Інноваційний менеджмент та формування маркетингової стратегії

Міністерство освіти та науки України

Житомирський державний технологічний університет

Кафедра менеджменту

Контрольна робота

з курсу: "Інноваційний менеджмент"

Варіант № 5

Виконала: студентка V курсу

групи ЗМО-10 м

Карпінська Н. В.

Перевірив:

Вакалюк В’ячеслав Анатолійович

Житомир

2010

Зміст

Вступ

1. Технологія, методи і прийоми інноваційного менеджменту

2. Формування маркетингової стратегії

3. Ефективність витрат на інноваційну діяльність

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Інноваційний менеджмент є частиною стратегічного менеджменту і органічно вписується в "концепцію діаманта", автором якої є відомий економіст Майкл Портер. За цією концепцією при зростаючому ступені конкурентності ринків, на яких працює компанія, головним фактором її конкурентоспроможності, підтримки і поліпшення фінансового стану стає інноваційність. Вона розуміється як здатність на основі наявних власних технологій в сферах збуту і постачання постійно освоювати випуск, і продавати нові продукти, які відповідають вимогам споживачів та змінним зовнішнім ринковим факторам. Інноваційність фірм у цьому випадку стає "ядром" і повинна бути посилена дотриманням деяких додаткових умов.

Метою написання контрольної роботи є ознайомлення з теоретичними положеннями щодо технології, методів і прийомів інноваційного менеджменту. процесу формування маркетингової стратегії та обчислення ефективності витрат на інноваційну діяльність.

Структура контрольної роботи складається з трьох теоретичних питань. У першому питанні досліджено технологію управління інноваційним процесом Зокрема, визначено фактори, що стимулюють фірми до залучення інновацій, розглянуто поняття конкурентних переваг та процесу прийняття рішень в інноваційному менеджменті. Всебічно розглянуто питання методів прогнозування та генерування інноваційних ідей, поетапно розглянуто процес впровадження та розгляду інновацій. Друге питання присвячене поняттю маркетингової стратегії в інноваційному менеджменті, а саме, видам цих стратегій та факторам, що впливають на їх формування. Останнє питання контрольної роботи акцентує увагу на ефективності витрат на інноваційну діяльність. В ньому розглянуто науко-технічну, економічну і соціальну ефективність інноваційної діяльності та порядок їх розрахунку.

1. Технологія, методи і прийоми інноваційного менеджменту

Потреба в інноваціях виникає за хиткості становища організації на ринку, посилення конкурентної боротьби, слабкості ринкових позицій. Проте підхід до пошуку нових ідей, обумовлений лише проблемами, гальмує розвиток організації. Тому менеджери повинні вміти знаходити можливості, які криються у поєднанні нового стану зовнішнього середовища і потенціалу організації, тобто працювати на випередження.

Технологія інноваційного менеджменту - сукупність способів впливу суб'єктів управління на учасників інноваційного процесу з метою спонукання їх до створення і реалізації інновацій, що мають практичну цінність для організації і формують її конкурентні переваги.

Технологія управління інноваційним процесом охоплює методи опрацювання інформації, методи прийняття управлінських рішень, методи генерування інноваційних ідей, розроблення послідовності процесу створення нового продукту чи нового процесу, прийоми впливу на споживачів нового продукту.

Важливими чинниками, які стимулюють фірми до залучення інновацій, є:

-   зниження рівня стабільності надходження на підприємство матеріальних і сировинних ресурсів;

-   розширення асортименту продуктів, які претендують на те саме місце на ринку;

-   зміна потреб і бажань клієнтів;

-   економічні цикли, потрясіння і непевності, що впливають на ринок;

-   технологічні зрушення, що зумовлюють зміну сформованих ідеологій виробництва продукції;

-   зміни чинного законодавства, які впливають на вектор і силу регулюючого впливу держави на діяльність організацій тощо.

Головною причиною, яка спонукає до пошуку нових можливостей, а отже, до створення інновацій, передусім є зміна в потребах ринку. Інновації можуть надати підприємству конкурентні переваги, створити умови для зміцнення його ринкових позицій, забезпечити його стабільний розвиток.

Конкурентні переваги –– характеристики підприємства, його продукції чи послуг, які забезпечують йому певні переваги над конкурентами.

Американський фахівець у галузі стратегічного управління М.Портер головними серед них вважає:

-   нові технології;

-   нові запити покупців;

-   появу нового сегмента ринку;

-   зміну вартості або наявності компонентів виробництва.

