Навигация
Продуктивність і ефективність праці
30356
знаков
12
таблиц
0
изображений
Реферат
на тему:
«Продуктивність і ефективність праці»
1. Продуктивність та ефективність праці і основні чинники їх зростання
В умовах ринкових відносин задача підвищення продуктивності праці як джерела реального економічного прогресу стає життєво важливою для подальшого розвитку економіки. Як показує світовий досвід останніх десятиліть, економічними лідерами стають не ті країни, які мають значні ресурси, а ті, які досягли високої продуктивності праці. Не випадково в економічно розвинених країнах функціонують спеціальні установи, які займаються дослідженням і розробкою технології управління продуктивністю праці.
Продуктивності праці приділяється значна увага і на рівні організацій всіх сфер діяльності як одному з найважливіших показників ефективності, який характеризує рівень раціонального використання ресурсів і використовується для внутрішнього аналізу і планування ефективної господарської діяльності підприємства. Наслідки підвищення (зниження) продуктивності праці для окремих підприємств і суспільства в цілому наведені на рис. 1. [29. с. 341].
Одним з найбільш важливих уроків японського успіху, як справедливо відмітив М.Х. Мескон, полягає в тому, що неможливо досягнути стійкої продуктивності при спонтанній, імпульсивній реакції на будь-які виникаючі проблеми. Не маючи конкретних цілей з продуктивності, не можливо визначити, чи є досягнутий рівень високим чи низьким. Цілі є орієнтиром при вирішенні питання про те, яка робота підвищує загальну продуктивність, а яка перешкоджає її зростанню. Керівництво підприємства повинно забезпечити зростання продуктивності шляхом її планування.
Планування продуктивності праці – це визначення рівня продуктивності праці і темпів її зростання, забезпечення конкурентоспроможності організації.
На рівень і динаміку продуктивності праці впливає безліч чинників. Розглянемо чинники на рівні окремих підприємств. Їх можна розділити на дві групи: зовнішні і внутрішні.
| Зміна продуктивності праці |
| Наслідки зниження продуктивності праці | Наслідки підвищення продуктивності праці |
| Неефективне використання трудових ресурсів, устаткування, матеріальних і фінансових ресурсів | Ефективне використання трудових ресурсів, устаткування, матеріальних і фінансових ресурсів |
| Підвищення питомих витрат | Зниження питомих витрат |
| Зниження конкурентоспроможності | Підвищення конкурентоспроможності |
| Скорочення обсягу продаж | Збільшення обсягу продаж |
| Зменшення прибутковості | Зростання прибутковості |
| Послаблення основ організації | Укріплення основ організації |
| Зниження задоволеності працею, падіння перспективності кваліфікації, яку має робітник | Зростання задоволеності працею, мотивація розвитку людських ресурсів |
| Подальше зниження продуктивності праці | Подальше зростання продуктивності праці |
| Розпад організації, відтік персоналу | Закріплення персоналу, розвиток організації |
| Підвищення рівня безробіття, зростання напруженості в суспільстві | Стабілізація зайнятості, зниження соціальної напруги |
Рис. 1. Наслідки підвищення (зниження) продуктивності праці
Зовнішні чинники – це ті, які не залежать від діяльності підприємства як об'єктів, але кількісно визначають рівень використання трудових, виробничих та фінансових ресурсів будь-якої організації. До них відносяться: політичні, законодавчі чинники, інфраструктура, ринкові механізми, конкуренція, загальна соціально-економічна ситуація і положення в конкретній галузі і регіоні, стан матеріально-технічного забезпечення, забезпеченість природними ресурсами, стан трудових ресурсів, культура і соціальні цінності. Це також акціонери, конкуренти, постачальники, покупці, муніципальні органи тощо.
Політичні, законодавчі, соціальні, економічні, конкурентні, технологічні особливості зовнішнього середовища – це чинники побічної (непрямої) дії і не підконтрольні підприємствам. Але в розробці програм підвищення продуктивності їх необхідно враховувати і, як не дивно, ними можна і необхідно частково управляти.
Особливості зовнішнього середовища прямої дії, такі, як акціонери, конкуренти, постачальники, покупці, муніципальні органи тощо, до деякої міри можуть враховуватись і регулюватись організацією, власно і являючись полем життєдіяльності підприємства.
Політичні, правові і законодавчі чинники тісно взаємопов'язані і взаємодіють між собою, так як законодавство регламентує практичні бізнес-процеси, правові рішення приймаються судовими органами, а контрольні органи створюються і очолюються вибірними особами або особами, призначеними на політичні, економічні і соціальні посади державними керівниками. Законодавство і регуляційно-правові акти відображають діючу політичну обстановку, а відповідно, і володіють потенціалом впливу на прийняття управлінських рішень.
До того ж уряд є великим замовником, і займаючи офіційні посади, політичні і державні діячі можуть впливати на те, в яких обсягах проведе закупівлю урядовий орган і у якого підприємства. Не безкорисно пам'ятати і те, що офіційні особи можуть відігравати не останню, а може і ключову роль в сприянні виходу підприємства на зовнішній ринок.
