Підходи до управління продуктивністю праці і її плануванню

3. Підходи до управління продуктивністю праці і її плануванню

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, необхідно розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю. Керування продуктивністю праці вимагає реалістичного, ефективного планування і зацікавленої участі в цьому процесі. Системи управління продуктивністю праці (діючі і проектовані) необхідно піддавати ретельному аналізу, щоб одержати бажані результати.

Типовий процес управління продуктивністю праці включає:

вимір і оцінку продуктивності праці;

пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності праці в цілому і за окремими видами праці;

планування контролю за підвищенням продуктивності праці на основі інформації, отриманої в процесі виміру й оцінки продуктивності праці;

здійснення мір контролю за підвищенням продуктивності праці;

розробку систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності праці;

вимір і оцінку впливу мір, передбачених планом і всією програмою, спрямованих на підвищення продуктивності праці.

Управління продуктивністю – це процес, що припускає стратегічне й оперативне планування і постійний контроль за ефективним упровадженням.

Підвищення продуктивності праці – результат керування і втручання в ключові процеси перетворення. Воно відбудеться при дотриманні кожного з перерахованих нижче умов.

1. Обсяг продукції зросте, витрати зменшаться.

2. Обсяг продукції зросте, витрати залишаться незмінними.

3. Обсяг продукції зросте, витрати збільшаться, але більш низькими темпами.

4. Обсяг продукції залишиться незмінним, витрати скоротяться.

Обсяг продукції скоротиться, витрати зменшаться більш швидкими темпами.

Управління продуктивністю праці на основі системного підходу базується на двох основних принципах: орієнтації на вихід продукції (кінцеві результати системи) і інтеграції всіх підсистем організації в єдине ціле. Він охоплює:

організаційні форми підвищення продуктивності праці;

сфери підвищення продуктивності праці;

прийоми і методи підвищення продуктивності праці.

У системі управління продуктивністю праці на підприємствах можна виділити два напрямки: мотиваційний (стимулювання якості робочої сили, її залучення в інноваційні процеси) і технічний (впровадження нових технологій і техніки). Підвищення продуктивності праці є процесом змін усіх складових її елементів, для чого необхідно керувати цими змінами, тобто мотивувати, стимулювати і генерувати їх.

Планування і координування масштабів і інтенсивності змін у всіх основних організаційних елементах, включаючи зайнятість, структуру кадрів, технологію й устаткування, продукцію і ринки збуту, – основні елементи керування продуктивністю праці, що припускають:

управління якістю (процес забезпечення якості);

планування (процес, який визначає, що повинно бути зроблене для підвищення ефективності виробництва);

вимір трудовитрат (процес оцінки їхньої економічності);

бухгалтерський облік і фінансовий контроль (службами, що займаються оцінкою прибутковості).

Програми підвищення продуктивності праці різні за обсягами, масштабами і цілями. Вони передбачають внесення змін в усі чи в деякі сфери організації: людські ресурси, структуру, культуру, технологічні процеси.

Ріст продуктивності праці повинен плануватися на базі наступних принципів.

1. Принцип єдності. Він припускає, що планування повинне мати системний характер, тобто враховувати сукупність елементів. Повинні бути забезпечені взаємозв'язок і наявність єдиного напрямку розвитку всіх елементів планування.

2. Принцип участі. Він означає, що кожен член організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і виконуваної функції. Планування, засноване на принципі участі, називається партисипативним.

3. Принцип безперервності. Даний принцип означає, що процес планування на підприємствах (в організаціях) повинен здійснюватися постійно, а розроблені плани і програми – безупинно змінювати один одного.

4. Принцип гнучкості. Він полягає в доданні планам, програмам і процесу планування здатності змінювати свою спрямованість у зв'язку з непередбаченими обставинами. Програми повинні складатися так, щоб до них можна було вносити зміни, погоджуючи їх з внутрішніми і зовнішніми умовами.

Принцип точності. Тут мова йде про те, що плани повинні бути конкретизовані і деталізовані в тім ступені, в якому дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства.

Для цілей планування підвищення продуктивності праці, розробок програм, проектів її росту найбільшою мірою підходить інтерактивне планування, що має дві головні риси: воно засноване на принципі участі і максимально мобілізує творчі здібності учасників підприємства (організації); припускає, що майбутнє підвладне контролю і значною мірою є продуктом творчих дій працівників організації. Ціль інтерактивного планування – проектування майбутнього.

Процес планування продуктивності праці може складатися з декількох етапів (рис. 3).

							Підготовка кінцевого стратегічного плану
	Аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища
			Стратегічний аналіз, визначення стратегічних альтернатив
					Вибір стратегії

1 3 4

Визначення стратегічних цілей

Планування

6

	Контроль результатів		Реалізація планів

зворотній

зв'язок 3 7

Рис. 3. Процес планування продуктивності праці в організації

У вітчизняній теорії і практиці окремі економісти успішно працювали в галузі дослідження вибору оптимального напрямку росту продуктивності праці, з урахуванням різних ресурсів, що характеризують даний показник.

Важливо вибрати такий варіант напрямку підвищення продуктивності праці, який одночасно сприяв би зниженню витрат живої й упредметненої праці. Виходячи з того, що продуктивність праці залежить від кількості і використання даних витрат, можна побудувати п'ять варіантів зниження витрат, що забезпечують максимум результату при мінімумі витрат.

Перший варіант. Витрати упредметненої праці залишаються колишніми, витрати живої праці знижуються:

ВУП= ВУП1, ВЖП > ВЖП1 (4)

Така ситуація виникає тоді, коли:

при даному рівні виробництва вичерпані всі резерви зниження витрат упредметненої праці, і ріст продуктивності праці залежить від економії живої праці;

застосовуються нові засоби виробництва, що мають колишню вартість і колишню продуктивність, однак потребують менших витрат живої праці для приведення їх у дію;

застосовуються такі нові засоби виробництва, що мають велику вартість і велику продуктивність, але обслуговування їхнє вимагає колишніх, менших чи в меншій мері зрослих витрат праці.