Конкурентні переваги організації поділяють на два типи:

1. Переваги низького рангу, пов'язані з доступністю джерел сировини, наявністю дешевої робочої сили, отриманням тимчасових податкових пільг тощо. Вони нестійкі, оскільки можуть бути скопійовані конкурентами.

2. Переваги високого рангу, пов'язані з наявністю у підприємства кваліфікованого персоналу, здатного використовувати сучасні технології у всіх сферах діяльності, вести інноваційний пошук і створювати новинки, отримувати патенти, розвивати і вдосконалювати матеріально-технічну базу підприємства, забезпечувати високі стандарти його діяльності і формувати позитивний імідж. Такі переваги є тривалими і дають змогу досягати вищої ефективності підприємницької діяльності.

Нововведення дають змогу поліпшувати традиційну продукцію і створювати нову, налагоджувати досконалі форми взаємодії із споживачами та розвивати в них нові потреби, робити легшою і змістовнішою працю робітників і збагачувати їх новими знаннями. Щоб можливості стали реальністю, необхідно приймати своєчасні і всебічно обґрунтовані управлінські рішення.

Рішення в інноваційному менеджменті –– результат креативного, нестандартного підходу суб'єкта управління до визначення способу дій, спрямованих на розв'язання проблемної ситуації, завдяки чому вона не лише усувається, а й може створити нові можливості для організації.

Їх прийняття має спиратися на два основних підходи –– інтуїтивний і раціональний (комплексний). Інтуїтивний (лат. intueri – пильно, уважно дивитись) ґрунтується на осяянні, непояснюваному відчутті того, що рішення, яке спало на думку, є єдино правильним. Раціональний (лат. rationalis – розумово обґрунтований) передбачає використання обґрунтованого алгоритму дій, який формує логіку прийняття рішення, починаючи від всебічного дослідження проблеми і завершуючи вибором оптимального варіанта її розв'язання (є кілька альтернатив, приймається групою фахівців). Прийняття рішення передбачає ряд стадій:

1.    Діагностика проблеми. Вона полягає у всебічному дослідженні проблемної ситуації, виявленні усіх чинників, що зумовили її появу, у встановленні взаємозалежності між ними та причинно-наслідкових зв'язках, що дає змогу передбачити хід подій у разі реалізації певного рішення. Важливо побачити проблему не лише як загрозу для організації, а й як джерело нових можливостей.

2.    Формулювання критеріїв та обмежень. Критерії є орієнтирами в аналізі різних варіантів розв'язання проблеми. Обмеження визначають ресурси, які можна для цього використати. Від їх обґрунтованості залежить якість управлінського рішення і здатність організації його реалізувати. Слід сформувати систему зважених критеріїв, яка забезпечує різнобічність оцінювання наслідків його реалізації.

3.    Генерування ідей. Воно полягає в обговоренні проблеми. Ідея інновації –– це загальне уявлення про використання певної новинки для втілення в життя якогось задуму, що допоможе задовольнити усвідомлену потребу (усунути проблему). Пропоновані експертами ідеї аналізуються. Визначають ідеї безперспективні, які одразу відхиляють, і здійснимі. Їх деталізують і включають у перелік перспективних ідей, із яких вибирають ту, що дасть змогу в найкращий спосіб розв'язати проблему.

4.    Вибір найкращого способу розв'язання проблеми. Якщо важко визначити найкращий варіант із багатьох альтернатив, здійснюють їх детальний аналіз за важливими для організації аспектами, результатом чого є вибір оптимального для організації варіанта розв'язання проблеми.

5.    Прийняття рішення щодо реалізації інноваційного способу розв'язання проблеми. Отримати схвалення керівника (власника) організації на реалізацію найкращого (на думку фахівців, які досліджували проблему) рішення. Керівник (власник) може відмовитись від його реалізації, маючи свої міркування щодо його доцільності.

Методи прогнозування можуть бути кількісними і якісними.

Кількісні методи прогнозування діяльність організації в минулому мала тенденцію, яку можна розвинути у майбутньому, і за наявності достатньої інформації для виявлення статистично достовірних тенденцій або залежностей. До цих методів належать аналіз часових рядів (заснований на припущенні, що події, які відбулись у минулому, дають змогу прогнозувати події у майбутньому; застосовують для оцінювання попиту на товари і послуги; потреб у матеріальних запасах; метод має обмежене застосування, оскільки в ситуаціях з високим рівнем мінливості він не може дати реальної картини майбутнього) і каузальне моделювання (полягає у прогнозуванні того, що відбудеться в подібних ситуаціях, через дослідження статистичної залежності між досліджуваним фактором та іншими змінними; застосовують його при проектуванні макроекономічних рішень).

