Навигация
Символізм у Західній Європі
27122
знака
0
таблиц
0
изображений
3.3 Символізм у Західній Європі
Бельгійський символізм представлений драматургом, поетом, есеїстом М. Метерлінком, який відомий п'єсами «Синій птах», «Сліпі», «Чудо Святого Антонія», «Там, всередині». На думку М. Бердяєва, Метерлінк зобразив «вічний, очищений від будь-яких домішок трагічний початок життя». Більшістю глядачів-сучасників п'єси Метерлінка були сприйняті як ребуси, які необхідно розгадувати. Принципи своєї творчості М. Метерлінк визначив у статтях, зібраних у трактаті «Скарб смиренних» (1896). Воснові трактату – думка про те, що життя – містерія, в якій людина грає недоступну її розуму, але виразну роль. Головним завданням драматурга Метерлінк вважав передачу не дії, а стану. У «Скарбі смиренних» Метерлінк висунув принцип діалогів «другого плану»: за зовні випадковим діалогом виявляється значення слів, котрі спочатку здаються незначними. Рух таких прихованих смислів дозволяв обігравати численні парадокси (чудесність повсякденного, бачення сліпих і сліпота зрячих, безумство нормальних тощо), занурюватися у світ ледь вловимих настроїв.
Однією з найвпливовіших фігур європейського символізму був норвезький письменник і драматург Г. Ібсен. Його п'єси «Пер Гюнт», «Гедда Габлер», «Ляльковий дім», «Дика качка» об'єднували конкретне і абстрактне. «Символізм – це форма мистецтва, яка одночасно задовольняє і наше бажання бачити втілену реальність, і піднятися над нею,– визначав Ібсен. – У реальності є зворотний бік, у фактів є прихований зміст: вони є матеріальним втіленням ідей, ідея представлена через факт. Реальність – це чуттєвий образ, символ невидимого світу». Ібсен розмежовував своє мистецтво і французький варіант символізму: його драми будувалися на «ідеалізації матерії, перетворенні реального», а не на пошуках позамежного, потойбічного. Ібсен надавав конкретного образу фактам символічного звучання, піднімав їх до рівня містичного знака.
В англійській літературі символізм представлений О. Уайльдом. Тяга до епатажу буржуазної публіки, любов до парадоксу і афоризму, життєтворча концепція мистецтва («мистецтво не відображає життя, а творить його»), гедонізм, часте використання фантастичних, казкових сюжетів, а пізніше й «неохристянства» (сприйняття Христа як художника) дозволяють віднести О. Уальда до письменників символістської когорти.
Потужну гілку символізм дав в Ірландії: один з найбільших поетів 20 ст., ірландець У.Б. Йейтс зараховував себе до символістів. Його поезія, сповнена складності й багатства, живилася ірландськими легендами і міфами, теософією та містикою. Символ, як пояснює Йейтс, – «єдино можливе висловлення якоїсь незримої суті, матове скло духовного світильника».
З символізмом пов'язують також творчість Р.-М. Рільке, С. Георге, Е. Верхарна, Г.Д. Аннунціо, А. Стріндберга та ін.
3.4 Символізм у Росії
Після поразки Революції 1905-07 рр. в Росії особливе поширення отримали настрої декадентства.Декадентство – загальна назва кризових явищ буржуазної культури кінця 19-20 ст., позначених настроями безнадійності, неприйняття життя, індивідуалізмом. Низка рис декадентського умонастрою відрізняє й деякі напрямки мистецтва, які об'єднуються терміном модернізм.
Декадентство є складнимта суперечливим явищем, воно відображає розгубленість багатьох художників перед різкими антагонізмами соціальної дійсності, перед революцією, в якій вони бачили лише руйнівну силу історії. З точки зору декадентів, будь-яка концепція суспільного прогресу, будь-яка форма соціально-класової боротьби переслідують виключно утилітарні цілі і повинні бути відкинуті. Відмову мистецтва від політичних і громадянських тем та мотивів декаденти вважали проявом свободи творчості. Декадентське розуміння свободи особистості невіддільне від естетизації індивідуалізму, а культ краси як вищої цінності нерідко проникнутий аморалізмом. Постійними для декадентів є мотиви небуття і смерті.
Як характерне віяння часу, декадентство не може бути віднесене цілком до якогось певного напрямку в мистецтві. Неприйняття дійсності, мотиви відчаю, туга за духовними ідеалами, які набували художньо виразних форм у творах видатних художників, захоплених декадентськими настроями, викликали співчуття і підтримку з боку письменників-реалістів, що зберегли віру в цінності буржуазного гуманізму (Т. Манн, Р. Мартен дю Гар, У. Фолкнер).
У Росії декадентство відбилося у творчості поетів-символістів (перш за все Н. Мінського, декадентів Мережковського, З. Гіппіус, потім У. Брюсова, К. Бальмонта), у низці творів Л.Н. Андрєєва, у творах Ф. Сологуба і особливо в натуралістичній прозі М.П. Арцибашева, А.П. Каменського та ін.