Економічні і конкурентні чинники впливають як на рішення і дії працівників підприємств, так і на рішення і дії покупців. Це пояснюється тим, що цикли ділової активності можуть носити нерівномірний характер (зростання-спад), і тоді перед підприємствами стоїть задача визначення ймовірності світових, державних і регіональних економічних тенденцій і змін, а також їх впливу на цикли ділової активності і ринки.
Уряд законодавчим шляхом здійснює контроль за діяльністю діючих монополій і злиття з метою зведення до мінімуму негативного їх впливу на інтереси користувачів (покупців). В досягненні конкурентних переваг поняття стратегії і дії конкурента приводить до позитивного результату. А це вже важливий соціальний чинник. По своїй природі соціальні тенденції-чинники є довготерміновими чинниками, так як соціальні зміни повинні достатньо чітко проявлятись, щоб дати можливість для динамічних бізнес – процесів.
Такі можливості можуть бути пов'язані із зростаючою роллю ринків продукції або з перспективою створення нових робочих місць, куди і спрямовує свої ресурси бізнес.
Якщо більша частина соціальних змін відбувається поступово і може бути спрогнозована, то зміни технологічних чинників характеризуються постійно зростаючими темпами і ймовірності швидкого повороту в непередбачуваному напрямку.
Хоча слово «технологія» асоціюється з такими поняттями і досягненнями науково-технічного прогресу, як комп'ютери, лазери, електроніка тощо, ця продукція не є технологією, під якою треба розуміти сукупність знань, методів і засобів про те, як виробляти продукцію.
Прогнозування технологічного процесу, не дивлячись на труднощі, має виключну важливість як чинник для прийняття управлінських рішень. Часто рішення про установку коштовного основного устаткування приймається в умовах достатньо високої ймовірності того, що розвиток саме технології може привести до устаріння продукту, який ще не випущено на ринок.
Звідси аналіз технологічних чинників і тенденцій технологічного прогнозу є життєво важливою функцією, оскільки завжди є ризик втратити значні грошові кошти. Тому управління ризиками є досить важливою функцією управління в бізнес-процесах організації.
При концентрованій складності і взаємопереплетенні проблем, які полягають в нерозвиненості ринкових інститутів, економіко-соціальна ситуація в Україні (великі державні борги) потребує державного регулювання в економіці країни. Вимушене втручання держави в економіку – не прикрий епізод, а економічна політика, необхідність якої на перехідному етапі доказана досвідом більшості передових країн.
Аналіз розвитку економіки України за останні роки показує, що при здійсненні політики реформ уряд розрахував, що інноваційна система формуватиметься без втручання держави, на основі механізму самоорганізації. У межах діючої моделі економічної політики широкомасштабна технічна і технологічна модернізація національної економіки є неможливою. Ця модель вичерпала свій позитивний потенціал і потребує глибокої перебудови. Вказана позиція не була націлена на подолання технологічного відставання та утворення умов інтеграції нашої країни у співтовариство високотехнологічних держав. Насправді йшлося про сировинну переорієнтацію нашої економіки та відповідну спеціалізацію у напрямі обслуговування потреб країн «цивілізаційного центру», що розвиваються на більш високій технологічній основі. Економічне зростання за останні три роки здійснювалось головним чином на екстенсивній основі.
Існуюча ситуація не гарантує головного – забезпечення сталого зростання та прискорення подолання на цій основі розриву в обсягах ВНП на душу населення України та країнами Заходу. У такій ситуації необхідно реалізувати стратегію випереджального розвитку, яка могла б забезпечити щорічні темпи зростання ВНП на 6–7 відсотків. Зі світового досвіду відомо, що таке зростання можливе лише на основі інтенсивного технічного і технологічного оновлення виробництва. Ми ж маємо протилежне – відтворювальні процеси (за винятком окремих підприємств) здійснюються на технологічній базі, сформованій головним чином у попередні роки. Саме тому необхідно акцентувати увагу на об'єктивній необхідності принципової корекції економічної політики. Вона має бути сконцентрована на головному – на застосуванні механізмів структурно-інноваційного оновлення економіки. Радикально змінити траєкторію економічних процесів, у т.ч. чинний міжнародний статус нашої держави, можна лише на цій основі. Треба виходити з необхідності органічного поєднання ринкових методів стимулювання науково – технологічної діяльності з заходами, які б забезпечили суттєве посилення у цьому ролі держави.
Внутрішні чинники – це чинники, які визначають (формують) результати роботи підприємств. Вони бувають основними, які безпосередньо впливають на результати роботи, і не основними, які безпосередньо не пов'язані з продуктивністю праці, але впливають на результати бізнес-процесів через структурні зрушення в складі продукції, порушення господарської і технологічної дисципліни тощо.