Якісні методи прогнозування полягають у складанні прогнозів групами фахівців (експертів). До цих методів відносять думку журі (узагальненням думок експертів; використовують метод при обговоренні складних проблем стратегічного і тактичного характеру), спільну думку працівників збуту і модель очікування споживачів.

Методи генерування ідей. Процес створення нового продукту потребує генерування кількох ідей для вибору найкращої, яка може усунути проблему.

Генерування (лат. Genero –– породжувати) ідей в інноваційному менедж-менті –– процес пошуку способів розв'язання проблеми, обумовленої невід повід-ністю існуючих продуктів і операцій організації новим умовам господарювання, нові техніко-технологічній чи економічній ситуації.

Для генерування ідей використовують різні методи. Найпоширеніші з них подано нижче.

Методи генерування інноваційних ідей

Методи індивідуальної роботи

1.         Метод аналогії використовується спонтанно, коли якийсь факт, предмет чи явище підказує нове вирішення нового товару

2.         Метод інверсії (зворотного руху) передбачає використання протилежних існуючому підходів до розв'язання нової проблеми

3.         Метод ідеалізації ідеальний спосіб задоволення потреб споживача (без витрат).

Методи групової роботи

1.         Метод розумової атаки відокремлення процесу генерування ідей від процесу їх оцінювання

2.         Метод конференції ідей допускає доброзичливу критику у формі репліки чи коментаря для удосконалення ідеї

3.         Метод колективного блокнота (метод 635) є різновидом письмової розумової атаки

4.         Метод номінальної групової техніки принцип обмеження міжособистісних комунікацій. Усі члени групи свої думки проблеми викладають письмово, кожен доповідає про суть свого проекту, запропоновані варіанти оцінюють усі (також письмово) методом ранжирування. Ідею, що отримала найвищу оцінку, приймають за основу рішення.

5.         Метод Дельфи групу експертів складно зібрати разом, тому їх думки з'ясовують і узгоджують на відстані за допомогою багатоступеневої процедури анкетування з повідомленням учасникам результатів кожного туру. Експертам пропонують питання і формулювання відповідей без аргументації. Отримані оцінки обробляють з метою одержання середньої і крайньої оцінок. За відхилення оцінки від середнього значення експерт її аргументує. У наступному турі експерти можуть змінити свою оцінку, пояснюючи причини коригування. Тури повторюють, доки оцінки не стануть стабільними. При опитуванні зберігається анонімність відповідей експертів, що виключає конформізм.

Методи активізації творчого пошуку

1.         Метод контрольних запитань застосовувати для структурування пошуку, наприклад для накопичення додаткової інформації щодо ринкової ситуації, зокрема під час просування нового товару на ринок.

2.         Метод фокальних об'єктів заснований на перетинанні ознак випадково обраних об'єктів на об'єкті, що розробляється і перебуває ніби у фокусі переносу. Послідовність дій:

-          вибір фокального об'єкта (продукту, який потребує вдосконалення чи модифікації);

-          вибір 3 і більше об'єктів навмання зі словника, каталогу, книги тощо;

-          складання переліку ознак випадкових об'єктів;

-          генерування ідей шляхом приєднання до фокального об'єкта ознак випадкових об'єктів;

-          вибудовування випадкових сполучень шляхом вільних асоціацій;

-          оцінювання отриманих ідей і відбір корисних рішень.

3.         Метод морфологічного аналізу полягає в об'єднанні в систему методів виявлення, підрахунку і класифікації всіх обраних варіантів певної функції досліджуваного об'єкта. Його проводять за схемою:

-          формулювання проблеми;

-          визначення завдання;

-          складання переліку всіх характеристик обстежуваного продукту чи операції;

-          складання переліку можливих варіантів рішення за кожною характеристикою у вигляді багатомірної таблиці ("морфологічної шухляди"). Полегшує вивчення великої кількості комбінацій можливих рішень

4.         Метод синектики (поєднання різнорідних елементів) - розумова атака проблеми спеціалізованими групами фахівців з використанням ними різних аналогій та асоціацій. Два етапи:

-          ознайомлення з проблемою;

-          дослідження проблеми з нового погляду з метою переборення психологічної інерції.

Для цього можуть використовуватися усі наведені методи.

Використання методів генерування ідей дає змогу сформувати інноваційні ідеї. Щоб стати корисною інноватору і суспільству загалом, вона має матеріалізуватися в інноваційний товар.

