Управління зберіганням, переробкою та реалізацією продукції

1.2 Управління зберіганням, переробкою та реалізацією продукції

Зберігання – важлива стадія технологічного процесу доведення сільськогосподарської продукції до споживача. Можна підвищити врожайність культур, продуктивність тварин і різко збільшити їх валові збори, але це буде марним, якщо на різних етапах руху продукції до споживача вона багато втрачатиме у масі та якості.

Ось чому поряд із збільшенням обсягів збільшення продуктів харчування та сировини невідкладним завданням є подальше підвищення їх якості. Для цього потрібно забезпечити об’єднання зусиль сільського господарства, галузей промисловості, що його обслуговують, та сфер заготівлі, зберігання переробки, транспортування і зберігання продукції.

Для безперебійного забезпечення населення продуктами харчування й промисловості сировиною потрібно мати достатні запаси кожного виду продукції і сировини. Частина врожаю має бути бережена як посівний фонд; певна кількість його закладається як резерв, потрібний для нормального розвитку країни й забезпечення населення в разі неврожаю, стихійного лиха тощо; решта надходить від виробника безпосередньо до індивідуального споживача.

Дослідження і практичний досвід показали, що при дотриманні правил зберігання втрати зерна у масі сухої речовини становлять за рік від 0,07-0,3%, картоплі, моркви та інших продуктів плодоовочевої групи – до 2-4% маси за весь сезон зберігання. Чим більше відрізняються умови від оптимальних, тим більші втрати у масі. При зберіганні втрати у масі та якості рослинної продукції неминучі, але якщо воно організовано правильно, вони можуть бути значно менші й практично виключається зниження їх якості.

Природа багатьох рослин така, що при правильному зберіганні в них відбуваються процеси достигання, які поліпшують їх харчові або посівні якості. Наприклад, добре відоме післязбиральне достигання насіння, дозрівання плодів томатів, зимових сортів яблук та ін.

Сучасна матеріально-технічна база сфери зберігання с/г продукції являє собою складну систему, що включає велику систему сховищ, місткостей, холодильного господарства, значна частина якого забезпечена сучасним обладнанням і системою машин для автоматичного регулювання умов зберігання, переміщення, сортування та переробки продукції.

Разом з тим, наявна матеріально-технічна база для зберігання с/г продукції не забезпечує потребу в ній с/г товаровиробників, що приводить до втрати вирощеного врожаю та зниження якості зібраної продукції. Необхідно значно розширити потужності баз, складів, елеваторів, холодильних установок, поліпшити їх розміщення і технічну оснащеність.

Проблема поліпшення зберігання продукції має комплексний характер. Один із напрямків її вирішення – будівництво сховищ і холодильників у заготівельних та торгівельних організаціях. Не менш важливим напрямком є розвиток бази зберігання продукції в місцях її виробництва. Раціональне поєднання цих проблем дасть змогу ефективно організувати реалізацію продукції; знизити її втрати.

Багато суб’єктів господарювання забезпечені власним складським і холодильним господарством, але переважна більшість з них його не мають, внаслідок скрутного фінансового становища й неплатоспроможності.

Важливим елементом інфраструктури сфери зберігання є наявність тарного господарства. Вирішення проблеми тари для с/г продукції при її доставці з полів і ферм у сховища для упаковки продуктів харчування роздрібної торгівлі – вагомий резерв прискорення обігу та поліпшення зберігання продукції. Як свідчить практика, при транспортуванні продукції в контейнерах витрати ручної праці скорочуються втричі, простої залізничних вагонів в 3-5 разів.

Продукція що йде на зберігання, обов’язково підлягає відповідному аналізу, її оформляють документально, а на тарі зазначають її якість. Це потрібно як для контролю за якістю в період зберігання так і при врахуванні втрат на кінець зберігання.

Зерно для виробництва борошна зберігається на елеваторах, з яких надходить на млин і крупозаводи.

Один з основних шляхів підвищення якості продукції – сортооновлення, сортове насінництво – у рослинництві селекція, виведення нових і поліпшення якостей районованих порід худоби – в тваринництві.

Великий ефект дає вміле застосування засобів боротьби з шкідниками і хворобами культурних рослин і бур’янами, які завдають величезної шкоди врожаю.