В економічній літературі зустрічається багато варіантів класифікації внутрішніх чинників зростання продуктивності праці, які відрізняються один від одного більшою чи меншою їх деталізацією. Але спільним для всіх є те, що вони виділяють:
науково-технічні – впровадження нової техніки та технології, механізація та автоматизація виробництва, зміни в структурі парка або модернізації устаткування, зміни конструкції виробів, якості сировини, використання нових видів матеріалів тощо;
організаційні – збільшення норм і зон обслуговування; спеціалізація виробництва і поширення обсягів кооперованих поставок; зміни реального фонду робочого часу; удосконалення управління організацією; скорочення витрат бракованої продукції; зниження кількості робітників, не виконуючих норми виробітку; удосконалення організації виробництва і праці; широке розповсюдження і впровадження у виробництво передового досвіду; укріплення дисципліни праці тощо;
структурні – зміна обсягу виробництва; зміна питомої ваги окремих видів продукції і окремих виробництв в загальному обсязі тощо;
соціально-економічні – зміна якісного рівня персоналу; зміна відношення працівників до праці; зміна умов праці; удосконалення мотивації і стимулювання праці; розвиток творчої ініціативі і активності робітників тощо.
Для окремих галузей виробництва (сільське господарство, вугільна та чорно-рудна промисловість) дуже важливими чинниками є природні умови, які досить відчутно діють на продуктивність праці. При одних і тих же витратах робітники отримують різну кількість продукції, а відповідно, і різні показники продуктивності праці.
Деякі економісти вважають одним з найважливіших чинників зростання продуктивності суспільної праці, задоволення економічних і соціальних потреб – якість продукції. Конкурентноспроможна продукція – це така продукція, яка на даний момент є високоякісною і задовольняє потреби ринку і користувачів. Вона є результативним показником взаємодії наведених вище чинників. Не може виробити високоякісну продукцію малокваліфікований робітник на старому устаткуванні з використанням застарілої технології. Високоякісна продукція дійсно є важливим чинником розширення ринку, а відповідно, збільшення обсягів її виробництва і як наслідок – підвищення продуктивності праці.
Класифікація чинників на основі їх взаємозв'язку, причинності, специфічності, самостійності, можливості обміну і кількісного виміру є базою для класифікації резервів.
Існує два поняття резервів:
резервні запаси (наприклад, сировина, матеріали), наявність яких необхідна для безперервного розвитку бізнес-процесів;
резерви як ще не використані можливості розвитку підприємства, покращення його результативних показників.
На відміну від традиційного виробничого тлумачення резервів як факта зниження втрат у використанні різних ресурсів, в сучасній економіці розуміють і невикористані можливості зниження поточних і авансованих витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на даному рівні розвитку підприємства. Усунення втрат будь-якого роду і нераціональних витрат – це один шлях використання резервів. Другий шлях пов’язаний із соціально-економічним і науково-технічним прогресом як головними важелями підвищення продуктивності бізнес-процесів. Таким чином, резерви в повному обсязі можна оцінити розривом між досягнутим рівнем використання ресурсів і можливим рівнем, який визначається накопиченим потенціалом організації. Резерви бізнес-процесів класифікуються в основному за джерелами підвищення ефективності виробництва, які зводяться до трьох груп: праця, предмети праці і засоби праці. Тобто в процесі виробництва необхідно розпізнавати матеріальні чинники (засоби виробництва) і особисті чинники (робоча сила). В сучасних умовах діяльності організацій все частіше на перше місце виступають якраз трудові ресурси. Воно і не дивно, бо ніяка техніка не може працювати без кваліфікованого працівника. В високорозвинених країнах Заходу, де технічний рівень виробництва дуже високий, людський чинник є найголовнішим і, як наслідок, вартість робочої сили в цих країнах значно вище. Інакше простої високопродуктивної техніки і сучасної технології будуть задавати великі збитки.
Похожие работы
... приведені витрати: С1+ЕнК1=тт, де С1 — собівартість робіт; Ен — нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень; К1 — капітальні вкладення для кожного варіанта. Ефективність i якість управлінських рішень можна оцінювати також за такими показниками: 1) економічною ефективністю рішень — як відношення результативності реалізації рішень до витрат на досягнення поставлених цілей; 2) коеф ...
... ітика з середини 90-х років, продовжуючи попередній курс, визначала основні напрямки, цілі з підготовки та застосування Збройних сил України для захисту суверенітету, територіальної цілісності України до початку ХХІ ст. Стратегія визначалась Державною програмою розбудови і розвитку Збройних сил України, підписано Президентом України на початку 1997р. До 1997р. в Україні було практично завершено ...
... яка забезпечує максимальний вихід продукції землеробства з 1 га ріллі при найменших затратах праці і коштів на одиницю продукції. Розділ 2. Стан виробництва продукції рослинництва та її економічна ефективність у СВК “Родина” 2.1 Природноекономічні умови діяльності підприємства та розвиток рослинництва Різноманітність природних умов зумовлює необхідність впровадження науково обґрунтованої ...
... Виробництво товарної продукції на 1 грн, зарплати, грн. 5,64 5,40 -0,24 95,7 Наведені дані також свідчать про зниження ефективності використання фонду оплати праці. 2.4 Ефективність організації праці в Управлінні житлового господарства Специфіка праці державних службовців полягає в тому, що вони: – виконують праця, що виражається в обґрунтуванні цілей і напрямків суспільного ...
0 комментариев