Інноваційний товар (товар-новація) - продукт науково-технічної та інноваційної діяльності, який пропонує новий засіб чи спосіб (технологію) виробництва товарів і послуг або задоволення потреб споживачів.

У підприємницькій діяльності інноваційним товаром є переважно продуктові та процесні інновації.

Продуктова інновація –– матеріалізований результат науково-технічної та інноваційної діяльності, що відкриває для споживача нові сфери задоволення потреб.

Абсолютно нових (оригінальних) товарів небагато. Оригінальність нового продукту підтверджується виданим на нього авторським свідоцтвом або патентом.

Оригінальний продукт - принципово новий продукт, конструктивне виконання і склад споживчих властивостей якого не були відомі раніше.

Етапи створення і впровадження нового продукту:

1. Генерування ідей Задум нових товарів виникає або внаслідок цілеспрямованого пошуку, або випадково. Джерелом ідей можуть бути інтерв'ю; спостереження на виставках чи ярмарках, звіти і пропозиції торгових агентів; дослідження продукції, що виробляється.

Генерування ідей слід здійснювати з погляду споживачів і виробників. Споживчу вартість товару формують:

-      характеристики, пов'язані з основним призначенням продукту, тобто потребою, яку він задовольняє;

-      фізичні характеристики (якість, марка, пакування тощо);

-      характеристики, що доповнюють споживчу  вартість товару "нематеріальним" чином (умови постачання, сервіс, гарантії, ціна тощо);

-      особливості, притаманні споживачам на обраному сегменті ринку, що визначають позиціонування на ньому товару (переваги перед конкурентами, нові можливості, імідж тощо).

Розробляючи товар-новацію, необхідно максимально врахувати потреби і купівельну спроможність покупців, а також здатність організації реалізувати це нововведення за наявних ресурсів.

2. Розроблення концепції нових товарів. Основою розроблення концепції нового товару є комплексне оцінювання чинників, які формують комерційний потенціал новації:

-      сфери можливого застосування товару, коло його потенційних споживачів та їх кількість;

-      відповідність якісних параметрів товару вимогам визначеного ринкового сегмента;

-      переваги нового товару над можливими товарами-конкурентами;

-      можливості співвіднесення нового товару за технологією та методами реалізації з товарами, які вже освоєні виробництвом;

-      передбачувані зміни в системі збуту нового товару;

-      ймовірний термін виведення нового товару на ринок;

-      негативні наслідки виробництва, збуту і використання товару (екологічні, соціальні тощо);

-      зміни у виробництві та збуті, які пов'язані з переходом до випуску нового товару, і величина витрат;

-      ризики, в т. ч. ймовірність конкурування нового товару з тими, що давно виготовляються фірмою (товарний канібалізм);

-      прогнозовані ціни, доходи та прибутки.

Вибравши найперспективнішу з комерційного погляду концепцію, підприємство фінансує процес створення товару.

3. Розроблення і створення дослідного зразка. Здійснюють проектування товару, його параметрів, дизайну, упаковки, визначають назву або марку товару, виготовляють дослідні зразки, узгоджують усі питання щодо технічного рівня виробу, можливостей його якісного виготовлення, майбутнього ефективного використання, тобто закладають кількісні показники якості:

-      технічні показники, що відображають ступінь придатності виробу до використання за прямим призначенням (надійність, ергономічність тощо);

-      економічні показники, які визначають рівень матеріальних, трудових і фінансових витрат на створення товару (нижню межу ціни нового продукту).

З метою скорочення термінів виведення новинки на ринок виробники вдаються до прискорених випробувань, які забезпечують отримання необхідної інформації щодо безвідмовності та довговічності продукції в стисліші терміни. На основі випробувань приймають рішення про випуск пробної партії або про удосконалення товару. Однак заздалегідь необхідно забезпечити його "патентну чистоту".

Патентний пошук –– вивчення охоронних документів різних країн з метою виявлення серед них патенту на винахід чи відкриття, аналогічних зробленому чи досліджуваному.

Патентний пошук дає змогу прийняти рішення щодо доцільності розроблення та освоєння виробництва нового товару, а також способу виведення його на ринок.

4. Пробний маркетинг перед початком повномасштабного виробництва і реалізації продукції. Має на меті визначення реакції споживачів на новий товар. Ефективність пробного маркетингу залежить від правильного вибору часу і місця його проведення, особливостей нового товару, рівня конкуренції на відповідному сегменті ринку, загального стану економіки країни.

Приймаючи рішення щодо пробного маркетингу, слід керуватися такими рекомендаціями:

-      при виведенні на ринок нового товару пробний маркетинг обов'язковий;

-      при вдосконаленні існуючого товару він має бути обмежений у часі;

-      при освоєнні товару, який вже на ринку є, пробний маркетинг не потрібний.