Другий варіант. Витрати живої праці залишаються колишніми, витрати упредметненої праці скорочуються:

ВУП > ВУП2, ВЖП = ВЖП2 (5)

Така зміна співвідношення витрат звичайно досягається за допомогою раціональної витрати матеріалів, устаткування, електроенергії, сировини і т.ін., а також шляхом заміни дорогої упредметненої праці дешевою. Наприклад, багато хімічних продуктів, використовувані замість металу, зберігають у даному виробництві тільки витрати упредметненої праці, оскільки на їхню обробку витрачається колишня маса живої праці.

У цьому варіанті:

ВУП + ВЖП > ВУП2 + ВЖП2 (6)

 

Третій варіант. Одночасно знижуються витрати живої й упредметненої праці.

ВУП > ВУП3, ВЖП > ВЖП3; (7)

При цьому можливі три випадки, оскільки зниження витрат живої й упредметненої праці може відбуватися в різних співвідношеннях:

1) зниження витрат живої праці відбувається пропорційно зниженню витрат упредметненої праці:

ВУП : ВУП = ВЖП : ВЖП3; (8)

2) скорочення витрат упредметненої праці відбувається швидше, ніж скорочення витрат живої праці:

ВУПП - ВУП3 > ВЖП - ВЖП3; (9)

3) зниження витрат живої праці відбувається швидше, ніж зниження витрат упредметненої праці:

ВУП - ВУП3 < ВЖП - ВЖП3; (10)

 

Четвертий варіант. Ріст продуктивності праці, що приводить до зниження вартості одиниці продукції, досягається за рахунок збільшення витрат живої праці, але він перекривається більшим зниженням витрат упредметненої праці:

ВУП > ВУП4, ВЖП < ВЖП4 , ВУП - ВУП4 < ВЖП - ВЖП4 (11)

 

П'ятий варіант. Зростає абсолютний розмір упредметненої праці, але розмір приросту перекривається економією на живій праці:

ВУП < ВУП 5, ВЖП > ВЖП 5 , ВУП 5 - ВУП < ВЖП - ВЖП 5 (12)

Отже, ми установили, що ріст продуктивності праці закономірно відбувається у формі кожного з цих п'яти співвідношень. Кожне з них має самостійне значення і є ефективним, оскільки дозволяє знизити повні витрати. У цих умовах задача менеджера по праці полягає в тім, щоб при постановці задачі підвищити продуктивність праці, оцінити в якості альтернативних ті шляхи підвищення продуктивності праці, що реалізуються при одному чи декількох співвідношеннях витрат.

Ріст продуктивності праці приводить до зниження витрат на одиницю продукції. Він тим вище, чим більшу кількість таких витрат удається скоротити. Більше їхнє зниження досягається за допомогою одночасного зниження витрат живої й упредметненої праці. Однак задача забезпечення максимального росту продуктивності праці не обов'язково припускає пошук шляхів одночасного зниження витрат живої й упредметненої праці. У визначених ситуаціях переважніше вибрати інший шлях: знизити тільки одні витрати, або одні знижувати, а інші підвищувати. В остаточному підсумку буде досягнутий максимум зниження витрат живої й упредметненої праці.

Планування і проектування продуктивності праці – складна і багатогранна проблема, що вимагає комплексного, системного підходу до її рішення. Саме такий підхід виявив Г. Емерсон у своїй книзі «Дванадцять принципів продуктивності". Автор роботи розглядає тільки принципи, не зупиняючи на формах і методах керування і планування продуктивності праці. Він узяв лише незмінне, що характерно для будь-якої соціальної системи, незалежно від місця і часу застосування. У роботі Г. Емерсона можна виділити наступні положення.

1. Напруга і продуктивність – протилежні поняття. Продуктивність є досягнення максимальних результатів при мінімальних умовах.

2. Повинен бути встановлений мінімум продуктивності, недосягнення якого означає непристосованість робітника до даної роботи. При цьому його треба навчити чи перевести на інше місце.

3. Виплата прогресивної премії за продуктивність. Умови нарахування премії повинні бути такими, що не одержувати премії непробачно.

4. Норму продуктивності варто встановлювати між гнітючою повільністю і занадто стомлюючою швидкістю.

Норми і розклади повинні по можливості індивідуалізуватися.

Емерсон указував на взаємозв'язок усіх принципів, діючи разом, вони зміцнюють один одного. Правильні принципи в руках посередніх людей, на його думку, виявляються сильнішими безсистемних і випадкових спроб генія.

Отже, управління продуктивністю праці – це складне комплексне завдання, однаково важливе для організацій будь-якої сфери діяльності й будь-якого розміру, якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми.

Література

1.         Адамчук В.В. и др. Экономика труда: Учебник / В.В.Адамчук, Ю.П. Яковлев, Ю.П. Кокин, Р.Я. Яковлев. Под ред. В.В. Адамчука. М.: ЗАО «Финстаинформ»,1999.

2.         Генкин Б.М., Кондратьева З., Азарова Е. Экономика и социология труда. 6-е изд., доп. ИНФРА-М, 2006. – 447с.

3.         Новиков Е.В., Колбачева Т.А., Новик Е.В., Колбачев Е.Б. И др., Организация, нормирование и оплата труда на предприятиях. Издательство: ФЕНИКС, ТОРГОВЫЙ ДОМ, 2004. – 224c.

4.         Петюх В.М. Ринок праці: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни.- К.: КНЕУ, 2000. – 256 с.