Розквіт російського символізму припав на дев'ятисоті роки, після чого рух пішов на спад: в рамках школи більше не з'являються значні твори, виникають нові напрямки – акмеїзм і футуризм, символістське світовідчуття перестає відповідати драматичним реаліям «справжнього, некалендарного ХХ століття». Анна Ахматова так охарактеризувала ситуацію початку десятих років: «У 1910 році явно позначилася криза символізму, і початківці поети більше вже не примикали до цієї течії. Одні йшли в футуризм, інші – в акмеїзм. Безсумнівно, символізм був явищем ХІХ століття. Наш бунт проти символізму цілком правомірний, тому що ми відчували себе людьми ХХ століття і не хотіли жити в попередньому».
У радянські підручники літератури потрапляли лише ті автори, які займалися проблемами одного-єдиного, бажаного для нової влади класу – пролетаріату. Усі ж інші класи допускалися в «високе мистецтво» тільки з точки зору викриття їх порочності (аристократія), пасивності (інтелігенція) й відвертої ворожості (буржуазія) у справі побудови нового суспільства – безкласового і, за великим рахунком, безекономічного комунізму. Природно, що при такому підході багато авторів відверто перебріхувалося, інші ж – поборники «чистого мистецтва», зовсім не заклопотані економічними і класовими проблемами – з радянської історії літератури просто викидалися або оголошувалися «занепадницькими послідовниками ідеалістичної філософії».
Численні переклички літератури російського символізму з живописом і музикою. Поетичні мрії символістів знаходять відповідності в «галантної» живопису К. Сомова, ретроспективних мріях А. Бенуа, «що творяться легендах» М. Врубеля, в «мотивах без слів» В.Борісова-Мусатова, в вишуканої краси і класичної відчуженості полотен З. Серебрякової, «поемах» А. Скрябіна.
Провідне місце в русі художнього символізму по праву належить М. А. Врубелю, який увібрав в себе всі суперечності, всю глибину геніальних осяянь і трагічних пророцтв часу. У своїх духовних провидіннях він часто випереджав відкриття літературно-філософської думки, своїми формальними новаціями закладав основи пластичних особливостей модерну. У його графічному спадщині так само, як і в усій його творчості, тяжіє завдання синтезу, так само проявляється як у прагненні до створення стилістичної єдності всіх образотворчих мистецтв, будівництва нового художнього простору, так і в ідейному «панестетизмі».
Символізм у просторі мистецтва кінця XIX - початку XX століття складався паралельно з розвитком інших важливих художніх процесів у російській культурі. Національною особливістю його була складна структура взаємозв'язків. Недарма категорії синтетичності, інтуїтивізму, осяяння, кардинальні у творчому методі символізму, стали одними з основоположних і в мистецтві авангарду.
У цій ситуації художній символізм, який прийняв естетичну програму російського літературного символізму і який відрізнявся великою різнорідністю (зауважимо, що всі найбільші майстри авангарду випробували його вплив на ранніх етапах своєї творчості), не висував проблеми форми.
На межі століть російське мистецтво долало національні рамки і ставало явищем світового рівня. Воно використовувало все багатство світових і власних культурних традицій для становлення вітчизняного модерну. Художня мова модерну в Росії проявилася як в загальноєвропейському варіанті («флореаль»), так і в букеті «неостилей». Імпульсний і варіативний характер розвитку російської культури наочно проявився у змішуванні стилів, шкіл і напрямів Срібного століття. Жодне зі згадуваних напрямків живопису не зникло з появою на сцені потужного руху авангарду, змінився тільки лідер.
Модерн виступив як потужне поєднання руху культури на основі синтезу мистецтв, в першу чергу – музики, живопису й театру. Він мав усі шанси стати справжнім «Великим стилем» епохи. Синтетизм Срібного століття служив прискорювачем вироблення типу нової культури.
Похожие работы
... системы оплаты обусловлены индивидуальными ее характеристиками. Их преодоление означает не что иное, как коренное изменение самой системы. 3.3 Пути выхода из кризиса и совершенствования действующих систем оплаты труда Учитывая все недостатки организации оплаты труда необходимо определить пути выхода из кризиса заработной платы. Необходимо восстановление заработной платы как реальной ...
... установка на высокий заработок при низкой интенсивности труда. 3. Выводы и предложения 3.1 Общие выводы об организации системы стимулирования труда, предложения по совершенствованию стимулирования труда в организации Большую часть в системе стимулирования в Кировском филиале ОАО «ВолгаТелеком» занимает применение материальных стимулов, что наиболее актуально для работников. Но ...
... пластиковых карт должна быть закреплена в трудовом или коллективном договоре. Безналичный способ выплаты заработной платы с использованием банковских карт может применяться организацией только в том случае, если работники согласны на такую форму расчетов по оплате труда. Следовательно, от них должны поступить заявления с просьбой перечислять заработную плату на определенный банковский счет. После ...
... оплаты в них, и северных надбавок. [7]. С 1 января 2009 г. минимальный размер оплаты труда составляет 4330 руб. 2. Аналитическая часть 2.1 Экономическая характеристика исследуемого предприятия Юргинское государственное грузовое автотранспортное предприятие Кемеровской области, сокращенное наименование Юргинское ГГАТП КО, создано в соответствии с Распоряжением администрации Кемеровской области № ...
0 комментариев