Позитивні результати пробного маркетингу свідчать про те, що новий продукт має споживчу цінність і можна розпочинати його промислове виробництво.

5. Технічна підготовка виробництва нового продукту (ТПВ) Конкретні завдання ТПВ полягають у створенні оптимальних матеріально-технічних передумов для випуску в найкоротший термін і з мінімальними витратами спроектованих нових виробів заданого рівня якості.

Весь комплекс робіт з ТПВ здійснюють у кілька етапів:

1. Відпрацьовування конструкції виробу на технологічність. Контроль креслень з метою забезпечення відповідності конструкції вимогам технологічності (економічності) її виготовлення (узгоджують розміри і форми з'єднуваних поверхонь, бази оброблення і складання, кути загину тощо).

2. Проектування технології виготовлення нових виробів охоплює розроблення маршрутів проходження всіх деталей і складальних одиниць виробничими цехами, що визначають не тільки схему майбутнього процесу виготовлення нового виробу, а й номенклатуру плану виробництва кожного цеху; спеціалізацію і кооперування основних цехів підприємства; технологічні карти на кожну деталь чи складальну одиницю (маршрутні –– в одиничному, операційні –– у серійному й інструкційні –– у масовому виробництвах), що містять її загальну характеристику (найменування, матеріал, вид заготовки, маса, норма втрат матеріалу); перелік і послідовність виконуваних операцій; відомості про застосовуване устаткування, інструменти й оснащення, кваліфікацію працівників, норми часу на оброблення, режими роботи й інші необхідні вказівки робітникам.

3. Конструювання і виготовлення спеціального технологічного устаткування, оснащення. Це найбільш трудомісткий етап ТПВ. Перелік і кількість використовуваного оснащення залежить від особливостей нової конструкції і технічних вимог до неї, типу виробництва й обсягу випуску виробів. Номенклатура і структура необхідного спеціального технологічного оснащення визначаються переважно кількістю і складністю оригінальних деталей у спроектованому виробі.

4. Остаточне відпрацювання і впровадження технології. Це завершальний етап ТПВ. За результатами випробовування контрольної серії нового виробу, перевірки ефективності виготовленого оснащення, налагодження процесів складання виробу вносять необхідні зміни й уточнення в розроблену технологію та її оснащення. Відтак технологічну документацію відправляють на виробництво і використовують при виготовленні нового виробу.

Економічність ТПВ відображена у зниженні витрат і скороченні термінів виконання робіт. Важливу роль у забезпеченні економічності ТПВ відіграє технологічна стандартизація, яка охоплює типізацію технологічних процесів, уніфікацію й агрегатування технологічного оснащення.

Типізація технологічних процесів полягає в розробленні типових процесів виготовлення технологічно подібних деталей і складальних одиниць, що забезпечує скорочення різноманітності та кількості технологічних операцій і відповідне зменшення трудомісткості проектування технології їх виготовлення, створює умови для раціональної організації виробництва і праці, дає змогу формувати на базі групової технології багатопредметні потокові лінії тощо.

При застосуванні уніфікації технологічного оснащення й агрегатування конструкційних елементів різко скорочується кількість спеціальних пристосувань у виробництві. Вони замінюються уніфікованими, що сприяє швидкому переналагодженню устаткування з оброблення однієї групи деталей на іншу.

6. Розроблення стратегії виведення нового продукту на ринок. Для успіху інновацій необхідно переконати потенційних покупців у цінності для них нового продукту. Це досягається завдяки різноманітним маркетинговим технологіям та інструментам, найпоширенішими з яких є реклама, презентації, стимулюючі заходи, брендінг (інструмент просування нових товарів на ринок, який ґрунтується на позитивному іміджі фірми, уособленому в його бренді (торговій марці)).

Бренд (англ. brand - клеймо, фабрична марка) — сукупність матеріальних і нематеріальних характеристик товару (послуги), які, будучи поєднаними, формують сприйняття споживачем місця на ринку певного суб'єкта господарювання (власника бренду).

Бренд змушує вибрати саме цей продукт (послугу) з усіх можливих на ринку, оскільки позиціонує його як престижний, вигідний, безпечний, зручний тощо.

Правильно розроблена бренд-стратегія спирається на асоціативний зв'язок нового товару з іншими товарами фірми, які вже визнані споживачами. Важливо лише правильно позиціонувати товар, показати споживачам ті його властивості, які формують його вищу споживчу вартість.