І. Гоеполітика: основні поняття, компоненти та структура // Укр. геогр. журнал. – 1998. – № 3. – С. 8-11.

 

Додатки.

 

ГПП – геополітичне положення

ЄЕП – Єдиний Економічний простір

ЄС – Європейський Союз

ЗЄС – Західно-Європейський Союз

НАТО – Північно - Атлантичний Альянс

РФ – Російська Федерація

СНД – Співдружність Незалежних Держав

СОТ – Світова організація Торгівлі

СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік

США – Сполучені Штати Америки

ФРН – Федеративна Республіка Німеччина

ЧЕС – Чорноморське Економічне Співробітництво

РФ – Російська Федерація