Великі резерви підвищення якості продукції є і в тваринництві. Тут основою одержання високоякісної молочної м’ясної та іншої продукції є постійне підвищення культури тваринництва, яка включає широкий комплекс заходів по зміцненню кормової бази, поліпшенню порідних якостей, впровадженню прогресивних технологій утримання тварин, суворому додержанню санітарно-гігієнічних умов і т.д.

Особлива увага має бути приділена дальшому підвищенню якості молока і молочних продуктів. Згідно з фізіологічними харчування, ці продукти повинні становити за поживністю близько 25% загальної кількості споживаних людиною продуктів. Калорійність молока, а отже і його цінність визначається вмістом як білка так і жиру. Ціни вищі на молоко і вершки вищої якості. Тому господарства заінтересовані у продажу молока першого сорту, яке має підвищену жирність, знижену кислотність, без механічної забрудненості і т.д.

У системі від виробництва до споживання с/г продукції важливою ланкою є її переробка і задоволення потреб населення важливими продуктами харчування і, насамперед, тваринницького походження, питома вага яких в раціонах харчування в Україні становить близько 20%. При цьому переробка кожного виду продукції у сфері матеріального виробництва має свої особливості і становить окремі вимоги.

Наявні потужності молочної промисловості дозволяють переробити за рік 24 млн. тонн молока.

Фактично ж переробка молока зменшилась від 18млню тонн у 1990 р. до 3,1 млн. тонн у 1999 р. Водночас господарства почали будівництва невеликих молочних підприємств, це по суті цехи і кількість їх на кінець 1999 р. було близько 400. За рівнем технології структурою виробництва вони значно поступаються підприємствам молокопереробної промисловості. Їх економічна доцільність має тимчасовий характер.

За рівнем переробки молока в Україні домінує маслоробна підгалузь. Її питома вага в обсязі переробної сировини досягає 53-56% при рекомендованому рівні – близько 32%.

Слід зазначити, що в розвинутих зарубіжних країнах, де висока купівельна спроможність, попит населення на масло знижується, зміщується в напрямі споживання молочних продуктів зниженої жирності як більш дієтичних.

Молочні продукти за рівнем витрат на одиницю кінцевого продукту поділяють на дві групи:

1)         Питне молоко та кисломолочну продукцію, які є малорентабельними. Їх виробництво концентрується в місцях споживання – в містах та промислових центрах. Ця продукція переробляється як правило на молокопереробних заводах.

2)         Сири, масло та інші, добре зберігаються в охолодженому вигляді і можуть перевозитись спеціальним транспортом на будь-які відстані.

В сільськогосподарських підприємствах виробництво всіх видів м’яса залишається збитковим. В той же час в м`ясопереробній промисловості внаслідок монопольного становища галузі та диктату товаровиробникам оптових цін, які перевищують собівартість виробництва м`яса, чим забезпечують своїм підприємствам відповідний рівень рентабельності.

В останні роки широкого набула переробка продукції безпосередньо у господарствах. Це вимушений крок товаровиробників, зумовлений монополізмом переробних підприємств, і це їм економічно вигідно.

Беззбиткова робота переробних підприємств значною мірою пояснюється ще і низькими закупівельними цінами на сировину, які переробними диктують виробникам. Це гарантує м’ясопереробній промисловості отримання прибутку навіть при низькому рівні завантаженості потужностей. Тенденція до розширення внутрішньогосподарського забою і переробки худоби в господарствах зумовлена рядом причин і, зокрема закупівельними цінами на худобу і птицю, затримками з оплатами м’ясокомбінатами за поставлене поголів’я. Останнім часом спостерігається тенденція збільшення обсягів переробки сировини на давальницьких умовах. Це пояснюється потребою господарств мати власне м’ясо і м’ясопродукти для бартерного обміну на паливно-мастильні матеріали, машини, обладнання, запчастини тощо в умовах нестачі вільних коштів на ці цілі.

При співробітництві виробників сировини з малими підприємствами господарство може не тільки переробляти свою продукцію в МП, а й доручити останньому реалізацію продукції через вже налагоджені зв’язки з торгівлею. Можливий і варіант передачі МП свого переробного цеху в оренду господарству.

Підвищення ефективності виробництва в переробній промисловості забезпечується впровадженням нових технологій з використанням більш високопродуктивних технічних засобів. Одночасно необхідно задіяти внутрішньогосподарські резерви, підвищити дисципліну виробництва й організацію праці.

В останні роки істотно зменшились обсяги поставок м’яса і молока та продуктів їх переробки у роздрібну торгівлю. Зокрема, у 2000 році м’ясопродуктів продано населенню майже у 8 разів, а молочної продукції – більш як у 10 разів. В той же час продаж молока і м’яса на ринку збільшився.

Тобто ринок став провідним каналом придбання м’ясної і молочної продукції, хоча ринкові ціни на м’ясо залишаються вищими порівняно з роздрібними цінами державної і кооперативної торгівлі.

Господарства-виробники вимушені продавати молоко хоч і за нижчими цінами, переробним підприємствам молочної і м’ясної промисловості, бо вони є найбільш надійними партнерами у споживанні м’ясної молочної продукції. Їх виробники їх виробничі потужності дозволяють стабільно протягом року закуповувати досить великі обсяги молока. Можна вважати що цей канал реалізації для виробника матиме важливий інтерес з метою удосконалення механізму економічних взаємовідносин між виробниками м’яса та молока і переробною промисловістю.

Сільськогосподарські підприємства реалізують свою продукцію через такі канали: заготівельні організації; організації споживчої кооперації; працівникам у рахунок оплати праці; населенню через систему громадського харчування на ринку і за бартером. Якщо у 1991 році підприємствами молочної промисловості було реалізовано 98,5% від загальної кількості, то у 1999 році його частка зменшилась до 63,8. Звились нові ринкові партнери та розширились торгівельні зв’язки. Так, до 10% зросла частка реалізації молока населенню через систему громадського харчування (включаючи продаж і видачу в рахунок оплати праці), до 19% - на ринку, через власні магазини і ларки. Новим каналом збуту є бартер. За бартерними угодами продається понад 7% загального обсягу товарних ресурсів молока. Водночас скоротився до мінімуму (менше 0,1 %) продаж молока організаціям споживчої кооперації.

Аналіз свідчить, що виробнику більш вигідно продавати молоко на ринку через систему споживчої кооперації. Тут ціна в 1999 р. за 1 тону молока становила в середньому відповідно 385 і 460 грн. В той же час при реалізації молока заготівельним організаціям вона становила 357 грн. Найнижчою вона була при бартерних операціях – 334грн. Ціни реалізації на яловичину по основних каналах збуту майже не відрізнялися. Проте відчутна різниця відчувається між ціною, яку сплачували заготівельні організації, тобто м’ясокомбінати – 1730 грн. І за бартерними угодами 1422 грн.

Незважаючи на це, частка заготівельних організацій у закупленій продукції становила в 1999 році лише 22%.

Значні обсяги молока, особливо у господарствах приватного сектора, залишаються поза організованою заготівлею. Загальною вимогою до господарств усіх форм власності на даному етапі є необхідність збільшення обсягів продажу молока і м’яса для створення відповідних державних і регіональних товарних ресурсів продукції та здійснення експортних поставок. Для цього необхідно збільшити питому частку продажу їх через заготівельні організації – молокопереробні підприємства, м’ясокомбінати, організації споживчої кооперації та за прямими зв’язками у торгівельну мережу і власні магазини до 75-80% від валового виробництва. Це дозволило б навіть за умови існуючих обсягів виробництва молока, але підвищеного рівня товарності збільшити його ринкові ресурси.

Використання ринкового механізму в агропромисловому комплексі і на основі інтеграції процесу досягнення ефективності виробництва продовольства може бути забезпечено за рахунок таких чинників: значного скорочення втрат при транспортуванні і зберіганні с/г сировини; раціонального використання вторинної сировини та відходів; формування і використання найефективніших наскрізних технологічних процесів від ферми до прилавку; створення єдиної економічної заінтересованості у високих кінцевих результатах усіх учасників інтегрованого агропромислового виробництва на основі поглиблення його спеціалізації, кооперування і комбінування.

Похожие работы

Комерційне товарознавство

Скачать

777715

34

6

... . Варять не більше 20 хв. М'ясний порошок — однорідна маса, отримана подрібненням сухого м'яса, колір світло-коричневий. Варять не більше 5 хв. Волога в порошку не більше 10%, упаковка герметична. ЛЕКЦІЯ ПО ТОВАРОЗНАВСТВУ РИБИ 1.Характеристика сімейств риб Промислові риби класифікують по декількох ознаках. По способу і місцю життя риби ділять на морських, прісноводих, напівпрохідні і прох ...